Теорії плюралістичної демократи

Державно-правові теорії плюралістичної демократії ви­никли в умовах диференціації західних суспільств, суттєвих змін в їх політичних системах, активізації процесів соціаль­ної мобільності.

Формуванню цих теорій передувало поширення ідей про політичну багатоманітність суспільного життя як умо-ви утворення реальної демократії, врівноваження відносин суспільства і держави, гарантування і забезпечення прав і свобод людей.

Поняття «плюралістична теорія держави», «політичний плюралізм» запровадив англійський соціолог і політичний діяч, член Лейбористської партії Гарольд Лаосі (1893—1950), який і вважається засновником цієї теорії.

Поділяючи багато положень марксизму, він стверджу-вав, що сучасна йому держава є монополістичною, влада

-407-

в ній надмірно забюрократизована і централізована, а її го­ловною функцією є забезпечення інтересів власників.

До владної ієрархічної системи забезпечення інтересів приватних власників долучились представницькі органи. Парламентська демократія та народоправління на регіо­нальному рівні мають формальний характер і не гаранту­ють реалізацію задекларованих прав і свобод.

У своїх численних працях («Граматика політики», «Демократія у кризі», «Держава в теорії та на практиці» та інших) Г. Ласкі пропонував своїм сучасникам суспільний ідеал — плюралістичну державу, владні органи якої сфор­мовані за територіальним принципом за участю профспіл­ки, об'єднань громадян, творчих спілок, церкви. Політична влада, таким чином, буде розподіленою між цими інститу­тами громадянського суспільства, що репрезентують інтере­си різних верств населення.

Виходячи з цього, мислитель вважав недосконалими дер­жавно-правові вчення своїх попередників про державний суверенітет як такі, що необгрунтоване перебільшують роль держави в житті суспільства і принижують значення інших його інститутів.

Так само не сприймав Г. Ласкі їх правову концепцію, за якою право — це відбиття волі суверена, а стверджував, що воно створюється також асоціаціями і об'єднаннями для своїх членів у вигляді правил поведінки.

Підкреслюючи велике значення людських колективів у суспільному житті, він писав, що їх влада не має особливих відмінностей від влади держави. Більше того, був перекона­ний, що індивід як член певного колективу не зобов'язаний виконувати розпорядження владних органів держави, яка порушує його права і обмежує свободи.

Кожна людина повинна мати гарантовану можливість об'єднуватися з іншими для задоволення своїх політичних, економічних та соціальних прав, а держава може претенду­вати на звання правової лише за умови забезпечення своїм громадянам такої можливосгі, а також реалізацію їх при­родних прав.

Ідеї плюралістичної демократії знайшли своє втілення в теорії «зацікавлених груп» Артура Бентлі (1870 — 1957), яка була ним викладена в роботі «Процес здійснення урядової влади: вивчення суспільних тисків».

-408-

Він, зокрема, зазначав, що основою діяльності людей є їх інтереси, задля реалізації яких вони об'єднуються в гру­пи. Особисті характеристики і якості людей є вторинни­ми щодо характеристики груп. Діяльність таких груп виз­начає погляди, переконання і поведінку кожного їх члена, яка повинна відповідати зразкам, що формуються групою. Досягнення узагальненого інтересу здійснюється групою за допомогою тиску на уряд.

Подібна діяльність численних груп у межах держа-ви здійснюється під впливом найбільш сильної групи або об'єднання таких груп. Держава здійснює регулюючий вплив на діяльність груп, попереджує між ними конфлік­ти, забезпечує рівновагу. В цілому весь процес управління в суспільстві слід розглядати як процес тиску груп на уряд та одна на іншу.

У результаті такої діяльності групи вдосконалюються, узгоджуються їх інтереси, формуються нові групи, а також структури для здійснення посередницької та управлінської діяльності.

Згідно з теорією А. Бентлі, від різних форм і методів діяльності груп залежить сутність форм політичних ре­жимів. Проявами діяльності можуть бути демократія або деспотія.

Проблеми демократичного розвитку суспільства та зна­чення в цьому політичної багатоманітності досліджував у своїй роботі «Відкрите суспільство і його вороги» англійсь­кий філософ Карл Раймунд Поппер (1902 — 1994).

Він робив спробу з'ясувати характер взаємозв'язку і від­носин держави і суспільства, меж її втручання в економіч­не життя. Таке втручання, на його думку, здійснюється за допомогою двох методів: «непрямого» і «особистого», або «прямого».

Перший — це метод проектування «правової структури» протекціоністських інститутів (наприклад, закони щодо об­меження влади власників землі), другий — полягає у надан­ні на деякий час органам держави свободи дії в певних ме­жах, наскільки вони вважають за необхідне для досягнення мети, визначеної правителями.

Державна влада, зазначав він, завжди була і залишить­ся небезпечним, але необхідним злом. У разі, якщо суспіль-ство надасть державі більше влади в питаннях економічного втручання (через «інтервенціоністське планування») і одно-

-409-

часно не буде підсилювати демократичні інститути, то воно втратить свободу.

Водночас, якщо люди не будуть наділені владою то ідея підвищення їх добробуту реалізована дути не може.

Не дивлячись на те, що політичні проблеми часто вима­гають прийнятгя рішень конкретними особами, вся довго­термінова політика, і особливо демократична, повинна розроблятися з урахуванням можливостей суспільних інс­титутів. Зокрема, зазначав К. Поппер, проблема контролю за правителями, політичною і економічною владами є голов­ним чином інституціональною проблемою.

Здійснення, таким чином, соціального контролю за вла­дою з боку демократичних інститутів убезпечить суспіль­ство від свавілля держави.