З профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці

1. Загальні положення. 1.1. Інструкція встановлює ветеринарно–санітарні заходи у разі спалаху реовірусної інфекції птиці у птахогосподарствах різних форм власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці реовірусною інфекцією, і є обов'язковою для виконання птахогосподарствами всіх форм власності і підпорядкованості, фізичними особами та суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються птахівництвом. 1.2. Реовірусна інфекція – (теносиновіт курей (ТСК), тендосиновіт, вірусний артрит, "слабість ніг", синовіт, артрит, інфекційний синусит індиків) – контагіозне захворювання, яке характеризується ураженням синовіальних мембран, сухожилків та суглобів кінцівок, підвищеною загибеллю молодняку, зниженням несучості і виводимості курчат та індичат. 1.3. Збудником хвороби є РНК–вмісний авіреовірус, який має зовнішній та внутрішній капсиди та двошарову оболонку, розмножується в цитоплазмі. Вірус не викликає гемаглютинацію еритроцитів птиці та не патогенний для лабораторних мишей. Реовіруси птиці розділяють на п'ять серотипів. Штами авіреовірусів добре розмножуються на курячих та індичих зародках, у культурі клітин нирок курчат і культурі клітин фібробластів курячих ембріонів. 1.4. Реовіруси птиці стійкі до дії ультрафіолетового опромінення, зберігають здатність до репродукції при широкому спектрі рН середовища – від 2 до 8, мало чутливі до ряду дезінфікувальних речовин, стійкі до ефіру та хлороформу. Ліофілізований вірус зберігає інфекційність протягом п'яти і більше років. При кімнатній температурі до 20 град.С вірус зберігає життєздатність протягом п'яти і більше місяців, інактивується під дією 3% розчину лугу при температурі 35 град.С, 70 град. розчину етилового спирту, 3% розчину формаліну при температурі 56 град.С протягом 30 хвилин, 0,1% розчину естостеролу протягом трьох хвилин при температурі 20 град.С. 1.5. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця. Механічними факторами передачі інфекції є гризуни, птахи, мухи, комахи тощо. Передається вірус з хрущаком мучним, у якому він може зберігатися протягом 8 тижнів після інфікування. Факторами передачі збудника можуть бути незнезаражені відходи інкубації і сировина, одержана від хворої птиці (яйця, м'ясо, пух, пір'я), та забруднені виділеннями хворих птахів корми, підстилка, інвентар, одяг і взуття обслуговувального персоналу, транспортні засоби тощо. Шляхи передачі вірусу – контактний, аліментарний та трансоваріальний. Реовірусною інфекцією частіше хворіє молодняк курей, індиків, качок, рідше – інших видів птиці. Хвороба протікає у вигляді ензоотичних спалахів. Вірус локалізується в сухожилках суглобів кінцівок. Найбільша кількість збудника є в посліді хворої птиці. 1.6. Захворювання протікає гостро, підгостро, хронічно та субклінічно (латентно). Перехворіла птиця стає тривалим вірусоносієм. При інфікуванні вірулентним штамом авіреовірусу добових курчат, індичат, гусенят інкубаційний період триває 48–72 години. У хворого молодняку спостерігають діарею, пригнічення, на 5–10 день збільшується його загибель на 2–5% і більше. У перехворілих гусенят та індичат може розвинутися інфраорбітальний синусит, кон'юнктивіт. Для хронічного перебігу хвороби характерні такі симптоми: молодняк відстає у рості, малорухливий, у стаді виражений нерівномірний розвиток птиці, розвиваються теносиновіти, при яких відмічається неправильна постава нижніх кінцівок, кульгавість. При зараженні реовірусом птиці 10–30 – денного віку інкубаційний період триває 2–12 днів і більше, що супроводжується підгострим перебігом захворювання, загибеллю птиці, що становить 1,5–5%. У майбутньому очікуваної продуктивності від перехворілої птиці не отримують. У курчат м'ясних порід 5–тижневого, а в яєчних – 9–10 – тижневого віку з'являються набряки навколо суглобів кінцівок. Птиця кульгає, пересування утруднене. При затяжному перебігу хвороба переходить у хронічну форму, при цьому нерідко відбувається розрив сухожилків кінцівок, що частіше реєструють у дорослої птиці в області гомілки, розвиваються артрити. У дорослої птиці хвороба протікає хронічно, загибель становить 1–2 відсотки, вибраковка – понад 20 відсотків, несучість знижується на 20 відсотків. Спостерігається 20–30 відсотків курей з ознаками виснаження та кульгавості. Хворі індики та гуси не поїдають добову норму корму, швидко худнуть, відзначають діарею та інфраорбітальний синусит. Найбільш значний відхід при гострому перебігу в молодняку птиці м'ясного напрямку: бройлерів 5–18 відсотків, індичат та гусенят – до 50, каченят – до 100 відсотків. При патолого–анатомічному розтині трупів птиці неускладнених форм захворювання спостерігають катаральний ентерит, збільшення нирок, атрофію фабрицієвої бурси, некротичні фокуси в печінці, селезінці, серцевий м'яз в'ялий, підшлункова залоза гіперимована. У курчат можна спостерігати провентрикуліт, потоншення м'язового шлунку, набряки суглобів тазової кінцівки.

