Помираючий хворий

ЛЕКЦІЯ №15

(сестринська справа)

Втрати, смерть і горе

План

1. Стадії горя.

- Оцінювання реакції пацієнта на втрату і його здатність адаптуватися до неї. Медсестринська допомога.

2. Етико-деонтологічні особливості спілкування з інкурабельним (безнадійним) хворим, його сім’єю та близькими.

- Потреби сім’ї та близьких інкурабельного хворого.

- Психологічна допомога сім’ї та близьким інкурабельного хворого.

- Навчання їх елементам догляду і психологічної допомоги.

3. Догляд за інкурабельним хворим у стаціонарі і вдома.

- Роль медичної сестри при здійсненні медсестринського процесу в паліативній та хоспісній медицині.

4. Процес умирання і його періоди.

5. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, відчуття провини у родини; їх невміння доглядати за безнадійно хворим родичем; надмірна депресія у пацієнта у зв’язку з майбутньою втратою). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

1. Стадії горя.

- Оцінювання реакції пацієнта на втрату і його здатність адаптуватися до неї. Медсестринська допомога.

Психологія кризової ситуації.

Ставлення людини до смерті має загальнолюдське значення, інтереси медицини переплітаються з інтересами релігії, філософії, мистецтва, психології. Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації, дуже важливо пояснити пацієнтові та його родині психологію кризового стану.

Криза – це ситуація коли людина зустрічається з перепонами на шляху до важливої життєвої мети, яка на даний час є недосяжною, при використанні звичайних методів вирішення проблеми. Людина відчуває внутрішню напругу, стурбованість, які в результаті призводять до періоду емоційного розладу. Криза є самообмежуючою і триває від 4 до 6 тижнів, це перехідний період, який є періодом підвищеної психологічної вразливості і водночас дає можливість для особистого росту і розвитку, людина проходить пошук шляхів, оволодіння та вирішення кризових ситуацій.

Люди, які входять в лікарню, імовірно, переживають тривогу, а деякі – кризу; М/с – ключова особа в емоційному оточенні пацієнта.

Типи криз:

1) Кризи росту (дозрівання): початок навчання в школі, одруження, народження дитини, нова робота, досягнення певних вікових дат, вихід на пенсію; є нормальними і звичайними процесами.

2) Ситуаційні кризи: відносяться до тих подій, які трапляються в оточенні, що може бути стресовими для індивіда і спричинити кризу (втрата статусу, майна …)

Втручання в кризу – це ситуаційна допомога для людини, які здійснює м/с, друзі або сім’я. Первинна мета догляду за хворими – повернути людину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в рамках обмежень, які накладені кризою.

Фази кризи:

1. Психологічний шок – рівновага особистості порушена, людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває спустошення, тривогу і страх, виникає відчуття нереальності подій, з’являються думки про самогубство, важко зосередитись, людина часто плаче, кричить, відчуття присутності померлого.

2. Заперечення (відчай) – індивід не здатний оцінити реальність проблеми, характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбувається; людина уникає оточуючих, порушується пам'ять; з часом замінюється смутком і відчуттям безпорадності.

3. Визнання – людина визнає реальні проблеми.

4. Адаптація – людина пристосовується до ситуації, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння.

Рекомендації щодо допомоги людині, яка переживає кризу:

1. Допоможіть людині осмислити кризову ситуацію.

2. Слухайте уважно.

3. Вкажіть шлях до здорової поведінки.

4. Остерігайтесь безвихідної ситуації.

5. Уникайте ярликів (діагнозів).

6. Приймайте рішення.

7. Сприяйте тому, щоб людина перебувала у своєму звичному життєвому режимі.

Відчуття втрати – це глибоке, сильне страждання, викликане втратою близької людини; поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.

Гнів – це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.

Принципи втручання в кризових ситуаціях:

1) втручання своєчасне, активне, рішуче;

2) атмосфера духовної близькості, боротьба з відчуженням;

3) підтримка сім’ї та суспільства;

4) найбільш важкі переживання в перші дні після смерті близьких;

5) не посилюйте страждань хворого;

6) не затягуйте лікування, курс психотерапії 6 тижнів.

