Еволюція людини

Людина розумна - біологічний вид. 3 матеріалістичного погляду людина - природний продукт тривалого розвитку живої природи від простого до складного, тобто виникла в результаті еволюції (антропогенезу). Вона має багато спільного з тваринами: риси будови, розвиток, фізіологію, біохімію, спадковість. Людина, як і всі інші ссавці, не має будь – яких суттєвих відмін (анатомічних або генетичних, а також особливостей росту та розвитку), які б не були зумовлені еволюцією нижчих приматів. Становлення людини – результат не лише біологічної еволюції, а й розвитку соціального середовища.

Походження людини

Проблема походження людини цікавила людство в усі часи. Навколо питання про становлення людини здавна точилася ідеологічна боротьба. Ідея про природне походження людини могла виникнути тільки на ґрунті матеріалістичного світогляду, який бере початок ще з античності. Думка про належність людини до тваринного світу з'явилася і в середньовіччі, проте пануючий тоді ідеалістичний світогляд не дав змоги розвинутися цій ідеї. Засновник першої класифікації тваринного світу К.Лінней стояв, як відомо, на позиціях незмінності видів. Він поділяв ідею надприродного створення

людини. Проте, К. Лінней помістив людину в ряд Приматів, який був виділений у клас Ссавців. До цього ж ряду він відніс також мавп і напівмавп. Саме за пропозицією К Ліннея людина дістала родову і видову назву – Homo sapiens- людина розумна. Автор першої теорії еволюції Ж.Б. Ламарк був водночас і автором першої в історії наукової гіпотези походження людини від мавпи. Ламарк вважав, що предками людини була порода деревних мавп, які здійснили перехід до двоногого ходіння.

У праці Ч. Дарвіна було наведено переконливі докази походження людини від нижчих форм, зібрано дані, які підтверджують спорідненість із антропоморфними мавпами. Дані порівняльної анатомії і фізіології людини і таких тварин показали подібність людини до ссавців як у загальному плані, так і в багатьох деталях. Дивовижна подібність внутрішніх органів людини і тварин, а також ембріонального розвитку. Усіх ссавців можна розташувати в один ряд від менш складних до більш складних. У кінці цього ряду самою досконалою за будовою, самою універсальною за можливостями виявиться людина, а найближчими до неї – людиноподібні мавпи. Про тваринне походження людини вказують і факти, що відносяться до ембріології. В своєму розвитку зародок людини проходить ті ж етапи, що і зародки інших хребетних. Наука доводить, що люди і сучасні людиноподібні мавпи виникли від спільних предків, які жили у далекому минулому.

Антропогенез та його рушійні сили.

Антропогенез — виникнення і формування людини в процесі еволюції, пов'язані з розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, членороздільної мови, а також із розвитком первісних форм суспільства. Характерні особливості сучасної людини не могли виробитися лише під впливом факторів еволюції (мінливість, спадковість, природний добір), які відігравали важливу роль тільки на перших етапах антропогенезу. Потім провідну роль почали відігравати соціальні фактори: суспільна праця і членороздільна мова. Праця — це планова діяльність, пов'язана з використанням спеціальних знарядь. Вона властива лише людині як істоті, здатній абстрактно мислити на відміну від тварин, для яких характерні елементи лише конкретного мислення. Мавпи, навіть деякі птахи здатні використовувати палиці гілки для діставання їжі, але не можуть створити знаряддя для обробки тієї ж палиці. Передумовою до праці був перехід людиноподібних предків людини до прямоходіння і вивільнення передніх кінцівок від функції підтримання і пересування тіла. На перших етапах антропогенезу руки наших предків могли виконувати тільки найпростіші дії - схопити палицю, кинути камінь тощо. Це можуть робити і мавпи, але при цьому вони користуються однаково як передніми, так і задніми кінцівками. У предків людини, які використовували переважно верхні кінцівки, виникали і поступово поглиблювалися зміни в їхній будові. Це проявилося передусім у виникненні протистояння великого пальця іншим. Зміни в будові руки сприяли появі можливості виготовляти прості знаряддя праці. Цей процес тривав сотні тисяч років. Із часом знаряддя праці вдосконалювалися. Водночас і рука людини, яка їх створювала, набувала дедалі більшої спритності й гнучкості. Із розвитком руки розвивається і ускладнюється головний мозок предків, ос кільки, перш ніж створити найпростішу кам'яну сокиру, потрібно було її собі уявити, створити її образ.

