Висновок. Державно-правові вчення XVI—XVII ст

Державно-правові вчення XVI—XVII ст. мислителів Західної Європи є власне теоретичним обґрунтуванням нових раціональних ідей і концепцій стосовно розвитку й удосконалення державно-правових форм людського співжиття в умовах становлення нових буржуазних відносин.

Засновником нової світської політичної науки став Н. Макіавеллі. Він першим виступив проти теологічних уявлень про політику, державу і право, створивши глибоко емпіричну за змістом державно-правову концепцію, запровадивши до наукового обігу близьке до сучасного розуміння поняття «держава».

Не менш значний внесок у розвиток світської державно-правової теорії здійснив Жан Боден своїм вченням про суверенний характер державної влади. Підняту Жаном Боденом проблему природного права з метою з'ясування моральних засад політичної влади всебічно обґрунтували Гроцій і Локк.

Завдячуючи Гоббсівській державно-правовій концепції виникла проблема походження держави, як центральна проблема розвитку людства, суть якої розкривалась положенням, що укладення суспільного договору, це розумне цілеспрямоване об'єднання, де свобода кожного індивіда обмежується потребами та інтересами інших осіб, і регулюється та регламентується умовами договору, втілених у правовому акті, приписи якого мають силу закону. Гоббс у систематизованому вигляді розвинув розроблену Жаном Боденом теорію державного суверенітету, визначивши державу як взаємини між політично підлеглими і політичним зверхником, обґрунтувавши необхідність дотримання законів у державі.

З іменами Гроція і Спінози пов'язане виникнення раціональної доктрини природного права і договірної теорії держави.

Заслугою ЛокКа-Стало те, що сформульовані ним принципи державного життя заклали фундамент буржуазної державності у всьому світі. Йдеться про ідею поділу влад, яка набула розвитку в теорії поділу влад Монтеск'є і впроваджена в практику державного будівництва в умовах американської дійсності (доба боротьби за незалежність СІЛА), еволюціонувавши в конституційну ідею розподілу єдиної державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову і яка є особливо актуальною для сучасних посттоталітарних держав; визнання народу верховним сувереном у державі (народ, делегуючи вищу законодавчу владу державному органу, не позбавляється суверенітету); принцип законності (всі, без винятку, включаючи і можновладців, мусять виконувати діючі в державі правові закони).

Завдання для індивідуальної роботи

1. Уявлення про договірне походження держави і про природне право розвивали ецйсурейці, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спі-ноза. Дайте тлумачення &иш окремим теоретичним міркуванням «суспільний договір є засобом досягнення і гарантією індивідуальної свободи», «природне право — це матерія, зміст позитивної форми права».

2. Хто вперше в історії вчень про державу і право сформулював положення про державний суверенітет як ознаку державної влади?

3. Знайдіть спільні ознаки в сучасному категоріальному визначенні державного суверенітету і в понятті «суверенітет», яке зустрічаємо у державно-правовій концепції Ж. Бодена.

4. Знайдіть подібність і різницю у дефініціях «закону» в сучасному розумінні і в розумінні Гроція.

5. Як ви розумієте твердження Б. Спінози: «природне право — це право природи»?

6. Розкрийте зміст та з'ясуйте сутність вчення Дж. Локка про поділ влад.

7. Чи погоджуєтесь ви з твердженням Спінози, що демократія у формі республіки є найбільш адекватною формою вираження природи держави?