Сенситивні періоди життя і їх коди - числа Фібоначчі

У психології визначені граничні моменти, кризи, докорінні зміни життєвого шляху людини, що свідчать про перетворення структури і функцій її душі. Якщо людина успішно впоралась із такими кризами, то вона здатна вирішувати завдання іншого ступеня складності, про що раніше навіть не здогадувалась.

Наявність докорінних змін дає підстави розглядати час життя як вирішальний чинник душевного розвитку. Адже природа обмежує час життя: не "скільки буде, стільки і буде", а нам надається саме стільки часу, щоб розвиток уможливлювався:

17!

а) у структурах душі і тіла;

б) у почуттях, мисленні і психомоториш - доки вони не перебува­
тимуть у гармонії, яка необхідна для того, щоб утворився І почав функ­
ціонувати механізм творчості;

в) у структурі снергопотенціалу.

Розвиток тіла не зупинити: дитина стас дорослою людинок). Інша річ - механізм творчості. Його розвиток можна загальмувати і змінити його напрям.

А чи має кожен "потерпілий" змогу наздогнати час? Безумовно. Але для цього він мусить здійснити величезну роботу над собою. Те, що розвивається вільно, природно, не вимагає спеціальних зусиль: дити­на вільно розвивається і не помічає цієї величезної роботи - природа нагороджує ЇЇ за цю роботу задоволенням І натхненням, оскільки про­цес вільного (без форсування) розвитку відбувається без насильства над собою.

Ось чому не потрібно забувати про час, адже робота над собою -своєю душею і тілом - тривалий, багаторічний процес. Не встигнеш оглянутися, зупинишся - позаду незроблене. Робота не рухається, а час витрачено марно. І повернутись уже не має сили. Що ж робити?

Як тлумачить сенс життя буденна свідомість? Обиватель бачить його таким: спочатку - народження, згодом - розквіт сил, а врешті - все іде "під гірку".

Мудрець скаже: все набагато складніше! Сходження він ділить на етапи: дитинство, підлітковий вік, юнацтво... Чому так? Мало хто здатен відповісти, хоча кожен упевнений, що це замкнуті, цілісні етапи життя.

Щоб з'ясувати, як розвивається механізм творчості, В. В. Клименко (1991, 1996) скористався математикою- законами чисел Фібоначчі і пропорцією "золотого перетину", законами природи. Інакше кажучи -законами природи і-життя людини.

Якщо записати в рядок числа Фібоначчі, то отримаємо: 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89 і т. д. Відношення між числами Фібоначчі стано­вить 0,618. Пропорційність встановили ще давні єгиптяни, а застосу­вав до математики Піфагор. Це результат поділу цілого на дві нерівні, але пропорційні частини. Свого часу число дістало назву "божествен­ної пропорції"", "золотого ділення", а пізніше геніальний Леонардо да Вінчі вжив уперше для позначення гдісї пропорції поширений тепер термін - "золотий перетин".

Відтоді ця пропорція була встановлена в багатьох природних яви­щах (в будові нашого з вами тіла, в ботаніці, у квантово-механічних процесах). У наш час золотий перетин як закон природи застосовуєть­ся до практичної діяльності людини, він знайшов широке наукове за­стосування в математиці, техніці, музиці, естетиці тощо.

Розвиток людини теж відбувається відповідно до божественної пропо­рції, підпорядковується закону її чисел, згідно з якими наше життя поді­ляється на етапи з тими чи іншими домінантами в механізмі творчості.

Далі йтиметься про прогресивні зміни в людині, що нормально на­родилася І нормально, природно розвивається, яка не має спадкових хвороб і травм мозку.

Числа Фібоначчі поділяють наше життя на етапи за кількістю про­житих років:

0 (початок відліку - дитина народилася, але вона зовсім не порожне
місце, не "табула раса", на якій природа і люди "писатимуть" життєвий
шлях. Народилася Людина. У неї ще не розвинулися не лише психомо-
торика, мислення, почуття, уява, а й оперативний енергопотенціал. Від­
окремившись від матері, вона - початок життя з новою гармонією:

- дитина опановує ходу і вивчає найближче оточення;

- розуміє мову і діє за словесними вказівками;

- діє, використовуючи слова, ставить запитання;

