Частина І 2 page

До «Ласточки» увійшла Наташа Ковальчук. Сьогодні вона виглядала стомлено через свою неординарну роботу журналіста – дівчина побачила, що Стаса немає, вирішила масаж відкласти і зробити гарну зачіску, тому вона зайшла до новенької робітниці в салоні, Оксани. За півгодини Наташа виглядала чудово, саме те, що потрібно для вдалого побачення з Сашою Турчиновим. Вона знала, що це лише ділове побачення, тому що він зустрічався з Ларисою Марковою.

Тим часом у лікарню до Стаса прийшла Варя – їй хотілося зайти до нього, а ще й серце підказувало, що варто заглянути до нього. Вона зайшла до палати, де він лежав, але Стас спав. Варя постояла трошки біля нього і, вирішивши, що він ще буде спати, зрозуміла, що їй краще піти. Тільки-но дівчина відкрила двері, як почула:

- Не йди…

8.

дивована Варя зупинилася – Стас прокинувся. Дівчина дивилась на нього своїми блакитними очима – їй було жаль хлопця. Все-таки не кожний день твої робітники потрапляють до лікарні. Варя стояла і мовчки на нього дивилася – вона не могла нічого зрозуміти: серце починало дуже швидко битись, обличчя червоніти; невже вона закохалася ще в одного Лужина. Та як же це так! Вона ж навіть не думала про нього. Це був Серж, який полонив усі її думки. Дівчина була дуже схвильована, тому вона присіла і випила склянку води.

- Варваро Олексіївно, з вами щось негаразд? – запитав Стас, побачивши, що вона почервоніла.

- Та ні. Це так щось. – сказала Варя, подивившись на нього. – До речі, як ти себе почуваєш? Хоч трохи ліпше? – поцікавилась вона.

- Так, лікарі кажуть, що завтра мене виписують. Я, наприклад, дуже радий. – почав розповідати хлопець. – Не можу довго сидіти на одному місці. А тут ще й запросили мене – не можу дочекатись ранку. – сказав Стас у швидкому темпі.

- Не посидючий. І куди ти маєш йти? Якщо не таємниця, звісно. –поцікавилась Несторова.

- Не таємниця. Йду до Діми на день народження. – Стас задумався, бо не знав з ким піде.

- Ну, а Дмитро знає, що тебе виписують? Наскільки я чула він казав, що ти не зможеш прийти.

- Не знаю чи він знає. Щось придумаю. – пройшло кілька хвилин. – Варваро, а можна ваш телефон.

- Навіщо? А, напевно подзвонити до брата. – сказала Варя.

- Та ні, хочу подивитись номер Діми.

- А у мене його немає. Я знаю, що робити. Зараз подзвоню до Жені, це його кращий друг, і запитаю. Зараз. – і дівчина подзвонила. Вона довго не розмовляла, але взяла номер телефону. – Ось, будь ласка. – і вона простягнула листок паперу з телефоном.

- Дякую. Ви мене так виручили. – Стас поглянув на годинника. – А подзвоню я напевно пізніше. Можливо він зайнятий.

Вони ще трохи погомоніли. Варя не забула, для чого прийшла, тому Стас дещо розповів про Сержа. Десь близько 4-ої години Варя пішла від нього.

Тим часом Лора з Сашею сиділи у ресторані. Недалеко, за іншим столиком обідав Джо. Він побачив і впізнав Ларису. Вони познайомилися ще рік тому, в театрі – вся трупа приїхала з прем’єрою російської “Ромео і Джульєтти”. Він підійшов до її столика. Лариса одразу ж його впізнала. Вона представила мужчин одне одному. Джо нахилився біля її вуха і сказав тихо по-російськи (без акценту): «Можна вас на хвильку?» Вони відійшли і поговорили. Джозефу потрібна була допомога – йому потрібно десь переховатись, бо папараці вже замучили його. Лариса знала одне місце, де можна переховатись, але вона сказала, що потрібна допомога її подруги. Лариса мала на увазі Несторову. Тому Джозеф згодився на цю авантюру. Йому нікуди вже було подітися…

Починало вечоріти. В квартирі було тихо – лише з вітальні доходили звуки від ввімкненого телевізора. Женя разом з сестрою Олею дивились телевізор й розмовляли.

