Глобалізація міжнародного туризму. 1 page

Орієнтація на задоволення потреб окремої особистості через посередництво туризму, спеціалізація та індивідуалізація попиту в туризмі.

2)Розширення географи туристичних подорожей. У цьому відношенні позитивну роль відіграють процеси спрощення прикордонного контролю та відміна візових режимів для громадян певних країн. Прикладом цього може бути Шенгенська угода 1985 р. про поступову відміну контролю на спільних кордонах королівства Бельгія, ФРН, Франції, Великого Герцогства Люксембург і Королівства Нідерланди. У 1990р. вищеназваними країнами була підписана Конвенція, згідно якої запроваджувались єдина віза для цих країн, єдичий візовий режим для третіх країн, скасовувались перевірки на внутрішніх кордонах Шенгенськоїзони, почалося обговорювання Шенгенської інформаційної системи.

3)1нтена\фікація відпочинку (активний відпочинок, саиореалізація особистості під час туристичної подорожі).

Поділ відпустки на кілька періодів.

Екологізація мислення, яку споживачів, так і виробників туристичних послуг.

Експансія виїзного туризму.

Глобалізація міжнародного туризму.

На межі ХХ-ХХІ ст. у світі продовжується зростання кількості туристичних подорожей. За прогнозом ВТО, до 2010 р. загальна кількість туристичних подорожей сягне 937 млн, а прибутки від туризму зростуть до 1,1 трлн. дол США. * зв'язку з чим зросте й зайнятість у туристичній індустрії. На зламі XX і XXI ст. ксжна 15-та людина на Землі прямо чи опосередковано була пов'язана з індустрією Призму.

Згідно прогнозам ВТО, основними чинниками розвитку туризму в XXI ст. будуть:

> науково-технічний прогрес, підвищення якості життя;
У збільшення тривалості вільного часу;

> стан оточуючого середовища.

Питання до» самоконтролю

1. Які готельні та ресторанні ланцюги кінця XX ст. Ви знаєте?

2. Охарактеризуйте основні тенденції розвитку туризму початку XXI ст.

3. Коли створено Всесвітню туристичну організацію?

4. Що Ви знаєте про діяльність ВТО?

5. Які міжнародні туристичні організації сьогодні діють в світі.

6. Які принципи діяльності туристичної сфери розкрито в "Хартії туриста".

7. Як розвивалась ресторанна справа в світі в XX сг.

8. Охарактеризуйте туристські регіони світу.

Рекомендована література:

1 Воронкова Л.ГІ. Иотория туризма и гостеприимства. - Москва: ФАИР-ПРЕСС, 2004, - С.228-262,272-284.

2. Основньїе показатели развития туризма // www.wortd-tourism.org

3. Правове регулювання туристичної діяльності / Під заг. рад. проф. В.К.
Федорченка. - К,: Хрінком їнтер, 2002. - С.44-79, 80-89.

4. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник /;іа заг. ред. В.Ф Орлоза. -
К.: Грамота, 2006 - С.23-33.

5. Устименко Л.М., Афанасьєва І.Ю. Історія туризму. - ІС: Альтерпрес, 2005. - С.
211-227.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ МАНДРІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

Україна як об'єкт зацікавлення іноземних мандрівників. Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури: та ін.

Мандрівництво в Україні як иередтеча туризму. Іноземні мандрівники про Україну. З найдавніших часів територію Україні-; постійно відвідували іноземні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні; відомості прю народи, що населяли її територію. Цікаві факти містяться, зокрема, в працях античних авторів. Наприклад, у дослідженні визначного давньогрецького історика Геродота (6л. 484 - бл. 420 pp. до н. є.) "Скіфія", яка є 4-ю частиною його 9-томної "Історії", знаходимо описи північнопричорноморських степів України, населених на ті часи скіфами: "їхній край - не добре наводнена трав'яниста рівнина, а рік

ддиве черг:) нього набагато менше, ніж у Єгипті є каналів. Найвизначнішими з них, що доступні для морських кораблів, є: Істр (Дунай), що має п'ять гирл, за ними Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро),.,. Танаїс (Дон)..." [2,

с.8].