5 - "вік грації"' - гармонія психомоторики, пам'яті, уяви і почуттів, що вже дасть можливість дитині охопити світ як цілісність;

8 - панування почуттів, яким слугує уява, а мислення силами своєї критичності спрямоване на підтримування внутрішньої і зовнішньої гармонії життя;

ІЗ - починає працювати механізм таланту на перетворення матері­алу, набутого в процесі опанування доробку визнаних талантів і геніїв, розвиваючи свій власний талант;

21 - механізм творчості наблизився до стану гармонії і людина ро­бить спроби виконувати талановиту роботу, що дає можливість надава­ти роботі цього механізму природної сили;

34 - вік Ісуса Христа - гармонія мислення, почуттів, уяви і психомо-торики з енергопотенціал ом - виникає здатність до геніальної роботи;

55-у цьому віці, за умови збереженої гармонії душі і тіла, людина готова стати творцем.

1 так далі...

До 8 років- дитинство, до 13- підлітковий вік (вік заперечень), 21 - юнацтво. Отже, мудрець знав не все. _Як бачимо, дитинство, на­приклад, за гармонійною шкалою - цс 5 переворотів, які переживає дитина, набуваючи нових знань, вмінь і вдатностей.

А що ж такс насічки "чисел Фібоначчі"? їх можна порівняти з "греб­лями" на життєвому шляху. Ці "греблі" очікують кожного з нас. Зна­чить, потрібно подолати кожну, а потім терпляче підвищувати і під­вищувати свій рівень розвитку, доки одного чудового дня ця загата на шляху не зникне, відкриваючи шлях до наступного розвитку.

Тепер, коли ми з'ясували сенс цих граничних точок вікового розвит­ку, розшифруємо, як це відбувається.

В 1 рік дитина опановує ходу. До цього часу вона пізнавала світ пе­редньою частиною голови (як тварина - мордою). Тепер же вона пізнає світ руками - привілей винятково людський. Тварина пересувається в просторі, а дитина - пізнаючи - опановує простір і вивчає територію, на якій живе.

2роки - розуміє і діє за словом. Це означає, що:

1) дитина опановує мінімальну кількість слів - значень і образів дій;

2) поки ще не відділяє себе від довкілля і поєднана з усім, що її
оточує;

3) тому діє за сторонньою вказівкою. У цьому віці дитина най-
слухняніша І найприємніша для батьків.

З людини чуттєвої дитина перетворюється на людину, що пізнає.

З роки-діє, користуючись словом як регуляторам активності. Адже вже відбулося відокремлення цієї людини від довкілля - і вона навча­ється бути істотою, здатною діяти самостійно. Тому дитина:

1) свідомо протистоїть середовищу і батькам, вихователям у дитя­
чому садку і т. ін.;

2) усвідомлює власний суверенітет і прагне самостійності;

3) намагається підкоряти своїй волі близьких і добре знайомих
людей.

Тепер для дитини слово - це дія. З цього починається діюча людина.

5років- "вік грації"'. Чудовий віковий етап. Людина, яка діє само­стійно, постійно перебуває в стані польоту. Вона - уособлення гар­монії, ЇЇ життєвий еталон - повна гармонія світу: природи і того, що створила людина, - все відкрите для використання. Книги, ігри, танці, спритні рухи - все насичене гармонією, якою ця маленька людинка на­магається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє по-

яві нового стану. Тому дитина спрямована на психомоторну активність і прагне до безупинної діяльності.

Матеріалізація продуктів чутливості можлива через здатність лю­дини до:

1) відображення навколишнього середовища і себе самої як час­
тини світу (ми чуємо, бачимо, користуємося дотиком, нюхом тощо, всі
органи чуттів задіяні у відображенні);

2) проектування зовнішнього світу і самої себе (створення другої
природи, гіпотез - зробити завтра те й те, побудувати нову машину,
вирішити проблему, розв'язати задачу квадратури круга), вдаючись до
критичного мислення, почуттів і уяви;

3) створення другої, рукотворної природи, продуктів діяльності
(реалізація запланованого, конкретні розумові або психомоторні дії з
конкретними предметами І процесами).

Після 5 років механізм уяви домінує над всіма іншими. Дитина ви­конує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в світі казок і міфів. Гіпертрофована уява дитини викликає в дорослих подив, а інколи і тривогу за стан здоров'я малюка, бо уява позбавлена будь-якого ґрунту, а її витвори не відповідають дійсності.

