Судова система Канади включає Верховний суд, федеральні судові органи, податковий суд, суди провінцій та військові суди

Верховний суд Канади (The Supreme Court of Canada) засновано в 1875 p. Він виступає вищою судовою інстанцією в країні, яка виносить остаточне рішення з питань правосуддя. Верховний суд розглядає всі спори, які виникають у всіх сферах права. Незважаючи на те, що Верховний суд Канади було створено у 1875 p., вищою інстанцією в судовій системі країни він став лише у 1949 р. До цього часу судові спори могли бути оскаржені в Судовому комітеті Таємної ради Об'єднаного Королівства. Тому деякі з судових справ не розглядалися Верховним судом Канади, їх розгляд відбувався безпосередньо в Лондоні. Верховний суд контролює Федеральний апеляційний суд, а також усі провінційні апеляційні суди. Другий рівень посідають Федеральний суд, Канадський податковий суд, а також вищі суди загальної компетенції в провінціях й територіях. Основу судової системи складають суди, які зазвичай називають провінційними. Також їх називають місцевими, нижчими, територіальними судами або трибуналами.

Головний суддя Канади, а також 8 молодших суддів Верховного суду призначаються довічно Генерал-губернатором за поданням Прем'єр-міністра. Вони приймають присягу перед Генерал-губернатором. Обов'язково до складу Верховного суду повинні входити З судді, які представляють Квебек. Для ухвалення судового рішення, як правило, досить участі в засіданні 5 його членів. Верховний суд розглядає скарги на постанови з цивільних та кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій та Федеральним судом, та приймає щодо них остаточні рішення.

Скарги на рішення судів у цивільних справах можуть бути подані лише з дозволу суддів, які винесли судові рішення, або самого Верховного суду, якщо той визнає, що проблеми, які виникли в ході розгляду справи, виходять за межі безпосередніх інтересів сторін судового розгляду. Верховний суд розглядає скарги лише у справах з найбільш тяжких кримінальних злочинів.Суд проводить засідання в Оттаві, хоча сторони можуть представляти свої виступи і з віддалених місць за допомогою системи відео-конференції. Слухання Суду відкриті для публіки. Більшість слухань записується для показу по телебаченню на двох офіційних мовах Канади (англійською і французькою). Верховний суд проводить три сесії на рік і розглядає, в середньому, до 80 апеляцій на рік. Кожна сесія триває три місяці. Перша сесія починається в січні, друга - в квітні, а третя, як правило. - в жовтні. Протягом сесії Суд засідає з понеділка по п'ятницю, заслуховуючи по дві скарги на день. Для заслуховування справи потрібен кворум з п'яти членів. Більшість справ заслуховує група фахівців із семи або дев'яти суддів.

На засіданнях Суду судді зазвичай з'являються в довгих чорних шовкових мантіях, але на найбільш важливі події в трибуналі і на відкриття кожної нової сесії Парламенту в сенаті вони надягають яскраво-червоні довгі церемоніальні тоги, прикрашені канадською білою норкою.

Як правило, суд відводить дві години для слухання апеляції. Кожній стороні надається година, щоб представити свої аргументи. Рішення суду виноситься в кінці слухань. Найчастіше вирок відкладається, щоб дозволити суддям записати мотивування їх вирішення. Рішення Суду не обов'язково повинні бути одностайними; їх може прийняти більшість, незважаючи на незгоду, проявлену меншістю. Кожен суддя в будь-якому випадку може письмово виправдатися, якщо вирішить це зробити.

Верховний суд має виші повноваження судового контролю над конституційною відповідністю канадських федеральних і провінційних законів.ерховний суд кожної з 10 провінцій виступає в якості суду першої інстанції з найбільш важливих цивільних і кримінальних справ, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів провінцій з усіх категорій справ. Однак чисельний склад верховних судів провінцій різний. Наприклад, у складі Верховного суду провінції Онтаріо голова та 9 суддів. Він складається з 2 відділень: Апеляційного суду і Високого суду правосуддя. В якості апеляційного суду справи розглядає колегія з трьох суддів. Справи у першій інстанції розглядаються одним суддею з присяжними або без них. У деяких провінціях відділення Верховного суду носять інші назви (наприклад, Суд королівської лави).

Федеральний суд було створено у 1971 р. з метою "кращого виконання законів Канади". Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій. Відповідно до Закону про Федеральний суд до його складу входять голова та 32 судді. Клерки суду зазвичай приймаються на роботу терміном на один рік. Вони, як правило, є помічниками конкретних суддів та надають їм допомогу у вивченні матеріалів і підготовці рішень.

