Жанри ораторського мистецтва

· громадсько-політичне красномовство (політичні промови, виступи на мітингах, агітаційні промови, лекції на громадсько-політичні теми);

· академічне красномовство (наукова доповідь, навчальна лекція, науково-популярний виступ);

· судове красномовство (адвокатська, або захисна, промова, звинувачувальна промова);

· дипломатичне красномовство;

· соціально-побутове красномовство (ювілейна промова, застільна промова, або тост, поминальна промова тощо);

· церковне красномовство.

Імідж ділової людини та його вплив на ефективність роботи

Імідж (у перекладі з англ. – образ) – це візуальна привабливість людини. У структурі особистісно-ділових якостей ділової людини привабливість – це константа. Ви повинні прагнути досягти тих якостей, які мають найважливіше значення для досягнення статусу привабливої людини. До них належать моральні якості, психологічні знання та вміння, самопрезентація.

Три групи факторів, що створюють імідж людини:

· зовнішній вигляд;

· уміння тактовно поводитись;

· внутрішні якості особистості.

Зовнішній вигляд

· Зовнішній вигляд повинен бути відповідним до ситуації спілкування та співрозмовників.

· Одяг, зачіска, макіяж тощо повинні підкреслювати привабливі риси жінки і прикрашати або приховувати її недоліки.

· Потрібно звертати увагу не лише на фасон одягу, але й на його охайність, чистоту.

· Не можна допускати ексцентричності в зовнішньому вигляді: ви все одно будете в центрі уваги, а якщо ваша зовнішність занадто екстравагантна, то надмір уваги до зовнішності відверне увагу від того, про що ви говоритимете.

Манери поведінки

· Поза, хода, жести, міміка людини повинні бути природніми. Якщо в руках щось тримаємо, не можна під час розмови ним вертіти, крутити, бо це відвертає увагу співрозмовника.

· Не можна допускати невпевненості у своїй поведінці чи інтонації: це відразу буде помічено і не сприятиме досягненню позитивного результату від розмови.

· Підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовниками: ніщо так не перешкоджає успішному спілкуванню, як порожній погляд. Необхідно дивитися співрозмовникові в очі, однак не втупившись безвідривно.

· Міра популярності людини в певній суспільній групі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка, манера спілкування особи відповідають уявленням чи неписаним правилам цієї групи.

· “Найцікавіша для нас поверхня на землі – це людське обличчя” (Ліхтенберг).

· Коли ми усміхаємось, то й світ повертає нам усмішку. Посмішка – це найдієвіша зброя, за допомогою якої найлегше проникнути крізь панцир інших “я”.

Внутрішні якості особистості

Впевненість у собі

Напрямки, за якими можна виробляти впевненість:

· освоєння та вдосконалення професійної майстерності;

· адекватна поведінка у різних ситуаціях людського спілкування;

· підтримання та укріплення здоров’я і працездатності;

· створення сприятливого зовнішнього вигляду, відповідного іміджу.

Приязна поведінка

Правила приязної поведінки:

· ставтеся доброзичливо до всіх людей довкола вас;

· не чекайте, доки ви сподобаєтеся людям – уявіть собі, що ви вже їм сподобались;

· виявляйте ініціативу в приязному ставленні: вітайтеся й усміхайтеся перші;

· намагайтеся вести розмову довірливим тоном;

· підкреслюйте свою згоду зі співрозмовником.

Уміння слухати

Умова 1: Ніяких побічних думок.

Умова 2: Доки ви слухаєте, не можна обдумувати наступне запитання, а тим більше не можна готувати контраргументи.

Умова 3: Потрібно сконцентруватися на суті предмета і витіснити з голови все вторинне.

Умова 4: Потрібно сконцентруватися тільки на тій темі, про яку йдеться.

Вживання пошанної множини

Традиція вживання пошанного “Ви” в українському мовленні своїми початками сягає ХІV ст. Під українським впливом “викання” у ХVІІ – XVIII ст. закріпилося і в російському літературному вжитку, остаточно утвердившись там аж наприкінці XIX ст.

Оскільки одній людині можна сказати і ти, і Ви, то мовець опиняється перед вибором, який не завше легко зробити, хоча вибір регулюється доволі нескладними правилами:

· “Ти” вживають до дітей і підлітків (до 16 років), до близьких знайомих, до рівних і молодших за віком – для вираження дружнього ставлення; в інших випадках вживають “Ви”.

· Підлітки і юнаки звертаються один до одного на “ти”, навіть якщо не знайомі між собою, а незнайомі люди середнього й особливо старшого віку за повної статусної та вікової рівності звертаються на “Ви”.

· Не кожному молодшому, скажімо двадцятип’ятирічному, подобається, коли старший, хай навіть удвоє, звертається до нього на “ти”. Тому старші за віком і вищі за соціальним становищем не повинні звертатися до молодших і соціально нижчих на “ти”, якщо ті про це не просили або не дали згоди на таку пропозицію.