2. Діагностика реовірусної інфекції. 2.1. Діагноз, реовірусна інфекція, установлюють на підставі аналізу епізоотичної ситуації регіону, господарства, клінічних ознак, результатів серологічних досліджень, а саме реакції дифузної преципітації (РДП), реакції нейтралізації (РН), реакції непрямої гемаглютинації (РНГА), імуноферментного аналізу (ІФА), наявності характерних патолого–анатомічних змін та ідентифікації виділеного вірусу. 2.2. У лабораторію ветеринарної медицини для вірусологічного дослідження направляють свіжі (не пізніше 10 годин після загибелі) трупи, тушки вимушено забитої птиці, живий молодняк птиці (не менше 5 голів) з вираженими клінічними ознаками захворювання або стерильно відібраний патматеріал (уміст інфраорбітальних синусів, уражені суглоби, нирки, частки запаленого кишечнику без умісту). Зразки патматеріалу відбирають з дотриманням правил асептики. Транспортують патматеріал у термосі (ємності) з льодом при температурі не вище +1+4 град.С, асептично, у герметично закритій тарі. 2.3. Для серологічних досліджень відбирають 25 проб сироваток крові від птиці однієї партії чи яйця і досліджують в РДП, РН, РНГА, ІФА. 2.4. При встановленні діагнозу необхідно враховувати можливість змішаного перебігу даної хвороби з рядом інших інфекцій.

3. Профілактика реовірусної інфекції. 3.1. Для профілактики реовірусної інфекції птиці керівники та спеціалісти птахогосподарств незалежно від форм власності зобов'язані виконувати заходи, передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", Ветеринарно – санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 N 5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.07.2001 за N 565/5756, та керуватись іншими нормативно–правовими актами ветеринарної медицини галузі птахівництва. При цьому необхідно організовувати захист птахогосподарства від занесення інфекцій та їх розповсюдження. 3.2. Інкубаційні яйця завозять із птахогосподарств, благополучних щодо інфекційних хвороб. Не допускається змішування в інкубаційних шафах та вивідних інкубаторах яєць, завезених з різних птахогосподарств. Інкубаційні яйця, які отримують у птахогосподарстві, дезінфікують двічі: не пізніше 1,5 години після знесення та перед закладкою в інкубатор. Для дезінфекції використовують пари формальдегіду або інші деззасоби, що зареєстровані в Україні згідно з настановами щодо їх застосування. 3.3. Птицю різних вікових груп розміщують на територіально відокремлених зонах, дотримуючись необхідних зооветеринарних, санітарних норм розривів і щільності посадки птиці. На вирощування приймають здоровий повноцінний молодняк. 3.4. У птахогосподарстві потрібно витримувати термін міжциклових профілактичних перерв. Перед посадкою кожної наступної партії птиці проводиться ретельне очищення, миття та дезінфекція пташників, інкубаторіїв, обладнання, інвентарю тощо. При утриманні птиці дотримуються вимог ветеринарно–санітарного режиму. 3.5. Кожна партія кормів, що надходить у птахогосподарство, підлягає вхідному контролю. 3.6. Для специфічної профілактики реовірусної інфекції застосовують живі та інактивовані вакцини, які зареєстровані в Україні. Вакцинують дорослу птицю з метою створення імунітету в батьківському стаді, чим попереджується трансоваріальна передача збудника і отримання пасивного імунітету в молодняка з перших днів життя. Вакцинацію проводять згідно з настановами щодо застосування вакцин, але не пізніше 35–50–денного віку птиці. 3.7. У птахогосподарстві необхідно постійно здійснювати заходи із знищення гризунів, ектопаразитів і не допускати потрапляння синантропної птиці (голубів, горобців, ворон тощо) у пташники. 3.8. Трупи птиці, відходи інкубації утилізують у спеціально обладнаному цеху під контролем спеціалістів ветеринарної медицини. Продукт, отриманий при утилізації відходів, згодовувати птиці забороняється. 3.9. Послід від птиці складують у штабелі на ізольованому майданчику для подальшого знезараження біотермічним методом. При активному біотермічному процесі штабель витримують не менше 45 діб. При температурі навколишнього повітря нижче 0^оС, коли біотермічні процеси сповільнюються, термін знезараження збільшують до 90 діб. 3.10. Тару та транспорт, які використовуються для перевезення молодняку птиці, відходів інкубації, дезінфікують після кожного використання. 3.11. Дезінфекцію проводять, керуючись діючою Інструкцією з проведення ветеринарної дезінфекції об'єктів тваринництва дезінфекційними засобами, які зареєстровані в Україні відповідно до настанов щодо їх застосування. 3.12. Працівники птахогосподарств повинні дотримуватися санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни.

