Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика зародження теорії інвестицій





РОЗДІЛ І Ретроспективний аналіз поглядів на сутність та природу інвестицій

Загальна характеристика зародження теорії інвестицій

Важливим аспектом інвестування як науки є визначення понять «інвестування» та «капітал». Слово «капітал» було часткою правової та ділової термінології ще задовго, як економісти знайшли йому застосування. У римських юристів та послідовників воно означало основну частину позики на відміну від процента та інших додаткових вимог кредитора. В зв’язку з цим слово «капітал» стало означати суми грошей або їх еквіваленти, які приносили в товариство або компанію загальну суму активів фірми і т.п. таким чином, поняття «капітал» було за суттю грошовим і означало або реальні гроші, або певні блага, оцінені в грошах. В XVII ст. такі поняття, як багатство, скарби, збереження, часто використовували там, де ми застосовували би слово «капітал». Протягом всього XVIII ст. і навіть в перші десятиліття XIX ст. в зародженні теорії капіталу найуживанішим було слово «запас» (зиск).

Більшість вчених трактували поняття «інвестиції» як вкладання надлишкового капіталу з метою його розширення. Тобто, думки більшості авторів були досить близькі за своїм змістом. Проте, в процесі становлення економічної теорії, в трактуванні понять «капіталу», «інвестиції» були присутні певні відмінності, порівняння та застосування. У ході всієї еволюції економічної думки роль інвестиційної діяльності здебільшого пов’язувалась з володінням та накопиченням чогось. Визначення можливостей отримання економічного доходу було у полі зору майже всіх напрямів та течій в економічній науці. Проте, найяскравіше пов’язували проблему отримання прибутків, багатства чи вирішення проблем відтворювання саму у зв’язку з капіталом чи інвестиціями лише представники окремих напрямів економічної думки.

Теорія інвестицій має науково аргументувати об’єктивні засади стимулювання економічного трактування. Ця теорія має розкрити економічну природу й еволюцію інвестицій, їхню функціональну роль і мотиви утворення, вплив на економічні процеси. З огляду на це можна вважати, що теорія інвестицій є складовою частиною загальної економічної теорії, одним із її структурно відокремлених розділів. Теоретичні проблеми розвитку інвестиційних процесів завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх економічних шкіл і течій. У процесі зародження теорії інвестицій сформувалися окремі течії та напрями, що розвиваються на власних методологічних засадах або ж конкурують між собою.

Від початкових етапів економічна категорія «інвестиції» стала однією з центральних, сутність якої вченими-економістами остаточно не з’ясована. Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюються і формулюються лише у другій половині XXст., а розроблення принципів та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію. Річ у тому, що наукові, системні за своїм змістом теорії інвестицій були сформовані ще в середині XVI-XVII ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій – меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу. Прибічникам теорії «мануфактурних» інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва. Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму. На мануфактурній стадії капіталізму меркантилізму перестає відігравати провідну роль. На перший план висуваються проблеми виробництва. Меркантилізм на пізній стадії розвитку сам, власне, підготував перехід від жорсткого управління державою економічними процесами до саморегулювання останніх, адже економічно зміцніла буржуазія намагалася позбутися державного контролю, повністю реалізувати приватні інтереси. Одночасно з процесами лібералізації економічних відносин змінювались інвестиційна теорія та інвестиційна політика держав.

Класична ліберальна теорія ідеалізувала стихійний ринковий механізм та по суті лише обмежилася твердженнями, що тільки ринкова економіка і приватна власність дають змогу найкращим чином використати інвестиції для поновлення реального капіталу. Проблема досягнення економічного оптимуму від вкладених інвестицій набула великого значення у працях В.Парето, тому що її вже не можна було вирішувати з позиції теорії трудової вартості. Методологічний аналіз ефективних умов взаємодії з економічною системою потребує залучення додаткових наукових інструментів дослідження, розроблених у рамках теорії представників австрійської економічної школи, засновниками якої є Ф.Візер та К.Менгер. Одним із таких продуктивних підходів до аналізу інвестицій є концепція «зобов’язування», згідно з якою інвестиції самі собою не мають цінності, вона їм «ставиться в обов’язок» економічним результатом, який одержують при їхньому застосуванні. Зобов’язуваність є передбачуваною цінністю, і саме вона є об’єктом вивчення при аналізі інвестиційного процесу, аналізу поведінки інвестора та прийняття ним рішень про обсяг і характер інвестицій.