До 2003 р. Федеральний суд Канади складався з двох секцій: секції розгляду апеляцій та секції судових розглядів. У липні 2003 р. обидві секції були перетворені на самостійні суди: Федеральний апеляційний суд і Федеральний суд. У судовому відділенні розглядаються цивільні позовні претензії до федеральної влади та від її імені, спори про громадянство, скарги з питань податків, патентів і торгових марок, спори між Федеральним урядом та органами виконавчої влади провінцій тощо. Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Всі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій.

У жовтні 2008 р. Генерал-губернатор надав право Федеральному суду мати власний герб. До цього власні герби мали тільки Апеляційний суд військового суду і Вищий суд провінції Онтаріо.

Федеральний апеляційний суд розглядає широке коло проблем, які пов'язані з найрізноманітнішими аспектами дотримання прав і свобод громадян Канади. Суд приймає рішення з таких питань, як виплата соціальної допомоги з бюджету федерального Уряду, стану оподаткування фізичних осіб та компаній, трудових спорів між федеральним урядом та його службовцями тощо. Федеральний апеляційний суд приймає до розгляду позови інших країн та відіграє важливу роль у питаннях інтерпретації та виконання Канадою її міжнародних зобов'язань.

Суди графств (у деяких провінціях - суди округів, у Квебеку - провінційні суди) розглядають цивільні справи першої інстанції, як правило, за позовом від 300 до 3000 доларів, а також кримінальні справи середньої тяжкості, зокрема про крадіжки, автодорожні злочини. Цивільні справи за позовами на суму до 300 доларів та кримінальні справи про нетяжкі злочини розглядаються магістратськими судами. На їх долю припадає понад 90% кримінальних справ. У судах Канади діє інститут присяжних, однак на практиці більшість обвинувачуваних відмовляється скористатися цим правом. Законодавство передбачає розгляд і деяких категорій цивільних справ за участю суду присяжних.

Кожна канадська провінція і територія мають свої апеляційні суди, вищі суди і суди нижчої інстанції.Важливо зазначити, що апеляційні та вищі суди провінцій створено на підставі Конституційного акта 1867 p., який надає федеральному Уряду право призначати суддів. Однак управління цими судами та їх утримання здійснюється провінціями. Ці суди займаються розглядом апеляцій і зазвичай не проводять судові розгляди і не заслуховують свідків.

Вищі суди провінцій розглядають найбільш серйозні кримінальні злочини, пов'язані з убивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтуванням, споживанням і поширенням наркотиків, крадіжкою зі зломом тощо. Вищі суди розглядають також клопотання про розлучення і цивільно-правові спори.

Суди найнижчої судової ієрархії створюються на підставі внутрішніх законів провінцій і розглядають справи, що підпадають під юрисдикцію цих законів. У різних провінціях мають різні назви. До їх функцій входить розгляд кримінальних злочинів, а також справ, що зачіпають права молоді або справ, які пов'язані з сімейним правом. Це визначає їх організаційно-структурну побудову, тобто провінційні суди мають підрозділи, які розглядають справи щодо дорожньо-транспортних пригод, порушення сімейного права або розірвання шлюбів, кримінальні справи, а також підрозділ з розгляду незначних претензії). На відміну від провінційних вищих та апеляційних судів, призначення суддів нижчих судів є прерогативою провінцій.

До цієї ж нижчої судової ієрархії відносять діяльність мирового судді (Justice of the Peace). Він, як правило, виступає першим контактним судовим чиновником, до якого звертаються громадяни. Мировий суддя має юрисдикцію в межах всієї провінції та розглядає більш ніж 90% справ, пов'язаних з провінційними правопорушеннями, включаючи порушення, що загрожують екологічній безпеці, а також техніки безпеки на виробництві. До повноважень мирового судді відносять випадки недотримання постанов місцевих органів влади, а також слухання справ, які пов'язані з дрібними порушеннями правил дорожнього руху, зокрема порушення правил паркування. Крім цього, мирові судді Канади мають право підписувати судові повістки та приписи на арешт тим громадянам, які звинувачені і повинні постати перед судом. Вони вправі вимагати проведення експертизи психічного здоров'я та видавати накази про затримання малолітніх.У Канаді поки немає єдиного федерального омбудсмана, на національному рівні діють 2 галузевих омбудсмана: уповноважений з питань державних мов (1969 р.) та слідчий у справах виправних установ (1973 p.).У восьми провінціях Канади визначені посади омбудсменів. Процедура їх призначення, терміни повноважень і компетенція мають суттєві відмінності. Омбудсман провінції готує щорічну доповідь та спеціальні доповіді парламенту, які в подальшому публікуються в засобах масової інформації. Крім того, омбудсман має право проводити розслідування, направляти за їх результатами рекомендації в органи виконавчої влади або судові органи з клопотанням застосування відповідних санкцій до винних.

