Розділ 2. Взаємовідносини учасників юридичної клініки з клієнтами

Стаття 3. Учасники юридичної клініки вправі:

1) клопотати про виплату коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (доїзд до місця слухання справи, відправка кореспонденції, тощо);

2) всупереч вимог клієнта відмовитись посилатися на фактичні обставини справи і подавати докази, стосовно яких у них є обґрунтовані сумніви щодо правдивості;

3) відмовитись від прийнятого доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними;

4) відмовити в наданні правової допомоги, якщо:

– клієнт спроможний звернутися за наданням платної правової допомоги;

– у клієнта уже є представник;

– учасники юридичної клініки не спроможні виробити обґрунтовану правову позицію з вирішення проблеми клієнта;

– клієнт не виконує взятих зобов’язань згідно з угодою про надання правової допомоги, або грубо чи нетактовно поводить себе з учасниками юридичної клініки;

– клієнт перебуває в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або має хворобу, що ставить під загрозу здоров’я учасників юридичної клініки.

Стаття 4. Учасники юридичної клініки зобов'язані:

1) як у своїй діяльності, так і в особистому житті, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї діяльності мати пристойний зовнішній вигляд;

2) бути чесним і порядним, не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб для досягнення своїх цілей;

3) поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими вони спілкуються;

4) захищати інтереси клієнта сміливо і чесно;

5) роз’ясняти клієнту, що правова допомога надається силами студентів під керівництвом викладачів юридичного факультету та/чи фахівців-практиків.

5) надавати правову допомогу компетентно і добросовісно. Постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві;

6) не допускати у своїй діяльності компромісів, що применшували б їх незалежність, з метою догодити клієнту, суду, іншим державним органам, третім особам, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта, перешкоджають належному наданню йому правової допомоги та суперечать вимогам цього Кодексу;

7) не розголошувати суті звернень громадян, а також прийнятого за результатами розгляду звернення рішення, за винятком випадків добровільної згоди клієнта на використання матеріалів справи без зазначення даних про його особу у навчальних цілях;

8) не залишати без реагування порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до його клієнта, його самого або клініки в цілому, повинен реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним законодавством;

9) з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи;

10) при виникненні непорозумінь чи конфліктних ситуацій з клієнтом звернутись до керівника з обґрунтованою відмовою від ведення справи;

11) відмовити у надані правової допомоги за наявності для того підстав.

Стаття 5. Учасники юридичної клініки не вправі:

1) давати клієнту поради, які сприяють вчиненню ним або іншими особами правопорушень;

2) будь-яким чином вводити клієнта в оману: відносно реального стану справ, складності справи, часу, який необхідний для вирішення справи, всіх можливих результатів вирішення справи і потенційних витрат клієнта, а також інших обставини, незнання яких може потягти негативні наслідки для клієнта;

3) представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими;

4) прийняти доручення, якщо через обсяг зайнятості вони не зможуть забезпечити розумно необхідну сумлінність його виконання, досконалість, ретельність підготовки та оперативність;

5) давати клієнту запевнення і гарантії стосовно реального результату виконання доручення, прямо або опосередковано сприяти формуванню у нього необґрунтованих надій, а також уявлення, що консультант може вплинути на результат іншими засобами, окрім сумлінного виконання своїх обов'язків.