Великі географічні відкриття

Насамперед про часові межі Нового часу. Його початком звичайно вважають початок Великих географічних відкриттів, а точніше 1492 р. – рік, коли було відкрито Америку. Завершився новий час водночас із закінченням Першої світової війни. У радянській історіографії завершенням вважалася Велика жовтнева революція, після якої настав новітній час.

Передумови відкриттів насамперед полягали в успіхах у технічній сфері. У XII-XIII ст. в Європі поширився компас, щоправда його проста версія – намагнічена стрілка на воді. Удосконалили компас в Італії на початку XIV ст. У XV ст. португальцями було винайдено вітрильне судно, що набуло назву каравела. З іншого боку, завоювання мусульманами Малої Азії ускладнило сухопутні зв’язки Європи зі Сходом, а саме – з Індією та Китаєм.

Перші успіхи у відкритті нових земель належали Португалії. Певну роль тут відіграв суб’єктивний фактор, а саме діяльність одного із синів короля – Генріха ( або Енріке) Мореплавця (1394–1460 рр.). Хоча сам участі у далеких подорожах не брав, але усіляко сприяв ним. Зокрема організував морехідну школу. За його сприяння було відкрито Азорські о-ви, потім о-ви Зеленого мису. Поступово просуваючись на південь, португальські мандрівники досягли екватора (1471 р.). У ці ж роки розпочалося захоплення чорношкірих невільників і работоргівля.

Особливої уваги потребує подорож Бартоломеу Діаша. У 1488 р. вінобігнув південну точку Африки, відкривши тим самим шлях до Індійського океану. Мис на півдні Африки назвав Мисом Бур, проте невдовзі португальський король перейменував його на мис Доброї надії.

Не менш відомою стала подорожна чолі Васко да Гами у 1497–1498 рр. Обігнув з півдня Африку, а потім дістався індійського порта Калікут. Завантаживши трюми пряностями, зокрема корицею, експедиція повернулась у Лісабон. Прибуток від реалізації привезених товарів у півсотні разів перевищили витрати, витрачені на підготовку експедиції. І це при тому, що два з чотирьох суден було втрачено. Те саме стосується екіпажу – повернулося менше половини тих, хто вийшов у море.

Зазначимо, що відкриття морського шляху в Індію та Китай завдало непоправного удару державам, розташованим у Середземномор’ї: Венеціанській республіці та іншим державним утворенням на території сучасної Італії. У цьому разі зникла монополія на перевезення вантажів, зокрема уже згаданих прянощів.

Подорожі Христофора Колумба (Кристобаля Колона, 1451–1506 рр.). тісно пов’язані з історією Португалії та Іспанії. Певний час Іспанія, що розташована поряд з Португалією, відставала від своєї сусідки. Поміж іншого, це пояснювалося роздробленістю країни та визвольною війною проти арабів (Реконкістою). Але зрештою відбулося об’єднання країни, а в 1492 р. з арабською присутністю вдалося покінчити.

Вважається, що Колумб народився в Генуї. З дитинства почав ходити у море. Вірогідно мав добрі розумові якості, адже знав кілька мов і знаходив підтримку багатьох впливових людей і вчених. Зрештою, це визначило формування його уявлення про те, що собою являє Земля. Але уявні розміри Азії були перебільшеними, а отже відстань до неї у західному напрямку – меншою, ніж у дійсності. Згодом один географ сказав, що це була величезна помилка, що призвела до величезного відкриття.

У 1476 р. Колумб перебрався в Португалію. У 1484 р. запропонував португальському королю профінансувати морську експедицію в Індію, але йому відмовили. У 1485 р. переїжджає в Іспанію і починає шукати підтримки в реалізації своєї ідеї. Йому вдається зустрітися з королем, але це нічого не дає. Після цього просить допомоги ще в кількох монархів – Англії та Франції. Активність Колумба сприяла тому, що зрештою (а саме – на початку 1492 р.) йому вдалося переконати королеву Португалії Ізабеллу в допомозі. Це рішення і подальші подорожі Колумба зробили королеву відомою історичною постаттю.