Податковий суд створено у 1983 р. відповідно до Закону про Податковий суд Канади. Податковий суд є вищою судовою інстанцією, яка розглядає звернення фізичних осіб та компаній з питань, пов'язаних з податками на прибуток, податками на товари та послуги, а також з виплатою допомоги по безробіттю. Роль податкових суддів полягає у тому, щоб вирішити, чи зобов'язаний позивач сплатити спірний податок на прибуток або податок на товари і послуги, або чи володіє він правом на одержання допомоги по безробіттю або інших виплат в рамках пенсійної програми.

Система військового правосуддя Канади включає Апеляційний суд військового суду та військові суди. До складу військових судів (трибуналів) входять:

- Військовий суд загальної юрисдикції (General Court Martial);

- Дисциплінарний військовий суд (DiscipUnary Court Martial);

- Постійний військовий суд (Standing Court Martial);

- Спеціальний військовий суд загальної юрисдикції (Special General Court Martial).

Військові суди розглядають справи про злочини військовослужбовців, зокрема щодо несення військової служби, які вчинено на території військових частин тощо. Слід зазначити, що покарання можуть понести і цивільні особи, якщо вони стали співучасниками злочинів, вчинених військовослужбовцями. Правову основу канадської системи військового правосуддя складає Кодекс військової служби, який є важливою складовою частиною Закону про національну оборону 1985 р. Рішення військових судів можуть бути оскаржені в Апеляційному суді військового суду. Особливість цього суду полягає в тому, що він існує поза компетенцією збройних сил і складається з цивільних суддів, які є членами Федерального суду, Федерального апеляційного суду або вищих судів провінцій.
Система органів виконавчої влади Канади. Державно-політичний устрій Канади є деякою мірою комбінацією англійської та американської систем, проте він наділений власними, властивими тільки йому особливостями. На відміну від США, в Канаді не відбулося революційного розриву зі Сполученим Королівством Великобританія. Впродовж дев'ятнадцяти століть канадська державність розбудовувалась шляхом конституційної еволюції. Процес формування політичного устрою Канади збагачувався ідеями та інститутами, які були запозичені у США, включаючи принцип федералізму.

Реальна влада належить парламенту, який виконує законодавчу і виконавчу функції та складається з монарха Великобританії, Сенату і Палати громад. Монарха Великобританії в Канаді на постійній основі представляє Генерал-губернатор, який символічно призначається монархом з 1952 р. з числа канадських громадян за рекомендацією Прем'єр-міністра Канади. Генерал-губернатор наділений лише символічними, головним чином, церемоніальними, повноваженнями.

У Парламенті провідна роль належить Палаті громад, члени якої (301 особа) обираються загальним, прямим, таємним голосуванням, в одномандатних округах за мажоритарною системою, терміном на 5 років. Лідер партії, яка отримала на виборах більшість місць у палаті, стає Прем'єр-міністром і формує Уряд країни. Палата громад схвалює рішення з усіх питань, які виносяться Урядом на її розгляд, відповідно до конституційних повноважень федерації.
Сенат (104 місця) розглядає і, як правило, затверджує законопроекти, прийняті Палатою громад. Крім того, він не має права законодавчої ініціативи з фінансових питань, контролю над виконавчою владою, а також винесення вотуму недовіри Уряду. Канадський Сенат менш впливовий, ніж, наприклад, Сенат США. Сенатори призначаються Генерал-губернатором за рекомендацією Прем'єр-міністра згідно з певною нормою представництва від суб'єктів федерації та Йдуть у відставку по досягненні 75 років. Уряд залишається при владі до того часу, поки він має в своєму розпорядженні більшість голосів або "довіру" в нижній палаті парламенту.

