Туристична галузь України в Радянський період 1 page

Передумови розвитку туризму на території України в 20-30-х pp. XX ст. Після входження більшої частини України в склад Радянського Союзу, її суспільне життя повністю було підпорядковано імперським (союзним) принципам.

Туристичний напрямок в країні в той час розвивався переважно стихійно. Основний акцент робився на екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

В 1918 р, починає діяти Бюро шкільних екскурсій Народного комісаріату

просвіти (Наркомлросу). Декретом 1919 р. "Про лікувальні місцевості

\ загальнодержавного значення" більшовицький уряд проголосив націоналізацію

'• курортів і передачу їх до рук народу та спрямував зусилля на організації⁰

лікувального туризму і відтворення системи курортко-санаторного обслуговування [З, сі89]

В грудні 1920 p., одразу після встановлення радянської влади в Криму, було підписано Декрет "Про використання Криму для лікування трудящих", згідно з яким всі великі дачі та особняки передавалися для використання в якості санаторіїв і здравниць для народу.

В 1921 р. з цією метою було підписано декргт "Про організацію будинків відпочинку'" [З, г.189].

Для покращення харчування, під відомство санаторіїв передавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і палацові в Лівадії та Масандрі.

Матеріальною базою для створення перших на території України здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіонати, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі,

У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.

З 1925 р. у колишньому царському палаці в Лівадії почав функціонувати перший санаторій для селян, а в Гурзуфі - Всесоюзний санаторний піонерський табір "'Артек", Відбудова курортних зон Криму та Кавказу, будівництво нових санаторіїв та будинків відпочинку продовжувалось протягом всіх перших п'ятирічок.

Наприкінці 1920-х pp. курортні заклади створювалися вже не лише в пристосованих будівлях, але й в нових, спеціально побудованих для розміщення туристів. Наприклад, у 1928 р. поблизу Ялти було побудовано перший корпус для санаторію "Долоссьі".

У 1920 р. при Наркомпросі створено Об'єднане лекіїшно-ексьурсійне бюро з метою пропаганди пролетарського туризму.

Керівництво туристично-екскурсійною справою було покладено на Головний політико-просвітній комітет Наркомпросу, за рекомендацією якого почали розроблятись "науковс-револгоційна" та "виробнича" тематики для екскурсій, з метою підвищений ідейного змісту всіх заходів в сфері туризму та екскурсій.

Поштовхом до розвитку велосипедного туризму став випуск в Харкові, починаючії з 1924 p., велосипедів.

Ці процеси поклали початок формування туристської галузі на території підраданс ької У країни.

Орг.ніізашйно-адшнісігративмі форми туризму перш. пол. XX ст. Стрижнем державної політики на території України в галузі туризму в 20-30-ті pp. XX ст. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і Розширення матеріально-технічної бази туризму.

У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об'єднане екскурсійні бюро, до складу якого ввійшли: Бюро дальніх екскурсій Інституту

методів позашкільної роботи. Екскурсійне бюро при Головполітосвіті та Екскурсійне бюро при музейному відділі Головнауки.

Однак, наприкінці 1928 р. Об'єднане екскурсійне бюро було ліквідовано. Його замінило акціонерне товариство "Радянський турист" ("Радтур"). яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Офіційно членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб, проте право голосу мали лише власники не менш як

100 акцій.

Обов'язком акціонерного товариства було створення мережі туристських баі і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство "Радтур"

розповсюджувало платні путівки.

До літа 1929 р. "Радтур" пропонував путівки на 29 маршрутів, лрокладених як у європейській, так і в азійській частиках країни: в Центральній смузі Росії, на Уралі та Волзі, в Україні, й у Криму, на Кавказі та в Закавказзі, на Алтаї і навіть по Паміру. Тривалість подорожей не перевищувала двох тижнів, що відповідало часу

відпустки більшості працюючих.

Самодіяльним туризмом Об'єднане екскурсійне бюро, а згодом акціонерне

товариство "Радтур", не займалися. Профспілки в ту пору також не включали

туризм у сферу своєї роботи й обмежувалися організацією лише так званих

"масовок" (розважальних колективних виїздів працівників підприємств за місто у

вихідні дні) та екскурсій у музеї. А ініціатором і організатором розвитку масового

самодіяльного туризму на території підрадянської України стан комсомол (ВЛКСМ,

Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х pp. XX ст.