- Ти вже уроки вивчила, випускнице? – запитав Женя Олю, приклавши руку на її плече.

- Так, звичайно. – відповіла Оля. Вона промовчала. – Чуєш, даси мені грошей на завтра?

- Навіщо? Я ж тобі тільки вчора давав. – хлопець далі промовив по-дорослому. – Я розумію, що ти дівчина і тобі треба гроші на косметику, шмотки, але я не малюю гроші. – він вирішив пожартувати. – Може, піти пограбувати банк! – і хлопець розсміявся.

- Дуже смішно. – сказала образливо Оля. – Та ні. Завтра в Улеснікова день народження Ти що забув?.

- Ти що забув. – повторив хлопець. – Це мій кращий друг. Як я міг забути? Ось, тримай. – Женя встав і пішов до своєї кімнати по гроші. Поки його не було, Оля швидко взяла його мобільний.

- Так, зрозуміло, зрозуміло те, що нічого не зрозуміло. – дівчина швидко шукала номер Павла Меншикова. (Це той хлопець, що врятував Діму. А Стас попросив Олю знайти номер Паші.)

Так як Оля знала, що Паша працює разом з Женькою, це не доставить великої праці. – Ну от, нарешті! – і дівчина швидко переписала номер. До кімнати ввійшов Женя.

- І хто це так переховав гроші, що я їх ледве їх знайшов? – запитав він Олю, знаючи, що тільки вона могла це зробити.

- Не знаю. – дівчина зробила байдужий вигляд. – Що ти так дивишся на мене. Це не я. – вона переховала гроші саме для часу знайти номер. Вона не хотіла брату нічого казати. Бо ще причепиться: що, для чого. Лише марно витратить час. – Ти гроші даси? – Оля глянула в його руки.

- На, бери. – хлопець навіть не почув “дякую”, а лише побачив як та побігла до кімнати. – От, лисиця. Знаю, що переховала гроші. Та, нехай. – через декілька хвилин Оля була причепурена. – Ти куди так спішиш? – зупинив Женя сестру

- Мені треба. Все, я скоро буду. – сказала поспіхом дівчина і побігла. В лікарні повинна бути вчасно.

В палаті Стас був сам. Він думав про Олю: чи в неї вийде дістати номер, бо хотілося подякувати Паші Меншиковому. І Оля – молодець; згадала про нього. Й до того ж була в нього частенько, пропускаючи уроки. Гарненька така, розумна – вона Стасу одразу сподобалась, ще тоді в салоні (Стас згадав той епізод). Даремно він тоді не сказав, що вона його дівчина. Схоже, він закохався. Але думки про Олю не полишали його. До речі, ось і вона.

- Привіт, Стасе. А ось і фрукти. – і дівчина поклала їх на тумбочку.

- Добрий вечір. Дякую. – і Стас подивився на неї. – А ти гарна.

- Дякую. – Оля тільки зараз помітила, що вона одягла.

- Вдалось? – запитав він її.

- Так звичайно. Ось, тримай. – і вона дала йому вирвану сторінку зі свого блокноту з телефоном.

- Дякую. – і Стас взяв листок. – Цікаво як тобі це вдалося? Ти ж казала про те, що брат не дасть. – зацікавився хлопець.

- Є свої методи. Розумні родичі й розумна голова. – Оля вирішила змінити тему. - Ти коли йдеш на роботу? Бо я хочу розслабитись.

- Йди, розслабся. – Стас не зрозумів натяку.

- Я б не проти отримати масаж від кваліфікованих спеціалістів. Бо масаж Міші не справляє на мене враження. – сказала дівчина.

- Зрозумів. Але мені цікаво все ж таки дізнатись як ти дістала номер. – він подивився на неї з зацікавленим виглядом. - Що, думала, я поведусь на змінену тему. Вибач, я – уважний слухач. Так що розповідай.

І Оля все розповіла йому в подробицях. Вони зі Стасом довго розмовляли. Оля цікаво розповідала, а Стас уважно слухав. Так тривало щонайменше півгодини. Раптом ні Олі, ні Стасу не було що сказати.