Іншим не менш цікавим теоретичним підходом, пов’язаним із подальшим розвитком теорії маржинальної корисності, є концепція «окольності», розроблена Е.Бем-Баверком, яка дає змогу в межах аналізу технологічної еволюції та факторів, що її визначають, розглянути чинники сучасного інноваційного процесу, які впливають на ціну інвестиційних благ і тим самим стимулюють або стримують попит на інвестиції. Ще один авторитетний представник австрійської школи Ф.фон Візер розвинув у своїх працях ідеї маржиналізму. Розробляючи теорію інвестиційних, виробничих благ, він розглядає витрати як своєрідну корисність. Візер увів в науковий обіг термін «маржинальна корисність інвестиційних товарів». Вартість інвестиційного товару він виводив із його корисності, насиченості потреб, для того, аби показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит не лише на споживчі товари, а й на інвестиційні блага.

«Економісти нової хвилі» сформували засади неокласичного аналізу інвестиційних процесів, які передбачали саморегулювання інвестиційної діяльності як усередині країни, так і на всьому міжнародному господарському просторі. За чинники саморегулювання брались норма прибутку та ставка процента, за необхідні умови зростання інвестицій – зростання доходів, особливо тієї частки, що перетворюється на заощадження, а за основну рушійну силу економіки – попит на товари. Більшість авторів визнавала, що пожвавлення інвестиційних процесів може стимулювати держава. Та майже всі вони вважали, що втручання держави може призвести до розбалансування ринку інвестицій.

Представники неокласичного підходу розширили межі інвестиційних процесів, уточнили економічну інвестиційну модель. У ній поряд з об’єктивними (доходи та їхня структура, розподіл доходів, співвідношення між заощадженнями та споживанням, норма прибутку, процент і його рівень) та суб’єктивними (схильність до заощаджень, схильність до споживання) чинниками інвестиційної діяльності об’єктом дослідження стають і нові: структура капіталів, оптимальні розміри капіталів (обсягів інвестицій) з огляду на вичерпність ресурсів, часовий фактор інвестиційних процесів, ціновий фактор споживання інвестиційних товарів.

Уперше постає проблема свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів. Проте економічний аналіз інвестиційних процесів усе більше позбавляється макроекономічних ознак, зводиться до мікроекономічного рівня.

Отже, становлення неокласичної традиції економічного аналізу пов’язувалося із розробкою нових, мікроекономічних засад дослідження закономірностей інвестиційних процесів.

Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики безперечно, належить Дж.Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив загальну теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження та інвестиційна діяльність, рівень зайнятості та номер процента.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж.Кейнса численні уточнення щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів.

Велика заслуга в цьому у Й.Шумпетера, який проаналізував нерівномірності технічних нововведень і, відповідно, автономних інвестицій, розглядаючи їх як головний фактор циклічних коливань виробництва. Особливість цього підходу полягала в тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як функції виробництва. Рушієм прогресивного розвитку Шумпетер визнав монополію, що створює можливість акумулювати величезні обсяги коштів для майбутніх інвестицій, для впровадження інноваційних програм. Однак у центрі його теорії був інвестиційний підприємець, який визначав інвестиційно-інноваційний чинник переходу від одного загального врівноваженого стану до іншого.

Вагомих результатів досяг Дж.Дьюгенберрі розширивши список таких коливань. Ряд оригінальних положень про сторонні фактори, які генерують автономні інвестиції, але перешкоджають встановленню рівноваги і викликають в економіці затухаючі коливання, висунув Р.Фріш, спираючись на апарат фізичної теорії хвильових імпульсів.

Інвестування – це економічний процес, результати дії якого проявляються через певний час, тому ефективність інвестування виявляється через значний проміжок часу. Саме тому економісти різних шкіл та економічних теорій намагаються відкрити реалістичніший механізм рівноваги між заощадженнями й інвестиціями.

У 50-60-х роках почався новий етап – етап математичної строгості економічної теорії. Особливо необхідно відзначити наукові праці, що відображають механізми державного регулювання інвестиційної діяльності з домінуванням фінансових і грошво-кредитних методів економічної політики (М. Фрідмен, В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Хаєк). Аналіз інвестиційної діяльності в ринкових умовах знайшов відображення у працях І. Фішера, Д. Йоргенсона та інших.


 

