Єдність і розбіжності психічних процесів, властивостей і станів

Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому. Психічні процеси іноді називають психічними функціями, 3 давніх часів психічні процеси поділяють на такі сфери (класи); пізнавальні, емоційні та вольові.

Розроблення вчення про рефлекторну природу психіки належить І. М. Сєченову. Протягом багатьох сторіч філософи, після Р. Декарта, а потім і психологи, вважали психіку особливою безтілесною сутністю, силою, яка прихована в ній самій.

Активність психіки виявляється і в ході відображення реальності, оскільки воно передбачає перетворення фізико-хімічних впливів, що діють на органи чуттів, на образи предметів, і у сфері спонук, що нада­ють діям і вчинкам людини енергії і стрімкості. Активність припускає

можливість пошуку і вибору варіантів дій із безлічі можливих, що від­повідають завданням і меті діяльності людини.

З появою людини психіка набуває якісно нової структури. Виникає свідомість як провідний рівень регуляції діяльності, формується осо­бистість, що є джерелом вищих виявів активності психіки.

Психічне як процес - поняття, введене в психологію І. М. Сєчено-вим - розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне іс­нує як процес - живий, найбільш пластичний, безперервний, незада-ний; відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани і образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв'язання задачі тощо).

Психічне як процес не зводиться до зміни послідовності його ста­дій у часі. Воно формується в безупинній взаємодії, змінюється (ді­яльність, спілкування тощо) у відносинах людини з довкіллям, більш повно відбиваючи його динамічність, беручи участь у регуляції всіх дій, вчинків.

Так, мислення - це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог за­дачі, методів її розв'язання. У безперервному процесі утворюються перервні розумові операції (логічні, математичні, лінгвістичні тощо), породжувані мисленням. Мислення як процес нерозривно пов'язане з мисленням як діяльністю (з мотивацією, хистом тощо).

На кожній даній стадії психічного розвитку людина здійснює мис-лительний процес, виходячи з мотивів, що вже склалися, і хисту. По­дальше формування мотивів і хисту відбувається на його наступних стадіях. При цьому операції мислення, сприймання та інші процеси формуються здебільшого несвідомо.

Однак на рівні особистого аспекту, наприклад, мислення, сприйман­ня, людина значною мірою усвідомлено регулює ці пізнавальні проце­си. Нерозривний взаємозв'язок усвідомлюваного і неусвідомлюваного забезпечує безперервність психічного як процесу. Його безперервність виявляється в тісному взаємозв'язку пізнавального і афективного ком­понентів будь-якого психічного акту.

Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто ста­ють особливими діями (перцептивними, мнемічними, мислительними, мовленнєвими, уявними, вольовими тощо).

Поняття психічного як процесу розкриває єдність свідомості і ді­яльності, оскільки психіка людей виявляється і формується в діяльнос­ті. Психічне відображення - активний цілісний процес, що виявляєть-

ся в різних формах і характеризується єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю психіки і діяльності людини.

Необхідною його умовою є спрямованість активності психічного ві­дображення на предмети і явища, що викликають інтерес і увагу люди­ни. Вищими формами відображення є уява (фантазія) і мислення, яке існує в нерозривному зв'язку з мовленням. У ході взаємодії людини із зовнішнім світом психічно відображаються також різноманітні потре­би, інтереси, емоції, почуття, прагнення, в яких відбиваються життєво важливі для неї об'єкти, що стають цілями і мотивами її діяльності.

Психічне відображення - внутрішня єдність психічних процесів, дій, станів і властивостей людини. Провідну роль в індивідуальному формуванні психічного відображення відіграє засвоєння людиною в процесі навчання і праці матеріальних і духовних багатств, виробле­них людством, входження її в систему суспільних відносин, соціаліза­ція. Психічне відображення вбирає в себе увесь зміст життєвого про­цесу і регулює його.

Дії людини визначаються, зрештою, зовнішніми, об'єктивними об­ставинами. Але ці обставини впливають на них не прямо, а через вну­трішні, суб'єктивні умови, що складаються в людині. Цей вплив буває різним залежно від того, як він усвідомлюється особою. Усвідомлення необхідності стає основою свободи дій людини, її влади над обстави­нами і над собою.