30 квітня Колумбу дарують титул “дон” і підтверджують, що в разі успіху він стане віце-королем відкритих земель.

Перша подорож. Підготувати подорож допомогли як королівська родина, так і місцеві багатії. Флотилія складалася з трьох невеличких суден: Санта-Марія, Пінта і Нінья. На суднах не було професійних військових, слабеньким було і озброєння. Усього у плавання вирушило близько 90 осіб.

Розпочалося плавання 3 серпня 1492 р. Дійшли до Канарських о-вів. 12 жовтня побачили землю, на якій зустріли людей. Відкрили чимало островів, найбільші з яких – Куба та Гаїті. Острів Гаїті Колумб назвав Эспаньолой або Маленькою Іспанією. Згодом з трьох суден, одне – а саме Пінта кудись ділась. На жаль, 25 грудня Санта-Марія сіла на мілину. Довелося найцінніший вантаж переносити на маленьку Нінью. Окрім того, довелося залишити на березі і частину екіпажу. Згодом судна знову розійшлися. Зустрілися вони в Іспанії лише 15 березня 1493 р. Спочатку туди підійшла Нінья, а згодом Пінта. Привезли на батьківщину тютюн.

Повідомлення про відкриття нових земель сколихнула світ, насамперед Португалію та Іспанію, які були на той час володарками морів. Здійснити поділ світу було вирішено Римському Папі, що й було зроблено 1494 року. Лінія, що поділила сфери впливу, проходила через східне узбережжя сучасної Бразилії. На захід від цієї лінії землі мали належати Іспанії, на схід – Португалії.

Друга подорож. Королівська родина присвоїла Колумбу звання адмірал. Дуже скоро у 1493 р. було споряджено другу експедицію у складі 17 суден, на яких було близько 2 тис. осіб, а також свійська худоба і насіння культурних рослин. Шлях другої експедиції проходив приблизно на 1000 км південніше за першу. Це дало змогу потрапити в зону пасатів і дуже швидко дістатися берегів Америки (точніше островів). На жаль, золота і прянощів майже не було і це дуже збентежило Колумба, адже спорядити експедицію коштувало чималих грошей. Протягом другої експедиції сталося кілька зіткнень з місцевими жителями. Декого вбили, декого забрали в Іспанію.

Третя подорож налічувала 6 суден. Тривала в 1498–1500 рр. Порівняно з попередніми експедиціями проходила ще південніше. У ці ж роки відбулася подорож Васка да Гами, що принесла незрівнянно більше зиску. На той час уже майже ніхто не вірив, що відкриті землі є Індією чи Китаєм. У 1500 р. з Іспанії на Гаїті прибуло судно, люди якого відібрали в Колумба владу і майно. Його самого під примусом повезли в Іспанію.

Четверта подорож тривала в 1502–1504 рр. Флотилія складалася з чотирьох суден. У цьому разі обстежив майже все узбережжя Карибського моря. Зустрів тут людей зі значно вищим розвитком. Протягом подорожі Колумб тяжко хворів. Втратив одне судно, потім друге, зрештою усі чотири. Затримався на Ямайці на цілий рік. Туди для нього привели два судна, на одному з яких він повернувся в Іспанію. У 1504 р. померла заступниця Колумба Ізабелла, а невдовзі – у 1506 р. він самий.

Відкриття та дослідження Південної Америки. Значною тут виявилася роль супутників Колумба, зокрема Алонсо де Охеда та Педро Ніньо. Охеда відкрив землі сучасної Венесуели, звернувши увагу на її схожість з низинною Венецією. Отже, назва “Венесуела” походить від назви Венеції. Не відставали й португальці. У 1499 р. португалець Педру Кабрал відкрив узбережжя Бразилії.