- Олю, в тебе щось на волоссі. Нагнись, бо сама туди не дістанеш. – дівчина нагнулась й Стас зняв пір’ячко з пасма волосся. Він прошепотів їй – А ти мені подобаєшся. – і він поцілував її у щічку. Дівчина заспокоїлась і лише після цього прошепотіла ці ж самі слова й поцілувала Лужина в щоку. Зі стільця сіла вона на край ліжка.

- Можна я тебе про дещо попрошу. Ти про поцілунок нікому не скажеш? – запитала 18-тирічна дівчина.

- Ні, звичайно! – сказав тихо Стас. Так як йому вже важко лежати, він ліг у напівсидячій позі. – Слухай, ти що боїшся мене; чому сіла так далеко?

- Ні. Я просто звикла так вдома сидіти. Та й тут вже по звичці. – сказала вона, дивлячись на Стаса.

Стас продовжував дивитись на неї.

- Можна тебе поцілувати? – запитав він її.

- Так. – Оля сіла до нього ближче і вони поцілувалися. Цілувалися вони довго. Поки не подзвонив телефон і Оля змушена була йти. Цей вечір їй на довго запам’ятається – Оля була впевнена в цьому. Жаль, що мама подзвонила. Таке задоволення перервала. Але що поробиш. Проте дівчина була дуже щасливою. Адже в неї був тепер Стас,.. вона так думала.

9.

аша саме збирався лягати спати. Хоч була ще 9-а година, втома давала про себе знати – день був важким. Хлопець походив трохи по своїй кімнаті в роздумах і, вирішивши, що він страшенно втомився, ліг на диван. Тільки Паша почав засинати, як задзвонив телефон.

- Алло. Хто це? – запитав хлопець

- Вибачте, це Павло Меншиков.

- Так, це я.

- Вас турбує Стас Лужин. Ви пам’ятаєте мене? Ви врятували моє життя від автокатастрофи.

- А, згадав. Ну, і як ви? – поцікавився Павло. – Я сподіваюсь, що добре!

- Так, звичайно. Мене вже завтра виписують. Ось. – Стас зупинився, щоб подумати. – Я хотів вам подякувати. Все-таки ви врятували мені життя.

- Та, нічого такого. На моєму місці так зробив би кожний.

- Та ні, не кожний. Але сперечатися з вами не буду… Вибачте за пізній дзвінок. Ще раз дякую. До побачення.

- До побачення. – і Паша поставив слухавку...

Вечір у місті лише починався – відкривалися клуби, бари, розважальні заклади. На вулицях було багато світла, молоді.

До бару “Сокол” ввійшла вся компанія друзів: Діма Улесніков з Лерою Малишовою, Женя Несторов з Олею, яка на духу не переносила Лери і Міша Мармеладов з Наташею Ковальчук (журналісткою). Вони сіли за вільний столик, продовжуючи розмовляти. Друзями вони вже були давно, напевно вже кілька років, тому знали один одного наче з дитинства.

- Друзі! – Діма встав зі стільця, вже напідпитку, тримаючи в руці бокал пива. – Давайте вип’ємо за те, щоб завтра добре відсвяткувати мій день народження… і прийняти в нашу “бригаду” Стаса Лужина. – раптом у Діми подзвонив телефон. То дзвонив Стас, який розповів Дмитру, що завтра його виписують, але він не знає наскільки приходити і куди. – Завтра на 7 вечора в бар «Глобус». –і Діма виключив телефон. – Стас усім передавав привіт. Завтра він обов’язково прийде...

Раптом усі замовкли – за стойкою бару сиділа Варвара, вона сиділа зі склянкою вина. Для всіх це була повна несподіванка – всі знали, що вона не п’є, а тут..

- Я зараз прийду. – Женя встав. – Дізнаюсь обставини цієї чудасії. – і хлопець пішов. Він підійшов до неї дізнатися, що сталося.

- Важкий робочий день. От я і вирішила трохи розслабитися. А що не можна? – Варя поправила волосся і присіла, бо довго стояла. – Тільки спробуй сказати матері своїй, я теж знайду, що їй розповісти. – і вона ледве не впала, тому присіла на стілець.

