Література. 1. Загальна психологія / За ред

1. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максимснка. - К.: Форум,
2000.

2. Заика Е. В. Комплекс игр для развития воображения // Вопр.
психологии. - 1993. -Х«2.

3. Карандашев Ю. Н. Развитие представлений у детей: Учсб.
пособис. - Минск, 1987.

4. Коршунова Л. С. Воображение и его роль в познании. - М.,
1979.

5. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1.
Георетико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум,
2002.

6. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

7. Натадзе Р. Г. Воображение как фактор поведения. - Тбилиси:
Мецереба, 1972.

8. Немов Р. С Психология.-М.: Просвещение, 1995.

9. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рсфл-
бук; К.: Ваклер, 1999.

10. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.:
Просвещение, 1977.

11. Пономарев Я. А. Психология творчества. -М.: Наука, 1976.

12. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

13. Розет И. М. Психология фантазии. - Минск, 1977.

14. Сапогова 3. 3. Операции моделирования как условие развития
воображения у дошкольников // Вопр. психологии. - 1993. - №3.

15. Воля

Ключові поняття теми:

воля, мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, вольова дія, за­тримка, бажання, потяг, воління, боротьба мотивів, прийняте рішення, сила волі, безвілля, абулія

Поняття про волю

Воля -психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції: люди­ною своєї діяльнос гі та поведінки з метою досягнення бажаної меги.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету. Свідома ді­яльність - це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо - це сві­дома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на до­сягнення свідомо поставленої мети.

Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності Воля людини виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчили­ся ставити собі певну мету і свідомо досягати її здійснення.

У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи опановуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важ­ливішими були ті завдання, які мали виконати люди в житті, і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони домагалися їх вирішення.

Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ото­тожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольня­ючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять тривалий вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.

Воля виявляється в зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, праг­нучи діяти або стримуючії себе.

Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджують фізіологічні дослідження І. М. СєченоваіІ. П. Павлова. І. М. Сєченов у своїй праці "Рефлекси головного мозку" вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображальними, тобто рефлекторними. Воля - діяльний бік

розуму і морального почуття. І. П. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - цс умовний, асоціативний процес, який підпорядко­вується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він дійшов висновку що довільні дії, які виникають внаслідок внутрішнього зу­силля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас с і сенсорною ділянкою, подібно до зорової, слухової тощо.

Сліди, що залишаються в руховій ділянці кори головного мозку внаслі­док впливу попередніх подразників, активізуються і можуть стати умов­ними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що надходять від кори великих півкуль головного мозку.

Кінестетичні клітини кори, вважав І. П. Павлов, пов'язуються з усіма клітинами кори, вони є представниками як зовнішніх впливів, так і внут­рішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів.

Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони зумовлені слідами попередніх подразнень у корі головного мозку, то іно­ді здається, що вони виникають самостійно, без будь-якої причини.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є од­ночасно і сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції во­льових дій. П. К. Анохін вказував, що під час виконання вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформа­ція про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з уявленням про заплановану дію, випереджаючи її. Таке порівняння виконуваної дії з уявленням про її виконання, яке П. К. Анохін назвав акцепторам дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.

Довільні дії та їх особливості

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії.

Дія - одна із складових діяльності людини, яка нею умотивовується і відповідає певній меті, Дія завжди спрямована на досягнення певної мети. Цілісна дія (за теорією П. Я. Гальперіна) складається з трьох час­тин: орієнтувальної основи, процесу виконання і процесу контролю.

Дія - структурна одиниця поведінки, діяльності людини, яка забез­печує її взаємодію з предметним світом. За психологічною будовою дія включає мету, спосіб і умови виконання. За допомогою мети поперед­ньо очікується той результат, якого досягаємо наприкінці дії.

Способи дії служать тому перетворенню предмета, яке приводить до досягнення мети. Умови виконання дії становлять неспецифічні особ-

ливості предмета дії і особливості стану людини в момент виконання дії. За структурою психічної регуляції дія складається з двох основних частин: а) регуляційної, б) виконавчої. Усі дії людина опановує в про­цесі навчання.

Проблемні ситуації в навчанні розрізняються залежно від того, який компонент дії є невідомим.

Мимовільними діями називають нсусвідомлювані дії та рухи. Цс насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб.

Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-рефлекторними, а й умовно-рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, й не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники впливають зненацька, несподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються ціле­спрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.

У житті людина користується здебільшого не окремими довільними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, пов'язаних у пев­ну систему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інстру­менті, людина здійснює безліч довільних рухів і дій.

Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослі­дження І. М. Сєченова і І. П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлектор­ний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовіль­ні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.

Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспря­мовано, то він стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомлюваними рухами, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною ме­тою, наприклад, щоб відбивати такт, співаючи або навчаючись музики.

З другого боку, кожний довільний рух в результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що ми виконуємо його автоматич-

но, не зосереджуючи на ньому уваги навмисно. Наприклад, навчаю­чись письму чи музиці, людина кожний порух рукою виконує свідомо, а навчившись писати або грати на музичному інструменті, вона робить ці рухи вже автоматично, мимовільно.

Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Внаслідок опе­рацій з предметами в корі великих півкуль головного мозку людини виникають уявлення не лише про речі зовнішнього світу, а й про опе­рування ними, про рухи власного тіла. Активізація слідів рухових уяв­лень неминуче приводить до рухів тих чи інших органів тіла.

Отже, рух і діяльність цих органів зумовлені не тільки зовнішніми подразниками, що впливають на нас безпосередньо, а й викликаються збудженням в корі великих півкуль головного мозку внаслідок залиш­ків попередніх зовнішніх подразнень, які є основою уявлень, думок, переконань тощо.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чи­ном регулює свою власну діяльність і поведінку.

Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мовлен­ня. І. П. Павлов зазначав, що слова нашої мови пов'язані з усіма зо­внішніми подразненнями, які надходять до кори великих півкуль го­ловного мозку. Саме тому мова може спричинювати всі ті дії організ­му, що їх зумовлюють ці подразнення. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і сигнали першої сигнальної системи, зумовлюючи потрібні рухи та дії. Таким чином, здійснення вольових рухів та дій ґрунтується на взаємодії першої та другої сиг­нальних систем.

Друга сигнальна система, мовлення, у складній вольовій діяльності відіграє провідну роль. Вона є основою свідомого керування людини своєю діяльністю.

Але мовленнєві сигнали стають засобом довільної діяльності не тоді, коли слово просто виконує роль зовнішнього подразника, а тоді, коли воно стає засобом внутрішнього аналізування цього подразника. У таких випадках аналіз стає предметом внутрішнього мовлення. Унаслі­док такого аналізу подразника внутрішнє мовлення, або, за висловлю­ванням І. П. Павлова, мовлення "наодинці з собою", виконує роль внут­рішнього, центрального "пускового сигналу" для вольових дій, тобто дій, "що надходять з кори великих півкуль головного мозку".

Слово як сигнал зумовлює цілеспрямовані дії: одні з них затриму­ються, гальмуються, а другі спрямовуються на досягнення мсти. Мов­лення є важливим чинником розвитку довільних рухів і дій.

Аналіз складної вольової діяльності

Вольову діяльність людини визначає свідомо сформульована мета.

Діючи, людина ставить завдання, планує його виконання, добирає засоби його розв'язання. Щоб успішно навчатися, людина повинна усвідомлювати мсту навчання, свої шкільні завдання, вміти організу­вати їх виконання, бути наполегливою.

Кожна вольова дія чимось мотивується.

Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досягнення мсти. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти.

Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важ­ливість завжди породжують силу, енергію І рішучість дій. Чим біль­шого суспільного значення набуває завдання, тим більшу енергію та завзяття люди докладатимуть до його здійснення. Пристрасне захоп­лення своєю справою спонукає людей до творчої праці.

Вольова діяльність буває простою та складною.

Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здійснен­ня не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення.

Наприклад, захотівши пити, людина відразу наливає води в склянку і п'є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не вимагають складних засобів для їх виконання.

Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на виконання дії. Так, людина, розв'язуючи математичні задачі, щоб досягти бажаного успіху, повинна здійснювати низку вольових дій.

Складність вольової діяльності залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.

Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подолання внутрішніх трудно-

щів вимагає самоопанування та усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання.

Прагнення людини іноді виявляється у формі потягів.