Психічні властивості. Свідомість, розум, почуття, воля, ідейні праг­нення, перспективні цілі, здібності та інші психічні властивості- це суб'єктивні сили людини, що зумовлюють її успіхи в різних видах діяль­ності. Особливо зростає їх значення в період будівництва нової демокра­тичної України -держави, в якій створення нового суспільства нерозрив­но пов'язане із всебічним психічним і моральним розвитком людини.

Психічні властивості - сталі душевні якості людини, що утворю­ються в процесі тривалої діяльності, виховання та самовиховання.

На фунті коленого психічного процесу може розвинутися відпо­відна йому психічна властивість.

Розрізняють такі основні види процесів: відчуття, сприймання, пам'ять, увага, почуття, мовлення, уява, мислення, воля тощо. Вони можуть у процесі життя породити такі властивості людини, які виража­ються у формі чутливості, сприйнятливості, пам'ятливості, уважнос­ті, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо.

Психіка - властивість людини, її душі, що відбиває реальність і в ній себе саму. Найважливіша властивість психічного відображення - його активність. При цьому воно не тільки являє собого продукт активної діяльності суб'єкта, а й, опосередковуючи її, виконує функцію орієнта­ції, управління нею. Психічні явища складають необхідний внутрішній момент предметної діяльності людини, і природа психіки, її закони мо­жуть одержати наукове пояснення лише в процесі аналізу будови, видів і форм цієї діяльності.

Багатий комплекс психічних властивостей породжує характер і темперамент, психічні якості людини: мужність, сміливість, працьови­тість, рішучість, енергійність, запальність тощо.

Психічна регуляція дій і діяльності - одна з властивостей психіч­ного відображення. Адекватність рухів і дій людини умовам, знаряд­дям і предмету діяльності можлива тоді, коли останні так або інакше відображаються і усвідомлюються людиною.

Ідея регулювальної ролі психічного відображення вперше була ви­словлена І. М. Сєченовим, який зазначав, що відчуття і сприймання є не тільки пусковими сигналами, а й своєрідними "зразками", відповід­но до яких відбувається регулювання рухів. Наступні дослідження під­твердили і розвинули цю ідею, розкривши фізіологічний, нейрофізіо­логічний і психологічний аспекти психічної регуляції.

Виділяють різні рівні психічної регуляції, які визначаються основни­ми формами психічного відображення. Але всі вони виступають у нероз­ривній єдності. Залежно від умов, знарядь і предмета діяльності може спостерігатися лише відносне домінування одного з цих рівнів. У проце­сі формування навичок змінюється співвідношення між рівнями. Ці змі­ни лежать в основі автоматизації рухів, дій, вчинків і видів діяльності.

Розкриття сутності психічного відображення виключає погляд на психічні явища як на суто духовні, відокремлені від тілесних, процеси, оскільки ці процеси реалізують діяльність, в якій відбувається перехід ре­альності, що відбивається, в психічне відображення. Однак характеристи­ка діяльності людини не може бути виведена з її фізіологічних процесів.

Адже діяльність людини визначається відношеннями з предмет­ним світом, яким вона підкоряється, і, відповідно цим відношенням, підкоряється і психічне відображення її. Хоча психічні явища- функ­ція мозку, вони не можуть бути зведені до фізіологічних явищ: вони утворюють особливу якість, що виявляється лише в системі відношень "людина - діяльність".

Змінюючись і ускладнюючись, психічне відображення набуває в людини якісно нової форми - форми свідомості. Виникнення свідо­мості якісно відрізняє людину, її поведінку від інстинктивної поведін­ки тварин.

Праця як доцільна продуктивна діяльність вимагає, щоб її результат був представлений людині в формі образу, думки або почуття. Вони дозволяють зіставляти їх з предметом праці, його перетвореннями і продуктом праці. При цьому уявлення, що регулює діяльність людини, знаходить своє втілення в її продукті, у предметній формі.