Велику літературну спадщину, зокрема з географії, залишив давньогрецький географ та історик Стра&он, який жив на межі нашої ери (64 р. до н. є. - 23 р. н. є.), у своїй 17-томній праці "Географія" він на основі власних спостережень і літературних джерел наводить цікаві історико-географічкі матеріали щодо розселення племен Північного та Східного Причорномор'я, особливостей розвитку їх господарства, побуту, культури, зв'язків з давньогрецькими містами тощо (11 -14 томи).

Визначними географами античного світу були також давньогрецький мандрівний лікар, родоначальник медицини Гіппократ (460-377 pp. до н. є.), який описав свої враження від подорожей, у тому числі південною частиною сучасної території України, в праці "Про повітря, воду та місцевість", грецький вчений Птолемей (бл. 90 - бл. 160 pp.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 pp.), які залишили свої описи Південної України, та багато інших. Цікаві відомості про Боспорську державу знаходимо в творах римського історика і політичного діяча Публія Корнепія Таціта (бл. 55 - бл. 120 pp.) "історія" (14 книг) та "Аннали" (16 книг).

Витоки вітчизняного мандрівництва простежуються вже з часів утворення та існування першої давньоруської держави. Писемні джерела свідчать, що Русь X-XI ст. підтримувала широкі й багатогранні зв'язки з багатьма країнами світу: Візантією. Польщею, Угорщиною, Францією', Німеччиною, скандинавськими країнами і народами.

У літописах Київської Русі, Галицько-Волинському, українських літописах XIV-XVII ст., козацьких літописах XVII-XVIII ст., у подорожніх записках іноземних дипломатів, купців, мандрівників, які в різний час подорожували Україною, відчувається неабиякий інтерес до її території, кліматичних умов, побуту, культурних пам'яток тощо.

Описи: подорожей Україною та вражень про наш народ дають величезний і Цінний матеріал щодо географічних, побутових, економічних особливостей країни У найрізноманітніших галузях краєзнавства.

До більш пізніх описів слов'янських земель, зокрема України, належать ^аРабські, автори яких цікавилися географічними подробицями, побутом сусідніх ^Народів, торговельними шляхами. Цю інформацію вони збирали від своїх купців, "К" їздили в торговельних справах до Києва та інших міст Русі, або зустрічали в РОних країнах світу українських купців. Ці відомості здебільшого уривчасті, Днобічні й стосуються переважно тих сторін життя та звичаїв, які здавалися їм чайбільщ дивними. Меншою мірою вміщено подробиці географічні та ^еТногРафічні. Однак відомості арабських письмвнників цінні тим, що поповнюють Давню історію України (до IX ст.) деякими деталями.

- тена посольства хаііфа Муктадира до приволзьких

Хт. У ній автор згадує Київ. _нмн коаїнами у своїх працях 20-

А»-ЛА»О*, яки* багато подорожував різними країнами, у _V

5Срр. Хет. наводить докладніші географічні та етнографн. в«ом с Р ^_

ІЬдо слов'ян він зазначає, шо ^^йо" ZZ Х«ь про «

хретшши.,. і ті, що поклоняються сонцю. ного чисельність,

окремих слов'янських народів, містять дат про

0-х pp. X ст. "Книгу шляхів і держав". і VI-X ст. стосуються переважно боротьби візантійських

мператорів з київськими князями дохристиянських часіз. Найвідо*ііші серед них гвори Прокопія Кесарійського (друга половина VI ст.), патріарха Фотія (IX ст.), нстантина Порфирородного (X ст.), який у своєму творі в розділі

подає докладний опис подорожі русинів човнаї Дніпровими порогами і узбережжям Чорного моря до

(Константинополя),

Відомості про Україну епохи Київської Русі в західноєвропейських джерелах

..є—„„ „_ЛІІЦ більше уваги приділяли

розміри столиці - Києва. укпаїни в часи татарської навали

Мало приваблювала мандрівників територія Украшк в часи

(XIII ст.). Більше їх стало з'являтися в XV, -».^б5лние " ' 1^ m території України, Серед перши, європейських ^f~^3Z иТа B^LkL у Києві.

"князь Русів, великий і багатий володар.

приїзд, збі глися до нас. усі з радістю і мтапи нас... Так само приймали нас по ілій Русі. Польщі і Богемії. Данило (галицький князь) і його брат Василько -робили для нас бенкет і проти нашої волі гостили нас у себе днів з вісім"[2, с.10].