4. Заходи щодо ліквідації реовірусної інфекції птиці. 4.1. Птахогосподарство (пташник, ферму, відділення), у якому встановлено захворювання на реовірусну інфекцію, оголошують в установленому порядку неблагополучним і вводять карантинні обмеження, при яких забороняється: переміщення птиці з неблагополучних пташників (ферми, відділення, зони) у будь–яке інше приміщення чи птахогосподарство; переміщення птиці в середині пташника; використання для інкубації яєць з неблагополучних пташників; використання тари без дезінфекції; вивезення кормів, обладнання, інвентарю з території неблагополучного птахогосподарства; вивезення пуху і пера на переробні підприємства без дезінфекції; увезення та складування яєць, отриманих від птиці неблагополучних і благополучних пташників в одному яйцескладі птахогосподарства; вхід персоналу на територію неблагополучного птахогосподарства та вихід з нього без повної санітарної обробки та зміни одягу і взуття. 4.2. У неблагополучному птахогосподарстві дозволяється інкубація яєць, отриманих з благополучних пташників, з метою відтворення власного стада; вивезення здорової птиці для забою на птахопереробних підприємствах, а також забитої птиці на харчові цілі; вивезення інкубаційних яєць благополучних пташників. Інкубаційні яйця, які отримують у птахогосподарстві, дезінфікують двічі: не пізніше 1,5 години після знесення та перед закладкою в інкубатор. Для дезінфекції використовують пари формальдегіду або інші деззасоби, що зареєстровані в Україні, згідно з настановами щодо їх застосування; реалізація на харчові цілі яєць, які отримані від птиці благополучних пташників. 4.3. Допускається ввіз у не благополучне господарство щодо реовірусної інфекції інкубаційних яєць і птиці добового віку з птахівничих ферм, благополучних щодо інфекційних хвороб птиці, за умови інкубації яєць в окремому інкубаторі після його санації та ізольованого вирощування отриманого молодняку в приміщеннях після санації. 4.4. При виникненні та локалізації хвороби в окремому пташнику хвору, ослаблену і некондиційну птицю забивають і утилізують. Птицю, яку підозрюють у зараженні, відправляють на забій із дотриманням відповідних ветеринарно – санітарних вимог. Яйця, отримані від підозрілої на захворювання птиці, використовують після знезараження проварюванням (не менше 10 хвилин) або направляють на промислову переробку, де застосовуються високі температури. Ветеринарно–санітарну експертизу м'яса після забою птиці проводять таким чином: за наявності характерних паталого–анатомічних змін у внутрішніх органах і м'язах усі продукти забою утилізують. За відсутності змін у м'язах – тушки направлять на проварювання або виготовлення консервів, а внутрішні органи утилізують. 4.5. У птахогосподарствах, не благополучних щодо реовірусної інфекції, уживають заходів з підвищення резистентності всього поголів'я птиці і поліпшення зоогігієнічного режиму утримання та годівлі птиці. Для цього в корми вводять вітаміни, антиоксиданти, регулюють обмін повітря в пташниках тощо. 4.6. У неблагополучних птахогосподарствах проводять аерозольну дезінфекцію у відповідності до чинної Інструкції. 4.7. З метою прискорення ліквідації реовірусної інфекції допускається забій усієї птиці неблагополучного пташника (відділення, ферми, птахогосподарства), не чекаючи закінчення терміну експлуатації, за розпорядженням Головного інспектора ветеринарної медицини району та за згодою керівника (власника) птахогосподарства. 4.8. Послід, підстилку з неблагополучних пташників потрібно піддавати біотермічній обробці, як зазначено в пункті 3.9. 4.9. Після забою птиці проводять механічну очистку та ретельне миття пташників, обладнання, виробничих територій, транспорту та інших об'єктів. Дезінфікують у відповідності до діючої Інструкції розчином 3% хлорного вапна з 5% умістом активного хлору, 3% розчином лугу, аерозольно 40% формальдегідом або іншими дезінфекційними засобами, дозволеними в Україні згідно з настановами щодо їх застосування. Проводять ультрафіолетове опромінення пташників. 