Класифікація визначень

1. По суб'єктах:

1) одноосібні - виносяться одним суддею;

2) колегіальні - виносяться при колегіальному розгляді.

2. По порядку постанови й оформлення:

1) визначення в формі окремого процесуального документа - складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин, в яких повинні бути зазначені:

а) дата і місце винесення ухвали;

б) найменування суду, який виніс визначення, склад суду і секретар судового засідання;

в) особи, які беруть участь у справі, предмет спору або заявлене вимога;

г) питання, про яке виноситься ухвала;

д) мотиви, з яких суд прийшов до своїх висновків, і посилання на закони, якими суд керувався;

е) судове постанову;

ж) порядок і строк оскарження ухвали суду, якщо воно підлягає оскарженню;

2) визначення, що заносяться до протоколу судового засідання, - виносяться при вирішенні нескладних питань. Ухвала може бути винесено судом після обговорення на місці без видалення до нарадчої кімнати.

3. За змістом:

1) підготовчі - такі визначення, якими вирішуються виникають протягом всього розгляду приватні процесуальні питання, що мають на меті підготувати нормальний розвиток процесу і забезпечити винесення законного і обгрунтованого судового рішення. Виносяться такі визначення одноосібно суддею;

2) заключні визначення - завершують виробництво в суді першої інстанції. Підставою для винесення заключних визначень може бути волевиявлення сторін (відмова від позову, мирова угода). При виявленні випадків порушення законності суд вправі винести окрему ухвалу і направити його до відповідних організацій або відповідним посадовим особам, які зобов'язані протягом місяця повідомити про вжиті ними заходи щодо усунення даних порушень.

Повноваження суду касаційної інстанції

Суд має право:

1) залишити рішення без зміни, а скаргу або протест - без задоволення. Суд здійснює дане право у разі, якщо визнає, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим. 2) скасувати рішення повністю або частково і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому або в тому ж складі суддів. Рішення скасовується повністю, якщо судом було виявлено порушення або неправильне застосування норм матеріального права і в частині, що суперечить закону.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими у разі, якщо:

1) суд не застосував закон, який підлягає застосуванню; 2) суд застосував закон, який не підлягає застосуванню; 3) суд неправильно витлумачив закон.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню незалежно від доводів касаційних скарги, подання в разі, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі; 2) справу розглянуто судом за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі і не повідомлених про час і місце судового засідання; 3) при розгляді справи були порушені правила про мову, на якому ведеться судове виробництво; 4) суд розв'язав питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі; 5) рішення суду не підписано суддею або будь-ким із суддів або рішення суду підписано не тим суддею або не тими суддями, які зазначені в рішенні суду; 6) рішення суду прийнято не тими суддями, які входили до складу суду, що розглядав справу; 7) у справі відсутній протокол судового засідання;

8) при прийнятті рішення суду були порушені правила про таємницю наради суддів.

3. Скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити заяву без розгляду.

4. Змінити рішення чи винести нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, якщо обставини, що мають значення для справи, встановлені на підставі наявних, а також додатково представлених матеріалів, з якими ознайомлені боку

Поняття судових доказів. Доказові факти

Судові докази - передбачені і регламентовані законом процесуальні засоби доказування (пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові і речові докази, аудіо-та відеозаписи, висновки експертів, а також відомості про обставини справи, які з них отримано).

Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи.

Судові докази складаються з двох тісно взаємопов'язаних елементів: відомостей про факти (утримання) і засобів доказування (процесуальна форма).

Факти можуть бути визнані доказами тільки за умови дотримання закону, тобто дані факти повинні бути отримані, оформлені і досліджено за дотриманням закону. Це гарантує достовірність отриманої інформації. Докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Під порушенням закону розуміються: 1) отримання відомостей про факти з не передбачених законом засобів доказування;

2) недотримання процесуального порядку отримання відомостей про факти в судовому засіданні;

3) залучення в процес доказів, здобутих незаконним шляхом.

Класифікація доказів

Докази поділяються на:

1) початкові і похідні.

Первісними є докази-першоджерела, похідними - докази, які відтворюють зміст іншого доказу. Між похідним доказом і фактом, про який вона свідчить, завжди варто принаймні ще один доказ, 2) прямі і непрямі - поділ грунтується на тому, чи дає доказ можливість зробити лише один певний висновок про шуканому факт - про наявність його або відсутності - або кілька ймовірних висновків.