Віллєм Рубрук з Брабанту, посол до Золотої Орди від французького короля д_юд_0Ві_ка IX, в 1252 р. їхав через Крим, Перекоп і Донщину. Він зазначає, що тоді на Кримському узбережжі від Судака до Херсонеса було 40 укріплених міст і що майже в кожному розмовляли іншою мовою. Описує він і великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозилася на все узбережжя Чорного моря.

у XV-XVIct. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Це були переважно італійці, ясі взагалі багато мандрували світом. Деякі з них підтримували спеціальні зв'язки з Чорноморським узбережжям, де вже з XII ст. було багато генуезьких і венеціанських колоній. Здебільшого ці мандрівники перетинали Крим і причорноморські землі й лише зрідка - центральну Україну. Незважаючи на це, спогади цих мандрівників для нас також цінні.

Жільбер де Лянуа, посол Франції, Англії і Бургундії, в 1412 і 1421 pp. був у Польщі, Литві та Україні. У своїх спогадах він описує подорож у 1421 p., коли побував у Судовій Вишні, Львові, Белзі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Крем'янці, крім того був у Білгороді (Бессарабія), Малій Татарії (Степова Україна) і в Кафі (Феодосія). Про Кам'янець-Подільський він пише як про "прегарно розташоване місто".

У 1437 р. відбулася подорож посла Венеціанської Республіки Амброзіо Контаріні до перського шаха. Він їхав через Німеччину, Польщу, Україну, Литву, Крим, Грузію. Повертаючись до Венеції через Москву, він відвідав Луцьк, Житомир, Білгородку, Київ, Черкаси.

До початку XVI ст. належать "Записки" відомого дипломата. Сігізмунда Герберштейна. Описуючи географічне положення України, автор наоводить інформацію про Дніпро, Дністер і Дон. З-поміж міст згадує Стародуб, Брянськ, Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Київ, Канів, Черкаси, Берестя, подає також деякі відомості про чорноморські степи, Крим і Кубань.

Особливо цікавим є щоденник подорожі Михалона Литвина, литовського дипломата в Кримському ханстві, який у 1550 р. подорожував Україною й зібрав Цінні відомості про Київ, особливо багато - про грунти й природні багатства Київщини та всього Придніпров'я.

Посол німецького імператора Рудольфа II до козаків Еріх Лясота був одним з пертих іноземців, що залишив цікаві спогади про свою подорож на Запорізьку Січ улітку 1594 р. У його спогадах зафіксована відомості про міста, че])ез які він подорожував, - Львіеі, Почііїв, Прилуки, Кам'янець-Подільський, Київ, Переяслав.

Французи, німці, італійці, англійці, шотландці, датчани, шведи, голландці, ^=крійці, які вперше вступають'на українську землю за часів Козацької держави, зазвичай описують Україну в прихильних тонах, нерідко із захопленням, і ^ВіДзначають привабливі риси українців.

Одним з найдо кладніших описів України цих часів є щоденник подорожі Павла Алеппського. який подорожував Україною в 1654 і 1656 рр. разом зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм III. Україну він змальовує із захватом, 1 як "прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен".

В другій пол. XVII ст. територією України подорожував фраміузький купець Жан Шарден, що проводив пошук можливостей організації торгівлі діамантами. Розуміючи важливість географічного пізнання території, мови, звичаїв і побуту населення, історичних і архітектурних пам'яток, Жан Шарден одну з своїх дещо авантурних подорожей провів територією України. Зокрема, в своєму атласі він щ "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів" позначив в 1672 р. Крим.

Одним з перших проявів туристичних картографічних творів, що стосуються території України була гравюра А. Гогенберга, виконана за малюнком А. Пассоротті, що з документальною точністю зображує панораму Львова, що булі призначена для атласу "Опис відомих міст світу", виданого в Кельні в 1618 р.

Переконливим доказом інтересу до України є інформація, зафіксована в "Описі України" французького військового інженера Гійома Боппана (XVII ст.). Не випадково книгу Боплана відкриває опис Києва, який автор по прану називає "одним із найдавніших міст Європи". Адже це був споконвічний економічний, політичний, культурний центр українських земель. Надзвичайно колоритно, емоційно й з цікавими подробицями описано побут і звичаї українці».