Представники економічних шкіл Основні положення представників вчень окремих економічних шкіл
Меркантилісти Поняття інвестиційної діяльності окремо не розглядалось, натомість широко обговорювалась проблематика прирощення капіталу. Предметом їхнього дослідження стає сфера обігу, яку вони ідентифікують як середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу. Однак джерелом збагачення суспільства М. вважають лише зовнішню торгівлю: обмін усередині країни призводить лише до перерозподілу багатства між власниками, а не до збільшення багатств. М. ототожнювали гроші й капітал, вважаючи, що єдиний засіб збагачення країни – це реальні гроші, які одночасно були й основою як для розвитку виробництва, так і для збільшення обсягів торгівлі, тим самим наголошуючи на тому, що гроші – основне джерело інвестицій.
  • Жан Кольбер (1619-1683)
Представникам пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, в яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва, що було пов’язане з розумінням товарної природи економічного добробуту країни: увіз товарів до країни означав відплив грошей, а їхній вивіз - приплив. М. пропонували заходи для активізації інвестиційної активності, зазначаючи, що схильність до заощаджень переважає схильність до інвестування грошей у виробництво, інколи навіть кредитування стримується намаганням нагромаджувати гроші у вигляді скарбів. Завдяки збільшенню кількості грошей у країні вони дешевшають, процентні ставки знижуються, що спонукає багатих людей вкладати гроші у виробництво. Це і є першою об’єктивною передумовою промислового розвитку. Проте має бути втручання держави в процеси інвестування через прямі державні капіталовкладення в розвиток структуровизначальних галузей, валютне регулювання та захисний протекціонізм.  
  • Людвіг фон Зекендорф
(1624-1692)  
Розвиток країни залежить не лише від її природних багатств, але й від так званого незалежного джерела прогресу. Під таким вчені вважали уміння правильно використовувати природні переваги. Для цього держава мала інвестувати в: розвиток тих виробництв, які спонукатимуть розвиток інших, супутніх; розвиток освіти, яка допоможе визначити шляхи ефективного використання ресурсів і створюватиме «продуктивну людину», висококваліфікованого виробника; розвиток торгової та промислової інфраструктури, що зробить виробництво привабливим для іноземних інвесторів. Ці заходи сприятимуть інвестуванню виробництва із внутрішніх джерел, які постійно поповнюватимуться за рахунок зростання обсягів доходів. Але, оскільки внутрішні джерела обмежені, держава повинна створювати сприятливі можливості для іноземних інвестицій. У цьому не останню роль відіграють кваліфікація робочої сили та привабливість виробництва.  
  • Йоган Бехер
(1625-1685)  
Точніше формулює термін «привабливість виробництва», зазначаючи, що держава має підтримувати певний і достатній рівень прибутковості виробництва, не нижчий за ставку процента, регулюючи прибуток за допомогою податків і контролюючи проценти за кредит.  
  • Філіп фон Горніг
(1638-1712)  
Припустив, що для іноземного інвестора в країні мають бути створені винятково сприятливі умови. Єдиним допустимим обмеженням щодо іноземного інвестування може бути або обмеження репатріації прибутків та вивозу необробленої сировини.  
На пізнішому етапі розвитку меркантелістської теорії було звернуто увагу на те, що відплив капіталів за кордон може відбуватись не лише через вивезення засобів виробництва – сировини та найновішого обладнання. Пізні меркантелісти запропонували обмежити державне регулювання в грошово-кредитну сферу, тобто стимулювання інфляції підтримуванням активного торгового балансу над імпортом не дає впасти ціні, а приплив золота тим самим стимулює інвестиції та зайнятість.
  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)
Розглядає капітал у натуральній формі, і визначає його як «нагромаджену вартість». Капіталісти – промислові, торгові, позичкові сконцентрували в своїх руках рухоме багатство. Тюрго доводив, що багатство, яке не відноситься до природних факторів (попередньо накопичене рухоме майно), є необхідною попередньою умовою будь-якого виробництва. Цей фактично визначає фундамент для майбутніх спроб розглядати капітал, в цьому значенні, як фактор виробництво. Нагромадження багатства цей клас здійснив за рахунок ощадливості, бережливості. Він споживав тільки частину отриманих доходів, а решту вкладав у власну справу. Отже, первісне нагромадження капіталу й заощадження, на думку Тюрго, взаємозв’язані. Прибуток Тюрго розглядає як самостійний вид доходу. Він визнає правомірним прибуток промислового капіталіста і торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу – інвестицій, неможливе жодне виробництво. Капітал, на думку Тюрго, є чинником зростання «чистого продукту». Капіталіст, інвестуючи капітал, ризикує втратити його. Тому, крім прибутку, він, як і будь-який кредитор, має отримувати процент. Процент, як і прибуток, у Тюрго – це частина «чистого продукту», «ціна втрат», яких зазнає інвестор. Його величина залежить від наявності капіталу, від попиту й пропозиції. Р. Кантільон, Д.