8років- панування почуттів і формування власного виміру почут­тів (пізнавальних, моральних, естетичних). Де ці виміри знаходяться? У самій дитині. В ЇЇ маленькій душі. У формі почуттів. А що це за виміри? Психічний стан душі: гармонійна душа, коли дитина безпомилково:

1) оцінює відоме і невідоме;

2) відрізняє моральне від аморального, моральне від безпутного;

3) прекрасне від того, що становить загрозу для життя, гармонію

від хаосу.

У цьому віці виникає вундеркінд. Досвід переконливо свідчить, що вундеркінди рідко досягають вершин творчості. До певного часу дитина копіювала, але одного разу усвідомила - цього замало. А підбадьорю­вання дорослих, їхнє бажання будь-що виховати людину, здатну до твор­чості, остаточно виснажує дитячі сили. Той самий гіркий досвід свідчить про іронічне ставлення до дітей, що достроково подолали перші вікові греблі і нібито відрізняються від однолітків. Тому поняття "вундеркінд" € проблемою. Але це проблема творчості - справа нелегка.

Коли процес розвитку душі відповідає ряду чисел Фібоначчі - це норма. А діти, що досягли вікової греблі і не подолали її, перебувають довгі роки, а то й усе життя на попередньому рівні розвитку.

ІЗ років - починає працювати механізм творчості. Але це не озна­чає, що він працює на повну потужність. Тут працює лише який-нсбудь один з елементів механізму, а всі інші сприяють його роботі. Якщо і на цій сходинці вікового розвитку зберігається гармонія, що майже весь час змінює свою структуру, то підліток безболісно здолає наступну греблю і досягне віку революціонера.

Підкреслимо: механізм творчості залучається до роботи самостій­но. І відбувається це тільки в тому випадку, коли кожна складова опти­мально розвинута і всі вони разом гармонійно узгоджені та врівноваже­ні. Тоді завдання, з якими стикається людина, вона змушена розв'язува­ти до кінця. Складність завдання викликає почуття дискомфорту (всім подобається, всім зручно, а вам - тісно, гидко, коле). Зрозуміти, чому щось усіх влаштовує, а вам не подобається, - це зрозуміти завдання.

Ознака вирішеного завдання: дискомфорт, асимільований у комфорт.

У віці революціонера підліток має зробити новий крок уперед. Ви­окремитися з найближчого оточення, свого соціуму - жити і діяти в ньому гармонійно. Не кожний може вирішити власні завдання.

21 рік. Якщо революціонер успішно подолав цю греблю вікового розвитку - першу гармонійну вершину життя, його механізм творчості здатний виконувати талановиту роботу. Ніде правди діти, почуття (піз­навальні, моральні або естетичні) інколи затьмарюють мислення, але спільно всі елементи працюють злагоджено: почуття відкриті всьому світу, а логічне мислення набуває здатності формулювати і віднаходити міру речей.

Механізм творчості, розвиваючись нормально, досягає стану, який дозволяє сподіватися на появу перших результатів. Він починає пра­цювати.

У цьому віці спостерігається другий вигин - передує механізм по­чуттів. Уява та її витвори оцінюються почуттями і мисленням, між ними виникає антагонізм. Перемагають почуття. Ця здатність посту­пово набирає потужності, і підліток починає нею користуватися. Що ж нове тут з'являється?

34 роки - врівноваженість і гармонійність - продуктивна дієвість механізму творчості. Гармонія мислення, почуттів і уяви, психомото-рики, що живиться оптимальним енергопотенціалом, і механізму в ці­лому - виникає здатність до геніальної роботи.

55років- людина може стати творцем. Третя гармонійна вершина життя: мислення підпорядкує собі почуття - умова створення нового

світу, відкриття того, що люди почували, але були неспроможні озна­чити і користуватися силами природи.

Нагадаємо: числа Фібоначчі визначають головні етапи розвитку людської душі. А чи здолає людина цей шлях без зупинок, залежить від батьків і вчителів - системи освіти, а згодом - лише від самої людини, від того, як людина буде пізнавати і змінювати сама себе.