В "Описі України" чимало місця відведено природно-географічним умовам Середнього Подніпров'я і Криму (географічне середовище, природа, кліматичні умови).

Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який неодноразово подорожу&ав українськими землями, залишив цікаві описи своїх вражень. Вони не тільки розкривають власне процес подорожування у XVII ст., а й є цінним джерелом відомостей з історії України тієї доби. Щоденник подорожей Вердума - фоліант обсягом 508 сторінок. Цікавими у цьому "Щоденнику" є передусім відомості про подорожі його автора Україною, зокрема Волинню та Поділлям, на початку 70-xpp.XVIIcT.

Загалом Вердум здійснив Україною чотири окремі подорожі. Перші дві були нетривалими. В грудні 1670 р. Вердум роз'їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад, до Польщі. В квітні того самого року він здійснив тижневу поїздку черізз Яворів до Янова. Третя подорож, уже в складі військової експедиції, тривала з 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Бгірі, де Вердум провів увесь вересень. З 4 листопада мандрівник знову вирушив у поїздку, що тривала без перерви понад п'ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р. Провівши у Львові два місяці, Вердум залишив Україну. Отже, всі його подорожі проходили на території сучасних Львівської, Тернопільської, Рівненське!, Хмельницької, Івано-Франківської, Вінницької областей. Саме для західноукраїнського регіону "Щоденник" Ульріха фон Вердума є незамінним джерелом з історії міст і сіл, що

використовуватися істориками, краєзнавцями, упорядниками туристських _мар трутів, екскурсоводами.

Велику історичну цінність мають спогади датського посла в Росії Юля Юста, який У 1711 Р- проїхав через усю Україну. Посол з особливою приємністю пише, шо всюди в Україні його вітали, пригощали й виявляли особливу увагу не тільки в містах, а й у селах [2, с.12].

Не менш цікавою є праця французького дипломата XVffl ст, Жана-Беиуа Ціерера "Літопис Малоросії, або історія козакіе-запорожців та козаків України, або Малоросії". Про краєзнавчий характер матеріалів переконливо свідчать навіть назви розділів книги: "Загальні відомості про Україну, або Малоросію, та про її населення"; "Опис течії Дніпра від річки Самари до міст Очакова та Кінбурна" (нині Миколаївська обл./' "Річки, укріплені міста та пороги, що існують на Дніпрі від гирла Самари до Очакова"; "Риба, яка водиться в Малороси"; "Тварини, що водяться на берегах Дніпра"; "Птахи, що водяться поблизу Дніпра".

Отже, історія подорожей іноземних мандрівників є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України з боку багатьох держав і народів Європи та Азії, а описи цих подорожей вміщують неоціненні відомості про географічні, істеричні особливості нашої країни в різні історичні епохи.

Вклад українців у географічні дослідження земної кулі. Мандрівники з України в своїх прагненнях пізнати світ відвідували країни Західної Європи, Близького Сходу. Українські купці вирушали на пошуки нових торговельних шляхів, вступали в контакти з іншими здійснювали завойовницькі походи на сусідні території.

.., Безумовно, що першою українською жінкою-мандрівницею можна вважати княгиню Ольгу, котра, як відомо, не тільки особисто об'їхала всю територію Київської Русі, а й побувала в гостях у візантійського імператора в Константинополі.

У духовному житті давньої України найважливішою подією було запровадження християнства. Віруючі люди, відвідуючи церкву, слухали на проповідях про життя Ісуса Христа, святу землю, святі місця. Згодом у багатьох з них з'являлась зацікавленість і потреба їх відвідати. Побожних людей, які подорожували до святих місць, називали пілігримами, богомольцями, прочанами, паломниками.

Першим вітчизняним мандрівником-паломником слід назвати Се. Антонія з

Чернігівщини, засновника Києво-Печерського монастиря. На Схід він ходив двічі.

Вперше, як зазначається в "Повісті временних літ", - за князювання Володимира

вятослаїіича: "Не в довгому часі знайшовся якийсь чоловік, мирянин з міста

моеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. І подався він у

грецьку землю, на гору А.фон" [2, с.13].

