Опорний конспект

1. Історичні умови та джерела створення “Законів ХІІ таблиць“.

На початку республіканського періоду в 450 р. до н.е. в Римі відбулася надзвичайно важлива для всього наступного розвитку римського права подія – були видані перші писані закони, кодекс, відомий під назвою Законів ХІІ таблиць (Leges XII tabularum). До VІ ст., тобто протягом цілого тисячоліття, ці закони займали виняткове становище в римській юриспруденції. Значна частина всіх творів класичних римських юристів представляла собою коментар перш за все до Законів ХІІ таблиць. Оригінал до тексту Законів не зберігся (за повір’ям він загинув під час галльського нашестя 390 р. до н.е.). Він частково відтворений зусиллями західних юристів ХVІ-ХVІІ ст. за цитатами різних античних авторів.

Традиційна історія пов’язує створення Законів ХІІ таблиць із загостренням протистояння в Римі між патриціями та плебеями. Однією із причин невдоволення плебеїв патриціями була неясність діючого звичаєвого права, застосування якого знаходилося виключно у віданні патриціанських магістратів. Томі плебеї хотіли мати діюче право у формі ясних писаних законів.

Цю ідею ще в 462 р. до н.е. запропонував народний трибун Терентілій Арса. Але тільки в 451 р. до н.е. була створена комісія із 10 осіб (децемвірів для написання законів. Незважаючи на протести плебеїв, до складу комісії увійшли тільки патриції. На той рік їм була віддана вся влада в Римі (не обиралися ні консули, ні народні трибуни). Однак до кінця року комісія не встигла завершити роботу над законами. Вона була продовжена наступного року.

Прийняті народними зборами закони були висічені на 12 мідних дошках і були виставлені на форумі в центрі Риму до загального відома. Звідси і їх назва. На таблицях І-ІІ знаходилися положення про цивільний процес, на ІІІ – судочинство проти неспроможного боржника, на ІV – положення про батьківську владу, на V-VІ – опіку, спадкування і власність, на VІІ і VІІІ – зобов’язальні відносини, на ІХ – відносини між громадянами і державою, Х – релігію, ХІ і ХІІ – різні додаткові статті. Як видно з цього переліку Закони ХІІ таблиць стосувалися майже виключно цивільного права і процесу.

Основним джерелом Законів ХІІ таблиць було римське звичаєве право. В невеликій мірі в них спостерігаються запозичення із грецького права, зокрема, із законодавства Солона.

2. Право власності.

Воно відображене головним чином у V, VІ і VІІ таблицях Законів, які свідчать перш за все про поступове утвердження принципів приватної власності.

Одним із способів регулювання майнових відносин (зокрема, набуття власності) була манципація. При цьому складному обряді обов’язковими учасниками були власник речі, покупець, п’ять свідків і вагар. Власник речі, торкаючись її паличкою, промовляв передбачену законом своєрідну формулу передачі права власності на річ покупцеві. Покупець приймав це право, теж торкаючись речі і говорячи обрядові слова. На вагу продавець клав саму річ або її символ (наприклад, пригорщу землі, зерна), а покупець – символ платні (наприклад, зливок міді).

Згідно законів речі поділялися на манциповані, тобто відчужувані шляхом манципації (земля, будівлі, раби, тварини, сільські сервітути), і неманциповані, тобто ті, що відчужувалися без обряду манципації.

В той час зароджується поняття необмеженої квіритської власності. Вона могла бути лише у громадян Риму і суворо охоронялася. Той, хто жав уночі квіритське поле, оброблене плугом, засуджувався до страти в жертву підземним богам. На смерть карали і паліїв, нічних злодіїв. За крадіжку вдень накладався великий штраф.

В VІ таблиці міститься норма про набуття власності за давністю володіння. Ця норма означає, що якщо римський громадянин добросовісно володів нікому не належною річчю протягом року, то набував на неї законні права власника. Законним володінням через два роки ставала і нічийна земля, якщо громадянин добровільно її обробляв. В той же час ст. 17 VІІІ таблиця вказує, що строк давності не поширюється на володіння чужою, краденою річчю, навіть якщо власник не знав, що річ крадена. Є в таблиці VІ і правова норма, яка позбавляла іноземців права набуття власності за давністю володіння.

В VІІ таблиця містяться норми про римські сервітути, які забезпечували різні обмежені права невласника в чужій речі, перш за все в чужій земельній власності. Закони ХІІ таблиць згадують, зокрема, сервітути на право проїзду, проводу води, права на сонячне світло. Особливо важлива норма про систему розмежування ділянок.

Містяться в Законах і статті про колективну власність (таблиці V, VІІІ).

3. Зобов’язання.

Майже вся таблиця ІІІ описує відповідальність неспроможного боржника. Головною юридичною основою цієї відповідальності Закон називає порушення вірності священній клятві. Саме її порушення вело до суворої кримінальної відповідальності боржника. Найдавнішим видом боргового зобов’язання була кабала (самозаклад). Вона оформлялася процедурою, подібною до манципації (урочисті слова або обряд “міді і ваги”). Кабала була практично головною умовою отримання землі від багатого власника в орендне користування. За цим зобов’язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Кредитор заволодівав усім майном боржника, а його самого, його дружину, дітей перетворював у боргових рабів (до сплачення боргу). Якщо ж кредитор не хотів брати боржника кабальним рабом, то його впродовж 60 днів тричі виводили на площу, оголошуючи суму боргу. Якщо не знаходилося бажаючих сплатити цей борг, то боржника карали смертю або продавали у рабство за кордон. В Законах обмежувалися відсотки за позику не більше 1% на місяць і 8,3% річних, а раніше брали і до 100% річних. Взагалі грошові позики не мали великого поширення, однак для заключення договору позики в ХІІ таблицях передбачався інститут стимуляції. Це була усна форма договору, виконання якої забезпечувалося в першу чергу клятвого боржника повернути борг. Слід відзначити й такі форми забезпечення як поручительство і застава, також право деяких осіб на самовільне захоплення застави.