Аби механізм творчості розвивався повноцінно - щоб людина стала талантом, генієм, творцем, - він повинен розвиватися природно і віль­но. Але це не означає, що цей розвиток - в ідеалі - пряма лінія, Нічого подібного! Тому що будь-який графік, прямолінійний графік створює уявлення про процес повторення, копіювання (нехай з нагромаджуван­ням - зростанням чогось) початкового стану.

Ряд чисел Фібоначчі має ще одну дивну властивість: кожний віко­вий період може бути розкладений на більш дрібні гармонійні і пропор­ційні відрізки часу, протягом яких відбувалися певні зміни в механізмі творчості.

Розвиток гармонійної цілісності (якщо її розглядати в координатах часу) на кожному віковому етапі (дитинство, отроцтво, юність, зрілість) у свою чергу поділяється на окремі мікроперіоди. Поділивши етап на частини, отримаємо чотири вузлові точки - золоті точки "золотого пе­ретину" - 0, 0,382, 0,618 і /.

Що природа приховує за цими точками?

0 - початок відліку, початок життя нового, включеного кодом пропор­ції в активність чергового елемента механізму творчості, нового стану гармонії. Тут 0 - верхній край фундаменту, на якому почне будуватися нова, більш досконала і з новими властивостями гармонія людини.

Точка 0,382 - стан гармонії, що зароджується, частина часу вікового періоду, в якому гармонія стану душі і тіла неврівноважена, чутлива до перевантажень, але сприйнятлива до розвитку того, що домінує в меха­нізмі таланту після подолання попередньої вікової межі.

Точка 0,618 - гармонія тіла і душі набуває рівноваги, може компен­сувати руйнівні впливи і зберігати свою цілісність, а домінуючий меха­нізм таланту починає працювати з видимими продуктами своєї роботи і розвивається в напрямі досконалості.

Точка на рівні 1 - завершення попереднього - досконала цілісність і початок нового вікового періоду. Гармонія початку руйнується, але одночасно засновує в собі ще більш досконалу гармонію. Ще один крок - і попередня цілісність піддається метаморфозі, перетворюється

на "О" (з якого теж починається новий етап розвитку або руйнування попередньої гармонії механізму творчості).

На життєвому шляху людина відкриває 7 предметів відношень:

Від дня народження до 2-х років - відкриття фізичного і предметно­го світу найближчого оточення (ліжко, кімната, будинок).

Від 2-х до 3-х років - відкриття себе: "Я - Сам".

Від 3-х до 5-ти років - мови, дієвого світу слів, краси і гармонії та системи "Я - Ти".

Від 5-ти до 8-ми років — відкриття світу чужих думок, почуттів і об­разів системи "Я - Ми".

Від 8 до 13 років - відкриття світу задач і проблем, розв'язаних ге­ніями і талантами людства системи "Я - Духовність".

Від 13 до 21 року- відкриття хисту оригінально розв'язувати всім відомі задачі, коли думки, почуття і уява починають активно працюва­ти, створюється система "Я - Ноосфера".

Від 21 до 34 років - відкриття спроможності створювати новий світ або його фрагменти - усвідомлення самоконцепції "Я - Творець".

Життєвий шлях має просторово-часову структуру. Він складається з вікових і індивідуальних фаз, що визначаються за багатьма параметра­ми життя. Сукупність таких "вимірів" складає просторову структуру життєвого шляху.

Людина опановує (певною мірою) обставини свого життя, стає творцем своєї історії і творцем історії суспільства. Справжнє, творче ставлення до життя, однак, з'являється далеко не відразу і навіть не в будь-якої людини (життя деяких людей справедливо оцінюється як без­дарно прожите).

Між фазами життєвого шляху існують генетичні зв'язки, і це зу­мовлює закономірний його характер. Звідси випливає, що в принци­пі можна завбачувати майбутній розвиток на основі знання про ранні його фази. Звичайно, це прогнозування буде ймовірнісним, оскільки життєвий шлях людини відзначений багатьма випадковостями, не пе­редбачуваними жодним прогнозом.

Психоаналітична концепція особистості

Головне, що відрізняє аналітичну психологію Юнга (1875-1961) від фрейдівського психоаналізу, - різне бачення природи лібідо. Якщо Фрейд характеризує лібідо, вдаючись переважно до термінів сфери

сексуальності, то для Юнга - це життєва енергія загалом, в якій сексу­альність - лише одна з її складових.