Вдруге Св. Антоній ходив на Схід у роки княжіння Святополка °«одимировича на знак протесту проти вбивства чим братів Бориса та Гліба.

Бачачи такг кровопролиття, преподобчий Антоній знову пішов на Святу Гору..," [2,с.13)

'^СіЬричні джерела повідомляють ще про трьох київських аершопрохідців, які в ХІ-Хії ст. подорожували на Схід, до святих місць: ігумена Дмитріївського монастиря Варлаама (м. Київ), ігумена Ніфонта (Волинського), інока Київського ПечерЧюж, монастиря Єфрема.

Першим українським паломником, який залишив опис своєї подорожі до Святої!$_емлі _ Єрусалима, був ігумен одного з монастирів Чернігівщини Данило. У відомому _ТЙОрі "Житие и хождение Данила Руския земпи игумена" Данило Паломц_ик описав свою подорож, яку здійснив у 1106-1108 pp. Свої записки він збагачу _{не лише} сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матерідд_ОМ географічного, історичного, етнографічного:іміст>, моментами сшлку^_{аіННЯі як}; засвідчують повагу приймаючої сторони до "руських паломників" і горді^._ть паломників за "свою Руську землю". Мабуть, завдяки цьому патріотизму ^{та св}Ькому й різнобарвному колориту "Житие и хождение..." Данила було перекладене грецькою, німецькою, французькою мовами.

На українській землі, за давніми літописами і хроніками, побувало багато проча^ зі Сходу і Заходу, яких приваблювала велич Києво-Печерської і Почаївської лавр, київської Софії, культурних і сакральних пам'яток інших регіонів України.

відважним і сміливим мандрівником був український козак Яків Малик, що в середцщ хуі _ст дістався до Індії, де став великим візиром Гуджарату і збудував там фортецю в ренесансному стилі.

їїерші подорожі вітчизняних та іноземних мандрівників, паломництво вірукн_шх людей, зростаючий потяг до знань у XVII-XIX ст., зумовили появу на украї^_ських землях визначних всесвітньо відомих мандрівників: іемлепрохідця Васид_я Григоровича-Барського, видатною українського иисьменника-гуманіста, Ф'^лскЧ>фа, мислителя, просвітителя й педагога Г. С. Сковороди, дослідника і ^етн0І"Ьафа Миколи Миклухо-Маклая та багатьох інших співвітчизників, які І вписа_ли золоті сторінки в історію становлення туризму в Україні.

Слід визначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних раиоці_в земної кулі. Серед них особливе місце посідає мандрівник і письменник світо^_ого значення Василь Григорович-Барський.

Зародився Василь Григорович-Барський (псевдоніми - Аиьбов, Плака, ий, р_ос) [701 р. в Києві в родині небагатого купця. Григоровичі, котрі дили з подільського містечка Бар, жили спочатку иа Печорській Слобідці, а потіц переселилися на Поділ, де в ті часи зосереджувалося ремісниче й торгове ^житга міста. Крім того, сюди тягнулося студентство з усього слов'янського світу -^до ^намениггої Києво-Могилянської академії, що здавна славилася своїми професорами та випускниками.

Початкову освіту Барський здобув удома. Читати й писати його навчи» бать^_{0 а} потім у академії йому було найнято учителя. Як згздуваь пізніше його

цолд рт Іван, видатний архітектор XVII] ст., Василь з дитинства вирізнявся допитливістю та цікавістю до інших земель.

В 1715-1723 pp. Веісиль Барський навчається в Київській академії. В 1723 р. він відправляється до Львова, де йому вдається поступити в Єзуїтську академію під псевдонімом Карський. Me єзуїти швидко здогадались, щ мають справу з православним і вигнали його. В серпні 1 724 р. він розпочинає свою довготривалу подорожі пертим пунктом було обрано Рим. Окрім того Василь Григорович-Барський відвідав за свою двадцятичотирьохрічну подорож о. Корфу, святу гору Афон, Палестину, Сирію, Аравію, ЄгипетСинайську гору, Константинополь, Емір, Антіохію, Македонію, Болгарію, Молдову, Польщу.