Пропозиція про взаємне звертання на “ти” має йти від старшого за віком, вищого за статусом. За вікової і статусної рівності ініціатива переходу на “ти” може належати будь-кому із співрозмовників.

Керівник і підлеглий можуть бути друзями і спілкуватися на “ти”, але в офіційній ситуації, на конференціях, зборах, у присутності інших підлеглих тощо їм бажано звертатись один до одного на “Ви”.

У родинних традиціях українців упродовж тривалого часу зберігалося пошанне звертання на “Ви” до старших осіб. Визначний український вчений Олександр Потебня писав у минулому столітті, що українці звертаються “не тільки до батьків, а й до старших братів і сестер на “Ви”. На “Ви” переходили куми, хоч би й були близькими родичами.

З пошанним “Ви” дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини: Ви працювали; Ви працюєте. Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному “Ви” має і форму однини (Ви чарівна; Ви розумний), і форму множини (Ви чарівні; Ви розумні). Мовознавці-стилісти вважають, що форма однини в таких поєднаннях надає висловлюванню інтимності, приязні, фамільярності, а форма множини – ввічливості, офіційності. Треба, однак, пам’ятати, що прикметники із зв’язкою «бути», а також дієприкметники вживаються з пошанним “Ви” тільки у множині: Ви були (будете) щасливі; Ви вже зібралися?; Ви створені для цієї професії!

Якщо про пошанному “Ви” стоять слова який, якийсь, такий, весь, то прикметник-присудок завжди має бути в однині: Яка Ви чарівна!; Який Ви розумний!

У розмовному мовленні часто трапляється гіперпошанне вживання форм дієслова-присудка у множині: Мої мама говорили... В україністиці таке явище має назву “звичаєва форма множини”, в якій “знаходить своє вираження особлива шана до батька, матері, баби, діда, до старшої людини взагалі тощо. Це – форма своєрідного величання старших, що традиційно склалася в усному мовленні народу”.

Види ввічливості

· коректність – підкреслено офіційна, чисто службова й дещо сухувата, холодна ввічливість;

· шанобливість – ввічливість, яка підкреслює повагу до людини; найяскравіше виявляється у ставленні до старших жінок;

· люб’язність – прагнення бути приємним і корисним; виявляється у дрібних послугах, уважності;

· делікатність – ввічливість у поєднанні з особливою м’якістю й тонким розумінням внутрішнього стану й настрою інших людей.

Культура спілкування базується на принципі: ніщо не дає права бути неввічливим у розмові.

Маломовність і балакучість – крайнощі, яких слід уникати.

Маломовність людини найчастіше зумовлена вихованням, темпераментом, звичками.

Як уникнути маломовності?

· Треба використовувати кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні, починаючи зі спілкування в колі найближчих друзів.

· Перед тим, як почати говорити, варто кілька разів вдихнути і видихнути, а тоді почати говорити не поспішаючи.

· Необхідно добре обдумати те, про що ви маєте говорити; слід прагнути сказати це якнайстисліше.

· Слід намагатися говорити натхненно, щоб викликати зацікавлення слухачів.

Балакучість

Балакучість – це теж вада спілкування. “Людина, яка багато говорить, врешті-решт скаже якусь дурницю” (О.Дюма).

Два типи балакучих людей:

· Люди, які розповідають про геть усе, перестрибуючи з однієї теми на іншу, не замислюючись, що уже набридли комусь своїми розповідями.

· Люди, які розповідають про щось дуже докладно, з такими деталями, що треба мати неабияке терпіння, щоб вислухати їх до кінця.

Мовленнєва культура

Культура мовного спілкування – показник вихованості людини. Культура мови – це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту висловлювання.

Як досягти високої мовної культури?

· Перший крок: Як правильно? – засвоєння норм.

· Другий крок: Як точніше? Як краще? Як доречніше? – залежно від ситуації спілкування; використання синонімії.

· Третій крок: Як красивіше? – поповнення лексичного запасу; засвоєння афористичних фраз тощо.

Стиль ділового спілкування вимагає додержання таких правил:

· вживання загальнозрозумілих слів у їхньому прямому значенні;

· правильність та доречність вживання слів іншомовного походження;

· обмежене вживання наукових термінів;

· розшифрування рідковживаних абревіатур (для зовнішньої ділової кореспонденції);

· недопустимість калькування російських моделей;

· уникнення зайвих слів;

· розрізнення значень близькозвучних слів (паронімів);

· широке застосування синонімії.

Ділові контакти

Найважливіші етикетні формули (вітання, прощання, вибачення, прохання, подяка тощо) в українській літературній мові характеризуються великою різноманітністю, їхнє вживання зумовлене конкретною ситуацією спілкування.