- Та ви вже зовсім п’яні… Все я дзвоню мамі – сказав Женя тихо і відійшов від тітки. – Ало. Мамо, у нас непередбачувана чудасія – Тьотя Варя напилась. Записуй адресу. – і хлопець продиктував адресу. Ще й мама почала сваритись, чому це син її не попередив, куди йде. Він підійшов до друзів і сказав, що йому і Олі вже пора. Сестра нічого не сказала, бо зрозуміла ситуацію, що склалась.

Компанія ще сиділа, спостерігаючи за Несторовою. Через півгодини приїхала її сестра, забрала Варю до себе. А Женя з Олею поїхали окремо, бо хлопцеві ще треба було заїхати на роботу. Але вони не забули попрощатись з друзями, які недовго ще сиділи у барі…

Але Оля не поїхала додому, а до Стаса розповісти про пригоду з тіткою. До того ж вона знала, що їй не буде вдома де спати. Звісно мама відправить Олю ночувати в квартиру Варі. А дівчина боялась ночувати сама. Тому вона поїхала до Стаса, де ї збиралась ночувати. Дівчина ввійшла до палати і, побачивши, що хлопець спить, сіла на стілець і взяла покривало, яке дала їй санітарка. Оля швидко заснула...

Тим часом Оксана, привівши Варю, почала сестру сварити. Але та зовсім її не слухала, а швидко заснула. До кімнати ввійшов Женя і запитав матір, де Оля. Оксана сказала йому, що дівчина дзвонила їй і казала, що поїхала у квартиру Варі. Сім’я нічого не знала про справжнє місце знаходження дочки і без будь-яких хвилювань лягла спати…

У барі вже почала розходитись компанія. Діма нагадав усім, щоб завтра всі приходили вчасно. Улесніков сказав, що поїде до Стаса провідати його, не задумуючись про те, яка була година… Через півгодини хлопець зайшов до лікарні.

- Вибачте, а можна у 8-у палату? – запитав він чергову сестру. – Мені дуже треба. – почав просити він її.

- Ну, добре. Тільки тихо, бо він не сам.

- Дякую. – і Діма пішов до палати, зовсім не думаючи, чому він не сам і хто може бути у нього. Зайшовши у палату він усе зрозумів. Перед ним постала така картина, що він частково протверезів. На колінах у Стаса спала Оля, а хлопець гладив її по голівці, не відкриваючи очей.

- Привіт, Дмитре! – сказав Стас, розкривши очі. – Я все поясню…

10.

ера не могла знайти своїх речей після ночі з Дімою. Тим більше вона не могла оговтатись від подій від вчорашньої ночі в «Глобусі» і від того, що їй розповів Діма про Олю зі Стасом. Подумати тільки –Стас з Несторовою. Але Леру відволікли інші думки – вона ще не привітала Діму з днем народження. Дівчина ще сиділа на дивані біля Діми, який був у світі сновидінь. Вона швидко встала і накинула халат, який нарешті знайшла. Лера пішла на кухню і почала готувати сніданок. Вона вміла добре готувати, бо працювала в ресторані. Лера за короткий період зготувала чудовий сніданок і ввійшла до спальні – із-за шафи вона дістала подарунок –туалетну воду і светра, що недавно зв’язала. Дівчина сіла на край ліжка, щоб просто подумати – що їй одягнути на вечірку: може вечірнє плаття чи джинси з гарною блузкою. Лера сумнівалась, і тому вона підійшла до шафи. Поки що вона одягла кофту і спідницю, яку недавно купила у Москві. Дівчина знову сіла на ліжко і поцілувала коханого, бо їй вже не терпілося поздоровити його з таким чудовим днем. Хлопець прокинувся і у відповідь поцілував Леру. Через 15 хвилин вони вже снідали…

Тим часом у лікарні Оля прокинулась від холоду, що повіяв з вікна і, тільки тепер дівчина помітила, як і де вона спала. Напевно, ще й проснулась від того, що їй не було досить комфортно. Стас ще спав. Дівчина вирішила, що хлопець не знав про її присутність в палаті, і тому вирішила тихенько піти. Вона його поцілувала.

- Доброго ранку, Стасе! – сказала вона, помітивши, що Лужин прокинувся.

- Доброго ранку, сонце. Як спалося тобі тут? Я знаю, що ти тут ночувала.

- Ясно... Сподіваюся, що ти про це нікому не скажеш? – запитала вона.