Юм Вважали, що існує залежність між грішми і ставкою процента: збільшуючи кількість грошей в обігу, можна понизити ставку процента. Але тоді зростуть ціни і для розвитку виробництва необхідна буде більша кількість грошових інвестицій. Попит на гроші спричинятиме зростання ставки процента. Однак висновок про визначальну роль процента щодо інвестицій було сформульовано досить точно: низький процент провокує інвестиційний попит, стимулюючи тим самим зростання процентних ставок. На думку Тюрго, немає значення в якій формі виступає капітал ім. якій країні завдячує своїм нагромадження, важливо де саме він інвестується, адже саме від розмірів інвестицій залежить зростання суспільного багатства. Саме праці Тюрго стали остаточним підсумком тих поглядів на якісну природу капіталу та інвестицій, які набули подальшого розвитку у пізніших авторів і лягли в основу ліберальної інвестиційної теорії, а саме: · визначення капіталу і інвестицій як головної умови економічного розвитку суспільства; · визнання того, що розмір капітальних благ є змінними і залежать від розмірів доходу; · визнання залежать руху інвестицій від розмірів прибутків і процента, коли капітал ігнорує кордони, долаючи їх у пошуках найвищої ціни на нього, тобто найвищого проценту.  
Адам Сміт (1723-1790) Розглядає капітал як фактор виробництва і вводить поняття основного та оборотного капіталів та перераховує блага, з яких формується той чи інший капітал. По суті, говорить про капітал, не вводячи при цьому самого цього терміну. На його думку, капітал, що є в надлишку, повинен залишатись в країні, а не вивозитись за її межі. Сам К. розглядає як блага, від яких людина очікує отримати дохід (за рахунок покращення землі, купівлі корисних машин та обладнання, або інших подібних засобів виробництва, що забезпечують дохід, прибуток без переходу від одного власника до іншого без подальшого обороту). А.С. виводить 4 основних способи, якими краще використовувати К. на: · добування сирого продукту, необхідного суспільству для задоволення своїх потреб та щорічного споживання; · виготовлення та перероблення цього самого сирого продукту задля безпосереднього використання та споживання; · для перевезення сирих або готових продуктів з тих місць, де вони є в надлишку, в ті місця, де спостерігається їх нестача; · на розподіл тих чи інших продуктів на малі партії, які відповідають потребам їх споживачів. Кожний з запропонованих А.С. напрямів використання капіталу були суттєво необхідними як для існування, так і для добробуту всього суспільства. К. як головна рушійна сила економічного розвитку – це цінності, що за допомогою праці дають прибуток або створюють нові блага. А.С. поділяв його на «природний» та «людський» капітал. Економічне зростання пов’язується автором не лише зі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу. А.С. показує, що капіталізація, тобто нагромадження, відбувається за рахунок надлишку доходів, що не були спожиті. Отже, нагромадження К. є наслідком заощаджень. Цінність річного продукту суспільства складається лише з доходів. Засоби виробництва - це також чиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. А.С. обстоює ідею лібералізації міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу. Принцип «природних переваг» поширюється і на К., матеріалізуючись у порівняльній вартості К. Конкуренція К. призводить до їх здешевлення. Прискорюються інвестиційні процеси, пожвавлюється й експорт К. Експорт К. призводить до його подорожчання, уповільнення інвестування, тому держава мусить ретельно стежити за ставкою процента всередині країни. Щодо імпорту К., то А.С. зазначав, що форми імміграції К. є найрізноманітнішими. Якщо, наприклад, К. виступає в товарній формі, то забезпечується заощадження національних грошових К. та їх вільний перерозподіл між галузями. Ввезення К. – позитивне явище за умови вільного вивозу товарів, а також тоді, коли він сприяє розвитку експортного потенціалу інших країн. Функцією держави є контроль за процесами ввезення К., адже держава повинна захищати молоді перспективні виробництва від експансії іноземного К. На смітовій теорії інвестицій та принципів їхньої міжнародної міграції базувалася ціла низка вчень про інвестиції інколи навіть цілком протилежного змісту. Так тезу А.С. про виняткове значення вітчизняних К. для розвитку пріоритетних галузей промисловості згодом використають для обґрунтування програм національного протекціонізму.  