4.10. При проведенні зазначених заходів у неблагополучному птахогосподарстві необхідно дотримуватись правил техніки безпеки обслуговувальним персоналом при забої, общипуванні, розробці тушок тощо. Необхідно використовувати індивідуальні засоби захисту персоналу (респіратори, спецодяг, спецвзуття), які попереджуватимуть інфікування, та забезпечувати мийними та дезінфекційними засобами. Спецодяг та спецвзуття знезаражують у параформаліновій камері. 4.10.1. Особи, що працюють з деззасобами, повинні чітко дотримуватись правил особистої гігієни. Під час використання препаратів, що діють подразнювально на слизові оболонки очей та органів дихання, дозволяється працювати тільки в протигазах або респіраторах та захисних окулярах, а при контакті з концентрованими розчинами необхідно користуватися гумовими рукавичками. 4.10.2. В аптечках першої допомоги повинні бути нейтралізувальні розчини дезінфекційних речовин, що використовуються в кожному окремому випадку. 4.10.3. Курити та приймати їжу під час роботи з дезінфікуючими речовинами забороняється. Після проведення дезінфекції обличчя та руки необхідно вимити теплою водою з милом. 4.11. Обмеження знімаються з птахогосподарства через 2 місяці після вивезення птиці з неблагополучної ферми, відділення, пташника чи птахогосподарства, але не раніше як через 30 діб після останнього випадку виявлення хворої або підозрілої на захворювання птиці та проведення заключних ветеринарно–санітарних заходів. Благополучними вважаються птахогосподарства, у яких захворювання птиці на реовірусну інфекцію не спостерігалось протягом одного року після останнього випадку. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації інфекційного бронхіту курей 1. Загальні положення 1.1. Інфекційний бронхіт курей (далі – ІБК) – висококонтагіозне захворювання курей різного віку, яке викликається коронавірусом і проявляється респіраторними, нефрозонефритними синдромами та ураженням репродуктивних органів курей, що приводить до зниження несучості (на 30–40%) та якості яєць. До ІБК спийнятливі всі вікові групи птиці, але найбільш чутливі курчата 7–45–денного віку та доросла птиця в продуктивний період. У курчат хвороба характеризується розладом дихання, сонливістю, зниженням апетиту, ускладненим видихом повітря, ринітом, діареєю. При гострому перебігу інфекції курчата хворіють впродовж 1–1,5 тижня. У дорослої птиці клінічні ознаки не виражені, відмічають лише зниження несучості та кладку деформованих яєць, а також зниження виводу курчат з яєць, отриманих від хворої птиці. При патолого–анатомічному розтині у молодняка спостерігають скупчення серозного або серозно–слизового ексудату в трахеї, на біфуркації виявляють казеозні пробки, легені дещо збільшені в об'ємі, при натисненні на них з бронхів виділяється пінистий ексудат. Нирки збільшені, сечоводи розтягнуті уратами, бугристі, відмічається зерниста дистрофія. У дорослої птиці спостерігають атрофії яйцевих фолікулів, кісти яєчників, сальпінгіти. Джерелом інфекції є хвора і перехворіла птиця, а також клінічно здорова – вірусоносій. Інкубаційний період при ІБК триває від 18–72 годин до 2–6 днів. Доросла птиця до 45 днів виділяє вірус з ротовим, носовим секретом і послідом, а перехворіла доросла птиця в період захворювання виділяє вірус до 150 днів і після захворювання залишається вірусоносієм. Вірусоносіями можуть бути індики, фазани, перепілки. Факторами передачі збудника інфекції є повітря, корми, годівниці, поїлки, вода, підстилка, обслуговуючий персонал, транспорт, інкубаційні яйця. На поверхні об'єктів пташника вірус зберігає патогенність при 17–23 град. C – 7 діб, 2–13 град. C – 11–21 день, у посліді, на стінах, годівницях – 90 діб, на заморожених тушках – 80 діб і більше. 