Криття таємниці в світі. Але творчість без точності, зрозуміло» іс­нувати не може

Значить, тільки в психомоторній дії акти самопізнання дійсні. Ось чому самопізнання - це не просто процес самозаглиблення і розкла­дання себе на складові частини.

Пізнати себе - це задача, яку не можна доручити іншому, це ро­бота, яку кожний мусить виконувані самотужки.

Як це робити, ви вже знаєте. Нагадаємо, треба вміти: а) слухати себе, б) розуміти себе в дії і в) приймати рішення діяти так, а не інакше.

Якщо навіть ви досконало навчитеся за допомогою мови перепо­відати себе, розкривати свій внутрішній світ, то це нічого не змінить у вас самих. Якщо ви словами намалюєте живописну картину себе, то це буде лише модель вашого світу, що існує всередині вас.

А щоб ваша словесна модель була абсолютно точною - один до од­ного, то ви повинні не просто переповісти себе, а втілити свої почуван­ня, образи і почуття в слова, у ланцюг конкретних мовних актів. Але такс неможливо зробити, реально ми одержимо лише приблизну мо­дель себе. Ось чому в кожному живе неповторна душа.

Робота над собою - через психомоторику - виражається такими кри­теріями: а) точністю рухів у дії та б) якістю створених предметів. Від­повідно мета психомоторних дій

— дитинство - точність рухів, дій,

— отроцтво - якість предметів, що виробляються,

— юність - естетичність, гармонійність створюваних предметів,

— дорослість - оригінальність, самодостатність творінь.

Отже, дитинство- розвиток психомоторики самої по собі, отро­цтво - психомоторне наслідування кращим зразкам культури; юність - самовияв психомоторними діями, втілення здобутків душі і тіла в про­дукти праці; дорослість - психомоторна творчість - одухотворення або укладання душі в неживу речовину природи - робота майстра.

Для розуміння смислу роботи над собою не завадить згадати знамени­ту тезу Протагора: "Людина - міра всіх речей..." Отже, має сенс не те, що людина розповідає про себе, а те, що вона зробила власними силами. Зро­блене людиною і треба вивчати, щоб знати, з ким ми маємо справу...

У зробленому предметі, створеній речі людина виявляє зовні своє істинне буття, а в продуктах дій - свою сутність. А якщо продовжити думку, то стане ще зрозумілішою сутність символу - міра людини, як

і наголошує Протагор: "... міра речей, які існують тому, що вони існу­ють; і речей неіснуючих тому, що вони не існують..."

Що це означає? Людина - міра існуючих речей, нею зроблених. Тут робиться акцент і на те, якими можуть бути ті речі, які ще не існу­ють. Якими ж вони будуть? Відповідні мірі людини, за зразком якої вони будуть створені. Якщо предмет добре зроблений, то що ми може­мо сказати про людину? Зрозуміло, це добра людина, гармонійна.

Дисгармонійна людина за своєю міркою (дисгармонійною) вироб­ляє і вироблятиме спотворені речі. На більше вона не здатна, доки не відновить у собі природний свій стан - гармонійний.

А гармонійна людина-творець буде створювати щоразу тільки до­сконалі речі.

Точність образу - внутрішнього світу - перевіряється точністю ру­хів дії- відповідності здійсненого попередньому намірові. Точність почуттів тією самою дією.

Хибний образ породжує і незграбну дію. Негативне почуття - спо­творену дію, яка замість блага коїть зло. Більше того, недорозвинена психомоторика спотворює який завгодно точний образ, найдосконалі­ше почуття і величезну енергію - зводить в ніщо, сировину переробляє на брак.

Точність дії - індикатор досконалості образу і почуття рухів дії. Зроб­лений предмет відповідає наміру.

Цілісний образ рухів породжує дію, яка вся світиться красою, до­цільністю. Коли почуття набрало сили, то це значить, що знайдено контакт з властивостями рухів: часом рухів, пропорцією, гармонією - з ними встановлені певні відношення.

Які? Ми про них поки що не говоримо - позитивні чи негативні, головне - зв'язок існує і ми можемо впливати на хід подій у рухах: вони стають керованими; людина володіє собою - пізнала себе, точно діє над предметом.

Регуляція дії думкою

Всяка думка, взята окремо від предмета, фіксує пізнане і засвоєне, стає розумною - дійовою, - коли працює регулятором: а) дій розумо­вих і психомоторних; б) вчинків, створюючи моральні чи матеріальні цінності; в) механічної роботи і творчості.