Палке бажання побачити світ, відкрити його для себе, почерпнути нові звання, вигострити розум - це були не другорядні мотиви, якими керувався Григорович-Барський, вирушаючи в мандри. Щоправда, форму подорожі йому довелося вигадувати, як кажуть, на ходу - це було паломництво до святих місць..

З щодень ика Барського можна иайдокладніше довідатись, як люди з невеликими статками подорожували у XVIII ст. Зокрема, тут є відомості про добре організовану систему притулків для подорожніх у європейських містах, про монастирі та інші релігійні заклади, які допомагали православним прочанам на Балканах і в Греції, а також про караванні маршрути Близького Сходу. Слід зазначити, що в той час великого значення набувала звичайна гостинність, яку виявляла переважна маса простолюду і якої' так погребували зморені подорожні. Барський описує ще й значення та типи подорожніх документів, а також способи, вдаючись до яких міста й містечка звичайно контролювали тих, хто заходив у їхні мури.

Барський ретельно описав, додаючи до описів ілюстрації, кожне велике місто, куди він заходив, звертаючи особливу увагу яа архітектурні пам'ятки, фортифікаційні споруди і, звичайно, храми та церкви. Крім того, він придивлявся до базарів, водопостачання, вуличного освітлення, а також одяг місцевих мешканців. Він не раз відзначав культурні характеристики населення й подавав розлогі екскурси в історію різних етнічних груп, як-от, скажімо, венеціанських греків, євреїв у Салоніках або єрусалимських арабів. Зрозуміло, Барського цікавила передусім релігія, зокрема православ'я, тому він намагався відвідати та описати кожне місце, пов'язане з історією раннього християнства. А втім, він був критичним та об'єктивним спостерігачем і відзначав, що обожнювані кістки Святого Миколая поблизу Барі - ймовірно, мармурові копії, й висловлював сумнів Щодо справжності "священного вогню" на місці Христової гробниці в Єрусалимі. ⁸¹ останніх етапах своїх мандрів Барський, зосередившись на вивченні гтвдької ^Мови> подав неоціненну картину діяльності різноманітних грецьких шкіл, що під Уманським ярмом зберігали грецьку культуру.

Особливо цікаві ті місця щоденника Барського, де йдеться про самого автора. еред нами постає типовий образ людини, яка могла сформуватись у Київській ^адем» на початку XVIII ст. Цей портрет зачаровує і вражає читача. Найбільше

сонцем і серед дошкульного холоду, часто з»^Р"™ ^_(тга,_{1ізнанню},

оув p „Р,_Я1.._И„_{ІЙ Рос}» підкреслюючи своє поаджевня.

під малюнками- ^Ва™ ™* ' "^Ш _г^_{тягнутий у} час перші нотатки зроблено Шндрт,*» гя^у ^ Р ^ _{в yd;( відомих}

, які в» В. Григорович-Барський понад *а десятая під.

«І».

підтримку ^{в Т}°Д'^ШНЬОГО російського посла О. А. Вишнякова, який досить прихильно ставився до мандрівника і сприяв його творчій роботі. Проте вже не частав йото живого, а з новим послом А.І. Неплюсвим спільної мови не знайшов. Отже, зібравшись із силами, вклавши в торбу рукопис і книги, В. Григорович-Карський квапливо покинув столицю Туреччини і вирушив до рідної землі.

З осекі 1746 р. до зими 1747 р. В. Григорович-Барський щюбув у Бухаресті, де ія-жко захворів. Пише восени 1747 р. він повернувся до Києва.

В одному з документів, виданому Григоровичу-Барському на острові Кіпрі у 1737 р- і ітринегеному ним у Київ, описано зовнішність мандрівника: "Василій Григорович чернець зросту високого, обличчям смуглявий, очі світло-карі, брови rvcri, чорні, зрослися разом". Подібний, але набагато виразніший опис, зроблений його братам Іваном, подав В. Рубан у передмові до першого видання записок: "Зросту високою, волосся на голові й бороді чорне, без усякої сивини, обличчям смуглявий, тілом дорідний, брови чорні, високі, великі й майже разом зійшлися, очі гострі, карі, ніс короткий; як одягом, так і вимовою та статурою схожий був на грека". Вказано тут і на те, що В. Григорович-Барсмсиїі "вдачі веселої та жартівливої, цікавиться всякими науками й мистецтвами, а найбільше