Пропрофілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом

1. Загальні положення 1.1. Емфізематозний карбункул (емкар) – гостре неконтагіозне інфекційне захворювання, переважно великої рогатої худоби та овець, яке характеризується утворенням крепітувальних набряків у м'язовій тканині різних ділянок тіла. Хворіють, головним чином, молоді вгодовані тварини віком від 3 місяців до 4 років. Виявляється спорадично. Реєструється протягом усього року, але частіше в літній та осінній періоди. Летальність сягає 80%. 1.2. Збудник емфізематозного карбункула – Clostridium chauvoei – анаеробний, поліморфний, спороутворюючий, рухомий мікроорганізм. У мазках–відбитках із молодих культур фарбується грампозитивно, а в старих культурах – грамнегативно. Збудник продукує складний екзотоксин, який виявляє летальні й некротичні властивості та володіє гемолітичною, дезоксирибонуклеазною і гіалуронідазною активністю. 1.3. Емфізематозний карбункул – типова грунтова інфекція. Джерело інфекції – хворі тварини. Фактори передачі – грунт, пасовища, корми, вода, інфіковані збудником. Зараження тварин є аліментарне або відбувається через пошкоджені шкіру, слизові оболонки. Певну роль у розповсюдженні хвороби відіграють кровосисні комахи. 1.4. Система заходів, спрямованих проти емфізематозного карбункула, грунтується на: 1.4.1. Своєчасній діагностиці хвороби. 1.4.2. Ефективній ліквідації вогнища хвороби (утилізація трупів, знезараження приміщень, інвентарю, території). 1.4.3. Охороні тварин від зараження в неблагополучних пунктах. 1.5. Неблагополучним за емфізематозним карбункулом пунктом уважають населений пункт, колективне або приватне господарство, ферму і суміжні з ними пасовища та водойми, де мали місце випадки хвороби протягом останніх 5 років.

2. Діагностика хвороби. 2.1. Діагноз – емфізематозний карбункул установлюють на підставі клінічних ознак, патолого–анатомічних змін, епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень. 2.2. Лабораторна діагностика емфізематозного карбункула включає мікроскопічне, бактеріологічне та біологічне дослідження патологічного матеріалу. Термін лабораторних досліджень до 8 діб. 2.3. У лабораторію направляють ексудат із крепітувального набряку, шматочки уражених м'язів (3 х 3 х 3 см). У разі розтину трупа відбирають шматочки печінки, селезінки і нирок, а також кров із серця. Матеріал для дослідження відбирають не пізніше 4–х годин після загибелі тварини. У теплу пору року його консервують 30%–ним стерильним водним розчином гліцерину. 2.4. Діагноз – емфізематозний карбункул уважають установленим при отриманні одного з таких показників: 2.4.1. Виділення з патологічного матеріалу культури, типової для Cl. chauvoei і загибелі хоча б однієї зараженої морської свинки з типовою для цієї хвороби патолого–анатомічною картиною і виділення з її органів культури збудника. 2.4.2. Загибель хоча б однієї морської свинки з двох заражених патологічним матеріалом за наявності в неї типових для цієї хвороби патолого–анатомічних змін і виділення з її органів культури Cl. chauvoei, якщо навіть при посіві з досліджуваного матеріалу культура збудника не була виділена. 2.5. Емфізематозний карбункул необхідно диференціювати від злоякісного набряку і сибірки. 2.5.1. Злоякісний набряк, як правило, розвивається, як післяранова інфекція. Остаточна диференціація цього захворювання грунтується на результатах бактеріологічного та біологічного досліджень. 2.5.2. Сибірку диференціюють за клінічними ознаками (постійне та значне підвищення температури, відсутність крепітації набряків), патолого–анатомічними змінами (сильне здуття трупів, відсутність заклякання основних груп м'язів, витікання кров'янистої рідини з природних отворів) та результатами лабораторних досліджень.