Поради людині, яка переживає горе:

1. Дайте вихід хвилюванням.

2. Поговоріть про своє горе з друзями.

3. Зосередьтесь на сьогоденні.

4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.

5. Якщо знаєте, що робити, дійте швидко і рішуче.

6. Не залишайтесь на самоті.

7. Не зганяйте зла на інших.

8. Щоденно займайтесь фізкультурою.

9. Дотримуйтесь розпорядку дня.

10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря.

Повідомлення родичів про нещастя:

1) лікар або співробітник міліції повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном;

2) розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;

3) за необхідності повідомити телефоном, це повинна робити досвідчена людина;

4) родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті хворого.

2. Етико-деонтологічні особливості спілкування з інкурабельним (безнадійним) хворим, його сім’єю та близькими.

- Потреби сім’ї та близьких інкурабельного хворого.

- Психологічна допомога сім’ї та близьким інкурабельного хворого.

- Навчання їх елементам догляду і психологічної допомоги.

У спілкуванні з хворим дуже важливим є його усвідомлення, що успіх лікування залежить не лише від лікарських засобів, а й від морально-психічного відношення пацієнта до лікувального процесу. Він повинен знати, що надія, віра в одужання є могутнім лікувальним чинником, який здатний посилювати вплив на організм інших лікарських засобів.

Хворий не повинен помітити в очах і вчинках медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпачу. Вираз обличчя лікаря або медичної сестри у кожній, навіть у досить критичній ситуації, пови­нен залишатися спокійним, а їх професійні дії швидкими, чіткими і впевненими.

Не слід навіювати хворому думок про несприятливу динаміку його захворювання. Навіть у випадках тяжкої недуги про її прогноз потріб­но говорити з ним в благонадійному, оптимістичному тоні. У процесі обстеження хворого, особливо з чутливим, емоційним складом характеру, не варто в його присутності використовувати незрозумілі або напівзрозумілі для нього терміни.

Хворий може проявити надмірну роздратованість і невдоволення результатами лікування і догляду. В цій ситу­ації медичний персонал повинен виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого здебільшого зумовлена не рисами його характеру, а психічним станом внаслідок тяжкого захворювання.

Слід проявити максимум такту і уваги до хворого, щоб дати йому можливість відчути, що все робиться і буде зроблено в повному об’ємі для його видужання. Важливу роль у психічному стані хворого і перебігу його захворювання відіграє загальна атмосфера, яка панує у відділенні. Коли пацієнт спостерігає спокійну, впевнену роботу медичних працівників, він з довірою ставитиметься до фахівців. При виконанні лікарських призначень середній медичний персонал повинен проявити наполегливість і принциповість, знайти відповідні слова і психологічні прийоми, аби переконати хворого в необхідності проведення певної маніпуляції чи процедури.

Стаціонарні хворі, особливо із складним і тривалим перебігом захворювання, гостро відчувають відірваність від сім’ї, близьких друзів, переживають відлучення від домашньої атмосфери і виробничого оточення. Від медичного персоналу вимагаються ви­ключний такт і розуміння хворого, аби зменшити негативні психологічні наслідки відчуття ним своєї самотності. З цією метою важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування паці­єнта з родичами і друзями, оберігати його від зайвих відвідувань, дотримуватись їх тривалості, визначеної лікарем..

У стосунках із родичами медичний персонал може їм дати більше інформації про стан хворого, аніж йому самому.

3. Догляд за інкурабельним хворим у стаціонарі і вдома.

- Роль медичної сестри при здійсненні медсестринського процесу в паліативній та хоспісній медицині.

Паліативне лікування – комплексна система допомоги безнадійним хворим, спрямована на полегшення їхнього соматичного і психічного стану, на підтримку соціального і духовного потенціалу.

Мета: досягти максимально можливої якості життя безнадійних хворих, їхніх близьких і родичів.

Мета сестринського догляду: підтримка пацієнтів, створення комфортних умов і тимчасове полегшення симптомів хвороби.