У цих плаваннях брав участь Америго Веспуччі (1454–1512 рр.). Народився у Флоренції у багатій сім’ї. Служив як Іспанії, так і Португалії. Вважається, що плавав разом з Охедою. У 1501–1502 рр. оприлюднив свої записи, які набули значної популярності. Відкрили світу те, що являли собою нові землі. Саме завдяки цьому набув великої популярності. У 1507 р. ще за життя А. Веспуччі картограф Мартін Вальдземюллер запропонував нові землі на південно-американському континенті називати “Землі Америго”. Згодом Гергард Меркатор назвав так всю частину світу.

Подорож Васко Нуньєс де Бальбоа. Іспанський конкістадор, який заснував перше місто на американському континенті. Першим дістався Тихого океану в межах Панами (1513 р.).

Подорожі європейців на захід стали підгрунтям того, що з’явилися нові терміни: Ост-Індія та Вест-Індія. До першої належала сучасна Індія з прилеглими землями, до другої – о. Гаїті, Великі та Малі Антильські острови.

Подорож Фернана Магелана. Народився 1480 р. в Португалії. Плавав до Індії. Був ображений владою і тому переїхав в Іспанію. Кілька років тривали перемовини з королем (у них йшлося про винагороду) і підготовка до подорожі. Основна її мета – досягнення шляху до джерела пряностей шляхом, що непідконтрольний Португалії. Отже, дістатися мети можна було, прямуючи лише на захід. 20 вересня 1519 р. вирушили у складі експедиції з п’яти суден. За два місяці дісталися берегів Бразилії. У квітні 1520 р. біля берегів Південної Америки стався бунт – бунтівники захопили три з п’яти суден. Там же загинуло одне із суден. У жовтні 1920 р. досягають Магеланової протоки, в якій одне із суден повернуло назад в Іспанію. У листопаді вийшли у Тихий океан. Перехід супроводжувався голодом і хворобами. У березні 1521 р. дісталися островів Азії, зокрема Філіппін, які згодом стануть колонією Іспанії. Тоді ж зустрілися з людьми, які знали арабську мову. У квітні 1519 р. Магелана з кількома супутниками на одному з Філіппінських островів (а саме – Себу) було убито. Їх трупи не видали. Там довелося залишити третій, а пізніше і четвертий корабель. Останній, а саме – “Вікторія” очолив Хуан Себастьян Ель-Кано, який довів судно до Іспанії у вересні 1522 р. На судні було лише 18 (19) чоловік з 243, що вирушили три роки тому. Окрім того, на судні було ще й три малайця. Згодом повернулося ще кілька супутників Магелана, залишені під час подорожі.

Подорожі голландців, англійців і французів. Подорожі іспанців та португальців, здійснені наприкінці XV і початку XVI століть, дали змогу відкрити шлях в Америку і в Індію. Було відкрито безліч островів. Разом з тим вартим уваги є той факт, що більшість подорожей проходила в низьких широтах. Тому іншим країнам, аби відкрити нові землі довелося шукати свій шлях – переважно у високих широтах. Це передусім Північно-західний шлях – навколо Північної Америки і Північно-східний – навколо північного узбережжя Азії. Логічно вважали, що Азія та Америка розділені протокою, якою можна потрапити з Північного Льодовитого океану в Тихий.

Подорожі Джона Кабота. Першим, хто проклав шлях до берегів Північної Америки, був генуезець на англійській службі Джон Кабот (Джованні Кабото). Близько 1490 р. переселився в Англію. У 1497 р. на судні рушив на схід, тримаючись переважно паралелі 50⁰. Відкрив узбережжя північної Америки. На зворотному шляху побачив косяки риби на Великій Ньюфандлендській банці.

Наступного (1498) року – нова експедиція на 5–6 суднах. Протягом експедиції Джон Кабот помер і керівництво перейшло до його сина Себастьяна. Золота ці подорожі не дали, а на хутрових звірів моряки не звернули уваги. Тому англійці дещо охололи до досліджень у цих землях.

