Поняття про психомоторику

Виникає запитання: який людський орган обслуговує механізми емоцій, почуттів, думок, образів, рухів, пам'яті? їх обслуговує психо-моторика. Психомоторика - механізм, система, функція, які, зливаю­чись у цілісність, утворюють функціональний орган.

Психомоторика - дійовий орган людини. Це орган людини, а не тіла.

Протягом майже всієї історії діяльності людей психомоторика і ЇЇ функції були і залишаються нині здебільшого засобом створення дру­гої природи людини - культури. У тому числі і таких предметів, які с носіями духовних надбань людства, -живописних полотен, скульптур, архітектури, техніки, технологій тощо.

Лише в дії індивідуальність людини стає дійсною. Те, що людина зробила, створила, вчинила, є її характерною ознакою - її мірою.

Ідея про універсальність структурно-анатомічних функцій людсько­го тіла переконливо доведена Р. Декартом: душа і тіло людини- дві особливі субстанції — дві незмінні основи людини.

Що ж ми маємо? 1. Безтілесну душу. Тіло - місце, де перебуває ду­ша. 2. Бездушне тіло: що душа накаже, те тіло й робить; вони різні і навіть до акту "з'єднання" існують окремо одне від одного.

З того часу парадигма Р. Декарта оволоділа умами не лише філосо­фів, а й психологів майже всіх напрямів. Ось що значить сила автори­тету. Цьому повірили всі, крім Б. Спінози.

На відміну від Р. Декарта, захопленого методом аналізу, Б. Спіноза підійшов до цієї проблеми з другого боку - користувався принципом цілісності і всюди відшукував її знаки - гармонію. Аналіз без синтезу властивостей у цілісність він не визнавав. Тіло без душі - це мертв'як.

Жива людина - не просто одухотворене тіло, вона - вершина розвит­ку природи. Через людину природа не тільки мислить сама себе. Най­головніше: людина - це інструмент, яким природа перетворює себе в більш досконалі форми, гармонізує себе.

Звідси випливає: мислення як властивість душі і живий рух як

властивість тіла - це не дві різні субстанції (за Р. Декартом), а два атри­бути, тобто дві властивості притаманних людині душі і мислячого ті­ла. Отже, у будь-якому живому русі з одного боку - мислення і з друго­го - рух людини злиті в одну, неподільну єдність.

Майже через два з половиною століття І. М. Сєченов назвав цю ці­лісність душі і тіла психомоторикою. Він зазначив, що життєвими по­требами (дискомфортом) зумовлюється виникнення бажань - думки, яка і викликає рух. І підкреслив: бажання буде тоді мотивом - дієвою думкою, або метою, а рух ~ дією, або засобом досягнення мети, коли людина здійснює довільний рух.

Живий, доцільний рух відбувається слідом за бажанням разом з ві­домостями про уявні наслідки цього руху. Без бажання або імпульсу -думки - рух був би взагалі безглуздим. І. М. Сєченов висловив гіпотезу, яка тепер підтверджена експериментально і покладена в основу теорії психічної регуляції рухів: у рухах дітей коріняться елементи думки.

Відмітною особливістю людських рухів І дій, як ми вже знаємо, г їх свідомий і цілеспрямований характер. Діючи, людина пізнає світ, а пізнаючи його - теж діє.

. Багато елементарних форм рухів рук, ніг, голови і тулуба, а також комбінованих систем рухових дій людина заучує в дитинстві,

Історично склалося так, що рухи, рухові дії, психомоторна творчість людини і її механізми - психомоторика - випали з поля зору психоло­гії. Для багатьох було цілком зрозумілим: рухи - суто механічне явище, і вони перебувають за рубежами психології, обмеженої внутрішнім сві­том суб'єктивних фактів.