- Пізно вже щось казати. Вчора, коли ти вже спала, приходив Дімон.

- Знаючи його, він вже встиг про це нашій компанії розпатякати. Надіюсь, у нього хватить розуму нічого не розповідати матері! – і дівчина похмурніла.

- Не переживай. Все буде добре. До речі, а мене сьогодні виписують.

- Я рада за тебе. То виходить, ти йдеш до Улеснікова? – запитала Оля, знаючи відповідь.

- Так, і не сам. А з тобою. Надіюсь, ти не проти.

- Звичайно.

Вони розмовляли недовго, бо до палати ввійшла медсестра, яка повідомила Лужину про те, що він ще має зайти до лікаря. А потім… вільний.

Стас встав, одягнувся і пішов, а Оля залишилась його чекати. Відсутність хлопця була не довгою – всього 10 хвилин. Дівчина вирішила, що до школи сьогодні не піде, дарма, що сьогодні важлива контрольна. Оля вирішила, що цей день проведе разом зі Стасом…

У квартирі Оксани Несторової Варвара прокинулась десь приблизно о 10 годині. Вона на роботу не спішила по простій причині – салон з сьогоднішнього дня під контролем у Каратова. Варя вирішила подзвонити, щоб пересвідчитися, що все було в порядку. І, справді, все було в порядку. Дівчина встала – їй було не дуже добре після вчорашнього. Але що трапилось, вона не пам’ятала, до того ж спала не в себе вдома, а в сестри – що було вкрай рідко. Вона пішла до кімнати Жені дізнатись, що трапилось з нею вчора. Женя сидів у себе і читав газету. Нарешті хлопець міг відпочити після місяця роботи – працювати вантажником не так вже і легко. Побачивши тітку на порозі кімнати, хлопець усміхнувся і все їй розповів. Потім вони разом пішли на кухню снідати…

У місті день був у самому розпалі сил. В театрі сьогодні було, на диво, тепло. Актори репетирували нову виставу, але їм це було важко без Л. Маркової – вона в черговий раз не прийшла на роботу. Трупа до цього вже звикла, але на цей раз все було не так; якщо вона не приходила, то не приходив і Сашко. Але сьогодні Саша був – він і сам хвилювався, бо не знав, де його майбутня дружина. Так, так, саме дружина. Хоч і недовго зустрічаючись вони зрозуміли, що не можуть один без одного. Саша з Лорою вирішили одружитися. Про це вже знало все місто; ця новина стала ще більш гучнішою в порівнянні з приїздом Джозефа Кембері. Саша зателефонував їй на мобільний – все було в порядку. Виявляється, Лариса дзвонила Саші попередити, що вона йде вибирати весільну сукню з Варварою Несторовою, а він був поза зоною...

Каратов нарешті заспокоївся, коли впевнився, що Даша Мармеладова не зраджує йому з цим новим масажистом. Максу ця дівчина подобалась вже багато років – напевне, ще з часів школи. Але бути разом з нею довго ніколи не вдавалося. Даша була красунею і коли в неї налагоджувалися стосунки з Максом, то завжди з’являвся хтось у неї і вона залишала Каратова наодинці. Так і було з Стасом. Але цього разу вона вирішила, що Максим Каратов – її доля. Тому дівчина повернулась до нього. Зараз вона з Каратовим відпочивала в Сочі. Тому бізнес її коханого вела його сестра – Марина, яка зараз була в салоні.

У салоні було досить добре, дивлячись на погоду на вулиці. Марина саме обідала, коли до салону ввійшов гарний молодий чоловік.

- Доброго дня! – привітався він.

- Доброго. А ви когось шукаєте? – поцікавилась Марина

- Так. Мені потрібна Варвара Олексіївна. Ви не знаєте, де можна її знайти. – поцікавився хлопець

- Не знаю. Розумієте, поки що пані Несторова надала послуги свого салону нашій компанії, тому де вона не можу вам сказати. – дівчина, подумавши, сказала - До речі, Марина.

- Сергій Лужин. Приємно. – і він поцілував їй руку.