розгорнув широку діяльність з організації дозвілля молоді.

У січні 1928 р. редакція журналу "Всемирнмй следопьіт" почала видавати на допомогу туристам окремий додаток — "Всемирньш турист'¹. У січні 1927 р. ця молодіжна організація висунув ідею про створення масового туристського добровільного товариства. Основою його мали стати осередки на підприємствах і в

навчальних закладах.

30 листопада 1929 р. було утворено Товариство пролетарського туризму

РРФСР (ТПТ), яке очолив його Микола Васильович Криленко.

Рада Народних Комісарів Союзу РСР 8 березня 1930 р. прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства "Радянський турист" із Товариством пролетарського туризму РРФСР та про створення Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (ВДТПТЕ). Нову туристську організацію, як і Товариство пролетарського туризму РІ'ФСР, очолив

VLB. Криленко.

Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму і екскурс'¹¹ доручали всю туристсько-екскурсійну роботу і передавали всі державні туристські організації, що існували в країні. Б\ло затверджено Оргбюро (до Всесоюзного

з'їзду) товарисіва у складі: М. В. Криленко (голова), Л. М. Гурвич (звільнений заступник готовії) і В. II. Антонов-Саратовський. Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій створювалось як цілком самостійна громадська організація, не підпорядкована жодному наркомату або іншій установі. Цим туризм визнавався як серйозна частина всього культурного життя країни.

Однією з специфічних форм туристської організації була rj?°^M!W^CbKo-політична робіуга туристів під час походів: проведення бесід з місцевим населенням (особливо в глухих і віддалених районах), постачання літератури. трудова допомога в збиранні врожаю тощо.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій підготувало й видало серію кишенькових мовних довідників більш як двадцятьма мовами народів СРСР. Подібних видань країна тоді не знала, і "розмовники" мали успіх не лише серед туристів.

Товариство видЕівагю два журнали: масовий — "На суше й на море" (спочатку щомісяця, потім два рази на місяць) і організаційно-методичний щомісячник -"Турист-активіст". Як додаток до журналу "На суше й на море" виходила "Бібліотечка туриста" - невеликі брошури, авторами яких були самі туристи. Крім того, у Москві була створено державне видавництво "Фізкультура й спорт" 11923 p.), у якому виходили книги з методики й техніки різних видів туризму, з описами туристських районів і конкретних маршрутів.

У 1930 р. політичною сенсацією стала організована Товариством пролетарського туризму і екскурсій поїздка 250 ударників праці навколо Європи на теплоході "Абхазія". Учасників приймали у Німеччині, Італії і Туреччині (Велика Британія і Франція не дозволили зупинитися на своїх територіях) працівники радянських повпредств. До Неаполя на всі дні перебування "Абхазії" спеціально приїжджав відомий російський письменник О.М. Горький. Про поїздку було створено кілька книг і кінофільмів.

Важливою подією в діяльності Товариства став Всесоюзний з'їзд, що відбувся в 1932 р. у Колонній залі Будинку профспілок. Делегати представляли 800 тис. членів Товариства. ВДТПТЕ мало вже понад, 300 турбаз на території всього Радянського Ссюзу, його фінансовий план на 1932 р. перевищив 80 млн крб. Учасників самодіяльних походів налічувалося сотні тисяч. З'їзд підкреслив, що "минулий період цілком підтвердив установку на розвиток туристського руху в СРСР як масового добровільного товариства". Це відзначили і керівні партійні Діячі, лідери профспілок, видатні вчені, що брали участь у роботі з'їзду. Делегати Докладно обгоЕорили стан справ, з'ясували недоліки, накреслили найближчі завдання. Важливим напрямок роботи був визначений розвиток самодіяльного Пуризм як найбільш цінної форми туристичної подорожі.

