Системи управління запасами

Створення запасів матеріальних ресурсів — основне питання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.

Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і фірм будь-якого сектору системи господарювання. Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків.

Є й інша причина для створення запасів. Наприклад, сезонність, тобто тільки в певний сезон є можливість завозити окремі види ресурсів.

Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси — це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:

ü витрати на оформлення замовлення;

ü витрати на оформлення угоди з поставок;

ü транспортні витрати;

ü витрати на складування та зберігання.

Деякі витрати фіксуються в замовленні й не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні та складські, перебувають у прямій залежності від величини замовлення.

Перспективним методом управління запасами є управління запасами «точно в строк».

«Точно в строк» — це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробниц­тва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути «про всяк випадок», щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання — чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно — на збільшення випуску продукції.

Принцип «точно в строк» застосовують для скорочення або ліквідації запасів. Передбачається наявність потрібного матеріалу у відповідному товарно-розподільчому центрі в потрібний час та доставка його на наступний день після замовлення, причому в належному стані й без втрат.

Принцип «точно в строк» передбачає наявність кількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої якості обслуговування. Для успішної реалізації цього методу велике значення має спосіб транспортування вантажів. За використання методу «точно в строк» на деяких компаніях спостерігається тенденція до скорочення кількості постачальників та їх географіч­ного наближення до споживачів.

Під час управління запасами будь-якого товару потрібно відповісти на два запитання — коли поповнювати запас та який повинен бути розмір замовлення на поповнення? По суті кожне рішення, яке приймають під час управління запасами будь-якої організації незалежно від складності системи забезпечення, так чи інакше пов’язано з питанням про те, скільки замовляти й коли замовляти. Для вирішення цих питань існують певні системи управління запасами:

ü з фіксованим розміром замовлення;

ü фіксованим інтервалом між замовленнями (з постійним рів­нем запасу.

25. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з застосуванням передової технології, організації виробництва. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1)визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства;

2)обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, яка передбачена планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

Під «вузьким місцем» розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Ф_к) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Д_к) на число годин на добу (ї):

Фк = Дк • Ї, (7.3)

Фонд режимний використовують, обчислюючи виробничу потужність складальних цехів і дільниць. Його визначають за формулою

де Ф_реж — фонд режимний (год); К_зм — кількість змін; Т_зм — тривалість робочої зміни, год; Д_р — кількість робочих днів у плановому періоді; Г_н — кількість неробочих годин у передсвяткові дні; Д_п — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

де Ф_еф — ефективний, корисний фонд часу роботи устаткування (год).

26. Методики розрахунку виробничої потужності

У загальному вигляді виробничу потужність (П) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції можна визначити за однією з таких формул: або де П _і — потужність і -го виробничого підрозділу підприємства; П_в — продуктивність устаткування у відповідних одиницях вимі­рювання і -ї продукції за годину; — ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (год); Р_м — середньорічна кіль­кість устаткування; Тр _і — трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яку обчислюють за такою формулою:

де t_і — норма часу (трудомісткість) на виготовлення одиниці продукції (год); К _в.н — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити так:

Методика розрахунку виробничої потужності залежить від характеру підприємств, цехів і рівня їхньої спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На безперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність обчислюють за такою формулою:

де r — такт роботи лінії чи конвеєра.

2. В умовах потоково-масового виробництва за вузької спеціалізації робочих місць визначають потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію під час оброблення конкретної деталі, розраховують потужність за такою формулою:

3. В умовах серійного виробництва обчислення виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість детале-операції. Як вимірник виробничої потужності використовують типовий виріб-представник:

де Т_пред — технічно розрахована норма часу на оброблення комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

4. В умовах серійного виробництва із широкою номенклату­рою випуску виробів, а також в одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведуть у такій послідовності:

а) визначають трудомісткість оброблення виробів та всієї вироб­ничої програми за групами устаткування:

де T _N — трудомісткість виробничої програми (год); n — кількість найменувань виробів; N_i — кількість і -х виробів у виробничій програмі;

б) розраховують ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначають пропуск­ну спроможність устаткування:

де П_спр — пропускна спроможність устаткування, станко-год;

в) пропускну спроможність кожної групи устаткування ділять на трудомісткість програми з даного виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К _потуж):

г) щодо провідної групи устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства в натуральному вимірнику множенням кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

(7.17)

27. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявною виробничою потужністю

Виробнича потужність — величина динамічна, у кожному плановому періоді потужність має бути збалансована з виробничою програмою.

Максимально можливий випуск продукції з наявної потужності в тому чи іншому році визначають за середньорічною виробничою потужністю її використання, яку розраховують під впливом зміни ряду чинників, наприклад, зменшення простоювання устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи, удосконалення організації виробництва і т. ін.

Розрахунки проводять у такій послідовності:

· визначають обсяг продукції, який не можна отримати з діючої потужності, і тому необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;

· установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей (К _осв) з урахуванням наявних норматив­них строків, наприклад, для першого року — 0,6, другого — 0,8, третього — 1;

· розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей (П_сер) для виробництва продукції, не забезпеченої наявною на підприємстві потужністю.

Розрахунки виробничої потужності підприємства використовуються для складання балансу, який віддзеркалює зміни величини потужності протягом планового періоду й характеризує в остаточному підсумку так звану вихідну потужність (П_вих).

де П_вх — вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду; П_зах — збільшення потужності впродовж планового періоду в результаті здійснення організаційно-технічних заходів; П_р — нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства; П_н — збіль­шення («+») або зменшення («–») виробничої потужності у зв’язку зі змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; П_в — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

Випуск продукції в плановому році визначають виходячи з розрахунку середньорічної потужності. Плануючи виробничу потужність, необхідно враховувати коливання й сезонність попиту на продукцію.

На основі балансу виявляють резервну потужність, а також потребу в додатковому введенні нових виробничих потужностей у період підвищення попиту на продукцію. У процесі розроблення балансу також визначають:

· можливості виконання планової виробничої програми;

· ступінь забезпечення програм і робіт з підготовки вироб­ництва, освоєння й застосування нової техніки виробничими потужностями;

· коефіцієнт використання виробничих потужностей;

· внутрішньовиробничі диспропорції та можливості їх усунення;

· капітальні вкладення для нарощування потужностей і ліквідації «вузьких місць»;

· потребу в конкретних видах устаткування.

Виробнича програма кожного підприємства повинна бути обґрунтована виробничою потужністю, про що йшлося вище. Проте в процесі виробництва використовують і інші ресурси: трудові, матеріальні, енергетичні.