Давід Рікардо (1772-1823) Основним фактором зростання розглядає розподіл. Проголошує К. центральною категорією суспільного відтворення і узалежнює його від способів розподілу суспільної вартості. Його позиція звелася до обґрунтування, що через нерівність прибутку на вкладений капітал останній переміщується із однієї діяльності в іншу. Прибуток за Р. – це перевищення цінності над з/п, тобто цінність розглядається як сума з/п і прибутку. Зменшення прибутковості через зростання з/п він розглядає як надскладну проблему, що загрожує інвестуванню К., оскільки зменшується джерело нагромадження і зникають «стимули до нагромадження». В то час багато хто з економістів обговорював наявність хронічної тенденції надлишкових заощаджень, яка може призводити до кризових явищ в економіці. Експорт К. Р. розглядав як засіб, спрямований проти таких криз: за збільшення обсягів виробництва й виникнення загрози надвиробництва об’єктивно відбувається відплив власних капіталів з країни, але високий рівень прибутковості сприяє залученню іноземних капіталів в економіку країни.
Жан Батист Сей (1767-1832) Під вартістю С. розуміє корисність і формулює закон попиту та пропозиції, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника і починається дія іншого. Ціноутворення за С. є тією силою, що врівноважує ринки, запобігаючи кризам і нейтралізуючи пропозицію. Суть «закону Сея» полягає в тому, що товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, унаслідок чого завжди забезпечується потенційний попит. На підставі такого ринкового закону С. формулює і свою інвестиційну доктрину. На відміну від Р., С. вважає кредитні гроші важливим джерелом інвестицій, яке впливає на ефективний попит більше, ніж доходи, що забезпечують заощадження, оскільки заощадження часто набирають вигляду скарбів і не можуть за умов циклічності швидко перетворюватись на інвестиції. Він визнає кредитні гроші товаром, що має власну ціну, яка формується під впливом попиту та пропозиції. Це інвестиційне джерело більш гнучко реагує на зміни інвестиційної кон’юнктури, ніж заощадження, і не обмежується в розмірах. Тому в грошовій економіці заощадження не завжди мають дорівнювати інвестиціям. Рівновага на інвестиційному ринку досягається завдяки кредитним засобам та цінам на них. С. вказує, що кредитні засоби є грошовою категорією і визнає їхню кількість фактором несуттєвим для попиту на інвестиції, оскільки останні – функція від процента. Водночас він визнає і доктрину «примусового заощадження», коли у разі надмірної пропозиції інвестицій за допомогою зростання цін звужуються можливості для заощаджень. У такий спосіб, наприклад, додаткові засоби для інвестицій «вилучаються» в отримувачів фіксованих доходів. Тобто, визнаючи певну незалежність цього джерела інвестицій від ставки процента та її коливань, С. стверджує, однак, що обсяги грошової маси, впливаючи на ціни і ставку процента, можуть стримувати зростання пропозиції інвестицій. С. визнавав і можливість криз перевиробництва, але вважав, що попит на інвестиції та пропозиція таких урівноважують економіку. Отже, він підійшов майже впритул до визначення інвестиційної теорії економічної рівноваги. Міжнародний рух К., на думку С., підлягає впливу об’єктивних законів і не потребує державного регулювання. Однак, відтік інвестиційних капіталів за кордон може звузити пропозицію, підірвати основи врівноважування ринків, тому держава повинна стимулювати інвестиційний попит і контролювати рух кредитних грошей.  
Фредерік Бастіа (1801-1850) Вирізняє поняття запланованих заощаджень, що дорівнюють усім вільним інвестиційним ресурсам (орієнтований на задоволення потреб споживача поділ прибутку на невиробниче та виробниче споживання і скарби), і пов’язаних також із потребами споживача запланованих інвестицій. Обидві категорії Б. визначаються потребами споживачів, а їхнє врівноваження залежить від ставки процента – ціни інвестиційних ресурсів. Б. показав, що ринкова ставка процента, якою загалом керують ті самі чинники, що й нормою прибутку, може визначати попит на інвестиції. Але він наполягав на тому що сама ставка процента повністю залежить від платоспроможного попиту аж ніяк не пов’язана з рівнем прибутку і не підлягає свідомому регулюванню. Водночас формування попиту може бути суттєвим стимулом перерозподілу інвестиційних ресурсів між галузями виробництва. Б. теоретично обґрунтовує ідею щодо переливу капіталів під впливом попиту на товари: у країні з високим рівнем доходів попит на товари зростає, а відтак зростають інвестиційні ресурси. Це сприяє розширенню ринків капіталу, а, водночас, зростанню прибутковості та ставки процента. Тому К. переміщатимуться в ту країну, де доходи споживачів збільшуються. Багаті країни стають ще багатшими.  
Нассау Сеніора Для С. К. є найважливішим чинником,який перебуває над усіма формами суспільного відтворення. Звідси – різні форми інвестицій та різні фактори їхнього зростання. С. включає землю в поняття К., але земля в нього відрізняється від інших факторів виробництва не обмеженістю пропозиції, а своєю нерухомістю і ненагромаджуваністю (не само зростає, як інші). Вона може бути інвестованою і давати дохід, але не може поповнюватись за рахунок інвестицій. Інвестиційна теорія С. базується на теорії поведінки людини, котра утримується від невиробничого використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. Цей фактор, що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для існування К. і перебуває у такому самому відношенні до прибутку, як праця до з/п. заощадження С. пояснює як результат дії психологічного закону, який веде до утримання від споживання. Інвестиції у нього – незалежна величина, що формується як функція від утримання. Чинниками, що впливають на розміри інвестицій, є гроші, суспільна структура виробництва, рівень доходів, ціни та міжнародна торгівля.  