2. Заходи профілактики ІБК 2.1. З метою охорони господарств (ферм, відділень) від занесення збудника інфекції керівники господарств, інших підприємств та організацій, які мають птицю, зобов'язані виконувати вимоги, передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", і дотримуватися вимог діючих ветеринарно–санітарних правил та інших нормативно–правових актів. Спеціалісти ветеринарної медицини повинні організувати в господарствах і населених пунктах, що знаходяться в зоні обслуговування, систематичний нагляд за станом птиці та мати інформацію про серологічний моніторинг щодо ІБК у молодняка та в батьківському стаді курей. З метою запобігання занесенню збудника ІБК в птахогосподарства власники повинні виконувати такі вимоги: 2.1.1. Господарство повинно працювати в закритому режимі. 2.1.2. Комплектувати ферму, майданчик, зону птицею одного віку і тільки з господарств, благополучних щодо ІБК. Використовувати інкубаційні яйця для виводу молодняка тільки від клінічно здорової птиці. 2.1.3. Після ввезення курчат у господарство проводити карантинні заходи згідно з діючими ветеринарними вимогами. 2.1.4. Дотримуватись міжциклових профілактичних перерв між посадками птиці, проводити очищення і дезінфекцію приміщень та обладнання. 2.1.5. Проводити дезінфекцію завезених з племінних господарств інкубаційних яєць методами і деззасобами, прийнятими в країні, згідно з настановами, інструкціями щодо їх застосування. 3. Заходи при загрозі виникнення захворювання 3.1. У загрозливих до прояву ІБК господарствах птицю батьківського стада щеплюють інактивованою вакциною, а сприйнятливий молодняк – живими вірус–вакцинами згідно з інструкціями щодо їх застосування. При виборі вакцини слід ураховувати серотип вірусу, що циркулює в даному регіоні, схему вакцинації погоджувати з головним державним інспектором ветеринарної медицини району, міста, області. 3.2. При підозрі на ІБК лікар ветеринарної медицини вживає необхідних заходів щодо уточнення діагнозу. З цією метою направляє на дослідження в лабораторію ветеринарної медицини свіжі трупи або хвору птицю (5–10 голів) та 10 проб сироваток крові від птиці з пташника, де виявлено хворобу. 3.3. ІБК діагностують на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів патолого–анатомічного розтину та підтверджують серологічними і вірусологічними дослідженнями. При цьому необхідно виключити інфекційний ларинготрахеїт, грип, аденовірусну інфекцію (1 серотип), синдром зниження несучості. 4. Заходи щодо ліквідації захворювання 4.1. При встановленні діагнозу на ІБК керівники господарств незалежно від форм власності, спеціалісти ветмедицини, які обслуговують ці птахогосподарства, негайно інформують про захворювання головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області. 4.2. Господарство (птахофабрику, ферму), у якому встановлено ІБК, оголошують неблагополучним і вводять карантинні обмеження, при яких забороняється: а) вивіз інкубаційних яєць і ембріонів у благополучні господарства, а також в науково–дослідні установи та інші організації; б) вивіз живої птиці в інші господарства та продаж її населенню; в) переміщення птиці, кормів та господарчого інвентарю з неблагополучного пташника в інше приміщення, де утримується здорова птиця; г) увіз сприйнятливої до інфекційного бронхіту птиці з інших господарств, ферм, пташників; і) відбір сперми від півнів–плідників при штучному заплідненні батьківського стада. 4.3. У неблагополучних господарствах батьківське стадо щеплюють інактивованою вакциною, а сприйнятливий молодняк – живими вірус–вакцинами проти ІБК згідно з інструкціями щодо їх застосування і даними серологічних і вірусологічних досліджень, які аналізує і контролює головний державний інспектор ветеринарної медицини району, області. 4.4. При виникненні захворювання у молодняка товарних господарств проводять вибраковку хворої та некондиційної птиці, яку переробляють на м'ясо–кісткове борошно з наступним його знищенням. Решта птахомолодняка щеплюється вірус–вакцинами згідно з інструкціями щодо їх застосування. 4.5. У бройлерних господарствах весь санітарний брак утилізують, кондиційну хвору птицю відправляють на промислову переробку. Умовно здорову птицю після закінчення технологічного циклу направляють на забій без обмежень. 4.6. При виявленні ІБК у племінних господарствах хвору дорослу птицю відправляють на забій, а умовно здорову використовують для отримання товарного яйця з наступним забоєм птиці. Так чинять з батьківським стадом у товарних господарствах. 