Людиноподібні предки жили стадами, а тому праця з самого початку мала суспільний характер. Колективне полювання й захист від ворогів сприяли згуртуванню окремих індивідуумів і переходу від стадного способу життя до племінного, в якому молодші члени навчалися виготовляти знаряддя праці й правил полювання. 3 розвитком та ускладненням трудових процесів зростали взаємна підтримка й допомога. Спільне полювання, підтримування вогню, виготовлення знарядь праці зумовлювали необхідність спілкування членів племені одного з одним та виникнення потреби сигналізувати один одному для сповіщання необхідної інформації. Спочатку це здійснювалося за допомогою жестів і окремих звуків. Але з ускладненням трудових процесів таких простих сигналів для підтримання зв'язку між членами племені було недостатньо. Поступово розвивалася членороздільна мова, яка вплинула на подальший розвиток головного мозку, на процеси мислення. На її базі розвинулась друга сигнальна система, здатна створювати поняття, образ на основі слова. Тому вища нервова діяльність предка сучасної людини вже на ранніх етапах розвитку відрізнялась від нервової діяльності тварин.

Мова - це не тільки спосіб передачі інформації від однієї людини до іншої, а й знаряддя для передавання досвіду від одного покоління до наступного. У результаті у людей з'являється (крім генетичної) ще й соціальна інформація про досвід, накопичений за тисячі років. Передача її від одного покоління до іншого відбувалася за допомогою писемності і творів мистецтва. Роль біологічних факторів (мінливість, спадковість боротьба за існування) у подальшій еволюції людини значно зменшилася і дедалі більшого значення набували соціальні фактори. Спільне полювання членів племені, добування їжі, захист від хижаків, а також спільна праця зближували людей і сприяли формуванню людського суспільства. Праця людей ставала різноманітнішою і більш спеціалізованою. Виникло землеробство й тваринництво, у своїй основі пов'язане з вдалими спробами одомашнення диких тварин. Почали набувати розвитку різні ремесла, торгівля, зароджувалося мистецтво.

Роль біологічних і соціальних факторів в історичному розвитку людини.

Сучасна людина підпорядкована суспільним (соціальним) законам. Розвиток соціальних відносин визначає розвиток особистості людини. Таким чином, поява людини як біологічного виду якісно відрізняється від процесів виникнення нових видів у тварин. Найважливіша відміна полягає в тому, що еволюція людини відбу­валася не тільки під впливом біологічних, а й соціальних факторів. На ранніх етапах антропогенезу у найдавніших і давніх людей провідне значення для їхньої еволюції відіграв біологічний фактор - природний добір. Проте, вже навіть на цих етапах добір відбувався не тільки за фізичними показниками {сила, витривалість тощо), а й за рівнем розумового розвитку (уміння виготовляти найпростіші зна­ряддя праці, використання їх, здатність до спілкування з іншими членами племені, навички колективних дій тощо). Отже, добір спри яв збереженню особин із вираженими соціальними рисами. 3 удосконаленням трудової діяльності й мови наших предків ця спрямованість добору посилювалася. Особини, які були здатні винаходити нові знаряддя, навчатися й аналізувати обставини, мали більше можливостей вижити. У процесі еволюції люди почали створювати штучне середовище для життя: опалювані житла, одяг, запаси продуктів. Тому залежність людей від несприятливих чинників стала поступово зменшуватися, а отже, зменшувалось значення в їхньому житті природного добору.

Із виникненням на Землі людини розумної її еволюція як біологічного виду значно уповільнилася. Змінилась і форма природного добору у людей, тобто із рушійного добору він перетворився на стабілізуючий. На сьогодні дія добору спрямована на збереження існуючих генетичних характеристик людей і елімінацію (загибель) індивідуумів із несприятливими генотипами. Найчастіше елімінація індивідуумів проявляється в ранньому періоді розвитку (мертвонародження, рання дитяча смертність).

Зі зменшенням ролі біологічних факторів зростає значення для еволюції людини соціальних факторів. Здатність до трудової діяльності, абстрактного мислення й членороздільної мови виникла і удосконалювалась як специфічна властивість людини розумної в результаті впливу колективного способу життя на багато поколінь наших предків. Проте ці якості не закріпилися в генотипі і формуються у кожної сучасної людини в процесі її індивідуального розвитку (онтогенезі) тільки під впливом виховання й навчання. Велике значення для соціальної еволюції людини мала поява альтруїстичних тенденцій — турбота про літніх людей, жінок і дітей. Це сприяло розширенню інтелекту людини.

Основні етапи історичного розвитку виду Людина розумна

І етап названо найдавніші люди або архантропи. До нього відноситься багато різноманітних знахідок скелетів, зокрема, в Африці, у Азії і в Європі. Жили вони в різний час найбільш давні — більш 1 млн. років тому, більш «молоді» — 400 тис років тому. Всі ці знахідки об'єднані в одну групу за трьома ознаками: об'єм головного мозку в межах 1000см3 і лише у синантропів дещо більше — 1100 см3, відсутність членороздільної мови, про що свідчить відсутність валика на підборідді, наявність найбільш примітивних кам'яних знарядь — скребків, наконечників, сокир. Тільки найбільш прогресивні з них — синантропи — користувались вогнем, про що свідчать багатометрові шари попелу, знайдені у місцях стоянок.