Паліативну допомогу надають:

- якщо лікування не дає ефекту;

- якщо людина категорично відмовляється від інтенсивного лікування;

- якщо функціонування життєвоважливих органів різко знижується.

Цілі паліативної допомоги:

- надати пацієнту максимальну можливість впливати на прояви своєї хвороби;

- допомогти людині почуватися максимально комфортно і спокійно;

- допомогти людині перемогти переживання;

- допомогти людині та її сім’ї зробити необхідні приготування і підготувати їх до подальших труднощів, пов’язаних зі смертю.

Для паліативного лікування потрібна бригада спеціалістів: лікар-консультант, медичні сестри, соціальний працівник, священник. Для роботи в хоспісі наймають працівників, які пройшли спеціальний відбір і навчання. Медичні сестри несуть відповідальність за поширення інформації, за консультування і навчання пацієнта і його сім’ї, за те, щоб пацієнт удома продовжував одержувати ту саму допомогу, що і в лікарні.

Помираючий хворий.

Лікування помираючого хворого – важке випробування для медичного працівника, тому що важко усвідомлювати своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні, духовні потреби, відчувати останні радощі.

Допомога включає:

1) емоційну, соціальну і духовну підтримку.

2) симптоматичне лікування.

3) психотерапію.

До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.

Допомога хворим і їх родичам.

М/с повинна:

1) вміти слухати;

2) розуміти невербальну мову;

3) надавати емоційну підтримку;

4) спілкуватись з хворим відкрито, довірливо, ставитись зі співчуттям;

5) чесно відповідати на питання, не подавати марних надій;

6) давати можливість запитувати;

7) розуміти потреби хворого і старатись їх задовольнити;

8) передбачити труднощі і бути готовою до них.

Проблеми помираючих:

1) пригнічений настрій;

2) тривожність;

3) біль;

4) анорексія (відсутність апетиту);

5) нудота, блювання;

6) закрепи.

Хворий хоче відчувати себе захищеним; чекає, щоб його заспокоїли, не повинен відчувати, що від нього щось приховують.

Об’єм роботи медичної сестри палати інтенсивної терапії та реанімації.

Служба реанімації та інтенсивної терапії може існувати самостійно або перебувати у складі анестезіологічних відділень.

Організаційні структури відділень реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ):

1) відділення анестезіології і реанімації з палатами для реанімації та інтенсивної терапії (у великих багатопрофільних лікарнях, у яких є хірургічні відділення (не менше 60-70ліжок);

2) група анестезіології і реанімації (лікар-анестезіолог-реаніматолог і 2 м/с);

3) відділення (центр) реанімації та інтенсивної терапії (при багатопрофільних лікарнях більше 800 ліжок)

Завдання служб анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії:

- надання екстреної реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані;

- проведення комплексу заходів з інтенсивної терапії у хворих з порушенням життєвоважливих функцій та інтенсивного спостереження за ними;

- забезпечення знеболювання і безпеки проведення хірургічних втручань, профілактики і лікування можливих порушень гомеостазу в ранній післяопераційний період;

- навчання медичного персоналу лікувального закладу методів надання невідкладної і реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані.

Обов’язки м/с ВРІТ:

1) безперервне спостереження за станом хворих;

2) оцінювання ефективності самостійного дихання, його частоти;

3) вимірювання основних параметрів гемодинаміки;

4) термометрія;

5) участь у моніторному спостереженні;

6) проведення інфузійної терапії;

7) контроль за балансом рідини;

8) участь у зондуванні травного тракту;

9) застосування ендоскопічних та інших методик діагностики і лікування, оксигенотерапії, інгаляцій, підтримання прохідності дихальних шляхів;

10) катетеризація сечового міхура, проведення клізм;

11) накладання банок, гірчичників, використання міхура з льодом, грілки;

12) догляд за шкірою, профілактика пролежнів;

13) догляд за ротовою порожниною, очима, носом, вухами;

14) підготовка до катетеризації магістральних вен, трахеотомії, епідуральної і спінальної пункції, пункції плевральної і черевної порожнини і асистування лікареві;