Одночасно з розвитком туризму в СРСР проводилась велика робота зі створення фізкультурно-оздоровчого руху. Декретом ЦВК від 20 липня 1925 р. %ло створено Вищу раду фізичної культури РРФСР, а 1 квітня 1930 р. постановою '-ШК затверджено Всесоюзну раду фізично? культури. У грудні 1930 р. було

is:

затверджено перший у країні фізкультурний комплекс "Готовий до праці й оборони СРСР" (ГПО). На початку 1932 р. відбулася 1 Всесоюзна конференція з планування охорони здоров'я, фізкультури і туризму. Але методика залучення населення була примусово-насильницькою, що формувало в населення відразу до даних методів і туризму загалом. Також така робота переводила туризм до однієї з галузей фізкультури, що звужувало і спотворювало завдання пролетарського туризму і означало, по-суті, спробу ліквідації самодіяльного масового туристського руху. Основною метою пролетарського туризму вважалось вміле поєднання відпочинку в кращих його формах із підвищенням політичного і культурного рівня та проведенням громадської роботи в походах.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій не тільки посіло одне з важливих місць серед робітничих мас, а й почало набувати суспільно-політичного авторитету за кордоном серед широких, насамперед робітничих мас. До Товариства надходили численні запити від окремих членів різних зарубіжних туристських товариств. Нарешті, що надзвичайно важливо, до Товариства почали звертатися робітники з-за кордону, що свідчило про їхню широку зацікавленість і бажання

побувати в Союзі.

Зміцнилися зв'язки Товариства з профспілками. ВЦРПС задовольнила прохання Центральної ради Товариства пролетарського туризму і екскурсій про наданій місцевим профорганізаціям дозволу фінансувати самодіяльні туристські групи з коштів на культроботу. Крім того, надалі був визначений і установлений відсоток з коштів соцстраху на придбання завкомами путівок на планові маршрути, причому путівки надходили в розпорядження осередків Товариства.

Але 17 квітня 1936 р. Президія ЦВК СРСР у своїй постанові визнала недоцільним подальший розвиток туризму в рамках добровільного товариства й ухвалила його ліквідувати. Все майно Товариства передавалося профспілкам, при яких створювалося Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ). За аналогією в Україні Укрпрофрада створила Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ). Керівництво самодіяльним туризмом доручалося Всесоюзній раді фізичної культури при ЦВК, де почала працювати Всесоюзна

секція туризму.

У середині 30-х pp. XX ст. через проведення відносно незалежної політики було ліквідовано не тільки Товариство пролетарського туризму і екскурсій, а й майже всі масові добровільні товариства:

Політика "українізації", яку проводили більшовика в 1923-1933 pp., сприяла національно-духовному відродженню України - в той період не тільки спостерігався потужний розвиток української мови, освіти, літератури, театру, преси, а й "націоналізація" краєзнавства та екскурсійної справи (екскурсії до видатних місць української історії та культури).

Екскурсійно-краєінавча робота на території України в XX ст. У ході

і національно-культурного відродження в Україні значної ваш набула турястсько-

екскурсійна справа. Одержавлення та централізація позначилися на закладанні

оргаїшанійно-нравових та господарсько-фінансових основ системи екскурсійних закладів. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурнопізнавальної роботи серед широких верств населення. Утвердження її на державному рівні вимагало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення.

Розпиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, краєзнавці - М. Грушевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевський, Д. Щсрбаківський, М. Бі ляшіаський, С. Русова та багато інших, - які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу.

Водночас більшовицький уряд і партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з мстою формування соціалістичної свідомості, переконання людей у перевагах соціалістичної системи.

Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та виховання трудящих мас і посідала важливе місце в культурній розбудові країни. Утвердження її на державному рівні потребувало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об'єктивна потреба їх об'єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Процес створення туристсько-екскурсійної системи відбувався поетапно, з впровадженням різних форм керівництва та регулювання взаємин з вищими органами управління. Практично в 20-ті pp. XX ст. туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-вшжавково-музейпий відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929), Акціонерне товариство Укртуре (1926-1930).

Екскурсії широко застосовували в навчальному процесі шкільної і позашкільної освіти, їм надавалося великого значення як дієвому засобу т. зв. "пролетарського" навчання та "комуністичного виховання народних мас". З 1919 р. у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставкоіо-музейна секція. Завдяки її створенню виникла можливість організувати єдиний центр об'єднання та координування всієї екскурсійної роботи в Україні і широко розгорнути її на державному рівні. Такі секції почали діяти в багатьох губернських відділах освіти, Одним з перших на гаку ідею відгукнулось Одеське губнаросвіти, секція ЕВМ якого відразу організувала екскурсійне бюро. З 1920 p., після реорганізації позашкільного відділу, екскурсійна справа почала підпорядковуватися Головному комітету політосвіти Української Соціалістичної