Прямим називається доказ, який, навіть будучи взятим окремо, дає можливість зробити лише один певний висновок про шуканому факт.

Непрямий доказ, узята окремо, дає підставу не для одного певного, а для кількох можливих висновків, кількох версій щодо шуканого факту. Тому одного непрямого докази недостатньо, для того щоб зробити висновок про шуканому факт. Якщо ж непрямий доказ взяти не в окремо, а у зв'язку з іншими доказами у справі, то, зіставляючи їх, можна відкинути необгрунтовані версії та прийти до одного певного висновку;

3) поділ за джерелом - особисті і речові. Розподіл здійснюється в залежності від того, чи є джерелами отримання відомостей люди чи речі.

До особистих доказів відносять пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновки експертів; до речових - різного роду речі.

Суд зобов'язаний виявити неупередженість і об'єктивність у дослідженні представлених доказів, не віддаючи заздалегідь перевагу тим чи іншим доказам. Інша справа, що в ході процесу ті чи інші докази можуть бути не прийняті судом після їх дослідження.

Належність і допустимість доказів

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належність - значення докази для правильного розгляду і вирішення справи. Допустимість докази - підтвердження обставин справи чітко визначеними в законі засобами доказування і ніякими іншими. При цьому всі етапи даного процесу проходять з урахуванням однієї мети - повного, грамотного і справедливого розгляду справи.

При оцінці документів або інших письмових доказів суд зобов'язаний, з урахуванням інших доказів переконатися в тому, що такі документ або інший письмовий доказ виходять від органу, уповноваженого представляти даний вид доказів, підписані особою, яка має право скріплювати документ підписом.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду

Стадія підготовки - самостійна стадія судового процесу, що включає сукупність процесуальних дій, здійснюваних для забезпечення правильного та своєчасного розгляду та вирішення справи.

Мета стадії підготовки справ до судового розгляду - забезпечення його правильного та своєчасного розгляду та вирішення. Підготовка справ до судового розгляду незалежно від обсягу та складності здійснюваних процесуальних дій є обов'язковою стадією процесу. Це вимога встановлена ​​законодавцем у зв'язку з тим, що дана стадія виконує дуже важливі завдання, які сприяють грамотному, повного та справедливого розгляду справи і винесення рішення.

Підготовка справи як стадія процесу починається з моменту винесення суддею відповідної ухвали та триває до винесення ухвали про призначення справи до розгляду в судовому засіданні. Дана стадія проводиться за участю сторін, інших осіб, їхніх представників, а всім процесом керує суддя одноосібно.

Підготовка справи до судового розгляду може мати місце тільки після порушення цивільної справи, тобто після прийняття заяви.

Завданнями підготовки справи до судового розгляду є:

1) уточнення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 2) визначення закону і правовідносин сторін, якими слід керуватися при вирішенні справи; 3) вирішення питання про склад осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу; 4) представлення сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі, необхідних доказів; 5) вирішення питання про примирення сторін. Значення стадії:

1) точне виконання вимог закону про підготовку справ до судового розгляду направлено на попередження судової тяганини і бюрократизму в судочинстві; 2) забезпечення правильного і грамотного розгляду справи; 3) прискорення процесу розгляду спору; 4) полегшення подальшого розгляду справи. На даному етапі судового розгляду відбувається уточнення обставин, які при майбутньому розгляді можуть знадобитися для винесення рішення щодо спору.

Частини стадії судового розгляду в цивільному процесі

Порядок проведення судового засідання має складну структуру і складається з наступних етапів:

1) підготовча частина - відбуваються наступні дії:

а) відкриття судового засідання - в ​​призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка цивільна справа підлягає розгляду;

б) перевірка явки учасників процесу;

в) роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків;

г) видалення свідків із залу судового засідання

д) оголошення складу суду і роз'яснення права самовідводу і відведення;

е) роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків;

ж) вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі;

з) роз'яснення експерту і спеціалісту їх прав і обов'язків, а також попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, про що у нього береться підписка, яка додається до протоколу судового засідання;

2) розгляд справи по суті - наступна послідовність дій:

а) головуючий вимовляє доповідь;

б) потім головуючий з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони закінчити справу укладенням мирової угоди

