Політико-правова ідеологія утопічного соціалізму

Значну частину світових державно-правових концеп­цій складають теорії утопічного соціалізму та комунізму. З'ясування їхніх витоків нині має важливе значення, оскільки Україна, як і інші держави колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в недалекому минулому волею долі вико­нувала роль полігонів, де політичними екстремістами роби­лися спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих де­ржавно-правових учень і дасть змогу з'ясувати їхні позитивні аспекти й хиби, оцінити їх під кутом зору теоретичної цін­ності та місця серед інших концепцій, що відомі людству.

Утопія означає місце, якого немає. В науковій літературі під утопією розумієть­ся опис суспільного, політичного і приватного житгя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалу соціаль­ної гармонії.

Перший такий утопічний опис уявної держави зробив уже згадуваний нами представник політико-иравової думки Стародавньої Греції Платону діалозі «Тімей» та в «Республіці», де містилися принципи суспільного благоустрою.

Такі ж спроби, хоча й безсистемні, мали місце в творчості деяких отців церкви, і зокрема, Авіустина, хоча розмежу­вання сфери дії людського та божественного законів давали підстави для сумнівів щодо реальносгі перебудови земних порядків.

Подальшого розвитку подібні утопічні погляди на дер­жаву, право й суспільство набули в епоху Реформації, голо­вним напрямом якої було «виправлення» офіційної доктри­ни католицького Риму, зміна церковного устрою, відносин двох соціальних інститутів суспільства: церкви й держави.

Певний внесок у розвиток ідей утопізму зробив пред­ставник німецької Реформації Томас Мюнцер (бл. 1490— 1525), головними аспектами суспільного ідеалу якого були ліквідація експлуатації, соціальної нерівності, реформуван­ня системи влади, послаблення впливу церкви на суспіль­не життя та встановлення справедливого державного уст­рою — християнського союзу та братства.

У XVI—ХУП ст. заявилися класичні твори утопічно­го соціалізму, авторами яких були Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Державний діяч Англії Т. Мор (1478 — 1535) у

-191

державно-правовій концепції «Утопія» піддав критиці мо­нархію та її економічну основу — приватну власність і за­пропонував політичний устрій майбутньої ідеальної де­ржави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом та­кого суспільства мала бути обов'язковість праці.

Мислитель планував, що усі посадові особи держави бу­дуть обиратися та будуть підзвітними народу. Найважливіші проблеми мали обговорюватися всіма жителями Утопії. Він також пропонував чітко визначити функції держави, основ­ними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпе­чення миру.

Система влади мала два рівні: на першому кожні ЗО сі­мейств обирали свого керівника — філарха; на другому, де­ржавному, обирався князь. Крім того, в державі діяв вибор­ний сенат, обираний щороку. У відносинах князя і філархів із народом були наявні елементи демократії — вони ради­лися з ним перед винесенням рішень. Такий державний ус­трій та система влади, на думку Т. Мора, мали сприяти фор­муванню високих моральних якостей людей і, як наслідок, міцної самодисципліни, зменшенню суспільної ролі такого регулятора, як право. Тому в цій ідеальній державі діяла об­межена кількість законів.

Утопічні ідеї Т. Мора розвивав через століття італієць Т. Кампанелла (1568—1639) у праці «Місто Сонця». Він під­тримав свого попередника, визначаючи приватну власність першоджерелом суспільної нерівності й кривди, а ідеальним бачив такий державний устрій, який грунтується на загаль­ній власності людей та спільній власності на засоби вироб­ництва. До того ж, у проекті ідеальної держави передбача­лася загальна власність на одяг та особисті предмети. Праця в місті Сонця мала загальнообов'язковий характер, причо­му робочий день складав усього чотири години. Виховання й навчання тут також були тісно пов'язані з працею.

У місті Сонця встановилася повна рівність між чоловіками й жінками. Главою держави був наймудріший з її жителів, якого мислитель називав «метафізиком» або правосвяще-ником і який уособлював світську та духовну владу, маючи повноваження вирішувати всі спірні питання. У здійсненні владних повноважень главі держави допомагали три співпра­вителі. Функцією першого з них, Моці, було вирішення про-

-192-

блем війни і миру; другого, Мудрості, — проблем ремесел, мистецтва, науки, навчальних закладів; третього, Любові, -проблем шлюбу, виховання дітей, піклування, рільництва і скотарства. Посади розподілялися між жителями згідно з практичними здібностями та освіченістю. Кожен міг обій­мати посаду лише в тій сфері, де він мав особисті досягнен­ня. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка здійснювала контроль за діями посадових осіб і ухвалювала рішення стосовно їх звільнення.

Пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя й насильницькою рівністю, Т. Кампанелла зазначав, що такий суспільний устрій, створений завдяки філософським роздумам, мав велике значення як взірець для наслідування і міг бути реалізованим.

Згодом події в економічному житті Західної Європи, що сприяли становленню буржуазії та збільшенню середньо­го прошарку суспільства, а також ідеологія Просвітництва дали поштовх подальшому розвитку державно-правових учень утопічного соціалізму.

Французький мислитель Жан Мельє (1664—1729) запро­понував концепцію «Заповіт», де в дусі реформаторства роз­вінчував гнобительську роль католицького Риму, зазначав, що релігія дуже тісно пов'язана з політикою і залишає поза увагою те, що в реальному житті нерівність закріплюється законодавче.

Визначаючи існуючу нерівність, Ж. Мельє нагадував, що люди рівні від природи і мають повне право користуватися своїми природними правами. Останні обмежуються полі­тичною владою, королями, які вважають себе вищими за за­кони природи й держави. Як і його попередники, Ж. Мельє був переконаний, що основа суспільної нерівності й держав­ної недосконалості — приватна власність. Він дійшов виснов­ку, що держава — це організований примус, і щоб звільнити людей від нього, необхідно знищити першооснову — при­ватну власність.

Мислитель запропонував картину ідеального суспільства, де всі зрівнюються у правах і привілеях. Усіх людей об'єднує ідея загального блага, всі вони працюють під керівництвом мудреців.

Ж. Мельє у своїй концепції визнав необхідність влади, але ця влада, а також відносини залежності й підкорення не мали політичного змісту. На відміну від ранніх утопістів,

13-4-1115

-193-

Ж. Мелье першим запропонував насильницьку зміну фор­ми державного устрою та правління, причому вважав це можливим не лише у Франції, айв усьому світі.

Своєрідною була державно-правова концепція соціаліс-та-утопіста Франції XVIII ст. Мореллі, побудована на засадах природного права. Він зазначав, що природа надала людям у рівне користування свої широкі можливості, але внаслідок поступового відхилення від законів природи люди поруши­ли цю гармонію. Збільшувалися сімейства, послаблювалися родинні зв'язки, накопичувалася приватна власність, яку зго­дом було закріплено законодавче. Саме приватна власність сприяла економічній, а потім і політичній нерівності людей. Вихід із ситуації, що склалася, Мореллі вбачав у скасуван­ні приватної та поверненні до загальної власності. У творі «Кодекс природи» мислитель визначив спосіб повернення до рівності — прийняття досконалого законодавства, узго­дженого з законами природи.

Головними принципами цього законодавства мали бути: встановлення загальної власності на все, крім предметів осо­бистого вжитку; забезпечення всіх людей роботою, а також черговість у виконанні посадових обов'язків; встановлення обов'язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей і віку.

Основними функціями держави Мореллі визначав обов'язок регулювання промислового і сільськогоспо­дарського виробництва, розподілу продуктів між людьми, регламентацію всіх аспектів життя людей, їхнього побу­ту, виховання тощо. Але в концепції' Мореллі не було чіт­ко визначено систему влади. Це, скоріше за все, малореаль-не суспільне самоуправління, з органами виконавчої влади на місцевому рівні в особах начальників міст і провінцій, які виконують свої функції протягом одного року, а потім змі­нюються.

Приблизно такими ж були погляди ще одного французь­кого мислителя Габріеля Бонно де Маблі (1709 — 1785), який уважав, що свобода й рівність притаманні природному ста­ну, а приватна власність порушує світ рівноваги і свободи.

У низці праць, серед яких «Про права та обов'язки грома­дянина», «Про законодавство, або Принципи законів» тощо, мислитель із позицій природно-правового підходу аналізував відносини власності та "їхній вплив на державу та особистість. Тут він дійшов висновку, що приватна власність поділяє лю-

-194-

дей на дві соціальні групи: багатих і бідних; багаті завдяки їй захоплюють владу, а всі зміни влади й форм держави, со­ціальні стреси пов'язані з перерозподілом власності.