4.7. Реалізацію яєць з неблагополучного пташника допускають після дезінфекції парами формальдегіду або іншими дозволеними деззасобами, безпосередньо перед вивезенням з господарства і тільки для промпереробки (яєчний порошок), з умовно благополучних пташників або від перехворілої птиці – для харчових потреб. 4.8. Тушки забитої птиці з неблагополучних пташників направляють на промислову переробку в межах адміністративного району. Тушки курей з благополучних пташників реалізують на загальних підставах. 4.9. Пух і пір'я, отримані під час забою хворої або підозрілої на захворювання птиці, просушують у спеціальних установках при t 85–90 град. C протягом 15 хвилин або дезінфікують шляхом занурення у 3%–ний розчин формальдегіду при t 45–50 град. C з експозицією 30 хвилин, висушують та вивозять на пухопереробні підприємства в тарі з подвійною упаковкою, із зазначенням у ветеринарному свідоцтві про неблагополуччя господарства щодо ІБК. 4.10. Інкубація яєць, отриманих від птиці благополучних пташників, дозволяється в інкубаторах господарства після дворазової дезінфекції (перед закладкою в інкубатори – парами формальдегіду з розрахунку на 1 куб. м об'єму камери 30–45 мл формаліну, 25–30 г марганцевокислого калію, 30–45 мл води протягом 30 хвилин і при виводі курчат – 40%–ним формальдегідом, розведеним водою у співвідношенні 1:1). Одержаний молодняк можна використовувати в господарстві для внутрішньогосподарських потреб. 4.11. Відходи інкубації утилізують або знищують. 4.12. Дезінфекцію повітря в присутності птиці проводять через кожні 5 діб до закінчення технологічного процесу і зняття карантинних обмежень, парами молочної кислоти, триетиленгліколю, резорцину та іншими дозволеними деззасобами. інвентар дезінфікують щоденно шляхом занурення на 5–10 хвилин у кип'ячий 2%–ний розчин кальцинованої соди. Після дезінфекції його просушують, потім ретельно змивають водою і знову просушують. 4.13. Після закінчення технологічного процесу та звільнення приміщень від птиці проводять вологу дезінфекцію, послід та підстилку збирають, вивозять та біотермічно знезаражують. Увесь інвентар спочатку зрошують дезінфекційним розчином, а потім очищають від пуху, посліду та сміття. Стіни, стелі, сідала, гнізда обмітають щітками або мітлами, змоченими у дезінфекційному розчині. Після цього все приміщення, клітки, сідала, підлогу ретельно обмивають гарячим 2%–ним розчином кальцинованої соди, після чого проводиться у всіх виробничих приміщеннях дератизація, дезінсекція та завершальна дезінфекція. Спочатку в пташниках проводять вологу дезінфекцію гарячим 2%–ним розчином каустичної соди або 2%–ним розчином формальдегіду, територію й інші приміщення дезінфікують 3%–ним розчином каустичної соди. Після вологої дезінфекції приміщення білять, а потім проводять аерозольну завершальну дезінфекцію парами формальдегіду з розрахунку 30 мл на 1 куб. м при експозиції 3 години. Аерозольну дезінфекцію в приміщенні проводять при t 15–20 град. C, вологості 70%. Очищенню та дезінфекції підлягають усі вигульні майданчики, які обробляють суспензією хлорного вапна, із вмістом не менше 5% активного хлору, із розрахунку 5 л на 1 куб. м площі. 4.14. Карантинні обмеження з господарства знімають після забою усієї перехворілої і клінічно здорової птиці, яка перебувала в приміщеннях на одному майданчику з хворою птицею, та після проведення комплексу санітарних заходів. 4.15. Перед зняттям карантинних обмежень державна лабораторія ветеринарної медицини району здійснює контроль за якістю дезінфекції та видає відповідний висновок. 4.16. Господарство оголошують благополучним щодо ІБК через 3 місяці після останнього випадку виявлення хворої птиці. 5. Відповідальність за порушення карантинних обмежень та інших ветеринарно–санітарних правил 5.1. Керівники, працівники господарств, ферм, орендарі, які допустили порушення карантинних обмежень та інших ветеринарно–санітарних правил, визначених цією інструкцією, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.