в) суд встановлює послідовність дослідження доказів;

г) безпосереднє дослідження доказів;

д) закінчення розгляду справи по суті. Після дослідження всіх доказів головуючий надає слово прокурору, представнику державного органу або представникові органу місцевого самоврядування, з'ясовує у інших осіб, які беруть участь у справі, їх представників, не бажають вони виступити з додатковими поясненнями. За відсутності таких заяв головуючий оголошує розгляд справи по суті закінченим;

3) судові дебати - складаються з промов осіб, які беруть участь у справі, їх представників. У судових дебатах першим виступає позивач, його представник, потім - відповідач, його представник;

4) винесення рішення:

а) видалення суду для прийняття рішення

б) оголошення рішення суду.

Оцінка доказів

Одним з елементів доказування у справі є оцінка доказів. Правильна оцінка судом доказів має першорядне значення для винесення законного і обгрунтованого рішення.

Оцінка доказів є визначення належності, допустимості доказів, їх достовірності, достатності та наявності взаємної зв'язку.

Оцінка доказів має внутрішню (логічну) і зовнішню (правову) сторони.

Логічна сторона оцінки доказів полягає в тому, що в процесі всього ходу судового доказування суд, особи, які беруть участь у справі, та інші суб'єкти доказування виробляють логічні операції з аналізу доказів, їх належності та допустимості до справи, об'єднують наявні відомості про факти в єдину систему зібраних доказів, займаються спростуванням спочатку побудованих версій.

Оцінка доказів має свій зміст. Зміст оцінки доказів включає в себе визначення допустимості, належності, достовірності, достатності та взаємозв'язку всієї сукупності доказів. Оцінка доказів може бути рекомендаційної і владної в залежності від того, хто оцінює докази.

Оцінка доказів в залежності від рівня пізнання має характер попередньої, остаточною і контрольної оцінки.

Попередньою називається оцінка доказів, яка дається суддею (судом) у ході прийняття, дослідження доказів, тобто до видалення суду в нарадчу кімнату для винесення рішення.

Остаточною називається оцінка доказів, яка дається тільки судом в умовах дорадчої кімнати і служить основою для прийняття вольового акту - судового рішення. Мета остаточної оцінки доказів - встановлення фактів у справі.

Контрольна оцінка доказів проводиться вищестоящими судами при розгляді справи в касаційному порядку або в порядку нагляду.

Сутність і значення стадії касаційного оскарження

Право касаційного оскарження - встановлена ​​законодавством можливість бере участь у справі особи захистити права, свободи і законні інтереси в суді другої інстанції шляхом подачі касаційної скарги або подання і перегляду судових постанов, що не вступили в законну силу.

Подача касаційної скарги, подання - необхідна і єдине процесуальна дія, що породжує право і обов'язок вищого суду порушити касаційне провадження і перевірити не вступило в законну силу рішення.

Право на подачу скарги обмежено 10-денним терміном, що обчислюється від дня прийняття рішення в остаточній формі, а не з дня вручення або напрямки сторонам та іншим бере участь у справі копії рішення по справі. Для деяких категорій справ існують скорочені строки або особливі порядки їх обчислення. Даний термін може бути пропущений лише з поважних причин, при відсутності поважних причин втрачається право на оскарження.

Касаційні скарга, подання подаються через суд, який прийняв рішення.

Постанова суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, переглядається судом другої інстанції в наступному порядку:

1) рішення районних судів, рішення гарнізонних військових судів - відповідно, до Верховного суду республіки, краєвий, обласний суд, суд міста федерального значення, суд автономної області, суд автономного округу, окружний військовий суд; 2) рішення Верховних судів республік, крайових, обласних судів, судів міст федерального значення, суду автономної області, судів автономних округів, окружних (флотських) військових судів - до Верховного Суду РФ; 3) рішення Судової колегії в цивільних справах та Військової колегії Верховного Суду РФ - в Касаційну колегію Верховного Суду РФ. Суддя, одержавши касаційну скаргу, зобов'язаний насамперед перевірити, чи має право особа подати її та чи дотримані вимоги до її змісту.

Касаційні скарга, подання та додані до них письмові докази подаються до суду з копіями, число яких повинно відповідати числу осіб, що беруть участь у справі. Крім права на подачу скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї. Це здійснюється у письмовій формі в суді касаційної інстанції до прийняття ним відповідного судового рішення.