Вони трохи ближче познайомились і почали розмовляти…

Тим часом у Сочі. Даші стало погано, поки Максима не було. Це було вже не вперше, тому дівчина вирішила звернутися до лікаря. Вона прийшла до лікарні, пройшла все, що треба і їй винесли вердикт. Дізнавшись діагноз, Даша вирішила подзвонити Стасові. Вона йшла по вулиці і розмовляла з ним.

- Ало. Це Стас? – запитала вона, почувши жіночий голос.

- Ні, це не він. – відповіла Оля. – Може йому щось передати.

- Не треба. Вибачте, а я можу з ним особисто поговорити. Це дуже важливо.

- А з ким я розмовляю?

- Це – Даша Мармеладова.

- Дашка. Привіт. Якими вітрами? Це я, Оля Несторова.

- Привіт, Ольчик. Привіт, подружко. Давно не бачились і не чулись. Як ти? – запитала Даша у подруги.

- Нормально. Зустрічаюсь зі Стасом. До речі, я чула, що ти з ним зустрічалась… Але що було, те було.

Подружки ще погомоніли, а потім Оля дала телефон Стасу.

- Ало, Стасе. Привіт.

- Привіт, Дашутка. Чим займаєшся? – хлопець на диво для себе нормально з нею говорив.

- Нічим важливим. У мене для тебе новина.

- А, що? Вона стосується мене особисто?

- Напряму. – дівчина зупинила хвилювання і сказала. – Я не знаю, як сказати.

- Кажи як є. – сказав Стас.

- Я – вагітна…

11.

от - нарешті день народження у Дмитра – такий довгоочікуваний. Хлопець, не довго думаючи, запросив тільки найближчих йому людей – друзів та родичів. На приготування вечірки пішло небагато часу. Мар’яна Улеснікова, мама, все замовила у барі «Глобус», тому що він був одним з найкращих у місті. Такий день народження у хлопця був уперше – святкування відбудеться не вдома, як попередні 19. Хоч все організовувала мама, Дмитро хвилювався.

На роботі була спека, і тому ніхто не хотів працювати. Всі залишили свою роботу на Наташу Ковальчук, так як вона була однією з найкращих працівників газети “Фокус”. У Наташі сьогодні був чудовий настрій – йде на день народження. Але роботу ще ніхто не скасовував – потрібна була стаття про цього письменника, Джозефа Кембері, який (як на зло) десь зник. Але у міліцію на нього не подаси – не проживає тут. Тому дівчина вирішила віддати цю статтю своїй подрузі, теж журналістці, яка мала чудові зв’язки, щоб розшукати містера Кембері. Отже Наташа так і зробила – подруга зразу сказала, що допоможе, бо роботи зараз було мало…

У салоні вже було тихо, хоча тут працювало близько 20-ти людей. Всі щось писали, думали, але було помітно, що треба відпускати їх по домівках. Марина повідомила їм про це і всі за декілька хвилин швидко розійшлися. Дівчина взяла свої речі і вийшла. За рогом вона помітила того ж чоловіка, Сергія Лужина, який по всій ймовірності очікував на неї. Вона поспішала у ресторан, де її чекала подружка, тому Марина вирішила скоротити розмову з Сергієм до мінімуму.

- Привіт, Марино! – привітався Серж.

- Привіт. – Марина поправила волосся, яке роздув вітер. – І чому ти тут сам гуляєш? Чи ти когось чекаєш? – запитала дівчина.

- Тебе чекаю. – відповів Серж. – Ти ж сама попросила мене піти в ресторан.

- Точно. – вона задумалась. – Я й забула. Слухай, давай в наступний раз, бо у мене зараз важлива зустріч. От тому я не можу піти сьогодні з тобою в ресторан… Ну, все, бувай. – і Марина помахала йому рукою.

- Ну, гаразд. – Серж замовчав і подивився, як Марина пішла. Він крикнув їй. – Я сподіваюся, що ми ще побачимось, незнайомко Марино.

- Так, звичайно. – крикнула йому у відповідь Марина.

- Бувай. – Серж крикнув і пішов додому. – Чудова дівчина, жаль що зустрів першу не Марину, але Варя... Ця краща. – подумав він.