За Юнгом, першопочаткова життєва енергія лібідо виявляє свій вплив упродовж змужніння і розмноження, в певних видах діяльнос­ті - залежно від того, що в певний момент є найбільш важливим для конкретної людини.

Юнг відкидає фрейдівське розуміння едипового комплексу. Він пояс­нював прихильність дитини до матері як необхідну життєву потребу ди­тини і спроможність матері її задовольнити. Коли дитина зростає, у неї з'являються сексуальні потреби, що накладаються на ті, які домінували в дитинстві, - потреби в їжі. Юнг висловив припущення, що енергія лі­бідо набуває гетеро сексуальних форм лише в пубертатний період. Він не відкидав цілком наявність сексуальної мотивації в дитячому віці, од­нак звів сексуальність лише до одного з багатьох потягів у психіці.

Життєвий досвід Юнга, певно, істотно впливає на його переконан­ня. Ми вже вказували на те значення, яке його інтерес до несвідомого мав для визначення професійного покликання. Щодо сексу, то й тут можна простежити вплив біографічних моментів. Юнг не використав у своєму вченні поняття едипового комплексу, тому що не мав такого до­свіду власних дитячих переживань. Він відгукувався про свою матір як про досить гладку і непривабливу жінку, а тому й ніяк не міг зрозуміти, на якій підставі Фрейд стверджував, ніби кожний хлопчик відчуває в дитинстві сексуальний потяг до своєї матері.

На відміну від Фрейда, у Юнга не було жодних проблем, пов'язаних із сферою сексу. Він також не робив жодних спроб обмежувати своє статеве життя. У нього були сексуальні зв'язки з жінками-пацієнтками і ученицями протягом багатьох років. "Для Юнга, що цілком вільно і надто активно задовольняв свої сексуальні потреби, секс у цілому віді­гравав мінімальну роль у розумінні людської мотивації. Для Фрейда ж, змученого власними нездійсненними і пригніченими бажаннями, секс, навпаки, займав центральне місце", - писав Шульц (1990).

Ще одна істотна відмінність між науковими позиціями Фрейда і Юнга стосується питання про спрямування чинників, визначальних для формування особистості людини. З точки зору Фрейда, людина є продуктом своїх дитячих переживань. Для Юнга людську особистість формує не тільки її минуле, а й такою ж мірою І власна мета, очікуван­ня і надії на майбутнє. На його думку, формування особистості зовсім не завершується до п'яти років. Людина може змінюватися, і іноді до­сить значно, протягом усього свого життя.

Третє, що розрізняє наукові погляди Фрейда і Юнга, полягає в тому, що Юнг спробував заглибитись у царину несвідомого більше, ніж це вдалося Фрейду. Він надавав ще одного виміру розумінню Несвідомого: вроджений досвід людства як виду, успадкований віл своїх предків-тва-рин (колективне несвідоме).

Колективне несвідоме

Юнг розрізняв два рівні несвідомого: особисте несвідоме і колек­тивне несвідоме.

Особисте несвідоме - сфери несвідомого, що містять у собі утво­рення, які раніше перебували у свідомості, але згодом забувалися або ж витіснялися.

Колективне несвідоме - найглибший рівень психічної діяльності, що включає природжений досвід минулих поколінь людей, а також предків-напівтварин.

Безпосередньо під рівнем свідомості перебуває особисте несвідоме, що складається з усіх спогадів, імпульсів і бажань, нечітких сприйнят-тів і іншого особистого досвіду, витісненого або просто забутого. Цей рівень несвідомого не надто глибокий, події, які там заходяться, легко можуть бути відновлені у свідомості.

Зміст особистого несвідомого - це згруповані в певні тематичні комплекси емоції, спогади, бажання тощо. Ці комплекси виявляються у свідомості як певні домінуючі ідеї - ідеї сили або ідеї неповноціннос­ті - і таким чином справляють свій вилив на поведінку. Комплекс - це ніби маленька особистість всередині людини. Колективне несвідоме перебуває нижче рівня особистого несвідомого: воно посідає більш глибокий рівень, воно невідоме індивіду і містить акумульований до­свід минулих поколінь, включаючи і напівтваринний періодів історії людства. Колективне несвідоме- цс універсальний еволюційний до­свід, що становить основу особистості людини.

