Покоління прав людини

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, со­ціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони струк-туруються за категоріями і найменуванням.

Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяль­ності, а й за часом їх виникнення. Звідси й з'явився вислів — «три покоління прав людини».

Перше покоління прав людини сягає витоків конституціо­налізму. Воно виходило з традиційних ліберальних ціннос­тей, які були сформульовані у процесі буржуазних револю­цій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості де­мократичних держав. Йдеться про громадянські і політичні права — право на свободу думки, совісті і релігії, право кож­ного громадянина на участь у державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку осо­би, право на свободу від необґрунтованого арешту, затриман­ня, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку та ряд інших. Ці права виражали так звану негативну свободу: вони зобов'язу­вали державу утримуватися від втручання в сферу особистої свободи і створювати умови для участі громадян в усіх сферах життєдіяльності. У Конституції України права людини розта­шовані відповідно до того, як вони зароджувалися.

Друге покоління прав людини сформувалося у процесі бо­ротьби народів за поліпшення свого економічного життя, під­вищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча, плануюча та інші форми діяльності держави по забезпеченню цих прав. Перша чверть і особливо середина XX ст. характеризуються широ­ким включенням до конституцій соціально-економічних прав і свобод, що гарантують насамперед інтереси тих, хто працює за наймом, - - право на працю і пов'язаних з ним гарантій, включаючи соціальне забезпечення трудящих. До конститу­цій включалися права і свободи соціально-культурного харак­теру (право на освіту, на доступ до досягнень науки, культури). Права другого покоління були спрямовані на пом'якшення протистояння багатих і бідних. Так, Веймарська Конституція 1919 р. закріпила можливість заробляти собі на життя пра­цею, право на соціальне страхування по старості, у зв'язку з хворобою. У ст. 151 Конституції встановлювалося, що лад го­сподарської діяльності має відповідати засадам справедливос­ті і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Так були закладені засади другого покоління прав людини. Досить широкий набір соціально-економічних прав був за­кріплений у Конституції СРСР 1936 p., хоча деякі з них як програмні були заявлені ще у Конституції РСФСР 1918 р. І хоча соціальна захищеність у СРСР була незначною, проте вона була і вплинула на світову суспільну думку, на ідею фор­мування прав людини другого покоління. Суттєве значення мало й побоювання соціальних збурень і заворушень у буржу­азних державах, які могли виникнути під впливом внутріш­нього кризового стану суспільства, а також на основі досвіду СРСР.

Нормативне вираження в Загальній декларації прав люди­ни 1948 p., у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. соціальних, економічних і культур­них прав, насамперед права на працю і на вільний вибір роботи, права на соціальне забезпечення, на відпочинок, на освіту, на захист материнства і дитинства, на участь у культурному житті суспільства, стало суттєвим кроком уперед у розвитку прав людини, в розширенні каталогу цих прав, їх забезпеченні.

Права першого покоління за своєю природою суттєво від­різняються від прав другого покоління. Це пов'язано з пози­цією держави щодо них. Права першого покоління в буржуаз­ній політико-правовій думці кваліфікуються як негативні, тобто як право на захист від будь-якого втручання, в тому чи­слі і державного, в реалізацію громадянських та політичних прав. Інша природа — у соціальних прав, для реалізації яких держава не може утриматися від втручання в цю сферу. За­вдання полягає в тому, щоб створити соціальні програми і ве­сти організаційну і господарську діяльність для реального за­безпечення цих прав. Ряд сучасних буржуазних держав не приєдналися до Міжнародного пакту про економічні, соціаль­ні і культурні права, мотивуючи свою позицію тим, що зазна­чені у цьому Пакті права не є суб'єктивними і не можуть бути захищені через суд. Хоча така позиція має під собою певне підґрунтя і аргументи, але приєднання до Пакту потребує від держави вдосконалювати своє внутрішнє законодавство і узгоджувати згідно з ним свою діяльність. Наприкінці XX — на початку XXI ст. держава не може не намагатися стати со­ціальною. Це закономірність розвитку сучасних держав, яка знайшла втілення в ряді конституцій зарубіжних держав — ФРН, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Туреччини. У ст. 1 Конституції України записано, що Україна є державою со­ціальною. Це означає, що наша держава визнає соціально-економічні і культурні (духовні) права і досить широко їх закріплює у Основному Законі України, але гарантує їх недостатньо.

Третє покоління прав людини зумовлено загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступ най­більш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси — та­кі права, як право на безпечне довкілля, право на інформа­цію. Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно.

Це так звані солідарні права, тобто право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людс­тва, а також право на комунікацію, пов'язане з концепцією нового міжнародного інформаційного порядку. Права третьо­го покоління --це колективні права, а не які-небудь «нові» права індивіда. Безумовно, кожна людина бере участь у реа­лізації таких прав, але ця участь пов'язана не з її особистим статусом, а з її становищем як члена відповідної спільноти. У сучасних теоріях є тенденція відносити до третього поко­ління прав людини ті з них, які конкретизують права перших двох поколінь (наприклад, на відмінність, тишу, спокій то­що). Такі права не є колективними, і відповідно немає підстав вважати їх правами третього покоління.

У Конституції України закріплені всі категорії і покоління прав людини. З прав третього покоління особливо слід відзна­чити право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкіл­ля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Реалізація цього права в Україні в умовах несприят­ливих наслідків Чорнобильської катастрофи має велике зна­чення і пов'язана з немалими труднощами. Це важлива функ­ція держави. У Декларації про державний суверенітет Украї­ни від 16 липня 1990 р. записано, що Україна дбає про еколо­гічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, що Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України органами СРСР.

У цілому основні права і свободи людини розвивалися згід­но з такими тенденціями, як соціалізація; демократизація; гуманізація; інтернаціоналізація; широке закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод і обов'язків лю­дини і громадянина; зближення правового статусу громадя­нина і правового статусу людини, оскільки більшість держав світу надають іноземцям національний режим перебування на своїй території.