Томас Мальтус (1766-1834) Основною ідеєю економічних праць М. була ідея циклічного розвитку суспільства, коли кризи надвиробництва можливі, але долаються, якщо чинники попиту будуть сильнішими за чинники пропозиції. Механізм зростання суспільного продукту М. розуміє так: якщо існує попит на товари – зростає і пропозиція цих товарів, що забезпечується за рахунок додаткових вкладень К., тобто розширення виробництва. Це зумовлює зростання зайнятості, а, отже, нове підвищення попиту. На заваді цьому процесу стоять недостатня кількість К. та надмірне збільшення відносної частки неплатоспроможного, незайнятого у виробництві населення. Заперечуючи Смітові, М. стверджує, що лише зростання кількості населення ще не забезпечує підвищення попиту. Тільки ті, хто зайняті суспільно корисною працею і створюють багатство, і споживають його. Зростання обсягів суспільного К. за рахунок інвестицій М. узалежнює від первинного (співвідношення між прибутком і з/п) та вторинного (співвідношення між споживанням та заощадженням) розподілу. К. збільшується за рахунок прибутку. Фонд нагромадження динамічно змінюється залежно від рівня прибутковості виробництва. Саме прибуток стає основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого зростає. Потенційним джерелом інвестицій М. вважає заощаджену, неспожиту частину4 національного доходу. Заощадженням, на його думку, є процес, який передує перетворенню доходів на К., і виявляє тенденцію до зрівнювання заощадженої частини й обсягів нагромадження. Однак, він не ототожнював заощадження та інвестиції, а указував на те, що, перебуваючи у взаємозалежності, взаємозумовлюючи один одного, кожен з цих чинників водночас гальмує динаміку іншого. Отже, зв'язок між ними є зворотним. У розрахунку на високі прибутки капіталісти використовують заощадження для розширення виробництва. Однак норма прибутку тяжіє до зниження. Попит на К. залежить від ставки процента, яка зменшується з кожною додатковою одиницею інвестицій, насиченням потреб та надлишковим нагромадженням. Основний висновок М. полягає у тому, що для забезпечення рівномірного розвитку виробництва необхідна стабілізація одного з його чинників, тобто стабілізація попиту на інвестиції. Проте М. наголошував, що невиробниче споживання є необхідною умовою для забезпечення безперервного процесу інвестування, інакше «нагромадження капіталу може призвести до сторічної стагнації». Зростання сукупного попиту починається зі споживчого попиту, тому відправною точкою має бути розподіл доходів.  
Джон Стюарт Мілль Вважав, що одним із найважливіших важелів впливу держави на інвестиції є оподаткування, яке зумовлює підвищення цін і звужує попит. М. обґрунтовує інвестиційний попит, виходячи із загальної теорії співвідношення попиту і пропозиції, пов’язує його динаміку з доходами, процентною ставкою та станом міжнародної торгівлі. Але коли йдеться мова про інвестиційні потоки, чи міжнародні відносини, у сфері яких обмін і здійснюється, за допомогою реальних грошей, їхній відтік за кордон унаслідок дії закону порівняльних переваг, означає відплив національних капіталів. М. зазначає, що конкуренція чи комерційне суперництво різних країн на тому самому рівні спричиняє зниження цін. Але якщо держава не бачить іншого способу, щоб забезпечити продаж власних товарів, то вона суворо регулюватиме імпорт, адже основним законом міжнародної торгівлі є бартер, тенденція до рівноваги експорту-імпорту. За інших умов відбувається відплив капіталів за кордон, що шкодить власній економіці. Ціноутворення в міжнародному обміні, на погляд М., не базується на врахуванні витрат виробника, а є наслідком порівнювання попиту, пропозиції та граничної корисності на засаді вільної конкуренції між державами.
Альфред Маршал У 90-их роках XIX ст. в Англії сформувалася кембриджська економічна школа, засновником якої був А.М. Ця школа започаткувала неокласичний напрям в економічній теорії. Проблему інвестуванн6я М. розглядає в контексті співвідношення ціни й корисності. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності – визначають ціну пропозиції, яка, у свою чергу, впливає на середню ціну. Середня ціна товару визначає попит на інвестиційні товари, отже їхню ціну і ставку процента. На ціну інвестиційних товарів також впливає чинник споживчого надлишку, що трактується М. як неспожиті доходи (через високі ціни на товари) доходи, які перетворюються на заощадження. Заощадження визначають пропозицію інвестицій і знижують їхню ціну, якщо простір для їхнього застосування обмежений або обмеженими є запаси інвестиційних товарів, або бракує попиту на них. На ринку в процесі і під час обміну товарами пропозиція і попит на інвестиційні товари, як і на всі інші, перебувають у часовій рівновазі. К. вкладається у підприємство, головне, з мотивів «перспективи вигоди», яка приваблює вкладників до даного заходу. Головний доказ на користь інвестування – це ймовірність очікуваного високого прибутку. Великого значення в організації та ефективному управлінні інвестиційними процесами М. надавав людському капіталу, уважаючи здібності людини так само важливими, як і будь-який інший вид К.