Тим часом Наташа закінчувала роботу колег, поки її роботу робила подруга. Вона глянула на годинник і вирішила, що пора йти. Хоч до вечірки ще цілих півтори години, вона ще вирішила заїхати додому одягнутися і взяти подарунок. Вона любила надовго розтягнути насолоду одягатися і фарбуватися. Вона вийшла з будинку і побачила Мішу Мармеладова, її хлопця.

- Привіт, зайчику. – привітався Міша і поцілував Наташу.

- Привіт. Що ти тут робиш? –здивувалась вона. – Ти ж зараз повинен бути в іншому кінці міста.

- Та, вийшло помінятися з другом. Так що ми вже разом можемо йти… До речі, кора година – чи не спізнюємось?

- Ні, ще тільки 6-а. Але мені треба ще додому – ти розумієш. – і вона глянула на нього розумними очима.

- Так. Все зрозумів. Жіночі питання: що одягнути, якими парфумами скористуватися, кого покорити, як на нього подивитись… - і Міша приклав її долоню до своєї щоки. – Ой-ой.

- Ти, Петросян, тобі грошей не платять. Зараз як дам. – і Наталя ніби замахнулась на нього.

- Ти йдеш. Тобі ще стільки зробити, а часу немає. – знову пожартував хлопець.

- Та йди ти. – і дівчина одвернулась і пішла додому.

- І піду! – крикнув їй вслід Михайло.

Мар’яна хвилювалась не менше сина. Чомусь у неї було недобре відчуття, але вона стримувала себе.

Нарешті сьома. Дмитро глянув навкруги – не було тільки Стаса з Олею і Михайла з Наталею. Але він не переживав з цього приводу. Знав що ці точно прийдуть. Він ще почекав 15 хвилин і ті, що були відсутніми, прийшли.

Свято нарешті розпочалось. Всі друзі були біля нього, а родичі або просто знайомі були в іншій залі. Друзі веселились, підколювали один одного жартами, вітали різними тостами Діму, знайомились з дівчатами, яких ще не знали. У цьому місті завжди так. Чий би не був день народження, завжди приходили і незнайомі імениннику люди. Десь посередині свята всі стали по купках – хлопці з хлопцями, дівчата з дівчатами – і розмовляли на всі можливі теми.

У залі, де були дорослі, теж було гамірно. Всі також обговорювали різні теми. Раптом всі замовчали – до зали ввійшов чоловік, якого ніхто не знав. Мар’яна встала і сказала, що зараз прийде. Вона вийшла надвір разом з незнайомцем.

- Здрастуй, Мар’яно.

- Здрастуй, Андрію. – жінка подивилась на нього з жалісним виглядом. – і що тебе повернуло сюди, на батьківщину? Невже совість замучила за ці 13 років, що тебе не було з сином?!

- Давай, не починай. Що було, те було. – почав розповідати Андрій.

- До речі, якщо ти не забув, твого сина звати Діма… - Мар’яна подивилась на нього. –У нього сьогодні день народження.

- Я пам’ятаю. Люба дружино, я повернувся розповісти йому правду про нас.

- Яку правду? – йди звідси. Я не можу тебе бачити. Приїхав, називається. От і вся правда. – пробурмотіла вона.

- Сама кажеш, пройшло 13 років. Чому кип’ятишся? Бо любиш.

- Кого? Тебе? Того, що кинув нас і пішов до іншої. Звичайно, ні… - Мар’яна промовчала. – Все, мені треба йти. А якщо хочеш поговорити, іди до психолога. – і Мар’яна виляла на нього залишки вина, обернулась і пішла.

- Дура. – Андрій взяв себе в руки і пішов… Недаремно я пішов.

Свято продовжувалося. Але деякі були вже напідпитку і, тому розходились по домівках. Серед таких виявились Оля, Женя і Наташа з Мішкою. Та вже й дорослі розходились. Але у кінці всіх чекав сюрприз – салют…

Близько 2-ої ночі запалав салют і ті, хто зостався, дивились на нього з захватом. Стас стояв з краю сам, без Олі, і був досить п’яним. Так сталось, що Варвара стояла біля нього, теж будучи в нетверезому стані. Досвятковували свято вже надворі. Там і танцювали. Стас теж танцював з… Варварою. Через півгодини всі вже розійшлись, а Варя зі Стасом танцювали і не помітили, що вони самі. Вони розмовляли по-дружньому і раптом з вуст Стаса пролунали слова:

- Можна тебе поцілувати на брудершафт.. – хлопець подивився по сторонах.

