На регіональному рівні

1. Принципові проблеми розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання і організаційного забезпечення розвитку сфери туризму на регіональному рівні відповідно до стандартів Європейського Союзу.
2. Модель участі держави в організації й регулюванні розвитку туристичної діяльності регіонів.
3. Шляхи здійснення державної політики розвитку туризму на регіональному рівні.

Принципові проблеми розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання і організаційного забезпечення розвитку сфери туризму на регіональному рівні відповідно до стандартів Європейського Союзу.

Україна обрала своїм стратегічним курсом інтеграцію до структур ЄвропейськогоСоюзу. Для реалізації цієї мети потрібно виконати ряд умов, одна з найголовніших – активнийрегіональний розвиток. Про це йдеться у Декларації щодо регіоналізму, яка прийнята Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 р. У документі, зокрема, за значено, що регіони мають взяти на себе відповідальність у таких галузях, як економіка, культура і туризм. Це положення знайшло подальший розвиток і у Європейській хартії про місцеве самоврядування. Таким чином, розробка та впровадження в Україні дієвої регіональної політики наблизить нашу державу до ефективного співтовариства з розвинутими країнами світу. Зміцнення ринкових відносин в Україні відбувається шляхом формування й розвитку змішаної економіки, де взаємодіють ринкове і державне регулювання, зокрема й на регіональному рівні. Від ефективності державного регулювання розвитку різних сфер економіки, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, залежить швидкість її трансформації до стандартів ЄС. Це повною мірою відноситься й до сфери послуг туризму, роль і значення якої неухильно зростає завдяки створенню соціально орієнтованої ринкової економіки. За таких умов дедалі більшого значення набуває наукове обґрунтування формування сприятливого фінансово-економічного, правового та інформаційного середовища для розвитку туризму в регіонах України, усунення на основі державного регулювання найбільш суттєвих недоліків ринку послуг туризму, що спостерігаються в українській дійсності.

Для реалізації цієї мети потрібно виконати ряд умов, одна з найголовніших – активнийрегіональний розвиток. Про це йдеться у Декларації щодо регіоналізму, яка прийнята Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 р. У документі, зокрема, зазначено що регіони мають взяти на себе відповідальність у таких галузях, як економіка, культура і туризм. Це положення знайшло подальший розвиток іу Європейській хартії про місцеве самоврядування [6]. Таким чином, розробка та впровадження в Україні дієвої регіональної політики наблизить нашу державу до ефективного співтовариства з розвинутими країнами світу. Зміцнення ринкових відносин в Україні відбувається шляхом формування й розвитку змішаної економіки, де взаємодіють ринкове і державне регулювання, зокрема й на регіональному рівні. Від ефективності державного регулювання розвитку різних сфер економіки, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, залежить швидкість її трансформації до стандартів ЄС. Це повною мірою відноситься й до сфери послуг туризму, роль і значення якої неухильно зростає завдяки створенню соціально орієнтованої ринкової економіки. За таких умов дедалі більшого значення набуває наукове обґрунтування формування сприятливого фінансово-економічного, правового та інформаційного середовища для розвитку туризму в регіонах України, усунення на основі державного регулювання найбільш суттєвих недоліків ринку послуг туризму, що спостерігаються в українській дійсності. Все це зумовлює нагальну потребу подальшої розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання і організаційного забезпечення розвитку сфери туризму на регіональному рівні. Окремі аспекти регулювання розвитку туризму регіонів висвітлені у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як: Ю. В. Алексєєва, В. К.Бабарицька, І. В. Валентюк, В. Г. Гуляєв, А. Б.Добровольська, В. Ю. Керецман, В. М. Дєбедєв, В. А. Шульга, М. Портера, Р. Харрода та інших.

У світовій системі господарства туризм сьогодні посідає провідні позиції. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО), вже наприкінці 2000 р. туризму відводилося перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. На туризм припадає близько 12 % загальносвітового валового продукту та 7 % світових інвестицій. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг зайнято понад 260 млн осіб, що становить 10 % працюючих. Більше як у 40 державах туризм є головним джерелом поповнення бюджету, а ще у 70 – однією з трьох основних статей [8]. За даними ВТО, загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі [3, с. 23]. За прогнозами, ХХІ століття буде віком туризму.

2. Модель участі держави в організації й регулюванні розвитку туристичної діяльності регіонів України.

Світовий досвід дає кілька типів моделей участі держави в організації й регулюванні розвитку туристичної діяльності регіонів. Для України, що обрала європейський вектор розвитку, рекомендовано [4] запровадити модель управління, притаманну таким розвинутим європейським державам, як Франція, Іспанія, Великобританія, Італія. Суть такої моделі полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються на рівні відповідногогалузевого підрозділу певного багатогалузевогоміністерства. При цьому, підрозділ такого міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальніпитання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує йкоординує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [1, с. 95]. Державні дотації для суб’єктів туристичної діяльності в країнах ЄС можуть виявлятися в різних формах. Серед основних видів державнихінвестицій виділяють наступні:

· зниження ціни інвестиції в туристичні проекти, що враховує позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою й ринковою);

· продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової;

· податкові пільги, захист від подвійного оподаткування завдяки укладанню угод з іншими країнами;

· зниження мита, прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.

Уряд гарантує надання позики або репатріацію капіталу та прибутку, стежить за тим, щоб зазначені види заохочень були використані за призначенням та проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші. Досвід зарубіжних країн свідчить, що в умовах ринку необхідними є добровільне і обов’язкове державне та інше страхування цивільної відповідальності громадян, підприємств, установ і організацій сфери туризму на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Нині Україна посідає 78 місце в рейтингу кращих туристичних країн світу (Росія – 68, Туреччина – 52, Кіпр – 20) [9]. З огляду на місце і роль туризму в світовій економіці, Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. затвердив Державну програму розвиткутуризму на 2002-2010 рр., за якою пріоритетним є розвиток в’їзного і внутрішнього туризму. На основі цієї державної програми розроблені й виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів.[2] Сьогодні туристична галузь в Україні є п’ятою за значенням складовою поповнення бюджету, а в перспективі її питома вага у поповненні бюджету країни може значно зрости. Розвиток туризму в Україні діалектично пов'язаний з розвитком таких секторів економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку та туристичного призначення тощо і може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки.

В туристичній індустрії рекомендовано [4] виділяти наступні види та підвиди територій за напрямами рекреаційної діяльності:

· санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування);

· оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий);

· спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо);

· пізнавальний (ознайомлення з історико-культурною спадщиною тощо).

Отже державне регулювання туристичної діяльності здійснюється з метою:

· забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

· захисту прав і законних інтересів туристів і суб’єктів туристичного бізнесу;

· відновлення та збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона під час планування та забудови територій, на яких розташовано об’єкти туристичних відвідувань;

· створення сприятливих умов для удоскона лення й розвитку індустрії туризму, підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Завданням регіональної політики держави у сфері туризму єзабезпечення комплексного і збалансованого розвитку цієї сфери з урахуванням її специфіки й особливостей конкретного регіону. Для цього держава може застосовувати ряд важелів прямого і непрямого впливу. (мал. 1 [4])

Таким чином, розвиток туристичного бізнесу в Україні відбуватиметься на ринкових засадах і перебуватиме під регулюванням держави на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.