3. Заходи профілактики хвороби. 3.1. З метою запобігання захворювання тварин на емфізематозний карбункул керівники господарств та власники худоби зобов'язані: – не допускати вимушеного забою тварин без дозволу лікаря ветеринарної медицини; – суворо виконувати ветеринарно–санітарні правила та технологічні вимоги щодо розміщення, догляду, годівлі, випасу і водопою тварин; – систематично здійснювати дезінфекцію приміщень, знищувати мишоподібних гризунів та комах; – репродуктивні та відгодівельні групи тварин комплектувати здоровими тваринами із благополучних за емфізематозним карбункулом місцевостей, витримуючи їх перед уведенням у загальне стадо 30 днів у карантині; – проводити осушення заболочених пасовищ, меліорацію сінокосів, знищувати на пасовищах колючу рослинність; – обладнувати водопої для тварин, забороняти напування тварин з водопоїв, що підозрюються на зараження збудником емфізематозного карбункула; – утримувати в належному стані скотомогильники та інші місця закопування трупів тварин; – суворо дотримуватися ветеринарно–санітарних вимог при проведенні агромеліоративних робіт та робіт, пов'язаних із значним переміщенням грунту. 3.1.1. Спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані: – здійснювати постійний контроль за клінічним станом тварин, а при підозрі на захворювання емфізематозним карбункулом негайно повідомляти головного державного інспектора ветеринарної медицини району; – суворо дотримуватись правил знешкодження трупів тварин та здійснювати контроль за санітарним станом пасовищ, водоймищ, скотомогильників. 3.1.2. Головні державні інспектори ветеринарної медицини районів та міст зобов'язані: – здійснювати постійний контроль за динамікою неблагополучних за емфізематозним карбункулом пунктів та проведення в них оздоровчих та запобіжних заходів; – записувати в журналі епізоотологічного стану району (міста) дані про неблагополучні місцевості і помічати їх на епізоотичній карті району (міста) з указанням дати падежу тварин та місцезнаходження вогнища інфекції; – складати щорічні плани профілактичних щеплень тварин проти емфізематозного карбункула та здійснювати контроль за їх виконанням. 3.2. У неблагополучних за емфізематозним карбункулом пунктах здійснюють: 3.2.1. Планові організаційно–господарські заходи, які передбачають: – контроль за переміщенням тварин; – дотримання санітарних вимог при утилізації трупів тварин; – постійний контроль за зберіганням і переробкою сировини тваринного походження; – своєчасну і якісну очистку і дезінфекцію приміщень та суміжної території; – правильне використання колодязів, водоймищ та пасовищ, підозрюваних на контамінацію збудником хвороби. 3.2.2. Щорічні профілактичні щеплення сприйнятливих до емфізематозного карбункула тварин. 3.2.2.1. Щеплення тварин здійснюють за 2 – 4 тижні до вигону їх на пасовища. 3.2.2.2. Щепленню підлягає велика рогата худоба віком від 3 місяців до 4 років. Телят у 6–місячному віці щеплюють повторно. Вакцину застосовують одноразово в дозах, передбачених настановою з її застосування. 3.2.2.3. У разі тяжких епізоотичних обставин усю велику рогату худобу щеплюють двічі з інтервалом у два тижні згідно з настановою із застосування вакцини. 3.2.2.4. У господарствах, де реєструється емфізематозний карбункул овець або свиней, їх щеплюють одноразово, починаючи з 6–місячного віку. 3.2.2.5. У неблагополучних за емфізематозним карбункулом пунктах, де тварини перебувають на пасовищах понад 6 місяців, їх необхідно щеплювати повторно. 3.2.2.6. У залежності від епізоотичних обставин дозволяється щеплювати велику рогату худобу і овець одночасно проти емфізематозного карбункула і сибірки асоційованою вакциною згідно з настановою з її застосування.