Найважливіші правила знайомства:

· молодшого за віком називають старшому;

· нижчого за посадою відрекомендовують вищому;

· новоприбулого називають тим, хто вже зібрався;

· чоловіка відрекомендовують жінці (крім тих випадків, коли чоловік – це президент, член королівської родини чи церковний ієрарх);

· у ділових стосунках найважливішу роль відіграє посада;

· відрекомендовуючи незнайомих людей, необхідно називати їх так, як вони надалі звертатимуться один до одного;

· у ділових стосунках варто не просто називати прізвище, ім’я, по батькові людини, а й сферу її діяльності чи інтересів. “Пан Михайло Василенко, директор фірми “Імідж”, яка спеціалізується на торгівлі офісною технікою, канцтоварами тощо”;

· якщо хто-небудь, відрекомендовуючи вас, неправильно назвав прізвище чи назвав не той титул, звання, професію тощо, ви повинні негайно поправити його у ввічливій чи жартівливій формі.

Після того, як вас відрекомендували:

· чоловік повинен злегка вклонитися, а якщо він сидить – встати;

· жінка повинна кивнути головою – без поспіху, з гідністю, але без зарозумілості, дивлячись в очі тому, з ким її знайомлять. Жінка може при цьому сидіти, крім тих випадків, коли її рекомендують жінці, старшій за віком чи посадою, або якщо вона хоче виразити особливу прихильність до того, з ким її знайомлять;

· для потискання руки першим простягає руку той, кому відрекомендували нового знайомого (жінка в разі знайомства з чоловіком; начальник простягає руку підлеглому; старший за віком молодшому). Жінка може не подавати руки чоловікові, але повинна відповісти рукостисканням на його простягнуту руку;

· Формули ввічливості, які при цьому вживають:

ü “Дуже приємно”;

ü “Я рада (радий) Вас вітати”;

ü “Як ся маєте”.

Форми спілкування людей у колективі

1. Бесіда

Бесіда – це один з основних видів діалогічного спілкування у риториці. Полягає в колективному обговоренні питання, яке відбувається під керівництвом оратора за активної участі всіх присутніх.

Рекомендації, яких потрібно дотримуватися під час бесіди:

· не треба розмовляти надто голосно;

· можна лише помірно жестикулювати;

· обирати теми, які становлять спільний інтерес для співрозмовників;

· правильно й максимально точно висловлюватися;

· уважно і терпляче вислуховувати співрозмовника;

· постійно стежити за реакцією співрозмовника;

· не нав’язувати товариству власні теми;

· стримувати свої почуття, не насміхатися із співрозмовника;

· завжди пам’ятати про необхідність самоконтролю за інтонацією, тоном, позою, жестами, поглядом;

· знати специфіку мовної поведінки народів, із представниками яких відбувається спілкування;

· говорити щонайсильніше і якомога коротше;

· обережно висловлювати сумніви, підозри, непогодження;

· виявляти дружнє і доброзичливе ставлення до співрозмовників;

· вживати якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до співрозмовника.

Позитивні якості бесіди: активність, розмовність, контактність, поінформованість.

Фактори, які можуть негативно вплинути на нормальне проведення бесіди: нетактовне обривання на півслові, невиправдане позбавлення можливості висловити свою думку, ігнорування або висміювання аргументів партнера, необґрунтовані підозри, голослівні твердження тощо.

2. Дискусія

Дискусія – публічне (і часто конфліктне) обговорення якоїсь проблеми. Оратор повинен вміти організувати і припинити дискусію в потрібний йому момент. Це обговорення спірного наукового, політичного, дипломатичного та іншого питання, доповіді, проблеми, книги на конференції, зборах, у пресі тощо з метою досягнення спільного рішення, згоди. Дискутивні методи риторики популярні у наукових закладах, під час громадських заходів, конференції, круглих столів.

Основні правила, які потрібно пам’ятати під час дискусії:

· продумайте основний напрямок, головну мету ведення дискусії;

· не бійтесь опонента і не думайте, що він сильніший за вас;

· не будьте самовпевненими: не сподівайтеся, що протилежна сторона є слабшою за вас;

· оцініть недоліки, а особливо позитивні якості опонента, рівень його професіоналізму, освіченості, культури, підступності його характеру, мотиви його вчинків та дій;

· будьте готові вислухати будь-яку точку зору і навіть некоректний випад проти вас;

· чим більшу повагу ви виявите до свого опонента, тим у вас більше можливостей перевести дискусію у конструктивне русло;

· майте мудрість погодитись із вашим опонентом, якщо переконуєтесь, що він правий;

· не намагайтесь нав’язати свою точку зору іншим, доки не вислухаєте своїх опонентів;

· заперечуючи що-небудь, не просто говоріть “ні”, а надайте аргументи, чому ви це робите;

· не давайте спровокувати себе на сварку, некоректну поведінку;

· не намагайтеся перекричати свого опонента, а аргументовано переконайте його.