Віднесення знань, навичок та здібностей до К. дало йому змогу по-іншому трактувати динаміку К. Кінцевий результат залежить від способу застосування знань. Якщо К. перебуває в руках обдарованих людей, то вони збільшать його обсяг, якщо навпаки, то вони можуть його знищити. Тому поведінку інвестора він узалежню вав також від наявності та якості людського капіталу. Отже, М. диференційовано підходив до аналізу динаміки інвестицій. Падіння граничної продуктивності К. і скорочення інвестування він пов’язував з його уречевленою формою і стверджував, що «ця тенденція має місце в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль». Кредит, на думку М., є основним чинником дестабілізації інвестиційних процесів. Ставка процента, якою можна свідомо управляти, спричиняє порушення ринкової рівноваги та безробіття. Фінансовий, акціонерний К. з його фіктивною частиною відкриває необмежені і неконтрольовані можливості отримання кредитів для інвестицій. Водночас, не маючи під собою реальної товарної основи, грошові капітали зумовлюють здешевлення грошей та інфляцію. Він пропонує зафіксувати на певному рівні обсяги кредитних засобів, а отже, інвестицій. Одним з чинників протидії вважає державу, яка, на його погляд, повинна контролювати процес утворення монополій, обмежуючи їхню діяльність, оберігаючи вільну конкуренцію.
Джон Мейнард Кейнс Представники школи граничної корисності трактують поняття «інвестиції» як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому. Під «інвестиціями» слід розуміти поточний приріст цінностей капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду. Тобто поточні інвестиції це і є наші заощадження, капітал (та частина доходів певного періоду, що не була використана для споживання). На його думку, сума заощаджень являє собою сукупний результат діяльності багатьох окремих споживачів, а величина інвестицій – це сукупний результат діяльності індивідуальних підприємців. Такі дві величини повинні бути рівними між собою, оскільки кожна з них дорівнює збільшенню доходу над споживанням. Тобто, Доход = цінність продукції = споживання + інвестиції Збереження = доход - споживання Звідси збереження = інвестиції Інвестиції Кейнс розглядав з двох сторін. З однієї – як приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит і пропозицію: «нові інвестиції означають купівлю капітального майна за рахунок доходу», «інвестиції включають всякий приріст цінності капітального майна незалежно від того, складається останнє з основного, оборотного чи ліквідного капіталу». з іншої – це величина акумульованого доходу, тобто потенційний інвестиційний попит. Крім того, Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду» та «частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання». На думку Кейнса, рівність заощаджень інвестиціям має статичний характер, вона існує лише в масштабах суспільства, а самі поняття «заощадження» та «інвестиції» відображають різні аспекти відтворення і визначаються багатьма факторами. Кейнс виходив з того, що суспільство психологічно зі збільшенням сукупного реального прибутку збільшує сукупний попит, але не такою мірою, якою зростає прибуток. Це означає, що приріст споживання менший, ніж приріст доходу, тобто частка заощаджень у доході зростає. Щодо інвестицій, то вони не є функцією доходу – вони самі є фактором формування доходу, але, на відміну від заощаджень, залежать від ставки процента. Тому інвестиції і заощадження не обов’язково повинні дорівнювати одне одному. Кейнс відійшов від концепції автоматичного самоврегулювання процесу інвестування і визнав нездатність відсотка регулювати ринок капіталів. Ключовим моментом розширеного відтворення у нього є не створення інвестиційних ресурсів, а формування попиту на них. Виходячи з цього, Кейнс по-новому бачив роль держави у сфері інвестиційної політики. Держава повинна максимально сприяти інвестиційній активності за допомогою зниження рівня відсотка і реальної заробітної плати. Визнаючи недостатність фінансово-кредитного механізму, Кейнс особливу увагу приділяв державним інвестиціям, які можуть збільшувати відповідний попит. Для пояснення своєї позиції він розглядає: а) механізм мультиплікатора – явище, коли інвестиції в одній первинній галузі зумовлюють попит в інших галузях, а загальне збільшення попиту значно перебільшує первісний імпульс; б) механізм акселератора, коли збільшення попиту на товари кінцевого споживання породжує інвестиції у виробництво засобів виробництва.  
