Конституційно-правовий статус іноземців і біженців в Україні

Конституція України 1996 р. суттєво демократизувала пра­вовий статус людини і громадянина, що має позитивне зна­чення й для забезпечення статусу іноземних громадян і біжен­ців, що проживають в нашій державі. Для розуміння основ їх правового статусу принципове значення має ст. 26 Основного Закону, що іноземці та особи без громадянства, які перебува­ють в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обо­в'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановле­ними Конституцією, законами, чи міжнародними договорами України, їм може бути надано притулок у порядку, встанов­леному законом.

Більш детально правовий статус іноземців і біженців регла­ментується законами України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 p., «Про біженців» від 21 червня 2001 р. Закон «Про правовий статус іноземців» визначає правове становище іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обо­в'язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які прожи­вають або тимчасово перебувають в Україні, і встановлює поря­док вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом або виїздом з України. Закон «Про біженців» встановлює правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, закріплює державні гарантії захисту біженців.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства — особи, які не на­лежать до громадянства ніякої держави.

Біженець — це особа, яка не е громадянином України і яка внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національно­сті, громадянства (підданства), належності до певної со­ціальної групи або політичних переконань перебуває за ме­жами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користу­ватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побою­вань.

Правовий статус іноземця в будь-якій країні своєрідний, оскільки складається як би з двох елементів: правового стату­су громадянина своєї держави (або статусу особи без грома­дянства в країні його постійного проживання) і правового ста­тусу іноземця. У особи без громадянства він, у принципі, один, і визначається державою, на території якої особа пере­буває. Іноземець, перебуваючи за межами своєї держави, збе­рігає з нею юридичний зв'язок, правовий статус своєї держа­ви, підкоряється її законам, користується її піклуванням і за­хистом. Водночас іноземець (як іноземний громадянин або особа без громадянства) підпадає під дію суверенної влади держави, на території якої він перебуває, тобто перебуває під її юрисдикцією, повинен додержуватися Конституції, законів і прав країни перебування.

Іноземці в Україні перебувають на національному правово­му режимі, тобто володіють тими ж правами і обов'язками, що й громадяни України, але за деякими винятками. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, ін­ших обставин. Визначено, що коли іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, які перебувають за кордоном, Кабінет Міністрів мо­же прийняти рішення про встановлення відповідного поряд­ку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на тери­торії України. Тобто вступає в дію принцип взаємності. Рішення може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте. Безумовно, здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповід­но іноземці зобов'язані поважати та дотримуватись Конститу­ції та законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Згідно із законодавством іноземці можуть у встановленому порядку емігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимча­сово перебувати на її території. Іноземці, які емігрували на постійне місце проживання або для тимчасового працевлаш­тування, отримують посвідки відповідно на постійне або тим­часове проживання.

Іноземці мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. Важли­во, що при цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Такі особи мають право на працю, на відпо­чинок, на соціальний захист, на житло, на освіту, на користу­вання досягненнями культури, на участь в об'єднаннях гро­мадян, на пересування по території України і вибір місця про­живання. Вони мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах, їм гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, не­втручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телефонних повідомлень, повага до їх гідності нарівні з громадянами України. Вони мають право на звернення до суду та інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземні громадяни як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.

Водночас іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до орга­нів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військо­вої служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства Украї­ни. Іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Закон регулює порядок в'їзду і виїзду з території України іноземців. Вони можуть в'їжджати в Україну за дійсними на­ціональними паспортами або документами, які їх заміняють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством Украї­ни. Визначаються також підстави для заборони їх в'їзду в Україну і виїзду з України.

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних під­ставах. До них також може бути застосовано скорочення тер­міну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі України. Положення Закону України «Про правовий статус іноземців» не стосуються встановлених законодавст­вом України і міжнародними договорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв та працівникам консульських установ інозем­них держав в Україні.

Закон України «Про біженців» встановлює, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, за ознакою раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або по­літичних переконань. Біженець також не може бути висла­ний або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека внас­лідок його раси, релігії, національності, громадянства (під­данства), належності до певної соціальної групи або через по­літичні переконання. Ці положення не поширюються на бі­женця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім'ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають пра­во з метою возз'єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути ста­тус біженця.

У законі регламентується порядок надання, втрати і позбав­лення статусу біженця. Так, особи, які мають намір набути статус біженця і перетнути державний кордон України у по­рядку, встановленому законодавством України, повинні про­тягом п'яти днів звернутися до відповідного органу міграцій­ної служби із заявами про надання їм статусу біженця. Якщо такі особи намагалися незаконно перетнути або незаконно пе­ретнули державний кордон України, то вони протягом трьох робочих днів повинні звернутися до відповідного органу міг­раційної служби через уповноваженого цього органу чи поса­дову особу Прикордонних військ України або органу внутріш­ніх справ із заявами про надання їм статусу біженця. Статус біженця не надається особі: а) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочи­нів; б) яка вчинила тяжкі злочини проти миру, воєнний зло­чин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; в) яка винна у вчиненні дій, що супере­чать меті та принципам ООН; г) яка до прибуття в Україну вже була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; ґ) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Оформлення документів для вирішення питання щодо на­дання статусу біженця проводиться на підставі особистої за­яви іноземця чи особи без громадянства або її законного пред­ставника, яка подається до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі за місцем тимчасового перебування заявника. Причому заявник, якому виповнилося 18 років, подає заяву та запов­нює анкету, де викладає основні відомості про себе та обстави­ни, що змусили його залишити країну походження. Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої вла­ди у справах міграції протягом місяця з дня отримання особо­вої справи заявника та письмового висновку органу міграцій­ної служби, який розглядав заяву.

Особа може згідно з Законом «Про біженців» втратити ста­тус біженця, або бути його позбавленою. Статус біженця втра­чається, якщо особа: добровільно знову скористалася захис­том країни громадянської належності; набула громадянство України або набула громадянство, яке мала раніше, або набу­ла громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила тощо. Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, гро­мадському порядку, здоров'ю населення України.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, навчан­ня, медичну допомогу, проживання у родичів, у готелі, підна-йом житлового приміщення або користування житлом у пун­кті тимчасового розміщення біженців, на правову допомогу. Ті особи, яким вже наданий статус біженця в Україні, є інозем­цями чи особами без громадянства, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування; вільне зали­шення території України, за винятком обмежень, встановле­них законом; на працю; підприємницьку діяльність; на охо­рону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; на звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на правову допомогу тощо. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має також відповідні обов'язки.