Радянської Республіки. Комітет передусім спрямував свою діяльність на організацію єдиної мережі політустанов УСРР під головуванням Народного Комісара освіти Г.Ф. Гринька. Таке рішення було затііерджено на пропагандистській Нараді Комітету- політосвіти (1922 p.). Воно значною мірою сприяло створенню системи туристеько-екскурсійних закладів. ЕВМ розробив свої положення про формування туристсько-екскурсійних закладів в усік територіальио-адміністративних районах - повітах, округа):, губерніях тощо. Залежно иід обсягу роботи, місця розташування вони поділялися ах екскурсійні пункти, екскурсійні бази, екскурсійні комуни. Завершували цю структуру Всеукраїнська екскурсійна база та Всеукраїнська екскурсійна комуна. Головне завданая такої структури туристсько-екскурсійних закладів полягало в тому, щоб, організувавши роботу на місці, розгорнути її на всій території Україні.

Екскурсійні пункти відкривалися у віддалених містечках і селах при клубах промислових підприємств, сільбудах. Екскурсійні бази - в місцях, багатих на історичні пам'ятки, а також з привабливими природно-кліматичними умовами. Екскурсійні комуни — в повітових, губернських і обласних містах. Вони керували роботою екскурсійних пунктів і баз, домагаючись наиефекгивтшого їх використання. В екскурскомунах діяли: екскурсійно-виставкові кабінети, бібліотеки, лабораторії для дослідженчя матеріалів, зібраних під час екскурсій, монтажні майстерні для створення в них музейних експонатів, гуртожитки для туристів і екскурсантів. В екскурскомунах був значний штат працівників: завідувач комуни, завідувач музею, інструктори лабораторії, майстерні ~~а бібліотеки, організатор і керівник екскурсій, завідуиач гуртожитку.

Загалом екскурсійна мережа ЕВМ була двоступінчастою. Перший ступінь -осередки масової екскурсійної роботи, що діяли при селянських будинках; другий -керівні заклади губернського, обласного та всеукраїнського значення. Отже, система туристсько-екскурсійних закладів грунтувалася ьа основі міцного внутрішнього зв'язку та вертикальної схеми керівництва. Діяльність і зміцнення системи залежали від її розширення, відкриття нових екскурсії них закладів. Особливо цей процес активізувався після прийняття в 1922 р. Кодексу про народну освіту, в другому розділі якого окремо розглядалося питання про формування екскурсійної мережі. Так, якщо до 1923 р. в ЕВМ відділі: Харківської губполітосвіти функціонувало ЗО екскурспунктів, то за один тільки звітний період

1923-1924 pp. їх було відкрито ще ЗО.

До мережі ЕВМ входило також багато екскурсбаз, шо працювали при великих підприємствах і установах, де часто проводилися екскурсії. Тільки в Харкові їх налічувалося 39. Екскурсійно-виставково-музейний відділ за свою майжг десятирічну діяльність заклав основні підвалини держанної системи туристсько-екскурсійних закладів і створив усі передумови для їх подальшого розвитку. А потреба в цьому була надзвичайно великою, бо кінець 20-х pp. характеризувався різким зростанням туристсько-екскурсійного руху, який v ав не тільки організовані, а й стихійні форми. Діючі екскурсійні заклади вже не могли задовольнити потреби

всіх бажаючих взяти участь у туристських подорожах. їх маршрути прокладалися не тільки по Україні, а й по Союзу. Значно збільшився прийом туригтів на екскурсбазах. Отже, для подальшого розвитку туристсько-екскурсійної справи погрібно було сконцентрувати її в новій структурі, яка б займалася розвитком тільки екскурсійної справи.

ЕВМ, Kpiv: екскурсій, керував також виставками та музеями. Тому в 1928 р. за ініціативою Наркомосу УСРР було створено нову структуру - Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ), або Екскурсійне товариство. Серед керівників то товариства виділялись М. Погребецький та М. Філянський. ВУЦВК і Раднарком УСІ'Р у 1929 р. прийняли постанову "Про сприяння роботі УМПЕТу". У ній зазначалося, що УМПЕТ мас стати справді провідним центром екскурсійної роботи в Україні.

Українське мішане пайове екскурсійне товариство розробило і затвердило свій Статут, згідно з яким його керівними органами були Правління, Рада товариства, Ревізійна комісія.