Подорожі Жака Картьє. Навесні 1534 р. відправився на захід у пошуках проходу в Китай північним шляхом. Дістався Ньюфаунленда, а потім затоки, якій два назву Св. Лаврентія. Восени того ж року повернувся додому. Наступного року – нове плавання, зокрема проти течії р. Св. Лаврентія. Картьє досяг місця, де в цю річку впадає р. Оттава. Зустрів там індіанців, які назвали своє поселення “Канада”. Вирішив, що так зветься уся країна. Заснував тут місто Мон-Руаль (“королівська гора”). Де міг, ставив таблички про належність відкритої землі Франції. Провів одну зиму на американському континенті і в 1536 р. повернувся у Францію. Зазначимо, що неподалік від Монреаля є місто Жак Картьє.

Подорожі Френсиса Дрейка. Згадка про Джона Кабота і Жака Картьє показує, що на “велику воду” вийшли не лише португальці та іспанці. Видатним мореплавцем XVI ст. був анлієць Френсис Дрейк. Насправді, він був не лише мореплавцем, а вірогідно більше піратом. У 1577 р. він вирушив в Атлантичний океан і подібно до Магелана дістався Південної Америки та Магеланової протоки. Буря віднесла його на південь, що й дало можливість відкрити протоку, названу його ім’ям. Звідти повернув на північ, раз за разом грабуючи іспанські судна. Повертатися назад старим шляхом уже не міг і тому, діставшись Північної Америки, повернув до Зондських островів, а згодом – до мису Доброї Надії. Зрештою, здійснив другу в історії людства навколосвітню подорож, яку завершив у 1580 р.

Але на цьому діяльність Ф. Дрейка не закінчуються. У 1587 р. він здійснив набіг на іспанський порт Кадіс, знищивши кілька десятків суден. На зворотному шляху те саме зробив з португальськими. Аби помститися, наступного (1588) року об’єднана іспанська та португальська ескадра “Непереможна армада” вирушила у Ла-Манш. Але англійці виявилися винахідливішими: вони пропустили армаду, а потім почали бити ззаду “вириваючи раз за разом пір’я з хвоста іспанського птаха”. Зрештою, іспанцям довелося огинати Британські острови. На цьому іспанське домінування на морі закінчилося.

Подорожі Генрі Гудзона. Роки життя мореплавця точно невідомі: орієнтовно жив у 1570–1611 рр. Англієць, але одну з подорожей здійснив, найнявшись у створену в 1602 р. голландську Ост-Індську кампанію.

Першу подорож здійснив у 1607 р.: досяг Гренландії, пройшов уздовж берегів на північ, а потім повернув на схід, де досяг Шпіцбергена і рекордної широти – 80⁰ північної широти.

У 1609 р. здійснив подорож до Північної Америки, де відкрив о. Манхеттен. Після повернення був затриманий за плавання під чужим прапором, проте скоро його звільнили.

У 1610–1611 р. обігнув півострів Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив прохід у Тихий океан; насправді він лише увійшов у величезну затоку, пізніше названу “Гудзоновою” (як і протоку, що відокремлює Лабрадор від Баффінової землі). Був висаджений командою на човен і так залишений. Подальша доля невідома.

У пізніших експедиціях XVII в. були досліджені і нанесені на карту береги моря Баффіна, західні береги Гудзонової затоки. Але прохід не було знайдено і навіть кращі полярні мореплавці зійшлися на тому, що знайти його неможливо.

На початку XVII ст. усе сильнішою стає Голландія. У 1648 р. вона здобуває свою незалежність від Іспанії і невдовзі на певний час стає володаркою морів. До того ж голландці стають найвідомішими картографами – навіть видають атласи світу. З голландських мореплавців XVII ст. потребують згадки Віллем Янсзон та Абель Тасман. У 1606 р. Віллем Янсзон відкрив новий материк – Австралію. У 1642–1644 рр. Абель Тасман відкрив Нову Зеландію і Тасманію.