15) контроль за станом операційної рани;

16) дезінфекція, передстерилізаційне очищення, стерилізація інструментарію, предметів медичного призначення;

17) узяття біоматеріалів для лабораторних досліджень;

18) відсмоктування ексудату з плевральної порожнини;

19) визначення групи крові і резус-фактора, її індивідуальної і біологічної сумісності, переливання крові та її компонентів;

20) підготовка і контроль за роботою контрольно-діагностичної і лікувальної апаратури;

21) участь у проведенні серцево-легеневої реанімації;

22) знання фармакодинаміки, побічних ефектів, ускладнень, правил вживання, зберігання, обліку і застосування препаратів;

23) ведення відповідної медичної документації.

Спостереження і догляд за тяжкохворими.

До тяжкохворих належать пацієнти, які хворіють на недуги з ускладненим перебігом, що не піддаються ефективному лікуванню, або мають несприятливий прогноз. За тяжкохворими необхідно організувати невідступний догляд вдень і вночі.

Середній мед. персонал зобов’язаний знати стан таких хворих у будь-який час; контролювати свідомість, забарвлення шкіри і слизових оболонок; температуру тіла; частоту, ритм і наповнення пульсу; величину АТ, його зміни; частоту і зміни глибини дихання.

Проводити гігієнічні заходи: щоденно обтирати тіло теплою водою з додаванням спирту, оцту чи одеколону; підкладати клейонку; допомагати чистити зуби і язик, промивати ротову порожнину; здійснювати догляд за очима, носом, вухами. Кожні 2-3 год. змінювати положення хворого, використовуючи функціональне ліжко; слідкувати за чистотою постільної і натільної білизни. Стежити за діурезом, випорожненням кишечнику, при необхідності застосовувати клізми.

Харчування повинно бути легкозасвоюване, напіврідке, багатим на вітаміни. Якщо хворий може їсти самостійно, м/с допомагає йому, якщо такої можливості немає, застосовують штучне годування.

Систематичного догляду потребують хворі в збудженому стані, вони проявляють надмірну фізичну і психічну активність, намагаються втекти, демонструють наміри до суїцидальних дій. Хворого необхідно заспокоїти, у разі непокори зафіксувати до ліжка спеціальними поясами. Про стан збудження повідомляють лікаря, при потребі викликають психіатра.

Вологе прибирання здійснюють двічі на день, а за потребою – частіше, проводиться кварцювання палат і провітрювання. Генеральне прибирання 1 раз в тиждень.

Створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму в боротьбі з недугою. Віра в одужання є могутнім лікувальним чинником. М/с повинна заздалегідь погодити з лікарем інформацію, яку вона може надати пацієнту щодо його діагнозу і прогнозу.

Суворе дотримання лікувально-охоронного режиму: недопустимі голосні викрики, суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур. Не треба висловлювати тяжкохворому свого невдоволення, важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу.

Професійна діяльність в ВРІТ вимагає виняткової психологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.

Догляд за тяжкохворими, які перебувають у стані коми

Кома — особливий патологічний стан організму, який супроводжується пригніченістю або непритомністю. У хворих з коматозним станом настає сповільнення активності різних фізіологічних функцій — серцевої діяльності, сечовиділення, дефекації, секреції травних соків. У таких хворих порушується дихання (стає глибоким і шумним), можуть з’явитися судоми, фізичне і психічне збудження. Коматозний стан організму може бути спри­чинений різноманітними патологічними чинниками — травми, за­пальні процеси і пухлини головного мозку, психічні захворювання, ниркова недостатність, цукровий діабет, отруєння наркотичними за­собами, алкоголем, барбітуратами, транквілізаторами.

Найчастіші ускладнення коми — набряк мозку, порушення терморегуляції, розлади дихання, кровообігу, водно-сольового обміну. Тривале перебування хворих у малорухливому стані може спричинити появу пролежнів у ділянці попереку, сідниць, лопаток, п’ят, литок. Часто у них не стулюються повіки, внаслідок чого висихає оболонка очей. При судомах можуть виникнути травматичні ушко­дження язика, м’яких тканин і навіть переломи кісток.