Процесуальний порядок перегляду за нововиявленими обставинами

Перегляд за нововиявленими обставинами - самостійна виняткова стадія цивільного процесу, порушувана за заявою особи, що бере участь у справі, або його представника, який оскаржує судовий акт у зв'язку з відкриттям нових існували обставин, які не були і не могли бути відомі заявникові в період судового розгляду.

Нововиявлена ​​обставина - юридичний факт, який не був і не міг бути відомий особі, згодом який заявив про це суду, на момент розгляду справи і ставить під сумнів зроблені судом висновки.

Провадження з перегляду судових рішень, ухвал за нововиявленими обставинами порушується за ініціативою осіб, що беруть участь у справі. Заява про перегляд постанови подається до суду першої інстанції. Якщо апеляційна, касаційна або наглядова інстанції змінили рішення суду першої інстанції або прийняли нове рішення, то заява про перегляд за нововиявленими обставинами подається до суду, який прийняв нове рішення.

Термін звернення - 3 місяці з дня встановлення підстав перегляду. День встановлення - день, коли відповідна особа стало відомо або повинно було стати відомо про відкриття підстав для перегляду.

При відкритті істотних для справи обставин обчислення строку подачі заяви починається з дня відкриття цих обставин.

Суд, який прийняв до розгляду заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами, зобов'язаний сповістити осіб, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду, однак їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви.

Склад суду, порядок і строки розгляду заяви визначаються відповідною інстанцією, яка розглядає справу.

При розгляді заяви виробництво здійснюється скорочено.

Порядок видачі судом виконавчого листа, дубліката виконавчого листа

Примусове виконання вступило в законну силу судового акта проводитися на підставі виконавчого листа.

Виконавчий лист на підставі судового акту, прийнятого арбітражним судом першої або апеляційної інстанції, видається тим судом, який прийняв відповідний судовий акт.

Виконавчий лист видається після набуття судового акту в законну силу, за винятком випадків негайного виконання. У цих випадках виконавчий лист видається одразу після прийняття такого судового акта або звернення його до негайного виконання. Виконавчий лист видається стягувачеві або за його клопотанням направляється для виконання безпосередньо арбітражним судом. Виконавчий лист на стягнення грошових коштів в дохід бюджету направляється арбітражним судом до податкового органу, інший уповноважений державний орган за місцем знаходження боржника.

За загальним правилом по кожному судовому акту видається один виконавчий лист, якщо законом не встановлено інше. Однак, якщо судовий акт прийнятий на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, арбітражний суд за клопотанням стягувача видає кілька виконавчих листів з точним зазначенням в кожному з них місця виконання або тієї частини судового акта, яка підлягає виконання за даним виконавчим листом.

У разі втрати виконавчого листа новий лист не видається, а видається його дублікат. Заява про видачу дубліката виконавчого листа може бути подано до закінчення терміну, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання, за винятком випадків, якщо виконавчий лист був втрачений судовим приставом - виконавцем або іншим здійснюють виконання особою і стягувачу стало про це відомо після закінчення терміну, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання. У цих випадках заява про видачу дубліката виконавчого листа може бути подано протягом місяця з дня, коли стягувачу стало відомо про втрату виконавчого листа.

У разі задоволення заяви на основі визначення про видачу дубліката видається відповідний документ, у верхньому правому куті якого вказується «дублікат». Дублікат має таку ж юридичну силу, як і загублений справжній виконавчий лист.

Провадження у справах за участю іноземних осіб

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні організації і міжнародні організації мають право звертатися в суди РФ для захисту своїх порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів. Іноземні особи користуються процесуальними правами і виконують процесуальні обов'язки нарівні з російськими громадянами та організаціями (ч. 1 і 2 ст. 398 ЦПК РФ).

Разом з тим Уряд РФ може встановити відповідні обмеження щодо іноземних осіб держав, в судах яких допускаються такі ж обмеження процесуальних прав російських громадян і організацій.

