Парламентський контроль за діяльністю уряду в зарубіжних країнах

Головною формою парламентського контролю нерідко називають постановку питання у представницькому органі про довіру уряду. Результатом постановки питання про довіру уряду може бути його відставка. Тому в такому випадку слід говорити не про парламентський контроль за урядом, а взагалі про відповідальність уряду. Най поширенішою формою контролю в країнах з парламентарними та змішаною республіканською формами правління є запитання депутатів, звернені до глави уряду або окремих міністрів. Запитання можуть бути усні й письмові. Для оголошення усних запитань у парламентах звичайно встановлюється спеціальний час. Для відповіді на письмові запитання члени уряду завжди мають певний час, наприклад, відповідь надати на пізніше, ніж через 30 днів (Бельгія, Франція). Ще одним способом впливу парламенту на уряд є інтерпеляція і наближені до неї процедури. Інтерпеляція – це сформульована одним або групою депутатів і подана в письмовій формі вимога до окремого міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики. На відміну від звичайних депутатських запитань, які можуть бути поставлені в процесі роботи обох палат, інтерпеляції, за деякими винятками, вносяться тільки в нижні палати, перед якими уряди несуть відповідальність. Парламентська практика Великобританії та інших англомовних країн не знає процедури інтерпеляції. Своєрідним замінником тут є пропозиція – це проект резолюції, в якій визначається позиція нижньої палати з певного питання. Ще однією формою контролю є робота омбудсмана – спеціальної посадової особи, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади та посадових осіб. Серед форм парламентського контролю за урядами можна віднести регулярні обговорення їхніх звітів (Швейцарія). До традиційних форм парламентського контролю за діяльністю органів ВВ звичайно відносять роботу постійних, спеціальних та слідчих комісій (комітетів) парламенту.