Думка і її смисл розвиваються, матеріалізуючись у предметах і яви­щах, створених людиною, і набувають функцій: 1) смислу, б) власти-

востей мети, в) засобу діяльності, тобто перетворюються у цілеспрямо­ваний акт, а людина розумно діє, творить.

Думка - це продукт розв'язаної задачі; відображення ходів мислен­ня у просторі невідомого; схема минулих дій з образом, почуттями і з предметом. Отже, думка - це:

1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом;

2) енергетична структура дії, яка відображає стан гармонійності,
пропорції, ритму, які притаманні розв'язанню задачі;

3) схема і майбутньої дії, її прогностична модель.

Де виникає думка? У тому ж самому місці, де зароджуються образ і почуття, -на межі відомого і невідомого, безпосередньо у системі "жи­вий її рух - предмет". У тому місці, де пізнавальні почуття фіксують невпорядкованість системи; естетичні - наявність елементів дисгармо­нійного; а моральні почуття - засікають і оцінюють дію - виконану і майбутню - за критеріями "добро - зло".

Для успішного використовування змісту понять - системи суджень про дію, виражену дискурсивно-логічними засобами- текстом, по­трібно зробити ряд перетворень наукового знання. Завдяки цьому пе­ретворенню воно впровадиться в дію, туди, звідки воно вичерпане на­уковими методами дослідження.

Перетворення думок, що започатковані у науковому понятті - дис­курсивно-логічному відображенні на регулятор дій і вчинків людини забезпечується - послідовним перекладом:

1) змісту поняття- системи суджень на логічну схему дії над
предметом;

2) логічну схему - в значеннєву структуру рухів думки, почуттів
та уяви;

3) значеннєву структуру її рухів - в образ предмета дії;

4) образ предмета у матеріальну конструкцію майбутніх пізна­
вальних, моральних або естетичних дій;

5) реалізація образу як наміру зробити так, а не інакше.

У цьому процесі перетворення поняття на чуттєво-інтуїтивний ре­гулятор дії виявляється діяльна сторона розуму людини. Разом з цим процесом, за умови спеціально заданої задачі здійснюється і створен­ня або уточнення дискурсивно-логічних конструкцій свідомості. Воно здійснюється за такою схемою:

1) із змісту чуттєвого відображення

2) викристалізовується образ предмета дії,

3) смислова схема предмета дій утворюється з синтезу образа дії і
її мети як образу бажаного майбутнього;

4) узагальнення чуттєво-інтуїтивних регуляторів утворює логічну
схему предмета дії - систему суджень;

5) поняття дії утворюється згортанням системи суджень, що відо­
бражають сутність предмета дії.

Отже, психічне відображення - це регулятор у двосторонньому про­цесі формування змісту чуттсво-інтуїтивного відображення, і зворот­ний - утілення психічного факту в енергію і структури рухів. Треба думати, що прогрес можливий за умови активізації, як значеннєвої пе­реробки перцепції, глибинних психічних явищ, так і створення образу-символу за законами будови і функцій психічних явищ.

Описування чуттєво-інтуїтивного та дискурсивно-логічного відо­браження - це розшифровування, "перекладання" мовою науки ви­лучену для аналізу первинну інформацію - почування людини пред­метної сторони її дій. Таке відображення продуктів активності людини обов'язково несе у собі всі теоретичні моменти, що розкриваються в дії. Опис завжди здійснюється системно, інакше він стане вільним від гіпотез і теоретичних елементів, тобто перетвориться на звичайне опо­відання про події, що спостерігалися, - безстороннім текстом.

Повернемося до психомоторної дії людини.

Талановита людина розв'язує задачі оригінально, геній - найсклад­ніші проблеми - просто.

Як людина створює думки з відчуттів, як відображає ходи думки в лабіринтах розв'язування задачі? А перетворює матеріал почувань на думку так:

1) одягає свою думку - розв'язану задачу - в одежу слова або зні­
має з неї шапку-невидимку, щоб думка стала видимою і відчутною,
зрозумілою;

2) знаходить аналог думки, завдяки чому думка не лише відобра­
жає свій шлях, а й стає дієвою - наприклад, клубком ниток Аріадни,
який врятував життя Персею;

3) пропонує і технологію користування думками - так само, як
радив Дедал: розмотуй клубок, ідучи до Мінотавра, а зворотний шлях
покаже та сама нитка-думка.

Ось чому кожна людина може користуватися чужими думками.

Думка зароджується у двох зустрічних процесах, які вплетені в

живу тканину рухів з предметом. Тут мова йде лише про один тип пси-

хомоторних дій, творчих дій (підтримуючі і руйнівні дії до цього не мають ніякого стосунку).

Отже, у дії з предметом змінюється той, хто діє, - людина, і те, над чим вона діє - предмет, що змінює форму або властивості.

