Агрофірмі “Матюші” Білоцерківського району на 200__ р

(ТЕКСТОВА ЧАСТИНА)

Таблиця 1

Головний лікар ветеринарної

медицини агрофірми ___________________________ (В.І. Кузнецова)

(підпис)

У текстовій частині вказують назву господарства, його розташування та спеціалізацію, проведення загальногосподарських заходів (огороженість території ферми, наявність: санпропускника, дезбар’єра, шлагбаума, ізолятора, біотермічної ями або скотомогильника; наявність карантинного приміщення; проведення профілактичного карантинування тварин; догляд, годівля тварин, проведення санітарних днів на фермі, знезаражування відвійок, що надходять з молокопереробного підприємства; проведення профілактичної дезінфекції; наявність поголів’я тварин з урахуванням обігу стада; епізоотичне благополуччя господарства, населеного пункту та господарств району).

Відповідальність за здійснення загальногосподарських заходів, що передбачено у текстовій частині, несе керівник господарства. В текстовій частині видно всі недоліки господарської діяльності, тому нерідко, щоб не показувати ці недоліки, ігнорують текстовою частиною плану.

Власне план складається за спеціальною формою (табл. 1), в якій передбачені такі графи: назва заходів (1), кількість головообробок (2), у т.ч. по кварталах (3–6) і вартість головообробок (7). В першу графу повинні бути включені всі заходи, що потрібно виконати протягом року. У другій графі вказують загальну кількість головообробок запланованих на рік. У наступних чотирьох графах вказують кількість головообробок, які планують проводити щоквартально. У останній графі вказують вартість головообробок, при необхідності.

Якщо, одне й теж поголів’я тварин, протягом року планують досліджувати, щеплювати або обробляти двічі, то повторні обробки беруть у дужки.

Власне план має три розділи: діагностичні дослідження; профілактичні щеплення; лікувально-профілактичні обробки.

Планування діагностичних досліджень

У першому розділі плану ветеринарно-профілактичних і протиепізоотичних заходів планують діагностичні дослідження на заразні захворювання. Незалежно від епізоотичної ситуації план включає дослідження: коней на сап; великої рогатої худоби на – туберкульоз, лейкоз і бруцельоз, а бугаїв-плідників ще й на кампілобактеріоз і трихомоноз; свиней на – бруцельоз і лептоспіроз; овець і кіз на бруцельоз; птицю на – туберкульоз і пуллороз. Всіх тварин та птицю досліджують на наявність гельмінтів при підозрі; бджіл на – акарапідоз, варрооз, браульоз та гнильцеві хвороби.

Незважаючи на те, що захворювання коней сапом на території України вже давно не реєструють, проте відповідно до “Инструкции о мероприятиях против сапа” (1953), положення якої діють дотепер, всіх сприйнятливих до сапу тварин (коней, мулів, ослів, верблюдів) за два тижні до передачі в інші господарства, відправки на виставки, спортивні змагання, перевезення залізницею або іншим видом транспорту, а також до забою на м’ясо піддають клінічному обстеженню на сап і малеїнізації. Коней, що надійшли в господарство, утримують в профілактичному карантині, за цей період проводять клінічний огляд і малеїнізацію.

Все поголів’я однокопитних тварин, в усіх категоріях господарств, піддають клінічному огляду на сап і малеїнізації один раз на рік (навесні).

Тварин з характерними для сапу клінічними ознаками, також тих, що не мають клінічних ознак хвороби, але позитивно реагують на малеїн, визнають хворими на сап, їх негайно ізолюють і знищують разом зі шкірами. Лошат-сисунів від кобил хворих на сап знищують без будь-яких досліджень. Розтин трупів явно хворих на сап коней і зняття з них шкір забороняється.

Тварин, підозрілих у зараженні, через кожні 15 днів досліджують на сап методом очної малеїнізації, до отримання триразових негативних результатів по всій групі. Клінічний огляд проводять один раз у 5 днів.

У плані потрібно також передбачати дослідження коней на сап, яких ввозять у господарство.

Згідно діючої інструкції (1994) основними зажиттєвими методами діагностики туберкульозу є – клінічний огляд, одноразова внутрішньошкірна туберкулінова проба та офтальмопроба для коней.

У всіх благополучних господарствах обов’язково проводять планові одноразові алергічні дослідження з метою своєчасного з’ясування епізоотичного стану щодо туберкульозу великої рогатої худоби:

– у благополучних господарствах, неблагополучних районів, досліджують на туберкульоз усе поголів’я худоби, починаючи з 2-місячного віку, двічі на рік (навесні і восени – ІІ і ІУ квартали);

– після оздоровлення всіх господарств району перші чотири роки досліджують усе поголів’я ВРХ, починаючи з 2-місячного віку, один раз на рік, а маточне поголів’я (корів, нетелей, бугаїв) – двічі на рік (навесні і восени – ІІ і ІУ квартали);

– при благополуччі області, району протягом чотирьох років і більше досліджують усе поголів’я худоби, з 2-місячного віку, один раз на рік (краще у ІУ кварталі);

– в областях (районах), тваринництво яких благополучне понад 10 років, з дозволу управління державної ветеринарної медицини АРК, області, Київського та Севастопольського міських управлінь державної ветеринарної медицини контроль, за епізоотичною ситуацією щодо туберкульозу, може здійснюватися на м’ясопереробних підприємствах, за результатами післязабійної експертизи;

– в усіх держплемпідприємствах, племфермах, приватних племінних господарствах, незалежно від строків благополуччя, досліджують раз на рік маточне поголів’я (корів, нетелей, бугаїв) та весь молодняк, починаючи з 2-х місячного віку.

В усіх господарствах, що постачають молоко в дитячі та медичні заклади, санаторії, будинки відпочинку або безпосередньо в торгівельну мережу, двічі на рік алергічно досліджують продуктивне стадо.

Свиней досліджують на туберкульоз:

– у племінних господарствах (фермах, відділках, бригадах) – один раз рік маточне поголів’я (свиноматки, кнури).

Птицю досліджують на туберкульоз:

– у племінних птахівничих господарствах (племзаводах, племрепродукторах, племрадгоспах, племфермах) – один раз на рік маточне поголів’я у 6-місячному віці.

Коней, кіз, овець, собак та хутрових звірів досліджують на туберкульоз залежно від епізоотичного стану.

Підлягає обов’язковому дослідженню поголів’я в карантині, яке реалізовуватимуть в інші господарства, або ж завозять в господарство.

У неблагополучних господарствах проводять одноразове алергічне дослідження через кожні 45–60 днів. Залежно від епізоотичної ситуації тварин досліджують дворазово внутрішньошкірною, а також очною туберкуліновою пробами.

Згідно діючої інструкції (2000), тварин на бруцельоз досліджують: серологічним, алергічним та бактеріологічним методами.

Планові профілактичні серологічні дослідження на бруцельоз бугаїв-плідників, корів, нетелей, телиць віком понад один рік, буйволів, баранів-плідників, вівцематок, що залишилися без приплоду, овець та кіз громадян, які проживають на території господарств чи в окремих населених пунктах, кнурів-плідників та основних свиноматок проводять в усіх господарствах один раз на рік (І або ІІ квартали).

Обов’язковому комплексному серологічному дослідженню за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) на бруцельоз піддають тварин всіх видів, у період 30-денного профілактичного карантинування, при виведенні або введенні їх у господарство незалежно від форми власності, а також при їх купівлі або продажу.

У зоні можливого занесення бруцельозу планові серологічні дослідження маточного поголів’я проводять за РБП (РА) двічі на рік – навесні і восени.

При виявленні тварин, які позитивно реагують, повторне дослідження на бруцельоз усієї групи тварин проводять через 15–20 днів серологічними методами РБП, РА, РЗК, (РТЗК) і алергічно. При потребі використовують також кільцеву реакцію з молоком.

Корів (нетелей), буйволиць, верблюдиць досліджують незалежно від терміну вагітності; вівцематок і свиноматок – через 1–2 місяці після окоту чи опоросу.

Серологічні та алергічні дослідження на бруцельоз проводять не раніше 45 днів після останнього щеплення проти інфекційних захворювань, протипаразитарних та інших профілактичних ветеринарних обробок. При виявленні клінічних ознак захворювання бруцельозом (аборти, мертвонародження, орхіти, артрити тощо) хворих тварин ізолюють і обов’язково досліджують двічі – за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) – на бруцельоз з інтервалом 15–20 днів і алергічною пробою. При потребі цими самими методами досліджують інших тварин стада (ферми), а вівцепоголів’я додатково на інфекційний епідидиміт баранів.

Коней досліджують серологічно за РБП та РЗК на бруцельоз у разі виявлення клінічних ознак хвороби (бурсит, нагнивання холки, тендовагініт, артрит тощо), а також у разі контакту з неблагополучним поголів’ям інших видів тварин у бруцельозному вогнищі.

Диких тварин (лосі, кабани, козулі та інші) досліджують на бруцельоз серологічно за РБП і РЗК та бактеріологічно – після вибіркового діагностично-ліцензійного відстрілу.

У звірівництві контроль щодо бруцельозу проводять на підставі бактеріологічних досліджень абортованих плодів.

Планові серологічні дослідження та клінічне обстеження на інфекційний епідидиміт баранів-плідників проводять один раз на рік до парувальної компанії, а також перед формуванням отар для відгону на випасання і після повернення, під час профілактичного карантину у разі продажу племінних баранів (баранчиків) чи вівцематок (ярок) або при міжгосподарському обміні. Для дослідження застосовують РТЗК або РІД.

Тварин усіх видів, які позитивно реагують при дослідженні на бруцельоз або у яких виникли клінічні ознаки захворювання (аборти), негайно ізолюють і здають на санітарну бойню м’ясокомбінату – незалежно від віку, вагових кондицій, вагітності. Категорично забороняється організація ферм-ізоляторів чи пунктів концентрації тварин, хворих на бруцельоз.

Згідно діючої інструкції (1994) та плану (1999), з метою своєчасного виявлення лептоспірозу досліджують сироватки крові тварин у реакції мікроаглютинації (РМА):

– на племпідприємствах, на станціях (пунктах) штучного осіменіння, у племінних господарствах (фермах) усіх плідників двічі на рік, а корів – один раз на рік;

– свиней, велику і дрібну рогату худобу перед їх виведенням і введенням (увезенням) для племінних та користувальних цілей (за винятком тварин призначених на забій та для відгодівлі) поголовно;

– у всіх інших випадках – при підозрі на лептоспіроз.

У хворих та підозрілих у захворюванні тварин досліджують кров і сечу, а у загиблих – паренхіматозні органи. Кров беруть від усієї групи, але не менш як від 50 тварин. Повторне взяття крові за необхідності проводять через 7–10 днів у тих самих тварин.

Мікроскопію сечі здійснюють безпосередньо у господарстві, не менш як від 100 тварин. Дослідження припиняють після виявлення лептоспір в одній із проб. На фермах із поголів’ям менш як 100 голів досліджують усіх тварин. Мікроскопію сечі проводять: при температурі повітря 20–25^оС протягом 6–8 годин, а при 16–20^оС протягом 10–12 год з моменту взяття проби. У більш віддалений час можливість виявлення лептоспір значно знижується.

Згідно діючої інструкції (1992), дослідження на лейкоз проводять серологічним, клінічним, гематологічним, патолого-анатомічним і гістологічним методами. Основними методами зажиттєвої діагностики лейкозу є серологічний – реакція імунодифузії (РІД).

Гематологічний і клінічний методи досліджень використовують для визначення стадії повного розвитку хвороби у серопозитивних тварин.

Благополучним з лейкозу великої рогатої худоби є: стадо, ферма, господарство в яких, при серологічних дослідженнях у тварин не виявлені антитіла до вірусу лейкозу. Серологічні дослідження тварин проводять, починаючи з 4–6-місячного віку:

– у стадах громадської та інших форм власності – один раз на рік;

– бугаїв-плідників у племпідприємствах, господарствах, а також тварин-продуцентів крові біофабрик та біоцехів – через кожні шість місяців.

Тварин, завезених у господарство для племінних і користувальних цілей, досліджують на лейкоз серологічно в період карантинування.

У неблагополучних господарствах серологічні дослідження серонегативних тварин, старших 4–6-місячного віку, проводять систематично з інтервалом 30–45 днів. Серопозитивних тварин, старше 2-х років, досліджують клініко-гематологічно протягом 15 днів після розділення стада, а надалі один раз на рік; тварин з гематологічними або клінічними ознаками лейкозу не пізніше 15 днів після їх виявлення здають на забій. Серопозитивних тварин утримують і експлуатують в окремому приміщенні, стаді, фермі з урахуванням ступеня ураженості стада не довше 2–4 років: при інфікуванні корів до 30% – не довше 2-х років; при інфікуванні корів більше 30% – не довше 4-х років. Тварин, у яких встановлено позитивну на лейкоз серологічну реакцію (РІД) повторному серологічному дослідженню не піддають.

Діагностичні дослідження ВРХ на кампілобактеріоз (вібріоз) проводяться згідно “Временной инструкции о мероприятиях по диагностике, профилактике и ликвидации вибриоза крупного рогатого скота” (1971) та тих доповнень що розроблялись у 1976 році.

Дослідженню на вібріоз піддають бугаїв на станціях штучного осіменіння, в племінних господарствах та в період місячного карантинування при завезенні в господарства для племінних або виробничих цілей – один раз на 6 місяців триразово з інтервалом у 10 днів.

На трихомоноз, згідно діючої інструкції (1971), досліджують бугаїв, корів, телиць парувального віку, які надходять в господарства (племстанцію). Дослідження проводять три рази з інтервалом 10 днів. Бугаїв-плідників племоб’єднань досліджують щоквартально.

Діагностичні дослідження норок на алеутську хворобу (АХ) планують проводити згідно “Инструкции по профилактике и ликвидации заболевания норок алеутской болезнью” (1985).

