Верховна Рада в механізмі державної влади

Парламент (від лат. parlare — говорити, англ. — parliament, фр. -- parlement) або легіслатура (від лат. lex -- закон) -- ви­щий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції.

Попередниками парламентів були державні установи пред­ставницького характеру Стародавніх Греції та Риму (наприк­лад, рада п'ятисот в Афінах). У XII—XIV ст. у країнах Євро­пи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кор-теси, генеральні штати у Франції, рада королівства в Англії). Вважається, що англійський парламент існує з 1265 p., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни (поряд з барона­ми в ньому засідали по два лицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста). Проте історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і за­конодавчого органу починається лише після буржуазних ре­волюцій XVII—XVIII ст.

Конституція України 1996 р. закріпила якісно нову орга­нізацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вер­тикальної системи організації державної влади, що існувала в Україні упродовж кількох десятиліть, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Органи держав­ної влади України стали рівноправними і не залежними один від одного. При цьому Верховна Рада України, за Кон­ституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади, але вперше набула всіх основних рис статусу парламенту України — єдиного загальнонаціонально­го, представницького, колегіального, виборного, однопалат­ного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради Украї­ни суттєво відрізняється від встановленого Конституцією Украї­ни 1978 р. та Конституційним договором від 8 червня 1995 р. Ця відмінність зумовлена рядом чинників. Уперше з часів УНР (Конституція УНР від 29 квітня 1918 р.) представниць­кий законодавчий орган України конституйовано як парла­мент. Застосування терміна «парламент» до Верховної Ради України свідчить про сприйняття ряду основних положень доктрини парламентаризму, під чим розуміють систему прав­ління, що характеризується чітким розмежуванням законо­давчої і виконавчої функцій влади.

Важливою рисою українського парламенту як органу зако­нодавчої влади є його єдність - - винятковість, універсаль­ність у системі органів державної влади, що зумовлено насампе­ред унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів законо­давчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. До 1992 р. у період між сесіями Вер­ховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верхов­ної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних зако­нодавчих актів. Верховна Рада України є загальнонаціо­нальним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український народ - - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як з преамбули Конституції України та її змісту, так і з назви парламенту - - Верховна Рада України. Коле­гіальний характер Верховної Ради як парламенту України по­лягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції України). Рішен­ня Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Вибор­ний характер українського парламенту полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депута­тів. Ці вибори є вільними і демократичними. Вони проводять­ся на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є од­нопалатним парламентом. Це зумовлено насамперед тим, що Україна є унітарною державою. Парламент України — це ор­ган загальної компетенції. Він бере участь у реалізації всіх функцій Української держави.

Конституційно-правовий статус Верховної Ради зумовле­ний президентсько-парламентською формою правління. Це проявляється у підзвітності і підконтрольності Кабінету Міністрів перед парламентом України, у наявності у Прези­дента України права розпуску Верховної Ради України, права вето на закони тощо. Це дає підстави віднести Верховну Раду до парламентів змішаного типу.

Зазначені риси парламенту України зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів дер­жавної влади України, першим серед рівних. Він здійснює за­конодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконав­чої і судової влади, є загальним представником народу і вираз­ником його волі, має багатогранні відносини з іншими орга­нами державної влади та з суб'єктами політичної системи: по­літичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв'язки, які розширюють­ся і збагачуються.

Найтіснішими і багатогранними є відносини парламенту з Президентом і Кабінетом Міністрів. Це зумовлено їх функція­ми і повноваженнями, передбаченими Конституцією і закона­ми, системою взаємних стримань і противаг та іншими обста­винами. Конституцією України передбачена участь парламен­ту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом України.

Конституція України закріплює основи взаємовідносин між Верховною Радою України і гілками виконавчої та судової влади. Верховна Рада України призначає вибори Президента України (п. 7 ст. 85 Конституції), здійснює усунення його з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановле­ної ст. 111 Конституції України. Президент України в свою чергу призначає позачергові вибори до Верховної Ради у стро­ки, встановлені Конституцією України (п. 7 ст. 106); в окре­мих випадках припиняє повноваження парламенту (п. 8 ст. 106 Конституції України).

Взаємодія між Верховною Радою України і виконавчою владою проявляється в утворенні деяких державних органів. Наприклад, Верховна Рада надає згоду на призначення Пре­зидентом України Прем'єр-міністра України (п. 12 ст. 85 Кон­ституції), на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; на призначення Президентом України на посаду Генерально­го прокурора України; висловлює недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з поса­ди (п. 25 ст. 85 Конституції).

Верховна Рада України призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України, другу половину призначає Президент України (п. 19 ст. 85; п. 12 ст. 106 Кон­ституції).

Верховна Рада України, Президент України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (ст. 148 Конституції). Президент як глава держави створює суди у визначеному законом порядку (п. 23 ст. 106 Кон­ституції). Перше призначення на посаду професійного судді терміном на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстроково, в порядку, вста­новленому законом (ст. 128 Конституції).

Президент України бере участь у законодавчому процесі: він має право законодавчої ініціативи (таке право належить також Кабінету Міністрів України (ст. 93 Конституції).

Термін повноважень Верховної Ради України — чотири ро­ки (ст. 76 Конституції). Верховна Рада є повноважною за умо­ви обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга ст. 82 Конституції). Повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого за­сідання Верховної Ради нового скликання. Президент Украї­ни може достроково припинити повноваження Верховної Ра­ди, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні за­сідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців терміну повноважень Президента України (ст. 90 Кон­ституції). У разі закінчення терміну повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання пер­шої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (частина четверта ст. 83 Конституції).