Побудова суспільного ідеалу Г. Б. де Маблі — суспільства рівних у правах і власності людей — можлива за умови просві­ти всіх громадян і скасування приватної власності. Необхідною змовою для цього є схвалення законів, які обмежують багат­ство, регламентують розмір земельних ділянок, що знаходять­ся у власності окремих людей, обмеження торгівлі.

Необхідно зазначити, що поряд із явно утопічними у Г. Б. де Маблі були й раціональні ідеї. Серед них — думки про те, що народ є єдиним носієм суверенітету й законодав­цем; про необхідність поділу державної влади, причому ви­конавча влада повинна бути підзвітною законодавчій.

Революція у Франції 1789—1794 рр. сприяла появі ради-кальніших державно-правових концепцій утопічного кому-носоціалізму. Пальма першості належала Гракху Бабефу (справжнє ім'я — Франсуа Ноель; 1760—1797), який під час революції обстоював інтереси найбідніших верств населен­ня, був одним із керівників руху «В ім'я рівності», а 1796 р. очолив таємну повстанську директорію, за що був страче­ний. Г. Бабеф уважав, що ніякі суспільні реформи не мо­жуть установити свободу й рівність людей, комуністичного усгрою можна досягти лише рішучою боротьбою.

У програмі «Змови рівних» головним джерелом нерів­ності вважалася приватна власність. Майнова рівність є при­родною рівністю, тому метою «Змови рівних» був захист цієї рівності.

Проект Г. Бабефа передбачав утворення замість держави національної громади, члени якої наділялися б широкими політичними правами, а посадові особи були б виборними.

Суспільне виробництво й розподіл його продуктів по­винні були контролюватися, а кожному члену громади пе­редбачалося забезпечити поміркований достаток. Узагалі, пропонуючи, на перший погляд, суспільство, в якому га­рантувалися б рівність і свобода людей, вчення Г. Бабефа не йшло далі класичної зрівнялівки, обмеженої, дозованої сво­боди, не піддавало глибокому аналізу сутність держави, вла­ди, права, політичних інститутів і суспільних відносин.

Характерні для вчень утопічного соціалізму недостат-ність уваги до правових і державних інститутів, однобічність, спрощене сприйняття дійсносгі та вирішення проблем 13*

-195-

майбутнього суспільного розвитку мали місце у творчості французьких мислителів Анрі де Сен-Сімона (1760—1825), Шарля Фур'є (1772—1837) та англійського вченого Роберта Оуена (1771-1858).

А. де Сен-Сімон уважав, що суспільство розвивається поступово від однієї стадії до іншої. Теологічну і метафі­зичну стадії заступає позитивна («золотий вік»), яка робить усіх людей щасливими. На перших двох стадіях мають міс­це невдоволення й протиріччя між бідними та багатими, але прогрес знань і моральності сприяє розвитку суспіль­ства і створює передумови для настання позитивної стадії. Іншими чинниками, що сприяють прогресу суспільства, на думку А. де Сен-Сімона, є викуп земель у власників, скасу­вання соціальних привілеїв, що передаються у спадок, від­сторонення від влади феодалів і представників середнього класу — юристів і військових та залучення до управління державними справами промисловців, які, на його думку, можуть працювати в інтересах народу.

Формою правління має залишатися монархія, якій під­звітний уряд, але реальна законодавча влада повинна нале­жати Раді промисловців (парламенту).

Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва. Стабільності суспільства, на думку мислите­ля, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп. Тоді відпаде необхідність у політичних інститутах, значних витратах суспільства на забезпечення свобод і права індивідів, тобто завдяки активній діяльності центральних органів держави і жорсткому адмініструванню буде забезпечено загальну та індивідуальну свободу.

Своєрідним було вчення Ш. Фур'є (1772—1837). Він гадав, що відповідно до універсального «закону тяжіння й притя­гання» у природі все поступово рухається і розвивається: матеріальний світ, органічний, тваринний і соціальний.

Але від природи людям притаманні різні пристрасті; єдиний спосіб виправлення суспільства, встановлення ново­го соціального порядку — виявлення та класифікація цих пристрастей.