Ірвінг Фішер Капітал Фішер розглядає в чотирьох аспектах: 1) реальна продуктивність (відношення кількості послуг капіталу до кількості капіталу); 2) вартісна продуктивність (відношення цінності послуг до кількості капіталу); 3) реальна віддача (відношення кількості послуг до цінності капіталу); 4) вартісна віддача (відношення цінності послуг до цінності капіталу). Цей вид відносин Ф. вважає найважливішим та відомий у вітчизняній літературі як показник фондовіддачі та являє собою оцінку на сьогодні того доходу, який буде отриманий у майбутньому на вартісну одиницю капіталу. Під терміном «продуктивність капіталу» Фішер розуміє те, що цінність продукту виробництва створюється за рахунок витрат. За Фішером, це не є правильним. Насправді цінність продукту виникає з дисконтування майбутніх послуг капіталу. Виходячи з цього, капітал – це є саме дисконтова ний потік доходів. Пізніше Ф. відмовився від терміну продуктивність капіталу і запропонував натомість термін «інвестиційні можливості». Мірою інвестиційних можливостей називається «норма доходу відносно витрат». Норма доходу відносно витрат – це норма дисконту, при котрій обидва інвестиційних проекти приносять однаковий дохід. Якщо норма дисконту перевищує ринкову норму процента, один з інвестиційних проектів має бути відхилений. Ф. під витратами розглядає втрату майбутніх доходів в результаті відмови одного з інвестиційних проектів; під доходом – виграш, котрий виникає внаслідок заміщення цього інвестиційного проекту іншим. В поняття «капітал» Ф. включає будь-яке благо, що приносить регулярний дохід своєму власнику. Капітал – це будь-який запас, оскільки будь-який потік доходу аналогічний проценту, він являє собою темп приросту цінності капітального блага в одиницю часу. Ф. вважав, що «капітал» - це всього лише перенесена на сучасний етап вартість дисконтова них майбутніх доходів, котра не може однозначно відповідати ні запасу, ні структурі капіталу в натуральному виразі. Ф. виділяє чинники, що впливають на економіку взагалі і інвестиційні можливості зокрема: державне регулювання, монополізація економіки, інновації, а також міжнародна інвестиційна діяльність. За Ф., споживачі турбуються не лише про негайну корисність, вони намагаються заглянути вперед, щоб максимум корисності отримати в аспекті певного періоду часу. Заради цього вони здійснюють заощадження, відкладаючи частину очікуваної корисності з даного моменту на майбутнє. З іншого боку виступають виробники зі своєю проблемою інвестицій. Більш довготривалий шлях забезпечує більш високу продуктивність. Інновації Ф. розглядає як могутній чинник інвестицій. Він доводить, що результатом будь-якого відкриття є підвищення «норми доходу над витратами» і ставки процента та надзвичайне пожвавлення інвестицій. Воно триватиме доти, доки не відбудеться інвестиційне насичення і, як наслідок, зниження ставки процента, а також доти, доки підприємці отримуватимуть надприбутки від інноваційної діяльності. Ф. називає цю межу граничною продуктивністю інновацій. Ф. зазначає, що особливістю відкритої економіки є взаємозв’язок національного та міжнародного інвестиційних ринків. Рівень цієї залежності визначається інтенсивністю міграції капіталів та чутливістю інвестиційних потоків до змін процентних ставок усередині країни та за її межами. Вільне переливання капіталів із країни в країну сприяє встановленню паритету процентних ставок, і тоді їх рівень усередині країни мало залежатиме від національного інвестиційного потенціалу, пропозиції капіталів. Якщо реальна дохідність інвестицій в країні нижча ніж за її межами, це впливатиме на курс національної валюти у напрямку його зниження. Зростання реальної процентної ставки всередині країни веде до зміцнення національної валюти за рахунок збільшення обсягів чистих та іноземних інвестицій. Інвестори, вибираючи країну і валюту для вкладення капіталу, обов’язково оцінюють перспективні темпи знецінення валют, щоб у майбутньому отримати позитивний процент. Отже інвестора цікавить реальна процентна ставка – номінальна процентна ставка, встановлена банком мінус темпи інфляції. «Ефектом Фішера» широко користуються для обґрунтування поведінки інвестора. На підставі даних про відносний паритет купівельної спроможності і паритет процентних ставок, можна визначити закономірності зміни валютного курсу – виходячи з відносних змін інфляції і процентних ставок між двома країнами. З одного боку, згідно з теорією відносного паритету купівельної спроможності зміна обмінного курсу між валютами двох країн є пропорційною відносній зміні рівня цін (інфляції) в цих країнах, а, з іншого – із умов паритету процентних ставок випливає, що зміна обмінного курсу валют будь-яких двох країн дорівнюватиме різниці процентних ставок у цих двох країнах. Отже, відповідно ефекту Фішера у міжнародному інвестиційному середовищі в довгостроковій перспективі зміна рівня валютного курсу дорівнюватиме різниці процентних ставок в обох країнах і різниці прогнозованих темпів інфляції в цих країнах.

 

Date: 2015-09-24; view: 1170; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию