Передмова. Тема 1.Методологічні засади планування

Зміст

Стор.

Зміст........................................................................................................... 1

Передмова................................................................................................. 2

Тема 1.Методологічні засади планування................................................ 3

1.1. План, його елементи.................................................................. 3

1.2. Види планування і планів.......................................................... 5

1.3. Принципи і методи планування................................................ 10

1.4. Інформаційна база підприємства............................................... 12

Тема 2.Бізнес-планування.......................................................................... 14

2.1.Суть і призначення бізнес-плану................................................ 14

2.2. Структура бізнес-плану............................................................. 16

2.3. Характеристика галузі, фірми, продукції. Дослідження ринку 19

2.4.Маркетинг-план.......................................................................... 22

Тема 3. План лісогосподарської діяльності.............................................. 24

3.1. Організація планування, структура плану............................... 25

3.2. Планування виробничої програми........................................... 26

3.2. Планування операційних витрат та джерел їх покриття.......... 28

Тема 4.План лісозаготівельної діяльності................................................ 30

4.1. Структура плану..................................................................... 31

4.2. План собівартості продукції................................................... 35

4.2.1. Планування собівартості за елементами витрат............ 35

4. 2.2. Планування собівартості за калькуляційними статтями 37

4.3. Особливості калькулювання лісоматеріалів круглих............. 39

Тема 5. Оперативне планування............................................................... 41

5.1. Види оперативного планування................................................ 41

5.2. Основні функції оперативно-виробничого планування........... 43

5.3 Порядок складання місячних виробничих програм................ 44

5.4. Порядок складання календарних планів –графіків.................. 45

Список літератури................................................................................. 48

Передмова

Планування – це наукове передбачення і обґрунтування результатів діяльності і розвитку національної економіки, галузі та окремих підприємств на найближчий час і більш віддалену перспективу.

Об’єктом планування на лісових підприємствах є господарська діяльність підприємства лісової галузі.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

· знати теоретичні основи планування виробничо-економічної діяльності підприємства та інструменти ведення сталого лісогосподарського виробництва;

· уміти складати плани діяльності лісового підприємства та його підрозділів; використовувати законодавчу базу для формування оптимальної собівартості продукції лісового підприємства; приймати управлінські рішення, які узгоджуються з концепцією сталого розвитку лісогосподарського виробництва; оцінювати ефективність інвестицій.

Тема 1. МЕТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ

1.1.План, його елементи.

1.2. Види планування і планів.

1.3. Принципи і методи планування.

1.4.Інформаційна база підприємства.

Література до теми:

1. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учеб. Пособие. В 2 ч. Ч.1. Стратегическое планирование.- Минск: Новое знание, 2000. -312 с.

2. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб.3-тє вид.- К.:Каравела, 2008. – 352 с.

3. Бесєдін В. Створення, становлення і трансформування системи планування в Україні // Економіка України. - 2002. - №5. - С 8-12.

4. Кіс ван дер Підлж. Национальное государство – это катастрофа\\ Бизнес. 2008. 24.12. - № 47 (826). –- с.16-18.

5. Акофф Р. Планування майбутньої корпорації. -М.:Прогрес,1985. - 382с.

6. Jobstl Hans A.. Unternehmenplanung in der Forstwirtschaft. Wien, 1978.

План, його елементи

Успіх підприємницької діяльності залежить від якості планування, зокрема, визначення перспективних цілей та методів їх впровадження. Планування являє собою процес розроблення та обґрунтування системи планів та планових показників, які б визначили найбільш ефективні напрямки вкладення капіталу з метою отримання оптимального результату. Процес планування включає наступні стадії: формування цілей, аналіз передумов, постановку проблеми, прийняття рішення, визначення планових показників, порівняння фактичних та планових показників, виявлення відхилень плану від факту, аналіз відхилень, заходи щодо коригування планових завдань [1,2]. На вітчизняних підприємствах застосовується технологія планування, що містить три етапи:

1) складання плану підприємства;

2) організація виконання планових рішень;

3) контроль і аналіз кінцевих результатів, удосконалення діяльності.

1 2 3

Процес планування

Виконання планів

Контроль за результатами

4 5

Система планів

Підсумки виконання

зворотній зв’язок (коректуюча інформація)

Рис. 1. Планова діяльність на підприємстві

Поняття « план» означає модель майбутнього, спрямовану на досягнення поставлених цілей.

План підприємства – це документ, в якому уформі завдань і показників відображені основні параметри діяльності суб’єкту господарювання.

Основні елементи плану

Таблиця1

Застосування планування на підприємстві створює наступні переваги: покращує координацію дій та контроль, чітко визначає обов’язки та відповідальності працівників, сприяє більш раціональному використанню ресурсів, готує підприємство до змін на ринку.

1.2. Види планування і планів

За змістом та формою вияви розрізнюють наступні види планування і планів, представлені у таблиці 2.

Таблиця 2

Види планування і планів

З точки зору обов’язковості планових завдань розрізнюють директивне і індикативне планування.