Процес зіставлення уявлення, що опосередковує діяльність, з відо­браженням її продукту і є процесом свідомості. Діяльність може здійс­нитися, якщо предмет виступить для людини відображеним і у формах мови і мовлення; оскільки усвідомлене € завжди і словесно означе­ним. Мова (і мовлення) в функції регулятора дій є не тільки методом спілкування людей, а й їх дійсною свідомістю, що існує для індивіда лише остільки, оскільки вона існує для інших людей.

Одначе свідомість, будучи головною формою психіки людини, не вичерпує всіх її проявів. Бо людині притамавші і приховані від само­свідомості нєусвідомлювані психічні явища і процеси, про які вона не може дати собі звіту. Хоча явища свідомого відображення надані лю­дині в її самоспостереженнях, природа їх може бути виявлена лише шляхом об'єктивного аналізу.

Психічні стани - психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення людиною як внутрішніх, так і зовнішніх впливів. Причому більшість із них існують без чіткого усві­домлення відображеного предметного змісту.

Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, переживан­ня "вже бачив", нудьга, той або інший настрій тощо. Створення по­няття про психічні стани як психологічної категорії пов'язане з ім'ям М. Д. Лсвітова. Психічні стани так або інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.

Психічні стани - психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Поряд із пси­хічними процесами та психічними властивостями психічні стани на­лежать до трьох головних форм психічної діяльності. Яскравим при­кладом психічного стану є настрій. У ньому відбивається загальний емоційний тонус людини, який може утримуватися протягом більш чи

менш тривалого часу і мас, як правило, чітко виражену, однорідну пси­хічну модальність.

Так, сприймання, наприклад, художньої картини супроводжується певним естетичним психічним станом, що може перейти в новий стан під враженням від цієї картини вже після її сприймання.

Психічні стани тісно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості. Вивчення психічних станів необхідне при засвоєнні осно­вних розділів психології - загальної, педагогічної, дитячої, інженерної, військової, психології творчості тощо.

Психічний стан - поняття, що використовується для умовно­го виділення в психіці відносно статичних, перманентних момен­тів. На відміну від поняття психічний процес, що підкреслює дина­мічні моменти психіки, і поняття психічна властивість, що вказує на тривалість проявів психіки людини, психічні стани визначаються їх за­кріпленістю і повторюваністю в структурі психіки людини.

Один і той самий прояв психіки можна розглянути в різних відно­шеннях. Наприклад, почуття як психічний стан являє собою узагаль­нену характеристику емоційних, пізнавальних і поведінкових аспектів психіки в певний, відносно обмежений відрізок часу. Як психічний процес, почуття характеризується стадійністю розвитку: воно може розглядатися і як прояв психічних властивостей (запальності, нестри­маності, гнівливості тощо).

Треба враховувати вплив психогенності середовища на перебіг пси­хічних станів. Оскільки психогенність - нездатність зовнішнього та внутрішнього середовища актуалізувати психічні дії та стани, викли­кати їх до життя. Психогенність має особливу силу в практиці реклами, прогнозування моди, впливів у формі навіювання на психіку окремих осіб чи групи осіб, настрій.

До психічних станів належать: настрої, прояви почуттів (чуттєві тони, афекти, ейфорія, страх, фрустрації та ін.), уваги (зосередженість, розсіяність, розпач, зібраність), мислення (сумнів), уяви (мрії, марен­ня, фантазії) тощо.

Патологічна брехливість виявляється в схильності до сурядності фантастичних, неправдоподібних історій при збереженій пам'яті. Вона зазвичай зумовлена прагненням людини звернути на себе увагу оточу­ючих людей шляхом перебільшення значущості своєї особистості.

Особливе місце при вивченні психічних станів займає дослідження психології малих груп, об'єднаних загальною працею і метою (коман-

ди екіпажів, робітничі бригади, спортивні групи тощо), а також вивчен­ня людини, що діє у відповідальних ситуаціях, - передстартові стани в спорті, стани учасників конкурсів виконавців, студентів перед іспи­тами, льотчиків, операторів, що здійснюють чергування, які вимага­ють особливої пильності і викликають в екстремальних умовах стреси, фрустрації.

Вивчення психічних станів проводиться шляхом спостереження, опитувань, анкетування і методами тестування.