Хворих у коматозному стані доцільно розміщувати на функціональних ліжках у відділеннях реанімації або інтенсивної терапії. З метою запобігання нудоті і блюванню їх транспортують, не підніма­ючи головний кінець ліжка.

Хворі у коматозному стані потребують постійного нагляду і догляду. Слід регулярно стежити за шириною зіниць і їх реакцією на світло, систематично перевіряти наявність рогівкового рефлексу, постійно стежити за частотою і глибиною дихання, частотою, наповненням і ритмом пульсу, рівнем артеріального тиску. Поява глибокого шумного дихання (дихання Куссмауля), різке зниження артеріального тиску, поява неритмічного пульсу і зменшення його наповнення можуть свідчити про розвиток коматозного стану, особливо коли такі ускладнення супроводжуються знепритомнінням. Важливе значення має облік діурезу, а також реалізація тяжкохворому визначеного лікарем водного режиму.

Особливої складності набуває організація у коматозних хворих харчування. За непритомності хворого годують через зонд, якийуводять у шлунок через носовий хід.

Загальний медичний догляд за коматозними хворими повинен бути тісно поєднаний із спеціальним, який вимагає чіткого і своєчас­ного виконання медичним персоналом маніпуляцій і процедур, виз­начених лікарем. Медична сестра допомагає лікареві в проведенні їм лікувальних заходів, налагоджує інгаляцію кисню, проводить внут­рішньовенну інфузію, допомагає лікареві проводити катетеризацію мигістральних вен, інтубацію трахеї, вимірює АТ, ЧСС, ЦВТ, час­тоту дихання, обсяг внутрішньовенних інфузій, діурез, температуру тіла та інші показники. Всі результати спостереження, виконувані маніпуляції медична сестра відзначає в листку інтенсивного спосте­реження і терапії.

Медична сестра постійно здійснює нагляд за голкою або катете­ром, введеним внутрішньовенно.

Під час догляду за тяжкохворими всі зусилля треба спрямувати на профілактику і лікування інфекційних ускладнень: септицемії, пневмонії, інфікування сечових шляхів.

У тяжкохворих, особливо у непритомних, спостерігається збіль­шення кількості бактерій порожнини рота, що створює небезпеку розвитку паротиту, тому гігієні порожнини рота надають надзвичайно великої уваги. Корисна також додаткова стимуляція саліва­ції шляхом уведення в порожнину рота через кожні 2 год. кількох крапель лимонного соку або розчину лимонної кислоти.

Особливої уваги вимагають заходи з профілактики пролежнів.

Непритомного тяжкохворого можна покласти на бік, обличчям донизу. Таке положення запобігає западанню язика, затіканню вмісту шлунка в дихальні шляхи (аспірації).

На коматозного хворого не слід надівати натільну білизну, яка може здавлювати шкіру в окремих ділянках, а також ускладнювати здійснення заходів загального і спеціального догляду, зокрема, проведен­ня ін’єкційних маніпуляцій і процедур. Натомість, постільну білизну слід змінювати своєчасно при появі перших ознак її забруднення.

У коматозних хворих часто охолоджується тіло, тому у них виникає потреба у застосуванні грілок. Часте зволоження слизових оболонок очей у хворих із незімкнутими повіками, промивання очей стерильним ватним тампоном, змоченим ізотонічним розчином натрію хлориду або перевареною водою, є важливими профілактичними заходами, спрямованими на запобігання розвитку кон’юнктивіту, кератиту та інших ускладнень. З метою запобігання висихання слизової оболонки доцільно закрапувати в очі 1—2 краплі риб’ячого жиру.

Зниження рухової активності тяжкохворих може призвести до м’язової гіпотрофії. Для запобігання розвитку цього ускладнення хворому призначають масаж і лікувальну фізкультуру.

4. Процес умирання і його періоди.

Термінальний – стан між життям і смертю.