Основний напрямок роботи УМПЕТ полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів та зміцнення її матеріальної бази. Його пакові кошти вкладалися в матеріальні цінності: у будівництво та обладнання екскурсійних баз і центральної консул ьтативно-екскурсійної станції, у придбання транспортних засобів тощо.

УМПЕТ почав швидко розгортати свою діяльність, використовуючи весь господарський і методичний потенціал, що був накопичений ЕВМ відділом Наркомосу. Основний напрям його роботи полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів. Для практичних дій у цьому плані велике значення мало прийняття Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 28 серпня 1928 р. "Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового товариства". Це відкрило перед УМПЕТ значні можливості для швидкого організаційного та економічного розвитку- Адже пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази Товариства, на організовані ним їдальні закритого тмпу, транспорт, кіоски при екскурсійних базах для продажу методично-красшавчої літератури та на виробництво спорядження для туризму.

Розвиток туристсью-екскурсійної справи визначався й тими пільгами, які надавалися учасникам екскурсій та подорожей. Порівняльний аналіз заробітної платні робітників (в 1925-1926 pp. становила 44 крб 80 коп., в 1926-1927 pp. -54 крб 58 коп., в 1927-1928 pp. - 61 крб 70 коп.) і цін на путівки свідчить, що економічне становище в Україні в 20-х pp. XX ст. було складним, а отже, матеріальні можливості робітників були невисокими. Ціни на путівки були різними, залежно від дальності та тривалості маршруту. Наприклад, подорож у Крим на 10 дніп - 38 крб, екскурсія за маршрутом Київ - Дніпро - Дніпрельотан на П днів коштунала 24 крб, Донбас — Дніпрельстан - Криворіжжя на 12 днів -30 крб.

Отже, перед керівними органами туристсько-екскурсійної справи стояло завдання допомогти наблизити вартість екскурсій до матеріальних мождавостей робітництва, селянства, учнівства. Питання пільгового забезпечення екскурсантів поступово вирішувалося, хоча й з великими труднощами. Так, у бюджеті Наркомосу УСРР в 1926-1927 pp. було передбачено виділити ЗО тис. крб для проведення екскурсій серед студентів і робітфачівців, 3 тис. крб - огред селян. Приклад у вирішенні складного питання пільгового забезпечення шкіл, середніх і вищих навчальних закладів підтверджується таким документом: "Інструкція про порядок застосування екскурсійного тарифу, встановленого постановою тарифного Комітету НКШС (Народного комісаріату шляхів сполучення) від 28 червня 1923 p.".

Відповідно до інструкції, встановлений тариф на залізницях і внутрішньому водному транспорті в розмірі 75 %-ї знижки для екскурсійних учнівських груп усіх навчальних закладів був дійсним і для наукових співробітників навчальних і наукових установ. Кожний Головком Наркомосу мав виділити відповідального представника для розподілу пільгового фонду серед екскурсійних груп підвідомчих йому навчальних закладів. Для одержання пільгових посвідчень організатору екскурсії потрібно було подати в Наркомос письмову заяву із зазначенням мети єксхурсГї, кількості екскурсантів (окремо учнів і вчителів) з іменним списком, назвами всіх пунктів зупинок і з тривалістю кожної зупинки, транспорту, який використовуватиме група, дати виїзду і терміну повернені» групи, Отримані в Наркомосі посвідчення на одержання квитка за пільговим тарифом пред'являли в каси разом з талоном, завіреним печаткою Наркомосу і Центрального фінансового управління. На пільговому квитку проставляли номер талона і номер посвідчення. Пільговий тариф надавали екскурсійній трупі в кількості не менш як 10 учнів і 5 учителів та наукових співробітників. Тривалість екскурсійної подорожі не повинна була перевищувати двох місяців. Дозволялося зробити 4 тривалі зупинки. Згідні:) з 'Інструкцією про користування пільговим екскурсійним тарифом" від 3 серпня 1928 р.,, кожне посвідчення видавалося на одну особу. Талон і посвідчення можна було використати тільки для однієї екскурсійної поїздки. Щоб використати пільгові квитки найдоцільніше, рекомендувалося проводити дальні екскурсії. Використання пільгових екскурсійних квитків ставало дедалі активнішим, і в 1927 р. Народний комісаріат освіти спромігся розподілити їх по округах для шкіл масової освіти, педагогічних технікумів, вечірніх робітничих технікумів, сільськогосподарських шкіл.