Найбільше значення має експериментальне дослідження психічних станів, що ґрунтується на принципі відтворення ситуації або моде­лювання. В лікарсько-льотній експертизі застосовуються проби-на-вантаження для врахування реакцій людини на вплив того чи іншого чинника польоту, відтворені в лабораторії (перевантаження в польоті і на центрифузі; прискорення при закачуванні в польоті і при вестибу­лометрії та ін.).

Експериментальні дослідження при моделюванні ситуацій вима­гають:

1) виділення ситуацій і встановлення порядку ведення експери­
менту;

2) безперервної або поетапної оцінки результатів;

3) оцінки динамічних показників, що реєструються;

4) спостереження експериментатора.

Предметом спеціального вивчення є психічні стани людей в умовах стресу за екстремальних обставин (у бойовій обстановці, під час ви­пробувань приладів і обладнання, при потребі термінового і відпові­дального прийняття рішення в надзвичайних ситуаціях).

У патопсихології і медичній психології досліджуються патологічні форми психічних станів - нав'язливі стани, в соціальній психології-масові психічні стани (наприклад, паніка).

Оскільки психічні процеси, властивості і стани людини є наслідком взаємин із довкіллям, яке не завжди сприяє повноцінному розвитку лю­дини, а в багатьох випадках його дія руйнівна, то потрібна їх психогі­гієна.

Психогігієна (здоров'я душі) - система методів впливу на люди­ну, що виникла на стику гігієни і психології. Вона вивчає і впроваджує закономірності організації міжлюдських взаємин та психогенного се­редовища в напрямі їх оптимізації згідно з інтересами та потребами людей, суспільства в цілому.

Зв'язок психології з іншими науками

Зв'язок психології з Іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце від­водиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях су­спільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розумін­ня того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, сприяє проведенню психологічних досліджень.

Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структу­рою самої психології- структурою пізнавальних здібностей людини.

1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.

2. Фізика - почуттєве пізнання, сприймання.

3. Етика - воля і прагнення.

У системі наук, розробленій Гегелем. психологія посідає місце на одній із сходинок саморозвитку духу:

- суб'єктивний дух - набуває форми індивідуальної свідомості;

— антропологія - вияви природно-душевного;

- феноменологія - "свідомість, що виявляється" в зовнішній дії;

— психологія - духовна субстанція - мисляча і втілююча зміст. У
класифікаціях XIX століття - в системі О. Конто - для психології вза­
галі не було місця.

Психологія посідала місце між біологічними і соціальними наука­ми. І вже наприкінці XIX століття психологія потрапила до складу на­ук. Підставою для такого рішення була очевидна істина: психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:

по-перше, завдяки своєму об'єктивному змісту- відображенню властивостей і відношень предметів, які досліджує наука;

по-друге- завдяки своїй внутрішній будові, тобто відповідно до психологічних моментів наукового аналізу ідей, концепцій і теорій, що пов'язані із законами і процесами пізнавальної діяльності людини.

Справді, ні математика, ні логіка, ні фізика ніяк не залежать від пси­хології у своїх методах або теоретичних структурах, але опанування цих структур можливе лише через здатність людини впливати на пред­мети і явища. І лише психологія здатна вивчити ці впливи і діяльність людини в розвиткові знань.

ЗО

У класифікації наук, створеній Б. Кедровим, психологія посідає на­лежне їй місце. Схема має вигляд трикутника, вершини якого означа­ють науки:

1) природничі;

2) соціальні;

3) філософські.

Вони пов'язані за принципами: по-перше- субординації розвитку від нижчого до вищого рівня; по-друге - об'єктивності, оскільки науки повинні розташовуватися так само, як пов'язані між собою предмети їх дослідження; по-третє - за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.

Отже, психологія розташовується всередині трикутника і тісно вза-ємопов'язується з трьома групами наук. Такс розташування психології обумовлене реальною близькістю предмета і методів кожної з цих наук до предмета і методів психології, зорієнтованих залежно від завдань у бік однієї з вершин трикутника.

Б. Кедров, уточнюючи положення психології на схемі, підкреслює: психологія розташовується всередині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, бо, наприклад, мислення є предметом вивчення не лише психології, а й діалектики і логіки.