Відповідно до правил ст. 399 ЦПК РФ цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземних громадян, осіб без громадянства визначаються їх особистим законом, тобто правом країни, громадянами якої вони є. У разі, якщо громадянин поряд з громадянством РФ має і іноземне громадянство, її особистим законом вважається російське право. При наявності у громадянина декількох іноземних громадянств її особистим законом вважається право країни, в якій він має місце проживання. У разі якщо іноземний громадянин має місце проживання в Російській Федерації, її особистим законом вважається російське право. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання. Особа, яка не є на основі особистого закону процесуально дієздатним, може бути на території РФ визнано процесуально дієздатним, якщо воно відповідно до російського правом володіє процесуальної дієздатністю.

Особистим законом іноземної організації вважається право країни, в якій організація заснована. На основі особистого закону іноземної організації визначається її процесуальна правоздатність. Іноземна організація, яка має відповідно до особистого закону процесуальної правоздатністю, може бути на території РФ визнана правоздатною у відповідності з російським правом. Процесуальна правоздатність міжнародної організації встановлюється на основі міжнародного договору, відповідно до якого вона створена, її установчих документів або угоди з компетентним органом РФ.

Суд самостійно встановлює зміст норм іноземного права і не повинен покладати на сторони обов'язок щодо доказування змісту таких норм.

Тільки за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором РФ або федеральним законом, допускаються:

пред'явлення в суді України позову до іноземній державі;

залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи;

накладення арешту на майно, що належить іноземній державі та знаходиться на території РФ, і прийняття по відношенню до цього майна інших заходів щодо забезпечення позову;

звернення стягнення на це майно в порядку виконання рішень суду.

Третейський суд як несудова форма захисту порушеного права

Основним джерелом, що регулює розгляд справ в третейських судах, є Федеральний закон від 24.07.2002 р. № 102-ФЗ «Про третейські суди в Російській Федерації».

Третейський суд - постійно діючий третейський суд чи третейський суд, утворений сторонами для вирішення конкретного спору (далі - третейський суд для вирішення конкретного спору). Третейський суддя - фізична особа, обрана сторонами або призначена у погодженому сторонами порядку для вирішення спорів у третейському суді.

Суперечка може бути переданий на вирішення третейського суду при наявності укладеного між сторонами третейської угоди. Третейська угода може бути укладена сторонами у відношенні всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв'язку з будь-яким конкретним правовідносинами. Третейська угода про вирішення спору за договором, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і могли бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (договір приєднання), дійсно, якщо така угода укладена після виникнення підстав для пред'явлення позову. Третейська угода щодо спору, який знаходиться на вирішенні в суді загальної юрисдикції або арбітражному суді, може бути укладено до прийняття рішення у спорі компетентним судом.

По суті розглянутого спору третейський суд виносить третейський рішення. Третейське рішення має цілу низку специфічних рис, які відрізняють третейські суди від інших юрисдикційних органів

Компетенція третейського суду грунтується на угоді сторін. При наявності третейської угоди третейський суд має компетенцію на розгляд спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв'язку з будь-яким конкретним правовідносинами.

Речові докази

Речовими доказами називаються різні предмети, які своїми властивостями, зовнішнім виглядом, змінами, місцем знаходження, належністю здатні підтвердити або спростувати існування юридичних або доказових фактів, необхідних для правильного вирішення справи.

У законі не може бути даний вичерпний перелік предметів (об'єктів), які здатні виступати в якості речових доказів у цивільному процесі.

Речовий доказ може бути власне доказом і одночасно як доказом, так і об'єктом спору.

Речові докази подаються сторонами в обгрунтування своїх вимог або заперечень. Особа, яка представляє певний предмет в якості речового доказу або подала клопотання про його витребування, повинна вказати, які мають значення для справи обставини можуть бути встановлені цим доказом. Слід підкреслити, що особа, заявляючи клопотання про витребування речового доказу від осіб, що беруть участь або не беруть участь у справі, повинно не лише описати цю річ, а й вказати причини, що перешкоджають самостійному її отримання, а також підстави, за якими вона вважає, що річ знаходиться у даної особи чи організації

Зберігання витребуваних речових доказів здійснюється різними способами. Стаття 71 ЦПК встановлює порядок зберігання, що забезпечує схоронність представлених або витребуваних речей.

Речові докази зберігаються в справі або за особливою описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речі, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються в місці їх знаходження. Вони повинні бути детально описані, а в разі необхідності сфотографовані і опечатані. Суд вживає заходів до збереження речей у незмінному стані.