4. Заходи щодо ліквідації захворювання. 4.1. При підозрі на захворювання тварин емфізематозним карбункулом керівники господарств, фермери, власники тварин, власники забійних і м'ясопереробних підприємств зобов'язані: – негайно сповістити про захворювання тварин лікаря ветеринарної медицини, який обслуговує дане господарство, підприємство чи населений пункт; – до прибуття лікаря ветеринарної медицини забезпечити ізоляцію хворих тварин та охорону трупів тварин від поїдання хижими тваринами і птахами, припинити забій на м'ясо тварин і використання від хворих корів молока в їжу та для випоювання телят, поросят; – для догляду за хворими та з підозрою на захворювання тваринами закріплюють окремий обслуговувальний персонал, який інструктують про дотримання правил особистої гігієни та забезпечують спецодягом і спецвзуттям. 4.1.1. Лікар ветеринарної медицини здійснює: – термінове повідомлення головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) про підозру виникнення емфізематозного карбункула; – клінічне обстеження, термометрію та ізоляцію хворих; – організацію доставки трупів тварин до місця їх спалювання; – відбір і доставку патологічного матеріалу для лабораторного дослідження (повний розтин трупів проводити не рекомендується); – заходи із знезараження місця загибелі тварин та всього, що мало контакт із хворою твариною, спалювання або закопування трупів тварин; – лікування хворих і з підозрою на захворювання тварин. Найбільш ефективною на ранній стадії хвороби є інтенсивна терапія антибіотиками, що діють проти грампозитивних бактерій (пеніцилін, біцилін, стрептоміцин, тетрациклін, еритроміцин), або тих, що мають широкий спектр антимікробної дії (байтрил, кломаксіл, енроксіл та інші). Одночасно проводить симптоматичне лікування (серцеві, антитоксичні, протизапальні засоби). При обмежених набряках на вражені ділянки накладають холодні компреси, обколюють їх 3–5%–ним розчином карболової кислоти, 1–2%–ним розчином перекису водню, 0,1%–ним розчином калію марганцевокислого та ін. При наявності застосовують гіперімунну сироватку проти емфізематозного карбункула згідно з настановою з її використання. 4.2. При встановленні захворювання тварин емфізематозним карбункулом головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста) здійснює: – епізоотологічне обстеження двору, ферми, господарства, місцевості (пасовища) з метою визначення джерела захворювання; – контроль за проведенням комплексу лікувально–профілактичних та ветеринарно–санітарних заходів, спрямованих на виявлення, ізоляцію та лікування хворих тварин, дотримання санітарних вимог при спалюванні трупів, очищенні та дезінфекції приміщень і місцевості, що могли бути заражені виділеннями хворих тварин або їх трупами; – підготовку та подання у встановленому порядку матеріалів до держадміністрації району (міста) для прийняття відповідного рішення районним (міським) виконавчим органом про накладання обмежень. У залежності від епізоотичних обставин карантинному обмеженню підлягають окремі двори, ферми, пасовища, частково населені пункти або все господарство чи весь населений пункт. 4.3. За умовами карантинного обмеження в неблагополучних пунктах забороняється: – вивезення, завезення і перегрупування великої рогатої худоби та інших видів тварин, сприйнятливих до емфізематозного карбункула; – вивезення грубих кормів, заготовлених на пасовищах, де мало місце захворювання або загибель тварин від емфізематозного карбункула та інших видів кормів, що мали контакт з хворими тваринами; – використання на харчові цілі молока від хворих корів; – вимушений забій хворих і з підозрою на захворювання тварин; – закопування трупів тварин, які загинули від емфізематозного карбункула, у місцевості з високим рівнем грунтових вод. 4.4. Керівники господарства або власники тварин у неблагополучних пунктах забезпечують проведення вимушеної, поточної та остаточної дезінфекції, а також заходів, спрямованих на локалізацію хвороби та знищення збудника хвороби в довкіллі. 4.4.1. Корми, заготовлені на пасовищах, де мали місце захворювання або загибель тварин від емфізематозного карбункула, та інші види кормів, що мали контакт із хворими тваринами, згодовуються безпосередньо в даному господарстві через два тижні після щеплення тварин. Корми, підстилку та гній, забруднені виділеннями хворих тварин, спалюють. 4.4.2. Молоко від хворих корів знезаражують шляхом кип'ятіння протягом 30 хв. або будь–яким із хімічних засобів (сухим хлорним вапном із розрахунку 1 частина хлорного вапна на 3 частини молока) з наступним захороненням на скотомогильнику або в інших місцях для захоронення трупів. Молоко, отримане від щеплених і клінічно здорових корів, використовується без обмежень. 4.4.3. Якщо з певних причин забій хворої тварини мав місце і при післязабійному огляді туші було виявлено патолого–анатомічні зміни, властиві для емфізематозного карбункула (крепітуючі пухлини, уражені м'язи – сухі, губчасті, чорно–коричневого кольору або поцятковані блідно–жовтими, чорнуватими смужками; серозно–геморагічний інфільтрат із запахом згірклого масла; регіональні лімфовузли збільшені, геморагічні, соковиті на розрізі; легені наповнені кров'ю, набряклі; печінка збільшена, повнокровна, в'яла), то тушу з усіма внутрішніми органами і шкірою спалюють. Продукти забою від здорових тварин (та їх туші), що були в контакті з продуктами від хворих тварин, спалюють. 4.4.4. Приміщення, що використовувалось для забою тварин і обробки туш, обладнання та інвентар дезінфікують розчином хлорного вапна з умістом активного хлору не менше 5%, 4%–ним розчином формальдегіду, 10%–ним гарячим розчином їдкого натру, 10%–ним розчином однохлористого йоду. Зазначені засоби (крім однохлористого йоду) застосовують із розрахунку 1 л на кв.м тричі з інтервалами 1 год. Дерев'яні поверхні та інвентар знезаражують однохлористим йодом, обробляючи їх двічі з інтервалом 15–20 хв. 4.4.5. Спецодяг, щітки, відра та інші предмети занурюють в 1%–ний активований розчин хлораміну або 4%–ний розчин формальдегіду на 4 год. або кип'ятять протягом 1,5 год. в 2%–ному розчині кальцинованої соди. 4.4.6. Грунт на місці загибелі, вимушеного забою або розтину трупа тварини обпалюють, тоді зрошують розчином хлорного вапна з вмістом активного хлору не менше 5% із розрахунку 10 л на 1 кв.м., після чого грунт перекопують на глибину 25 см, змішуючи його із сухим хлорним вапном, що містить не менше 25% активного хлору, із розрахунку 1 частина хлорного вапна на 3 частини грунту. 4.4.7. Гній спалюють, гноївку дезінфікують сухим хлорним вапном із розрахунку 1 частина хлорного вапна на 3 частини гноївки. Найкращий метод знешкодження трупів – спалювання. Трупи знешкоджують разом зі шкірою. 4.5. Здорових тварин усіх вікових груп неблагополучного стада щеплюють проти емфізематозного карбункула згідно з настановою із застосування вакцини. 4.6. Обмеження знімаються комісією через 14 днів після останнього випадку загибелі, видужання, щеплення тварин проти емфізематозного карбункула та здійснення остаточної дезінфекції і всіх заходів комплексного плану оздоровлення неблагополучного пункту. 4.7. Усі проведені заходи оформляються відповідними актами.

5. Відповідальність за порушення правил та ветеринарно–санітарних вимог щодо профілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом. 5.1. Посадові та інші особи, які припустилися порушення карантинних обмежень та інших ветеринарно–санітарних правил, визначених цією Інструкцією, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.