Ш. Фур'є піддав критиці сучасну йому державу, вважаю­чи, що останні досягнення людства завдали шкоди суспільс­тву. Розвиток промисловості й торгівлі призвів до обмежен-

-196-

ня свободи, до стану війни між індивідом і колективом, до встановлення тиранії індивідуальної власності над масою.

Життя людей, на думку мислителя, зміниться на краще, якщо основою суспільства стануть асоціації — промислово-споживчі товариства, до складу яких входитимуть представ­ники різних соціальних груп. Асоціації, власне, заступлять державу з її інститутами І складатимуться з фаланг приблиз­ною кількістю до 1600 осіб у кожній, будучи автономними і незалежними одна від одної. Центральна влада та її апарат не матимуть права втручатись у внутрішнє життя фаланг.

У фалангах існуватиме приватна власність, а отже, і май­нова нерівність, але виробництво в них буде організоване, що забезпечить поступове примноження суспільного ба­гатства до значних розмірів і створить умови для знищен­ня протиріч між людьми, нормального життя кожного від­повідно до його нахилів.

У фалангах за загальною згодою буде встановлено нор­ми, що регулюватимуть відносини людей. Усе це, на думку Ш. Фур'є, створить умови для реалізації особистої свободи людини і відповідатиме її споконвічним прагненням.

Англійський мислитель Р. Оуен розроблення теорії свого суспільного ідеалу почав із розгляду сутності характеру лю­дини. У цьому він був близьким до представника французь­кого Просвітництва Клода Адріана Гельвеція і вважав, що характер людини є результатом впливу навколишнього се­редовища. Так само умови життя, що складаються в суспіль­стві, формують характери соціальних груп і класів.

Становлення капіталістичних відносин, на думку Р. Оуена, негативно вплинуло на формування характеру лю­дей, сприяло падінню моральних засад суспільства, неосві­ченості й невігластву, поширенню розпусти. Головним чин­ником, який негативно впливає на формування характеру, є приватна власність.

Для зміни життя на краще мислитель уважав за необ­хідне передусім здійснити революцію в свідомості людей, для чого пропагувати основні істини його теорії про фор­мування характеру, цінності «більш високої структури сус­пільства», а також ухвалення юридичних законів, «гуманно­го фабричного законодавства», спрямованого на здійснення реформ. Кінцевою метою утопічних міркувань Р. Оуена був «новий моральний світ», який складався з окремих комун, що об'єднували до 3000 осіб і забезпечували себе самі. Ці

-197-

комуни формувались у федерації національного масштабу, а потім об'єднувалися в міжнародному масштабі. У кому­нах запроваджувалися колективні праця і власність, рівність прав та обов'язків людей.

Комуна перебирала функції виховання й навчання, за­безпечення старих і хворих своїх членів. Завдяки запрова­дженому в комунах порядку відпадала необхідність такого соціального інституту, як покарання.

На відміну від своїх попередників, Р. Оуен робив спроби втілити свою утопічну доктрину в життя: спочатку на тка­цькій фабриці у Нью-Ланарці в Шотландії, де він був уп­равляючим із 1800 р., а згодом у Великобританії та США, де заснував дослідні комуни. Але ці спроби скінчилися пораз­кою. Та все ж великий утопіст продовжував до кінця своїх днів пропагувати ідеї гармонійного світу. Згадуючи остан­ні роки життя Р. Оуена, О. І. Герцен писав, що неможли­во було спокійно дивитися на цього старця, який повільно й невпевнено йшов на трибуну, на якій колись зустрічали його гарячими оплесками, а тепер його пожовтіле сиве во­лосся викликало іронічний сміх. Але він із печаткою смерті на обличчі стояв, не сердячись, і просив годину для пропа­ганди своїх соціально-політичних поглядів¹.

Герцен А. Й. Бьмое й думи // Соч.: В 4 т. - М., 1988. - Т. 3. - С. 188.