Важливо зазначити, що досвід у колективному несвідомому є і справді несвідомим. Ми не можемо усвідомити його або ж якось при­гадати, як це можливо при заглибленні в особисте несвідоме.

Лрхетипн

Архетипи - природжені тенденції всередині колективного несвідо­мого. Вони є внутрішніми детермінантами психічного життя людини,

оскільки спрямовують дії людини в певне русло, чимось схоже на те, як поводилися в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Архетипи виявляють себе в свідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Вони звичайно пов'язані з моментами життєвого досвіду (наро­дження і смерть), життєвого шляху (дитинство, юність), а також з реак­цією на смертельну небезпеку.

Архетипи - форми колективного несвідомого, що відіграють у куль­турі конструктивну роль. Завдяки їм можливий зв'язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культур.

Як би ми не тлумачили несвідоме - позитивно або негативно, воно є істотною складовою загальної системи свідомості.

Свідоме і несвідоме доповнюють одно одне. Так, свідоме - дискрет­не: сприймання, враження, думки ми можемо розрізняти. Несвідоме, навпаки, - континуальне, У ньому домінує безупинність потоку зна­чень. Акти усвідомлення піддягають контролю, перевірці, повторенню, координації в часі. Несвідоме цих ознак позбавлене. Свідоме краще виявляється в усній формі, а неусвідомлене - мовою образів-символів.

Юнг досліджував міфологію і художню творчість найдавніших ци­вілізацій, відшукуючи в них архетипічні символи, і аналізував їх. Ви­явилося, що існують символи, властиві всім архаїчним культурам (спільні для них), причому навіть таким, які були настільки віддалені в часі і просторі, що прямий контакт між ними був неможливий. Йому також вдалося виявити у сновидіннях пацієнтів щось, що він визначив як сліди подібних символів. Це ще більше зміцнило ідеї Юнга про ко­лективне несвідоме.

Чотири таких архетипи трапляються частіше, ніж інші - цс Персона, Аніма і Анімус, Тінь і Самість.

Персона - це та маска, яку кожний з нас надягає, спілкуючись з ін­шими людьми. Вона представляє нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали в суспільстві. Персона може не відповідати справжній осо­бистості індивіда. Поняття персони в Юнга аналогічне поняттю ролевої поведінки в соціології, коли ми чинимо так, як вважаємо за потрібне, а люди очікують від нас іншої поведінки в тих чи інших ситуаціях.

Архетипи Аніма і Анімус відбивають припущення Юнга, що кожна людина має певні психологічні риси, які є характерними для протилеж­ної статі. Аніма відбиває жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус - чоловічі (маскулинні) характеристики в жіночому. Як і біль­шість архетипів, ця "пара" бере початок у найбільш глибинних шарах

досвіду предків, коли чоловіки й жінки засвоювали емоційні і поведін-кові тенденції протилежної статі.

Архетип Тіні - це зворотний, темний бік "Я". Тінь найбільш глибо­ко укорінена в тваринному минулому людини.

Юнг вважав її своєрідною спадщиною нижчих форм життя. Тінь являє собою сукупність усіх наших 1) аморальних, 2) шалених, 3) при­страсних і 4) абсолютно неприйнятних поривань і вчинків. Юнг писав, що тінь підштовхує нас чинити щось таке, чого ми в нормальному ста­ні ніколи собі не дозволимо.

Коли з нами трапляється щось подібне, ми схильні пояснювати сподіяне тим, що на нас щось найшло. Цс "щось" і є Тінь найбільш примітивна частина нашої Природи. Однак Тінь має і свій позитивний бік. Вона джерело: а) спонтанності, б) творчого пориву, в) раптових осяянь і г) глибоких емоцій - без чого нормальне, повноцінне людське життя також неможливе.

Але найбільш важливим архетипом Юнг вважав Самість. Поєд­нуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, "Я" створює єдність і стабільність особистості. Завдання Самості - інтеграція різноманітних підсистем особистості. Юнг порівнював Самість із пориванням або прагненням до самоактуалізації, що визначає врівноваженість і ціліс­ність, найбільш повне розкриття можливостей особистості.

За його переконанням, самоактуалізації можна досягти лише досяг-ши середнього віку (між 35 і 40 роками).