Як правило, потяги бувають невиразними, мало усвідомленими. Лю­дина кудись поривається, але чого саме їй забажалося, вона чітко не усвідомлює. Наявність прагнень, що виявляються лише у формі потя­гів, - недостатня умова для цілеспрямованої вольової діяльності.

Усвідомлюючи свої потяги, людина в такий спосіб перетворює їх на бажання. Бажаючи чогось, людина вже має більш або менш чітке уявлення про мету свого прагнення, напрям своєї діяльності.

Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще не ба­чити того шляху, яким треба йти, щоб успішно її здійснити, не маю­чи засобів для її досягнення. Накреслюючи потрібні шляхи та засоби, людина глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко усвідомлене праг­нення дає змогу людині виразніше уявити не тільки мету діяльності, а й шляхи та засоби її завершення, зумовлює воління, активне бажання.

Водіння передує власне дії, яка завершує вольовий акт.

Однак так трапляється не завжди. Іноді людина вагається: діяти чи ні. У такому випадку мас місце той особливий, проміжний стан у роз­витку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Цей стан виникає тоді, коли в людини є суперечливі бажання - одні спонукають її до певної дії, а другі перешкоджають їй.

Наприклад, людину роздирають суперечливі бажання: взятися за виконання завдання чи піти в кіно. Під час цієї боротьби мотивів лю­дина приймає певне рішення. Воно є наміром діяти або наміром від­мовитися від виконання дії.

Рішення, що є глибоко усвідомленим, перетворюється на дію.

Виконання дії починається з ЇЇ планування, з організації засобів, по­трібних для здійснення завдання, і закінчується її завершенням. Так, людина, вирішивши сконструювати радіоприймач, вивчає структуру радіоприймачів, креслить схему, дістає потрібні для радіоприймача де­талі й нарешті монтує його. Так закінчується прийняте рішення.

УспІх вольового акту залежить від вольових якостей людини, глиби­ни усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мсти неможливе. Уміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та більш організованими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія має успіх, якщо стає звичною. Навички та звички спри­яють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії,

Головні якості волі

Цілеспрямованість- одна з найважливіших вольових якостей осо­бистості. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється в глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керу­ватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а постійними пере­конаннями, принципами.

Цілеспрямованість і принциповість особистості - підґрунтя її сильної волі.

Люди беї чіткої цілеспрямованості, котрі не мають міцних переко­нань, сталих принципів, якими б вони керувалися в своїй діяльності, часто-густо залежать від випадкових бажань, підпадають під вплив інших людей. Поведінка нецілеспрямованих і непринципових людей характеризується слабкою волею. Без стійкого переконання та принци­пової спрямованості поведінки в людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини - її ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання і без нагадувань і спонукань інших здійснювати їх.

Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. За­мало виявити ініціативу, беручись за виконання завдання; треба його розв'язати, закінчити. Цс можливо лише за належної активності дій.

Істотними рисами волі людини є також рішучість, витриманість і наполегливість. Ці якості виявляються в умінні своєчасно та свідомо приймати рішення, особливо в складних обставинах, у гальмуванні не­гативних прагнень і дій, у здатності людини перемагати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці риси людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, які трапляються впродовж її виконання.

Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за умови наявності цих рис.

Наполегливість людини слід відрізняти від такої її риси, яка нази­вається впертістю.

Впертість - цс необгрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаю­чи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості во­лі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-гус­то завдає їм шкоди.

Упертість - негативна риса людини, тому треба вживати заходів щодо її усунення.

Важливою вольовою якістю людини є й самостійність. Самостій­ність волі виявляється в здатності людини критично ставитися до вчин­ків і дій, як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.

Самостійність - це результат високої принциповості людини, ЇЇ ідейності та моральної витримки.

Навіюваність - це якість людини, протилежна самостійності. На­віюваність виявляється в тому, що людина легко підпадає під вплив інших людей. Навіюваність притаманна тим людям, які не мають влас­ної думки, непорушних принципів, їх переконання постійно змінюють­ся. Вони некритично наслідують інших, вагаються між суперечливими твердженнями, легко сприймають чужі погляди, але згодом і ці погляди змінюють на інші.

Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, - це люди із слабкою волею.

Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявля­ється в здатності людини себе опановувати, скеровувати свою поведін­ку та свою діяльність.