У випадку, коли речовим доказом служить саме спірне майно, його збереженню сприяє вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту (ст. 134 ЦПК).

Суд пред'являє речовий доказ сторонам і отримує їх пояснення з приводу фактичних даних, що містяться в цьому доказі. Він може пред'являти речовий доказ свідкам, якщо це необхідно для усунення протиріч у доказах або для більш достовірного з'ясування фактів.

Предмет, який виступає в якості речового доказу, може бути підданий експертному дослідженню, коли потрібні спеціальні знання для виявлення змісту речового доказу.

Письмові докази

Письмовими доказами є акти, документи, листи ділового чи особистого характеру, що містять відомості про обставини, що мають значення для справи.

Речову основу письмових доказів складають предмети об'єктивного світу (найчастіше папір, дерево, метал) будь-якої форми та якості, здатні зберегти нанесені письмові знаки.

Письмові докази бувають різних видів: 1) документи; 2) акти; 3) листи ділового характеру; 4) листи особистого характеру (ст. 63 ЦПК).

У науці цивільного процесуального права є загальноприйнятим думку, що, як правило, письмовий доказ у процесі своєї освіти проходить три стадії: 1) сприйняття суб'єктом дійсності; 2) збереження отриманих відомостей у пам'яті; 3) закріплення відомостей на предметі за допомогою умовних знаків (букв, цифр, нот).

Письмові докази різноманітні і розрізняються за своїм походженням, процесу формування, зовнішньої форми, змісту.

Найбільш сталою є класифікація письмових доказів по: 1) суб'єкту походження письмового доказу; 2) характером змісту письмового доказу; 3) формі.

По суб'єкту, від якого виходять письмові докази, їх поділяють на офіційні і приватні (неофіційні).

Письмові докази, як правило, надаються в оригіналі. Якщо подано копію документа, суд має право у разі необхідності вимагати подання оригіналу (ч. 3 ст. 65ГПК).

Способом дослідження письмових доказів, тобто способом пізнання які у них відомостей, може бути їх прочитання.

Якщо письмовий доказ виконано способом листи, скрутним для прочитання суду (шифром, стенографією, тайнописом і т. д.), суд вдається до допомоги особи, яка має спеціальними знаннями, тобто експерта. У цивільному процесуальному законі встановлені особливі процесуальні гарантії збереження таємниці особистого листування громадян. Вона може бути оприлюднена у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими це листування відбувалася. В іншому випадку таке листування оголошується і досліджується у закритому судовому засіданні.

Показання свідків

Свідком може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Свідок - це особа, що викликається в суд для повідомленнь про безпосередньо їм сприйнятих або передані йому факти, що мають значення для справи. Він відрізняється від осіб, які беруть участь у справі, тим, що не має юридичної зацікавленості у результаті справи.

Свідок - юридично незацікавлена ​​особа. Однак ця обставина не виключає наявності у нього іншого зацікавленості в результатах вирішення справи, яка витікає з відносин товариства, спорідненості, симпатій і антипатій, зв'язок по роботі.

Можливість наявності у свідка інший, неюридичної зацікавленості не дає підстав до того, щоб взагалі не використати таку особу в якості джерела доказів.

У цивільному процесуальному законодавстві закріплені дві основні обов'язки свідка - з'явитися за викликом суду і дати правдиві показання за відомими йому обставинами справи (ст. 62 ЦПК).

Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, він піддається штрафу в розмірі до ста встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці, а при неявці по вторинному викликом - примусовому приводу (ч. 2 ст. 160 ЦПК).

Для того щоб забезпечити гарантію отримання достовірних показань свідка, закон встановлює, що в їх якості не можуть бути викликані і допитані:

1) представники по цивільній справі або захисники у кримінальній справі - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представник або захисника;

2) особи, які в силу своїх фізичних чи психічних недоліків нездатні правильно сприймати факти чи давати про них правильні показання (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 61 ЦПК).

Цікавою є проблема імунітету свідків, тобто права свідка відмовитися від дачі показань у суді та обов'язки суду в окремих, передбачених у Конституції РФ і федеральних законах випадках звільняти свідка від дачі показань.

Висновок експерта

Висновок експерта (експертів) як засіб доведення формується в результаті дослідження окремих фактичних обставин справи особами, що володіють спеціальними знаннями в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла.