За формою державного устрою у Канаді встановлена федеративна форма державного правління, що складається з 10 провінцій (Онтаріо, Квебек, Ньюфаундленд, Нова Шотландія, Нью Брансвік, Острів Принца Едуарда, Манітоба, Саськачеван, Альберта, Британська Колумбія) та 3 території (Юкон, Нунавут і Північно-західні території). Безпосередньо керівництво виконавчою владою та державною службою Канади здійснюється: Урядом (на чолі з Прем'єр-міністром), Казначейською радою; Комісією цивільної служби, а також окремими департаментами і відомствами. Але формально всі виші органи виконавчої влади підпорядковуються Генерал-губернаторі Канади, який найважливіші рішення з питань державного управління та організації діяльності державної служби оформлює своїми актами. Цими ж актами визначаються вищі державні посади та призначаються посадовці.

Казначейська рада - центральний орган з управління державною службою. Він включає таких міністрів: фінансів, регіонального і промислового розвитку, охорони здоров'я і соціального страхування, зайнятості та імміграції. Призначення Голови Казначейської ради здійснюється Урядом. До компетенції Казначейської ради віднесені питання спеціального управління, зокрема вона видає численні акти, якими визначаються: основні вимоги, що висуваються до державних службовців; умови підвищення кваліфікації державних службовців; класифікація посад та розрядів для державних службовців; посадові оклади та інші виплати державним службовцем; норми поведінки державних службовців; заходи дисциплінарного впливу та заохочення тощо. Таким чином, можна побачити відмінності у розумінні поняття "Казначейство" в Канаді, зокрема секретаріат Казначейства в Канаді обслуговує комітет Уряду, який здійснює регулювання федеральною державною службою; здійснює розробку політики щодо діяльності Уряду; не бере участі у роботі інших рівнів влади в Канаді; відсутні функції "управління грошовими коштами".

Крім цього, у Канаді функціонує інформаційна система "Електронний уряд", серед основних напрямів застосування якого можна назвати: надання громадянам 130 найбільш важливих та витребуваних урядових послуг в електронному форматі; забезпечення користувачів "безвідмовним" доступом до урядових електронних послуг; реалізація проектів з прискореного розв'язання "проблем" населення; створення інфраструктури захисту інформації та персональних даних; розробка політики та стандартів, що регламентують діяльність "Електронного уряду".

Комісія цивільної служби виступає незалежним агентством, яке підзвітне парламенту та має штаб-квартиру в м. Оттаві. її очолюють голова та два комісіонери. Окрім центрального апарату, Комісія має сім регіональних і вісім окружних підрозділів, які здійснюють свій вплив на всю країну. Комісія займається питаннями набору громадян на державну службу та їх звільненням, уповноважена створювати спеціальні органи по вирішенню конфліктів між державою і державним службовцем з усіх питань проходження державної служби. Крім того, вона надає допомогу різним департаментам і відомствам з питань підбору та підготовки необхідних кадрів.

На рівні вищої ланки виконавчої влади в країні зайнято понад 3200 чоловік. З цього числа 250 чоловік обіймають вищі посади - не нижче за помічників заступників міністра .Уряд Канади побудований за англосаксонською системою, яка з'явилася у Великобританії та в подальшому запроваджена в Австралії, Індії, Новій Зеландії та інших державах. Основною ознакою такої системи є те, що склад Кабінету та офіційний Уряд не співпадають, тобто Кабінет існує завдяки конституційному звичаю та не має законодавчо закріпленої структури та визначеного складу. Виконавчу раду (Уряд у повному складі) очолює Прем'єр-міністр. Окрім нього туди входять заступник Прем'єр-міністра, 19-22 міністри, які очолюють міністерства та 14 молодших міністрів (державні секретарі і міністри, що не очолюють міністерства). Досить часто створюються нові міністерства, реструктуруються або ліквідовуються вже діючі. В останні десять років спостерігається тенденція до скорочення кількості міністерств
Міністри без портфеля - це посадові особи, які не очолюють будь-яких міністерств чи інших центральних органів влади, але мають значний вплив на політико-економічний стан Канади, наприклад, лідер домінуючої партії в Сенаті чи Палаті громад.

Склад Кабінету, як і Уряду, неоднорідний. Міністри-члени Кабінету, які користуються довірою Прем'єр-міністра, можуть входити до так званого внутрішнього Кабінету (іноді його називають "супер-кабінетом"). Це неформальна група з 3-5 посадовців, з якими він найчастіше радиться з найважливіших та найскладніших питань. Але результат таких нарад оформляється як рішення всього Кабінету. За необхідності чисельний та персональний склад внутрішнього Кабінету Прем'єр-міністр може змінювати на свій розсуд.Усі рішення Уряду фактично ухвалюються Кабінетом, але, оскільки він існує неофіційно, то вони оформлюються як рішення Таємної ради (тобто наказом Генерал-губернатора в Раді) і за рахунок цього набувають легітимності. Склад Уряду формується Прем'єр-міністром, як правило, з числа депутатів від партії, що перемогла на виборах, чисельністю 70-80 осіб і за його поданням затверджується Генерал-губернатором Канади.