Директивна система планування характеризується використанням директивних та адміністративних методів в управлінні виробництвом та розподілі продукції та ресурсів. Це система планування, в якій кожному господарському підрозділу встановлюються планові завдання щодо виготовлення продукції та централізовано забезпечується матеріально-технічними ресурсами. Директивні методи управління (від франц. directive - направляю) - методи, які базуються на безумовному виконанні підпорядкованим суб'єкту особами директив, команд, розпоряджень управляючого органу, незалежно від їх логічності та ефективності.

Директивна система має недоліки і переваги. На думку професора Бесєдіна В., до переваг директивної системи можна віднести те, що вона: дає можливість зконцентрувати ресурси для розв'язання невідкладних проблем; як і будь-який інший план, націлює колективи на виконання конкретних завдань і посилює відповідальність за отримані результати; створює можливості для оптимізації прийнятих рішень у масштабі всієї економічної системи; дозволяє економити величезні кошти у торгівлі, рекламі за рахунок відсутності посередників; створює кращі можливості для розв'язання за рахунок держави проблем соціальної сфери; нівелює діяльність монополістів як таких, що можуть маніпулювати цінами та обсягами виробництва; усуває умови для різкого розшарування населення [3].

Головними недоліками директивної системи планування є: відсутність конкуренції та стимулів для підвищення ефективності виробництва; наявність обмежень у діях виконавців у рамках доведених завдань; нижчий порівняно з ринковою системою господарювання загальний рівень ефективності директивної системи, отже, і рівень життя населення.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не є обов'язковим для виконання, а має рекомендаційний характер. У складі індикативного плану можуть бути обов'язкові завдання, але їх кількість обмежена. Роботу підприємства за таких умов регулює ринок у певних економічних рамках (податки, квоти, ліцензії, дотації). Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатор (від латин. indicator - показник) - орієнтований економічний показник, вимірник, що дає змогу певною мірою передбачити, в якому напрямі слід очікувати розвиток економічних процесів. В якості індикаторів використовуються показники, що характеризують динаміку, структуру і ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, зміну цін, зайнятість і рівень життя населення.

В наукових колах точиться дискусія про міру необхідності втручання держави в економічні процеси. Професор університету Сассекса (Великобританія) Кіс ван дер Підлж – видатний представник амстердамської школи політекономії, якому всесвітню відомість приніс критичний аналіз формування глобального істеблішменту та «атлантичного правлячого класу». Він вважає, що Україна може продемонструвати світу можливість застосування сьогодні досвіду централізованого планування – звичайно, в новій формі та за умови демократичного політичного режиму. Дослідник вважає, що використовуючи плюси, які притаманні плановій економіці, можна буде реалізувати потенціал української металургії, здійснивши масштабні проекти щодо будівництва доріг. Ініціативу повинна взяти на себе держава, адже такі довготермінові проекти не можна віддавати у руки підприємців, котрі вкладають інвестиції максимум на 10-20 років [4].

В залежності від терміну, на який складається план, і міри деталізації планових розрахунків прийнято розрізнювати довготермінове, середньо термінове і короткотермінове (поточне) планування.

Довготермінове планування охоплює період більше 5 років. Такі плани покликані визначати довготривалу стратегію підприємства.

Середньотермінове планування здійснюється на період від 1 року до 5 років. Поточне планування охоплює період до одного року, включаючи квартальне, місячне, декадне і добове планування.

За змістом планування поділяють: стратегічне, тактичне, оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування визначає основні напрями розвитку підприємства на довготермінову перспективу. За допомогою стратегічного планування здійснюється пошук нових можливостей підприємства щодо майбутніх ринків збуту, розширення чи звуження сфер бізнесу, передбачення чи вплив на ринковий попит, розвиток партнерських відносин з постачальниками. Стратегічне планування ефективне в довготерміновому і середньотерміновому періодах.

Тактичне планування створює передумови для реалізації стратегічного планування.У процесі тактичного планування складається план розвитку підприємства, що представляє комплексну програму виробничо- господарської і соціальної діяльності на відповідний період.Тактичне планування дозволяє впроваджувати основні напрямки стратегічного планування, що може знайти вираження у зміні асортименту продукції, збільшенні обсягів виробництва, зниженні витрат, підвищенні якості продукції, зменшенні потреби капіталу.

Тактичне планування охоплює короткотерміновий і середньо терміновий періоди.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Оперативно-календарне планування полягає у конкретизації показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Це включає складання річних, квартальних, денних планів для підприємства, його структурних підрозділів, бригад, робочих місць та доведення цих планів до безпосередніх виконавців, а також щоденний контроль за їх виконанням та поточне коригування планів.

За сферою застосування внутрішньогосподарське планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньо цехове, бригадне й індивідуальне, в залежності від об'єкту призначення.

У закордонній науці і практиці планування прийнято також виділяти чотири основних види орієнтації складання планів. За класифікацією Р.Л. Акоффа,планування буває реактивним, інактивним, преактивним і інтерактивним. В одних плановиків переважає (реактивна), в інших — на сьогодення (інактивна), у третіх — на майбутнє (преактивна). Четвертий вид орієнтації припускає взаємодія (интерактивизм) минулого, сьогодення і майбутнього як різних, але нероздільних видів планування[5].