Цей відрізок людського життя Юнг розглядав як критичний період особистого розвитку - межу, долаючи яку, особистість зазнає глибоких і позитивних перетворень.

Значний вплив на погляди Юнга справили факти автобіографії: в цьому віці сам Юнг зміг досягги цілісності свого "Я", подолавши не­вротичну кризу. Таким чином, для Юнга найбільш важливим етапом особистісного розвитку є зовсім не дитинство, як у Фрейда, а, навпаки, роки зрілості, час, коли він сам мав душевну кризу і зміг подолати її.

Інтроверти і екстраверти

Юнгівські поняття інтроверсії і екстраверсії широко відомі. Екс­траверти - люди, що спрямовують лібідо (життєву енергію) зовні, на зовнішні події і інших людей. Люди подібного типу підпадають під вплив оточення, легко пристосовуються до суспільства, якому живуть, і впевнені в собі за будь-яких ситуацій.

У інтровертів лібідо спрямоване на внутрішній світ. Такі люди схильні до споглядальності, інтроспекції. Вони мало піддаються зо­внішнім впливам, менш впевнені у стосунках з іншими людьми і зо­внішнім світом і гірше соціально адаптовані, ніж екстраверти.

У психіці кожної людини співіснують полярні типи, однак один них домінує. Проте тип реакції, що переважає, певною мірою залежить від си­туації. Наприклад, інтроверт може виявитися досить соціально гнучким у певній ситуації, зокрема у випадку, коли порушуються його інтереси.

Психологічні типи

Згідно з юнгівською теорією, всі особистісні відмінності виявляють себе в чотирьох основних функціях: мисленні, почуттях, відчуттях і ін­туїції, за допомогою яких ми можемо, власне, орієнтуватися як у навко­лишньому, об'єктивному світі, так і в світі внутрішньому, об'єктивно­му. Мислення являє собою концептуальний процес, що веде до усвідом­лення значення і розуміння. Почуття - це суб'єктивний процес зважу­вання і оцінювання. Відчуття утворюють свідоме сприймання фізичних об'єктів. Інтуїція включає в себе сприймання на несвідомому рівні.

Юнг вважав, що мислення і почуття утворюють раціональний рі­вень сприймання світу, оскільки включають у себе причинні суджен­ня. Відчуття і інтуїція, навпаки, являють собою нераціональний рівень, оскільки не передбачають використання поняття причини.

Усередині кожної з цих пар тільки одна може домінувати в кожний окремий момент часу.

Домінуюча функція в поєднанні з тим або іншим психологічним спрямуванням (інтроверсія - екстраверсія) утворює вісім психологіч­них типів (наприклад, екстравертами розумовий тип або інтровертний інтуїтивний тип),

Словесно-асоціативний тест

Ідея словесно-асоціативного тесту спала на думку Юнгу після того, як один із його колег розповів йому про асоціативні експерименти В. Вундта. У Юнга цей тест здійснюється так: аналітик зачитує одне за одним ряд слів пацієнту. Пацієнт повинен у відповідь на кожне слово сказати перше, що йому спаде на думку. При цьому вимірюється час реакції, зміни частоти дихання, електропровідність шкіри і всі інші па­раметри, що можуть свідчити про емоційну реакцію пацієнта.

Якщо реакція на те чи інше слово вимагає занадто багато часу, при­зводить до зміни ритму дихання або опору шкіри, ми можемо дійти висновку про те, що існують певні підсвідомі проблеми, пов'язані з запропонованим словом чи з можливою відповіддю.

Юнг вживав словесно-асоціативний тест як детектор брехні і навіть успішно викрив таким чином двох злочин ці в-крадіїв.

Підіб'ємо підсумки. Ідеї Юнга справили значний вплив на широкі сфери релігії, історії, мистецтва і літератури. Для багатьох істориків, теологів і письменників його роботи стали справжнім джерелом на­тхнення. Однак, в цілому наукова психологія ігнорувала його аналі­тичну теорію. Багато його книг так І не були перекладені англійською мовою аж до 60-х років XX сторіччя.

Нехтування Юнгом традиційними науковими методами видавалося зухвальством багатьом психологам-експериментаторам. Для них теорії Юнга з їх містичною і релігійною основою були ще менш прийнятни­ми, ніж навіть фрейдівська концепція. У цілому закиди, що висловлю­ються на адресу ймовірності фрейдівської системи, можна віднести і до робіт Юнга. Він також більше спирався на клінічні спостереження і інтерпретації, ніж на контрольований експеримент.