І.Преагонія (предагональний стан) – характеризується різною тривалістю (години, добу); спостерігається задишка, дихання часте, неглибоке, зниження АТ до 60 мм.рт.ст. і нижче, тахікардія, затьмарення свідомості; шкіра бліда з ціанотичним відтінком. Ниткоподібний пульс тільки на сонних і стегнових артеріях.

ІІ. Термінальна пауза: згасання функції кори головного мозку, дихального центру, серця; АТ знижується до 0; дихання припиняється; триває від 10с до 4хв.

ІІІ. Агонія – спочатку спостерігається деяке ­ АТ, збільшення ЧСС, іноді поновлення свідомості до декількох хвилин. Потім настає різке падіння АТ до 10-20 мм.рт.ст., серцеві скорочення сповільнюються до 20-40 за хв., дихання стає нерівномірним, поверхневим, з рідкими, короткими і глибокими дихальними рухами, і, нарешті, зовсім припиняється, свідомість втрачається. Змінюється вираз обличчя, відвисає нижня щелепа, мутніє рогівка ока, шкіра землисто-сірого кольору. Мимовільне сечовиділення, дефекація. Зіниці розширюються, зникає рогівковий рефлекс спостерігаються загальні тонічні судоми, Т⁰ тіла знижується на 1-2⁰С. Триває агонія від 1 хв. до декількох годин, характеризується припиненням всіх функцій організму і надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають доцільність. Настає смерть.

VІ. Клінічна смерть – стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли (припинилось дихання і робота серця), обмін речовин ще триває на мінімальному рівні. На цьому етапі життя може бути відновлено.

Ознаки клінічної смерті:

- відсутність реакцій зіниць на світло;

- відсутність дихання;

- відсутність пульсу на сонній артерії;

- відсутність свідомості;

- шкіра синюшна;

- відсутність рефлексів і втрата м’язового тонусу.

Триває 5-6 хв., проводять реанімаційні заходи з метою повернення людини до життя.

Реанімаційні заходи.

При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв., при мінусових температурах – до 10 хв. і більше. Тривалий період умирання погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Після констатації клінічної смерті потерпілого покладіть на спину з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу, оголіть ділянку серця.

Етап І реанімації (забезпечення прохідності дихальних шляхів):

- Відкрити потерпілому рот і марлевою серветкою на затискачі звільнити його від наявних сторонніх тіл і рідини;

- Відхиліть голову максимально назад, під шию валик;

- Виведіть нижню щелепу вперед.

Етап ІІ реанімації (проведення штучної вентиляції легень):

- Здійснюють способом вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс (по можливості за допомогою ручних або автоматичних апаратів через лицьову маску чи інтубаційну трубку);

- Здійсніть 2-3 вдування і починайте проводити закритий масаж серця; частота вдувань 12-16 за 1хв.

Етап ІІІ реанімації (закритий масаж серця):

- Перебуваючи з боку від потерпілого, покладіть одну кисть на нижню 1/3 грудини (на відстані 1,5-2см від мечоподібного відростка) чітко посередині. Зверху покладіть кисть другої руки і, ритмічно натискуючи, змістіть грудину в сагітальному напрямку на глибину 3-5см. Натискання проводьте ривком від 0,5 до 0,75с, 1 раз за секунду.

- На 4-5 натискань на грудину проводьте одне енергійне вдування повітря.

- Ознаки результативних реанімаційних заходів: звуження зіниць, порожевіння шкіри, відновлення пульсу, поява ДР, потерпілого госпіталізують у ВРІТ.

V. Біологічна смерть: характеризується незворотними змінами в організмі, припинення життєдіяльності, настає після клінічної смерті. Вмирання – це розпад цілісності організму, він перестає бути саморегулюючою системою. Виникає активація клітин головного мозку, яка спричинює рухове збудження, прискорення дихання і пульсу, ↑ АТ, а потім настає гальмування.