- А де ж келихи з шампанським? – глузливо запитала Варя.

- А навіщо вони нам? – промовив Стас і ще раз подивився чи нікого немає

- Ну спробуй! – засміялась Варя і відчула дотик його ніжних пальців по своєму плечу і поцілунок, який був таким приємним.

- Пішли кудись. Посидимо. – запропонував Стас, який був п’яним.

- Ходімо до мене. – запропонувала Варвара, не усвідомлюючи своїх слів і побачила смішний відблиск в очах хлопця.

- Дівчино, а ваші батьки не будуть проти? – засміявся Стас.

- Звичайно, що ні. Варя вже доросла дівчинка. – і Варя поцілувала його в щічку, до якої ледве дотягнулась. Хлопець був трохи вищим за неї.

Вони прийшли до квартири Несторової і провели там довгу (приємну) ніч. Десь близько п’ятої вони заснули.

Вранці Стас прокинувся перший і, нарешті, зрозумів, що був в ліжку з начальницею. Він поглянув на її миле личко і піддався своїм почуттям, поцілувавши її. Варя прокинулась від поцілунку і, не розкриваючи очей, поцілувала його у відповідь. Вони цілувались недовго. Розкривши очі, Варя злякалась.

- Ти – і тут?! – Варя була в шоці. Як з нею могло таке статися?! - Дівчина була безмежно здивована. – О, Боже, що робити!? – вона запитала у Стаса зляканим голосом.

- Просто мовчати! – сказав Стас, зрозумівши ситуацію…

12.

, цей день був як на замовлення. В усьому місті нічого не вдавалось зробити – контракти скасовувались, робітники відмовлялись приходити на роботу, у когось щось боліло. В загальному, щось так, але не так.

Оля була в школі. Саме зараз, на перерві, їй стало нудно. Вона думала про Стаса, як він, що з ним; він був лише після лікарні – і одразу ж на день народження. Ще й Оля пішла раніше додому, нічого не знаючи, що було там з ним, чи був хлопець в порядку.

Дівчина продовжувала сидіти на підвіконні, чекаючи наступного уроку…

Паша прокинувся сьогодні рано і відчув, що у нього температура, схоже на роботу він сьогодні не піде. Тому хлопець подзвонив на роботу і сказав, що сьогодні його не буде – захворів. Павло підійшов до вікна і розкрив штори. Тут він недовго стояв, бо не любив такої погоди – на вулиці йшов дощ, машини їздили по воді, що текла по всій дорозі, ніби як мухи плавали у воді. Раптом Пашу зацікавила подія, що сталася на сусідній вулиці – зазвичай там висів великий бігборд з гарною рекламою, але зараз його чомусь знімали. На тому місці поставили великий контейнер для сміття. “У людей зовсім поїхав дах” – подумав хлопець – зайнятись їм немає чим”…»

В цій кімнаті ще було тихо, лише було чути шелест штучних квітів на стіні. Лариса ще спала, а Сашко вже готував сніданок, але так тихо, що це не можна було почути. Раптом Турчинов побачив, що у нього світився телефон. Це був його найкращий друг, Макс Каратов. Саша був дуже здивований цим дзвінком, бо Максим до нього вже дуже давно дзвонив. Все клопоти з на роботі. Ще й не зрозуміло, що там на особистому.

- Ало. Привіт, пане.

- Здоров. Вибач, що давно не дзвонив. Часу все не мав. А ще з Дашкою їздили в Сочі.

- То ви вже знову разом! Вітаю. – Саша відволікся від розпочатої роботи. – Вибач, я тут трохи зайнятий. Давай по суті, бо Лора спить.

- Так, звичайно. А я, що не сказав? О, згадав. Ти не міг би заїхати до мене в офіс десь близько…- Макс подивився на годинник, була саме 12-а година. – Близько 2-ої дня?

- Так, звичайно. Вибач, треба йти. Бувай. – і Саша поклав телефон на стіл.

Приготувавши сніданок, Саша розбудив Лору.

Цей день взагалі йшов дуже швидко. За цей день нічого важливого не сталося, крім того, що Валерія Малишова зломила руку.