Впровадженню пільгової політики сприяло і прийняття Радою Народних Комісарів УСРР Постанови про оперативні плани роботи Народного комісаріату освіти УСРР на 1927-1928 навчальний рік. У постанові, зокрема, відзначався великий потяг широких мас дорослих і молоді до хультурно-освітиіх екскурсій і відповідно до цього приймалося рішення: підвести під екскурсійну роботу матеріальну базу і збільшити кількість пільгових квитків.

У 1929 р. на основі постанови Ради праці і оборони СРСР про питання розподілу пільгових залізничних квитків для забезпечення туристського руху в Україні було розподілено 49 тис. пільгових квитків. Усі пільгові квитки

зосереджувалися в УМПЕТі і видавалися організаціям за їхніми замовленнями для проведення організованих екскурсій. Пільги екскурсантам надавалися не тільки на транспортне обслуговування, а й на проживання. Вони могли отримати посвідчення УМПЕТу, яке давало право знижки на вартість проживання на українських туристських базах до 33 %, на базах "Радянського туриста" - до 20 %. Керівні структури, зокрема УМПЕТ, ставили питання про використання пільг як на далеких, так і на близьких, місцепих екскурсіях. Так, Дніпропетровське екскурсбюро надавало екскурсантам знижку на проїзд у трамваї і автобусі. Харківське екскурсбюро приймало в свій інтернат екскурсантів з округи навіть на безкоштовне проживання.

Слід зазначити, що пільги надавалися за проїзд запізницею в загальних вагонах, на пароплавах у нижчих класах залежно від класу, кілометражу, кількості екскурсантів. Знижка на квитки могла становити від 50 до 25 %.

Отже, аналіз пільгової політики 20-х pp. свідчить, що вона була обмеженою, але діяла і в складних економічних умовах, що давало змогу залучати широкі маси населення до активної туристсько-екскурсійної діяльності.

УМПЕТ низначав конкретні можливості кожного екскурсійного закладу в плані максимально ефективної економічної віддачі. Особливо дбгів він про поліпшення якості роботи на місцях, що значною мірою сприяло збільшенню прибутковості. З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМІТЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи. Відповідно до резолюції 1 Всеукраїнської екскурсійної наради від 30 вересня 1928 р. "Про підсумки та перспективи роботи УМПЕТу", тільки йому надавалося пріоритетне право організовувати та будувати екскурсійні бази. Таке рішення було прийняте з метою концентрування економічної складової екскурсійної справи в одній структур,.

Першочерговим завданням Товариства стало максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів на екекурсбазах у всіх регіонах республіки. Дді цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з них уповноваженого Товариства.

В історії розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи на початку 20-х pp. XX ст. важливими були спроби створення екскурсійних музеїв. Головне його завдання полягало у використанні екскурсій для розгортання: наукової і просвітницької діяльності, для популяризації екскурсійної справи. У ньому планувалося для огляду кілька сотень експонатів, які б відображали історичний, економічний розвиток, етнографічні особливості різних регіонів України. Тематику мали розширювати, доповнювати діаграмами, плакатами. Передбачалося використання демонстраційних засобів, зокрема проекційного ліхтаря, щоб екскурсанти могли проглядати діапозитиви і отримувати уявлення про різноманітні екскурсійні маршрути та подорожі. Але загалом ця ідея не була зреалізована. УМПЕТ в кінці 20-хх pp. XX от. почав створювати постійні та пересувні виставки. Головний напрямок їх роботи поля ran у висвітленні екскурсійних можливостей України.

Організаційне формування УМПЕТу здійснювалось упродовж надзвичайно короткого часу, що було зумовлено стислим терміном приймання будівель і майна: передавання екскурсбаз мало відбуватися з 15 листопада до 1 грудня 1928 p., a підготовка їх до нового туристського сезону мала завершитися до 1 квітня 1929 р. Однак, незважаючи на всі труднощі, екскурсбази в перший рік існування почали діяти в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Поступово мережа екскурсбаз зростала, охоплюючи інші міста України - Сталіно, Нікополь, Артемівськ, Бердянськ, Суми, Полтаву, Умань, Вінницю, Кіш'янєць-Подільський,