Біологічна смерть супроводжується:

- зупинкою діяльності серця;

- зупинкою дихання;

- розслабленням м’язів;

- мертвенна блідість шкірних покривів і видимих слизових оболонок;

- помутніння зіниць, відсутність реакції на світло;

- охолодженням тіла до Т навколишнього середовища;

- з’являються трупні п’ятна синього кольору на нижніх частинах тіла;

- трупна закляклість;

- ознака «котячого ока».

Правила поводження з трупом:

1) Лікар фіксує факт смерті, записує в карті стаціонарного хворого день і час.

2) Біля ліжка померлого ставлять ширму або вивозять його в інше приміщення.

3) Забрати одяг з померлого.

4) Покласти померлого на спину, забрати подушку, закрити очі, підв’язати нижню щелепу, зв’язують ноги разом, руки кладуть на груди.

5) Накрити померлого простирадлом.

6) Труп залишають у відділенні на 2 години після цього його оглядають, і при наявності достовірних ознак смерті (трупне закостеніння, трупні плями, ↓ Т⁰ тіла нижче 20⁰С) м/с записує чорнилом на стегні померлого його П.І.П., номер карти стаціонарного хворого.

7) Труп перевозять на спеціальній каталці в патологоанатомічне відділення для розтину із супровідним документом (вказують паспортні дані померлого, № картки стаціонарного хворого, діагноз, дату і час смерті), який заповнює лікар.

8) Повідомлення відправляють у приймальне відділення для заповнення даних про випадок смерті у «Журналі сигнальних донесень».

9) Речі померлого, які були в нього у відділенні, збирають, описують і передають родичам.

10) Цінності з померлого м/с знімає в лікувальному відділенні в присутності чергового лікаря, оформляє актом і передає родичам.

11) Білизну з ліжка померлого кладуть в мішок і відправляють на дезінфекцію, подушку, матрац, ковдру здають для знезараження в дезінфекційну камеру, ліжко і тумбочку протирають. В палаті проводять генеральне прибирання, провітрюють протягом доби.

12) Смерть, що настала вдома, констатує дільничний лікар чи лікар швидкої допомоги, який видає довідку – діагноз і причини смерті.

5. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, відчуття провини у родини; їх невміння доглядати за безнадійно хворим родичем; надмірна депресія у пацієнта у зв’язку з майбутньою втратою). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

Проблема пацієнта: невміння доглядати за безнадійно хворим родичем.

Медсестринські втручання:

1. Розробити план навчання родичів догляду за безнадійно хворим:

- Скласти план догляду розрахований на тиждень;

- Навчати родичів догляду за пацієнтом суворо за планом;

- Забезпечити родичів пацієнта літературою по догляду за ним, обговорити з родичами її зміст протягом тижня.

2. Забезпечити психологічну підтримку пацієнта з боку рідних:

- Заохочувати родичів пацієнта до обговорення з ним його проблеми декілька раз на день, заохочувати прояви гніву, горя та інших емоцій.

- Навчити родичів безнадійно хворого акцентувати його увагу на те, що процес смерті плине легко, безболісно, що ця доля не обмине нікого.

3. Провести заходи направлені на спокійну смерть хворого:

- Забезпечити пацієнту можливість попрощатися з близькими;

- Обговорити з пацієнтом, що буде з його тілом після смерті, як будуть проходити його похорони, де буде поховання;

- Організувати бесіду з священиком.

4. За призначенням лікаря забезпечити прийом хворим седативних засобів, транквілізаторів.

Проблема пацієнта: надмірна депресія у пацієнта у зв’язку з майбутньою втратою.

Медсестринські втручання:

1. Забезпечити психологічну підтримку пацієнта з боку медпрацівників:

- Розмовляти з пацієнтом про майбутню втрату, заохочуючи його здібність горювати, виказувати переповнюючи його почуття;

- Емоційно підготувати пацієнта прийняти неминуче настання втрати;

- Вирішити питання про консультацію з психіатром.

2. Забезпечити психологічну підтримку з боку родичів:

- Переконати родичів триматися спокійно, впевнено, відволікати увагу пацієнта від почуття майбутньої втрати.

3. Забезпечити належний догляд за пацієнтом, підтримку незалежності в задоволенні основних потреб пацієнта.