Самовладання - важлива риса особистості, яку ми називаємо муж­ністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за виконання від­повідального завдання, навіть коли знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї або навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсив­ною. Люди, які не здатні себе опановувати, легко підпадають під вплив почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач.

Своєрідним виявом відсутності волі особистості є конформізм. Суть його в тому, що людина хоча і має власну думку, але легко її змінює під тиском групи, виявляє свою залежність від стороннього впливу, не об­стоює своїх переконань.

Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, їм бракує віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є вроджени­ми.-Вони розвиваються протягом життя та діяльності.

Слабка воля, причини цього і шляхи подолання

Відсутність волі так чи інакше виявляють різноманітні фізичні та ро­зумові дії. Характерними її ознаками г зниження рівня загальної актив­ності, психічна млявість, вагання в тих випадках, коли необхідно діяти.

Люди, воля яких слабка, здебільшого не закінчують розпочатої справи, нездатні долати навіть незначні труднощі, відкладають справу надалі. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за дрібні, непотрібні завдання. Вони не мають постійних зацікавлень, цілеспрямованих інтересів, самостійності і критичного ставлення до себе та оточення.

Ці люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, внаслідок чого не впевнені у своїх діях. Вони здебільшого не виявляють ініціативи, хоча і певною мірою компетентні. Вони не здатні стримувати свої бажання, долати власні емоційні стани - гнів, страх, афекти.

В екстремальних обставинах вони розгублюються, стають безпо­радними. Вони мрійники, і хоча часом подають цікаві пропозиції, про­те не реалізують їх.

Слабка воля - цс ознака конформності особистості, яка схильна уникати самостійних рішень, пасивно сприймає погляди інших, при­стосовується до певних стандартів поведінки.

Випадки хворобливо слабкої волі мають назву "абулія".

Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. У деяких ви­падках його спричиняють органічні або функціональні порушення ді­яльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобових його ділянок, що виявляється в дисоціації, роз'єднаності образів дії та рухів, пасивності ідей, уявлень.

Причиною цього є різні хвороби і особливо вживання алкоголю, наркотиків, які є причиною пасивності розумової діяльності, порушен­ня гальмівної функції кори великих півкуль головного мозку, внаслідок чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.

Але слабкість волі типу класичної "обломовщини", "маніловщини" зумовлена здебільшого вихованням. Обмеженість рухів і діяльності ді­тей, прагнення в усьому їм допомагати виховують їх пасивними. Над-

мірне опікування приводить дитину до того, що пасивність стає її звич­кою, яку важко здолати в старшому віці.

Формування у дітей працьовитості, залучення до праці, спонукання за­кінчувати розпочату справу є найважливішими засобами подолання слаб­кої волі. Фізичне виховання, спорт, різноманітні види змагання значною мірою сприяють розвиткові активності, самовладання, сильної волі.

Формалізована структура змісту теми

Функція волі: свідома регуляція психічної активності особистос­ті. Механізм волі: зумовленість свідомою метою регулювати рухи, дії, вчинки і діяльність.

3. Що таке вольове зусилля та якими чинниками воно зумов­
люється?

4. Що таке сила волі і чим вона зумовлюється?

5. Якими є головні етапи розвитку складної вольової дії?

6. Чим у психологічному значенні відрізняються поняття "бажан­
ня" та "воління"?

7. Які причини можуть викликати боротьбу мотивів?

8. Що може впливати на прийняття людиною рішення?

9. Які чинники, на вашу думку, справляють найбільший вплив на
розвиток волі людини?

10. У чому полягає слабкість волі і які її причини?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи є будь-яка свідома дія вольовою?

2. Чи завжди довільна дія потребує вольового зусилля?

3. Чи завжди дія-затримка може бути характеристикою сильної волі?

4. Чи є закономірний зв'язок між високою свідомістю особистості
та силою її волі?

5. Чи завжди реальна ситуація діяльності вимагає наявності всіх
етапів складної вольової дії?

6. Чи можна стверджувати, що боротьба мотивів як етап вольової
дії зумовлена впливом як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників?

7. Чи можна стверджувати, що праця людини була головним дже­
релом формування її волі?

8. Чи є впертість ознакою сильної волі?