РОЗДІЛ X

ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА В РОСІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII -ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТЬ

§ 1. Державно-правова ідеологія «освіченого абсолютизму»

У другій половині XVIII ст. соціально-політичне та еконо­мічне життя Росії зазнало значних змін, обумовлених руй­нуванням феодальних підвалин державності та розвитком капіталістичних відносин. Невідповідність соціальних інсти­тутів суспільним відносинам, що виникали, призвела до не­вдоволення й повстань. Як відомо, в 1773 — 1775 рр. сталося повстання під проводом О. Пугачова, а в 1796 — 1797 рр. — кілька виступів селян. Означені обставини відчутно вплину­ли на зміст і подальше формування поглядів на державу, її політичні інститути, а також право.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися ідеї абсолютної монархії, в Росії почав фор­муватися плюралізм політико-правово'ї ідеології.

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст. можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; державно-правові погляди дворянської аристократії; полі-тико-правову ідеологію Просвітництва.

Офіційну, тобто державну, політико-правову ідеоло­гію було закріплено у практичній діяльності імператриці Катерини II (1729 — 1796). Вона здійснювала заходи щодо укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницького приєднання до Росії Північного Причорномор'я та Криму, Північного Кавказу, захід­ноукраїнських, білоруських та литовських земель. Щоб

-199-

зняти соціальну напруженість у суспільстві, Катерина II взяла на озброєння деякі ідеї західноєвропейського Просвітництва і робила спроби пристосувати їх для збе­реження абсолютизму.

З цією метою 1767 р. наказом цариці було створено «Комісію про створення проекту нового Уложення», до якої входили виборні депутати від дворян, міст, урядових уста­нов, козаків та деяких категорій вільних селян.

Наказ Катерини П був, власне, концепцією освіченої мо­нархії, себе вона називала прибічницею природного пра­ва, а метою держави визначала загальне благо, що ство­рюється завдяки мудрому правителю. Наказ складався з 22 глав і 665 статей і за змістом був інтерпретацією «модних» на Заході державно-правових вчень Шарля Монтеск'є та Чезаре Беккаріа. Росія в ньому проголошувалась європейсь­кою державою, в якій з урахуванням значної за обсягом те­риторії можлива лише монархічна форма правління. Інша форма може завдати шкоди стабільності держави. В наказі викладались ідеї щодо рівності громадян, влади законів, об­меження влади правом тощо.

Втім ідеї західних просвітників лише визнавалися ца­рицею, носили декларативний характер, перспективи де­ржавного будівництва викладались у наказі, виходячи з тра­диційної для імперії форми правління, яка «відповідала суспільній необхідності народу».

Вона стверджувала, що монарх репрезентує все суспіль­ство, є джерелом влади і тільки він наділений правом вида­вати і тлумачити закони, визначати покарання.

Всякі корекції державного устрою і владних інститутів повинні здійснюватися, за її вченням, без змін визначальних засад російської державності. В цьому ж плані цариця при­стосовувала теорію поділу влади Ш. Монтеск'є, зазначаючи, що при монархічній формі правління повинні бути незмін­ними владні інститути — постійно діючі урядові колегії, під­леглі імператору, які б реєстрували його нормативно-пра­вові акти і контролювали їх виконання.

Виходячи з цього, метою держави, декларувалося в на­казі, має бути забезпечення загального блага, яке досягається діяльністю монарха за допомогою створюваних ним законів та системою підпорядкованих йому державних установ.

Під впливом просвітницьких ідей заходу імператриця по­годжувалася з першою частиною лриродноправової концеп-

-200-

ції щодо розрізнення природного права і позитивного зако­нодавства, проте другу її частину — врахування принципів природного права в законотворчому процесі — відкидала.

У державно-правовому вченні Катерини П йдеться та­кож про громадянське суспільство, рівність і свободи його членів. Проте умовою забезпечення порядку в суспільстві вона вважала дотримання усталених принципів підкорен­ня людей одного соціального прошарку іншому. Нерівність імператриця проголошувала основою покірності верховній владі, зазначала, що кожна соціальна верства повинна посі­дати у суспільстві визначене їй місце.

Провідною верствою суспільства,за її вченням, є дворянст­во, під ним - «середній рід» людей, а насамкінець — люди «низького роду».

Всякі міркування щодо соціальної рівності можуть за­шкодити державі. Водночас у наказі цариця погоджувалася з принципом юридичної рівності, зазначаючи в статті 34-й, що «рівність громадян полягає в тому, щоб всі підлягали тим самим законам»¹, хоча в статті 144 заперечувала собі, за­значаючи, що в суспільстві можуть мати місце привілеї од­них щодо інших.