До складу Уряду входять чотири групи міністрів. Перша - це переважно міністри ключових міністерств (24-26 осіб), які входять до складу Кабінету.

Другу групу складають міністри без портфелів (2-3 посадовця) і члени Уряду, які обіймають різні традиційні політичні посади. Але на всіх членів Уряду Прем'єр-міністр покладає виконання певних функцій.

До третьої групи належать державні міністри (10-12 посадовців), але вони обіймають посади заступників міністра найбільш крупних міністерств та за своїми повноваженнями забезпечують необхідну координацію їх діяльності.

Четверта група - це так звані молодші міністри (27-30 чоловік) - парламентські секретарі, що призначаються для забезпечення зв'язків міністрів із Парламентом. Причому у великих міністерствах може бути декілька парламентських секретарів.

Офіційного механізму вироблення або схвалення урядових стратегій на найвищому рівні держави не існує, проте вони втілюються через оголошення щорічної "тронної" промови, яка узагальнює законодавчі та політичні пріоритети, а також щорічної промови з формування бюджету, в якому висвітлюються фінансова та політична стратегії. Визначення політичних пріоритетів часто здійснювалося на дво- чи триденних закритих засіданнях Кабінету у повному складі, на яких обговорюються майбутні напрями діяльності Уряду. Однак бюджетний процес може бути вельми прихованим, а ключові показники з оподаткування можуть бути відомі лише Прем'єр-міністрові, Міністрові фінансів та декільком старшим міністрам і посадовим особам.

Важлива роль відведена заступникам міністра (державним секретарям). Вони також призначаються Генерал-губернатором за поданням Прем'єр-міністра. їх призначення та переміщення по службі здійснюються не за політичною належністю, а на підставі особистих ділових якостей та професіоналізму. Тому при зміні уряду вони залишаються на посаді та продовжують виконувати свої обов'язки. За призначенням і переміщенням державних службовців спостерігає Незалежна комісія з питань державної служби, яка складається з трьох осіб, які призначаються на десять років. Контроль за фінансовою діяльністю міністерств і відомств здійснює Казначейство, що включає деяких міністрів Уряду. Воно також представляє Уряд на переговорах з профспілками державних службовців.

Функції державних органів виконуються і державними корпораціями, які діють самостійно, але підпорядковані Парламенту, а члени їх управлінських органів призначаються Урядом.Канадська федерація включає десять провінцій та три території, кожна з яких має однопалатну законодавчу асамблею та користується значним ступенем автономії. Члени законодавчих асамблей обираються в округах, які визначаються асамблеями з такого розрахунку, щоб до них входила приблизно однакова чисельність виборців. Кандидат, який отримав більшість голосів, вважається обраним, незалежно від кількості громадян, які прийняли участь у виборах. Уряди усіх десяти провінцій мають подібну структуру міністерств та теж очолюються прем'єр-міністрами. Функції, аналогічні розподілу функцій в державі, покладені на лейтенант-губернаторів, що призначаються Генерал-губернатором Канади. Конституційний акт 1867 р. дає провінціям ексклюзивні права щодо муніципальних інститутів. Всі відповідні питання традиційно вирішувалися на рівні провінцій і територій.

Конституцією Канади встановлена спільна юрисдикція провінцій і федерального уряду в питаннях пенсійного забезпечення й соціальної допомоги, але деякі питання правового забезпечення страхування у зв'язку з безробіттям залишилися у компетенції федерації. Федеральний уряд також встановлює єдині стандарти та порядок розподілу витрат на оплату медичного обслуговування, виплату пенсій, соціального забезпечення та будівництва федеральних автомобільних доріг. Багато важливих рішень ухвалюються на спільних нарадах представників федерального та провінційних урядів. Питання оподаткування, виплати пенсій, медичного обслуговування, а також конституційні проблеми часто обговорюються Прем'єр-міністрами федерального і провінційних урядів. Внесення поправок до Конституції може здійснюватися лише спільним рішенням федерального уряду та семи провінцій, в яких проживає не менше 50% населення Канади.
Використана література