Поняття конституції, її класифікації

У перекладі з англійської мови слово «конституція» озна­чає «устрій», з латинської — «затверджую, установлюю». Не­зважаючи на те, що цей термін відомий ще з часів Римської імперії, акти, які дещо були схожі на конституцію, були і в часи феодалізму (наприклад, Павійська Конституція 1037 р. Священної Римської імперії німецької нації та інші), однак у власному розумінні цього слова вони такими не були і не мог­ли бути. З середніх віків залишились історичні пам'ятки -хартії, декларації та інші акти, які стали підґрунтям для майбутніх конституцій. Вони увійшли в історію саме тому, що відповідали початковим потребам суспільного життя в конституційних формах правління, і насамперед обмежували владу монархів, закріплювали засади рівності прав особи.

У вітчизняному правознавстві під конституцією прийнято розуміти основний закон держави, який відображає волю на­роду і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної організації країни. Як головний закон конституція являє собою єдиний законодавчий акт, що встановлює принципи організації і функціонування представ­ницьких органів держави, основні права і свободи людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, міс­цеве самоврядування тощо. У цьому розумінні конституція як особливий законодавчий акт у правовій системі держави з'явилася в зв'язку з приходом до влади буржуазії. Поява конституцій - це результат тривалої і тяжкої боротьби між феодалізмом і абсолютизмом, з одного боку, і буржуазією, се­лянами та робітниками — з другого. У цілому ж конституції завершили створення такого механізму державної влади, який давав змогу управляти суспільними відносинами від імені народу, але в інтересах насамперед буржуазії. Водночас у перших конституціях були закріплені права і свободи гро­мадян, які тепер є досить демократичними. Першою в світі Конституцією була Конституція США 1787 p., а на європейсь­кому континенті -- Конституції Франції і Польщі, прийняті їх парламентами 1791 р.

Необхідність прийняття конституцій була зумовлена і тим, що в державі значно розширився комплекс суспільних відно­син, які підлягали правовому регулюванню. Кількість норма­тивних актів постійно зростала. У цій ситуації перші консти­туції були як «орієнтир» у праві, «маяк» правової системи; без них неможливо було забезпечити виконання законів вели­кою кількістю людей, які не знали і не могли знати всіх зако­нів держави. І вихід тут був знайдений у тому, що в досить зрозумілий, доступний і всім відомий закон були зібрані основ­ні правила і принципи суспільного життя і доведені до загаль­ного відома. Крім того, прийняття конституцій було зумовле­но й тим, що держави досить часто хотіли заручитися союзни­ками (наприклад, у торгівлі) і продемонструвати перед ними найвигідніші сторони своєї внутрішньої і зовнішньої політи­ки. Тому конституції були своєрідною «візитною карткою» держави, її «паспортом».

Таким чином, конституції з'явились у зв'язку з необхідніс­тю проголошення і гарантування прав і свобод особи, для за­безпечення правових засад буржуазного правопорядку, за­кріплення позицій держав у міжнародних відносинах.

Термін «конституція» має матеріальне і формальне значен­ня. У матеріальному значенні конституція являє собою писа­ний акт, який встановлює засади суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, засади організації цент­ральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовід­носини, державну символіку, столицю, основні права і свобо­ди людини і громадянина тощо.

У формальному значенні конституція - - це закон, який має найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція - це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним законом, і внесення змін до неї зумовлює внесення змін до тих законів і підзаконних актів, що діяли на той час.

Від існуючих у державі численних законів конституція відрізняється тим, що вона є головним джерелом конститу­ційного права, в якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави і який підноситься над усіма іншими законами через значення норм, правил, що в ній містяться, і особливих гарантій їх реалізації. На відміну від інших галузевих законів конституція регулює надзвичай­но широке коло суспільних відносин, які охоплюються тер­міном «державний устрій».

Конституція України - це єдиний нормативна-правовий акт, який має особливий юридичний характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утвер­джує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самовря­дування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України поля­гає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.

Конституція України регулює досить широке коло суспіль­но-політичних відносин. Об'єктом такого регулювання є: заса­ди народовладдя, конституційного ладу, принципи форму­вання владних структур, народний і національний суверені­тет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина (саме в цьому блоці наочно виявляється значення Конститу­ції, її демократичний або недемократичний характер); держав­ні символи України; засади взаємодії державних та недер­жавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Ав­тономної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти дія­льності України; форми безпосередньої демократії — вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його органів; статус і осно­ви діяльності Конституційного Суду України як єдиного орга­ну конституційної юрисдикції в державі.

Важливе значення має форма конституції, на яку безпосе­редньо впливає її зміст. Форма конституції — це спосіб орга­нізації закріпленого в ній нормативного матеріалу. Конститу­ція має внутрішню і зовнішню форми, тобто систему і струк­туру. Система конституції — це зумовлена змістом об'єкта конституційного регулювання організація норм, яка створю­ється законодавцем з урахуванням вимог національних тра­дицій і законодавчої техніки. Вона виражає послідовність розміщення преамбули, розділів, статей у тексті конституції. Система дає уявлення про організаційну побудову конститу­ції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура конституції — це логічний зв'язок різних інсти­тутів незалежно від місця розміщення норм у тексті консти­туції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розміщені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, складає той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важ­ливим є реальний взаємозв'язок і супідрядність норм, які складають зміст конкретних конституційних інститутів.

Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України склада­ється з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Преамбула - - вступна, частина Конституції. Вона не має заголовка. В ній містяться найбільш принципові положення, ідейні мотиви, в яких зазначена головна мета прийняття Кон­ституції. У загальному змісті Конституції преамбула займає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи держав­но-політичного ладу України. Вона складається з дев'яти аб­заців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які утворюють єдине ціле. По-перше, вона констатує порядок здійснення установчої влади народу. По-друге, акцентує на юридичну підставу самого виникнення України як незалеж­ної держави. По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди в Україні, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Преамбула Конституції України вирізня­ється не лише змістом, а й стилем викладу — вона більш па­тетична порівняно зі статтями Основного Закону, несе вагоме емоційне навантаження. У зв'язку з важливим значенням ви­рішення принципових питань функціонування держави і сус­пільства першим у Конституції йде розділ «Загальні засади», який закріплює засади конституційного ладу. Далі розміщені такі розділи: «Права, свободи та обов'язки людини і громадя­нина», «Вибори. Референдум», «Верховна Рада України», «Президент України», «Кабінет Міністрів України. Інші ор­гани виконавчої влади», «Прокуратура», «Правосуддя», «Те­риторіальний устрій України», «Автономна Республіка Крим», «Місцеве самоврядування», «Конституційний Суд України», «Внесення змін до Конституції України», «При­кінцеві положення», «Перехідні положення».

Важливе значення для конституції мають її мова і стиль. До мови конституції обов'язковими є вимоги: точність, яс­ність викладення норм, недопустимість різного тлумачення конституційних приписів, однозначність у розумінні тер­мінів, наявність чітких понять, недопустимість застосування синонімів. Стиль конституції має бути строго документаль­ним. Чинна Конституція України в деяких положеннях не зо­всім відповідає цим вимогам.

Важливе значення має класифікація конституцій, яка хоч і є умовною, але дає можливість орієнтуватися в їх багатома­нітності, допомагає краще їх відрізнити, зіставляти одну з ін­шою, розуміти особливості їх змісту і структури.

Класифікація допомагає точніше зрозуміти природу і особ­ливості конституцій, глибше вникнути в їх зміст. Конституції можна класифікувати за різними ознаками.

За часом дії - постійні і тимчасові. Тимчасові звичайно приймаються на встановлений строк або до настання якоїсь певної події. Постійні характеризуються встановленням необ­меженого строку їх дії, що однак не гарантує їх довічності, а лише вказує на цілі законодавця на момент їх прийняття.

За політичним режимом - демократичні і авторитарні. Перші гарантують здійснення основних прав і свобод, періодичність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність політичних партій, за­кріплюють монопольну ідеологію та ін.

За формою правління -- залежно від порядку заміщення посади (поста глави держави), поділяють на монархічні і рес­публіканські.

За формою політично-територіального устрою — унітарні і федеративні.

За способом прийняття - - народні і даровані. Народними вважаються конституції, які приймаються парламентами або установчими зборами, чи виборцями шляхом голосування на всенародному референдумі. Даровані (октройовані) конститу­ції характеризуються одностороннім актом глави держави (монарха) по наданню народові конституції. Монархи дарува­ли конституції, як правило, не в силу доброї волі, а тому, що боялися втратити трон у результаті народних виступів. При­кладом є Конституція Японії 1889 р.

За порядком зміни (формальними ознаками) -- жорсткі, м'які, змішані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечи­ти стабільність державного ладу, яка в свою чергу допомагає зміцненню їх авторитету і відповідно стабільності конститу­ційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конс­титуцій (прийняття кваліфікованою більшістю, затверджен­ня референдумом та ін.). Для м'яких конституцій характерна їх зміна шляхом прийняття в порядку як для звичайного за­кону. Найчастіше м'які конституції — це неписані або зміша­ні. Змішаних конституцій в світі дуже мало. Наприклад, Кон­ституція Республіки Мальта. Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути змінена кваліфікованою більшістю, а друга — простою більшістю.

За зовнішньою формою — писані, неписані, змішані. Пи­сані конституції являють собою кодифіковані акти, в яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Неписані конституції характеризуються тим, що питання конституційного характеру знаходять своє закріп­лення не в одному, а в кількох нормативних актах, а також урегульовані конституційними звичаями тощо. Конституції змішаного типу частково є писаними, а частково включають в себе парламентські закони, судові прецеденти, звичаї, докт-ринальні тлумачення.

За відповідністю реальним відносинам у суспільстві - реальні, фіктивні (формальні) та фактичні.

Реальною визна­ється конституція, яка відповідає реальним відносинам у сус-пільстві і врегульовує їх своїми нормами, тобто є фактичною. Фіктивними або ж формальними вважаються такі конститу­ції, які містять у собі такі конституційні положення, які не отримують реалізації на практиці. Фактична ж конститу­ція — це самі суспільні відносини, тобто те, що реально існує. Наприклад, Конституційний Суд України не був створений до прийняття чинної Конституції, незважаючи на те, що відпо­відні зміни були внесені до Конституції ще в 1991 р. Тому згідно з юридичною конституцією він існував, а фактично -його не було.

Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Вона є реальною, демократичною, унітарною, народною, жор­сткою, писаною.