Обізнані особи, які мають спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки і ремесла, що залучаються судом для проведення експертизи, називаються судовими експертами.

Експертиза є дослідження представлених судом об'єктів, проведене експертами на базі спеціальних пізнань і на науковій основі з метою отримання відомостей про факти, що мають значення для правильного вирішення справи, що здійснюється в певному процесуальному порядку і з дотриманням встановлених в процесуальному законі правил.

Судовим доказом є не експертиза як спосіб дослідження, вилучення і отримання інформації про фактичних обставин, а висновок експертів, сформульоване на основі експертизи.

Процесуальне становище експерта розглядається як несумісне з положенням члена суду, прокурора, свідка, перекладача, представника, секретаря судового засідання. Цим досягаються об'єктивність та істинність висновків експертів як судових доказів.

Експерт може давати відповіді лише з питань факту, але не права.

Експертиза в цивільному процесі призначається тільки судом або суддею і проводиться у встановленому цивільним процесуальним законом порядку (ст. 75 ЦПК). Вона ділиться на види залежно від: 1) характеру застосування спеціальних знань при дослідженні; 2) якості проведеної експертизи та її повноти.

Участь спеціаліста в цивільному процесі

Участь спеціаліста відноситься до порівняно новому явищу в цивільному судочинстві.

Правове становище спеціаліста й експерта багато в чому схоже. Так, залучення експерта та спеціаліста необхідно в тих випадках, коли потрібні певні спеціальні пізнання і навички в будь-якій сфері, що необхідно для доказу обставин, на які посилаються особи, що беруть участь у справі. Призначення експертизи проводиться у випадках, коли необхідно проведення дослідження, здійснення технічних дій, проведення порівняльного аналізу тощо Експерт і фахівець є учасниками процесу, але не є особами, які беруть участь у справі. Вони мають однакові процесуальними правами і несуть однакові процесуальні обов'язки. Ним може бути заявлений відвід по одних і тих самих підстав.

Однак, на відміну від висновку експерта консультація фахівця не відноситься до засобів доказування. Конструкція ч. 1 ст. 55 ЦПК РФ, чітко окреслює коло засобів доказування при переході на змагальну модель правосуддя у цивільних справах, обмежує можливості суду та осіб, які беруть участь у справі, щодо встановлення дійсних обставин правової колізії.

Законодавець у ч. 3 ст. 185 ЦПК РФ вказує, що з метою з'ясування містяться в аудіо-чи відеозапису відомостей суд вправі залучити фахівця, а в необхідних випадках призначити експертизу.

Негайне виконання судового рішення

Із загального правила про те, що рішення виконується після набрання законної сили, є винятки: обов'язкове і факультативне негайне виконання.

Обов'язкове негайне виконання здійснюється в силу прямого припису закону. Відповідно до ст. 210 ЦПК негайному виконанню підлягають рішення:

1) про присудження аліментів, 2) про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не понад ніж за один місяць; 3) про присудження колгоспнику оплати за працю, але не понад середнього заробітку за один місяць; 4) про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника; 5) про призначення дати виборів представницьких органів місцевого самоврядування і виборних посадових осіб місцевого самоврядування.

Факультативне негайне виконання здійснюється на прохання позивача, прийнятої судом. Згідно зі ст. 211 ЦПК можуть бути негайно виконані рішення повністю або в частині:

1) про присудження платежів у відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника; 2) про присудження винагороди, що належить автору за використання його авторського права, автору відкриття, винахіднику, яка має авторське свідоцтво, за використання його винаходу, автору раціоналізаторської пропозиції за його пропозицію і автору промислового зразка, що має свідоцтво, за використання цього зразка; 3) по всіх інших справах, якщо внаслідок особливих обставин уповільнення у виконанні рішення може призвести до значної шкоди для стягувача або саме виконання може виявитися неможливим.

При допущенні негайного виконання з підстав, зазначених у пункті 3 цієї статті, суд або суддя може зажадати від позивача забезпечення повороту виконання рішення на випадок скасування рішення суду або судді.

Питання про допущення негайного виконання рішення розглядається в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про негайне виконання.

На рішення суду або судді з питання про негайне виконання рішення може бути подана скарга або принесений протест. Подача окремої скарги чи протесту на ухвалу про негайне виконання рішення не зупиняє виконання цієї ухвали.