Юнгівські вісім психологічних типів особистості зумовили появу цілої низки досить цікавих досліджень. Особливий інтерес викликає індикатор типів Майєрс - Бріггс - тест виміру характеристик психоло­гічних типів особистості.

Цей тест, запропонований в 20-х роках К. Бріггс і І. Бріггс-Майєрс, став популярним особистісним тестом і використовується з практич­ною метою, зокрема для з'ясування за допомогою тестування особис-тісних характеристик при прийнятті на роботу.

Виділення типів інтровертів/екстравертів надихнуло Г. Айзснка на вдосконалення списку особистісних характеристик людей, який і при­значений для вимірювання цих двох характеристик. Дослідження з ви­користанням даного тесту показали, що деякі з юнгівських концепцій допускають експериментальну перевірку.

Однак у цілому, як і у випадку з ідеями Фрейда, більша частина юнгівської теорії (уявлення про комплекси, архетипи і колективне не­свідоме) виявилася непідвладною науковому дослідженню.

Словесно-асоціативний тест сьогодні с однією Із стандартних про­ективних методик. Саме до розряду таких тестів належить відомий тест чорнильних плям Роршаха, У понятті самоактуалізації не можна не бачити передбачення позиції А. Маслоу і всієї гуманістичної психо-

логії. Гіпотеза Юнга про те, що саме середній вік є критичним для роз­витку особистості, була сприйнята А. Маслоу і Е. Еріксоном і засвоєна всією сучасною психологією особистості.

Незважаючи на його величезний внесок у психологію, роботи Юнга не дістали визнання в західній психології. Великої популярності його ідеї набули лише в 70-80-ті роки внаслідок їх містичного забарвлення.

Отже, особистість - людина і розвиненим функціональним но­воутворенням, має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, здатна до саморозвитку, самовизначення, саморегуляції в діяльнос­ті і та поведінці

Життя людини у світі є дійсним способом (формою) існування ви­щої психіки. А функціональне новоутворення розвивається в межах цієї вищої психіки. З цього складається функціональне новоутворен­ня - ядро особистості.

Становлення та інтеграція особистості здійснюється перетвореннями:

- базальної емоційної саморегуляції - біогенез;

- вольової саморегуляції - психогенез;

- смислової, цілісної саморегуляції - соціогенез.

Забезпечує і викликає віковічний рух людського духу нужда. Вона є:

- генетично вихідне відношення, що констатує особистість, не­
зрозумілим поки що унікальним способом, і з'єднує в собі і біологічне,
і соціальне, але не в дорослих особинах, а в новонародженому індивіді
як продукті любові;

- генетично вихідне відношення, яке констатує в єдиній дихото­
мічній парі дозрівання біологічної особини і психологічний вияв со­
ціальних впливів, що породжують особистість;

- психологічним показником активності особистості, особливим
базальним станом, динамічною напругою, яка визначає можливість ін­
дивіда бути продуктивним протягом усього життя;

- вихідна базальна енергетична інтенція з самого початку не є
суто біологічною, але має єдину біосоціальну природу і являє собою
нескінченне продовження нужди соціальних істот (батьків дитини),
що опредмстнилась у креативний продукт - нове життя; динамічною
напругою, яка визначає можливість індивіда бути активним протягом
всього життя;

- сигналом мудрості тіла про дискоординації функцій організму
та природною енергетично-інформаційною структурою, яка забезпе­
чує її життя в онто- і філогенезі.

Атрибутивні змістовні ознаки нужди:

- гетерогенність і суперечливість біологічного і соціального у
єдності;

- здатність до саморозвитку (самовдосконалення);

- розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез;

- здатність до породження функціональних новоутворень;

- вона існує лише у формі втілення в породжену нею живу істоту;

- має афілітивну природу, як форму існування нужди у любові;

- нескінченність її існування.

Психоаналітична концепція особистості спирається на потенції ко­лективного несвідомого в людині, наявність архетипів, спрямованос­ті людини залежно від її станів на інтроверсію або екстраверсію. Це обумовлює вираженість психологічних її типів, а також здатність до асоціативності у діяльності і житті.