Реактивне планування (орієнтація на минуле ) базується на аналізі попереднього досвіду й історії розвитку виробництва і найчастіше спирається на старі організаційні форми і сформовані традиції. Реактивне планування, орієнтоване на минуле, дуже часто приводить до витіснення продуктів і послуг цих структур з ринку, оскільки інші підприємства пропонують більш конкурентноздатну продукцію.

Інактивне планування орієнтується на існуючий стан підприємства. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Найбільшим досягненням таких організацій є свій стиль, традиції і правила. Інактивний підхід до планування можуть дозволити собі організації, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів такого планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях. Інактивне планування, орієнтоване на сьогодення, не сприяє економічному росту і розвитку підприємств.

Преактивне планування спрямоване на використання досягнень науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається з прогнозування майбутнього і підготовки до нього. Основні труднощі преактивного планування випливають з того факту, що з віддаленням плану у часі зростає ймовірність помилки. Отже, преактивне планування, яке ґрунтується на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду часу.

Інтерактивне планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього і вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому скоріше зосереджується на підвищенні результативності згодом. Ключовими моментами інтерактивного планування є навчання й адаптація до соціально-економічних змін. Жодну проблему для економіки суспільства чи окремого підприємства не можна вирішити назавжди, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більш того, вирішення однієї проблеми створює нові завдання. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного і суспільного розвитку підприємства і всієї країни і поліпшення якості життя людей.

1. 3. Принципи і методи планування

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані А. Файолем. Як основні вимоги до розробки програми чи дії планів підприємства їм були названі п'ять принципів: комплексність, безперервність, гнучкість і точність, участі.

Принцип комплексності планів передбачає, що на підприємстві усі плани повинні бути тісно узгоджені з єдиним комплексним планом соціально-економічного розвитку підприємства. Будь-які зміни різних розділів плану чи планових показників негайно слід відображати у загальному плані підприємства.

Принцип безперервності планів означає, що на кожному підприємстві процеси планування є взаємозалежними між собою і повинні здійснюватися постійно і без зупинки. Безперервність планування означає поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних, а від них — до оперативних, а також необхідна взаємодія між короткотерміновими і довготерміновими планами. Всі програми як більшої, так і меншої тривалості повинні бути строго погоджені з річними планами і можуть функціонувати одночасно. Безперервність планування уможливлює постійний контроль, аналіз і модифікацію планів за умови зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. У процесі безупинного планування відбувається помітне зближення фактичних і планових показників виробничо-економічної діяльності на підприємстві.

Принцип гнучкості планів припускає можливість коректування встановлених показників і координацію планово-економічної діяльності підприємства. Постійні зміни в техніці, технології й організації виробництва супроводжуються зниженням витрат ресурсів і необхідністю уточнення первісних планів. В умовах ринку можливі також значні коливання попиту, зміни діючих цін і тарифів, що призводять до відповідного виправленням у різних планах. Тому всі плани на підприємствах, як це прийнято у світовій практиці, повинні містити резерви. Дотримання цієї вимоги вимагає також планувати величину таких резервів, тому що їхнє необґрунтоване застосування позначається на результатах планування.

Принцип точності планів означає, що план повинний складатися з такою точністю, яка потрібна підприємству з його станом обліку, місцем на ринку і багатьох інших чинниках. Іншими словами, допускається будь-яка ступінь точності планів, але виробництво повинне бути ефективним. Для оперативного чи короткотермінового планування потрібен більш високий ступінь точності планових показників, для стратегічного чи довготермінового — можна обмежитися вибором загальної мети і складанням наближених розрахунків.

Принцип участі передбачає внесок кожного працівника у процес планування.

Термін «метод» походить від грецького «methodos», що в перекладі означає «шлях до чогось». Можна виділити наступні методи планування:нормативний, пофакторний, лінійне програмування, аналіз беззбитковості, дисконтування, імітаційне моделювання тощо.

Нормативний метод планування базується на використанні технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат праці, матеріальних та фінансових ресурсів, економічної ефективності виробництва. Цей метод передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті запровадження організаційно-технічних заходів та відповідних показників плану.

Пофакторний метод передбачає, що планові значення показників визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). В цих умовах необхідно визначати вплив кожного чинника окремо і один на одного.

Лінійне програмування полягає у визначенні оптимальної комбінації ресурсів та дій і до­цільне тоді, коли треба досягти конкретної мети за певних обмежень. Прикладом лінійного програмування є транспортна задача, яка визначає відповідні обсяги вивезення сортиментів із певних лісосік на нижній склад для забезпечення потреби в них та досягнення максимального прибутку або мінімальної собівартості заготівлі деревини. Лінійне програмування є нормативним методом, оскільки воно забезпечує опти­мальний розв'язок задачі.

Аналіз беззбитковості полягає у визначенні точки, у якій доходи починають покривати пов'язані з ними ви­трати. Його застосовують для аналізування впливу на прибутки різних комбінацій ціни продукції та обсягів її виробництва. Аналіз беззбитковості є методом описовим, тому що він просто описує взаємозв'язок між змінними, на основі аналізу якого приймається рішення.