Виходить, людина одночасно розв'язує дві відносно самостійні за­дачі: 1) створення предмета, 2) зворотний вплив створюваного пред­мета на її творця.

Людина, створюючи предмет, в той же час створює і себе. Ство­рення предмета- процес усвідомлений: має мету, засоби і умови, які ведуть до створення бажаного предмета.

Зворотний вплив предмета на діяча- процес неусвідомлений.

Це неминуче і закономірно.

Втілення своїх здатностей у формі або властивостях предмета-перший процес; другий, зворотний - відкриття властивостей і сут­ності створюваного, а в собі - започаткування розвитку здатностей.

Втілення відбувається в напрямку від людини в предмет, а другий про­цес - відкриття, навпаки, людина добуває з предмета невідоме І створює думку про нього. Ми ж розділяємо ці два процеси лише умовно, з метою дослідження: а в дійсності вони неподільні і цілісні, як і сама дія.

Втілення своїх здатностей у предмет, який ми виробляємо, - це пе­ретворення здобутків душі в його властивості. Діючи, ви перетворюєте і свої психічні стани (гармонії або дисгармонії"), почуття і образи, під­силені думкою, у властивості предмета.

Ось чому людина здатна із бездушного музичного інструмента викликати звуки, сповнені життя і пристрастей; ось чому під рукою скульптора оживає мармур, починає дихати, набуває властивостей жи­вої істоти.

Регуляція дій символом

Символ - модель, що породжує поведінку

Символ заряджений майже нескінченною енергією і інформацією.

Символ не лише відображає (це добре робиться і словом, і поняттям та іншими знаковими системами) предмети і явища, а й несе в собі — у згор­нутому вигляді - всі можливі конкретизації проявів того, що символізує.

Цим символ відкриває людині багатозначну смислову перспективу предметів і явищ у діяльності. Дає людині ключ для впливу на довкілля і метою його перебудови в більш досконалі і гармонійні форми.

Приваблююча, захоплююча і породжуюча сила символу в тому, що він є:

1) образом, який сполучає в собі переживання творця і риси, взяті
і перетворені в ньому з багатьох людей або подій;

2) каналом зв'язку між думкою І почуттям предмета, що пізнаєть­
ся; каналом перетворення думки про предмет або явище в дещо від­
мінне від них - в ідею;

3) ідеєю - смислом і закликом до дій у певному напрямі,

4) закликом, який починається з прислуховування до стану душі,
де звучить в далеких її глибинах кінетична музика наступних дій, шлях
до нових мелодій і ще не народжених можливостей;

5) кодом, що викликає музику душі, а в ній міститься, як у зерні,
майбутня індивідуальність, нове знання.

Привабливість символу ще і в тому, що він -особливий образ, в яко­му почуттєво започаткований потяг до порівняння образу, який він нам несе, з життям. Наслідок порівняння виражається не прямо (словами або формами матеріальних конструкцій), а тільки відчувається люди­ною, припускається як таємниця.

Тому символ примушує думати про таємницю - задачу і викликає прагнення збагнути її потаємний смисл. Він вимагає активності, щоб його пережити. Необхідно душею почути символічний смисл, а психо-моторикою його матеріалізувати.

Символ впливає не стільки на почуття і уяву людини (читача або глядача), скільки на мислення, на її проникливість, він дає натяк на можливість, яка існує потенційно, але ще не має чіткого вираження.

Тому символ - багатозначна мовна цілісність. Він може означати для автора - одне, для читача - друге, і третє - для глядача, і кожен із них намагатиметься в ньому зрозуміти щось інше, своє. Ось чому символ не може рухати мислення, почуття та уяву різних людей в одному раз І на­завжди заданому напрямі: він відчиняє простір руху в нескінченність.

А чому це так? Тому, що символ - особлива, опосередкована фор­ма відображення: в ньому ніколи предмети не називаються власними іменами.

Навпаки, символ подає нашим почуттям відображення предметів у завуальованій формі (вони першими захоплюються енергією із сим­волу): одні сторони - докладно розкриває, а інші - теж невідомі - по­криває завісою, яка знижує контрастність зображеного і робить його таємницею. Символ дає людині завдання: в його будові треба зна-

йти передусім задачу дії. І в той же час символ - маяк, освітлює нам шлях до майбутнього, бо задає спосіб розв'язання закодованої в собі задачі. Символ - принцип побудови діяльності.

Отже, символ - і джерело насолоди для душі, і установка мислення, і вихователь почуттів, чим і спрямовує характер, спосіб дій на досяг­нення бажаного майбутнього.