В благополучних господарствах профілактика АХ грунтується на суворому дотриманні правил ввезення норок, вибіркового і планового дослідження проб сироватки крові в РІЕОФ, виконання загальних ветеринарно-санітарних і господарських заходів.

Ввезення норок в благополучні господарства допускається лише з благополучних господарств, після дослідження сироватки крові в РІЕОФ і отримання від’ємних результатів.

Завезених норок утримують в профілактичному карантині 30 днів і досліджують в РІЕОФ. При від’ємних результатах РІЕОФ всіх клінічно здорових звірів переводять на ферму.

Для контролю епізоотичної ситуації у благополучних господарствах проводять дослідження сироватки крові підозрілих у захворюванні і загиблих норок, а також тих, що мають продавати для розведення.

Згідно діючої інструкції (1985) та доповнень до неї (1986) серологічні дослідження птиці на пуллороз-тиф планують і проводять застосовуючи крово-крапельну реакцію непрямої гемаглютинації (ККРНГА) з ерітроцитарним або крово-крапельної реакції аглютинації (ККРА) з кольоровими діагностикумами відповідно з чинними настановами щодо їхнього застосування.

Дослідження птиці на пулороз-тиф за допомогою ККРНГА планують у птахівничих господарствах при комплектуванні стада, за місяць до збирання яєць для інкубації, а надалі 1 раз у квартал. У господарствах, які реалізують інкубаційні яйця і добових курчат серологічні дослідження птиці на пулороз-тиф перший раз проводять: курчат у віці – 50–55 днів; індичат – у віці 45–50 днів.

У неблагополучних щодо пулорозу-тифу господарствах (фермах, відділках) всю птицю маточного стада (курей з 5-місячного віку, а індичок з 9–10-місячного віку) досліджують щомісяця до одержання дворазового негативного результату з інтервалом 14 днів. Птицю, що завозять в господарство, піддають серологічному дослідженню на пулороз-тиф у період карантинування.

Щоб уникнути неспецифічних реакцій, за 14 днів до проведення серологічних досліджень, птиці припиняють згодовувати антибіотики і хіміотерапевтичні препарати, а також за 2–3 дні виключають із раціону риб’ячий жир і не менше як за 4 години припиняють згодовування кормів.

Згідно “Инструкции о мероприятиях по предупреждению и ликвидации заболевания животных гельминтозами” (1981) спеціалісти ветеринарної медицини повинні не рідше 2-х разів на рік вибірково обстежувати гельмінтокопроскопічними методами 10–20% тварин, враховуючи наявність гельмінтів при розтині загиблих або забитих на м’ясо тварин.

Всіх домашніх і диких тварин, що надходять в господарство, необхідно піддавати профілактичному карантинуванню упродовж 30 днів і гельмінтокопроскопічним дослідженням на наявність гельмінтів. Якщо тварини виявились ураженими гельмінтами тоді проводять поголовну дегельмінтизацію та перевіряють ефективність її проведення.

Діагностичні дослідження на хвороби бджіл (гнильцеві, акарапідоз, варроатоз та інші) планують у ІУ та І кварталах. Після позитивних результатів досліджень проводять обробки передбачені інструкцією (1984) конкретно при кожному захворюванні.

Планування профілактичних щеплень

У всіх господарствах обов’язково планують і проводять профілактичні щеплення ВРХ проти сибірки і трихофітії; ДРХ та коней проти сибірки; свиней проти бешихи і класичної чуми свиней; собак та котів проти сказу, кролів проти міксоматозу і геморагічної хвороби; птицю – хвороби Ньюкасла (псевдочуми) та інфекційного бурситу (хвороба Гамборо). Профілактичні щеплення проти таких захворювань, як: сибірка (свині); емкар; лептоспіроз ВРХ і свиней; колібактеріози і сальмонельози ВРХ та свинуй; пастерельози ВРХ і свиней; хвороба Тешена і хвороба Ауєскі, планують проводити у неблагополучних та загрозливих зонах з цих захворювань.

Згідно діючої інструкції (2000) профілактика сибірки полягає в проведенні регулярних щеплень сприйнятливих до цього захворювання тварин однією із дозволених до використання вакцин в певному порядку і в певні терміни.

Профілактичні щеплення сприйнятливих тварин проти сибірки обов’язково включають в план профілактичних заходів і проводять:

– в стаціонарно неблагополучних пунктах, де з моменту останнього захворювання тварин на сибірку ще не минуло 5 років, дорослу ВРХ, овець, кіз, коней щеплюють два рази на рік з інтервалом у 6 місяців: навесні перед вигоном на пасовище і восени – при постановці на стійлове утримання. Хутрових звірів щеплюють з 3-місячного віку один раз на рік;

– дорослих тварин (в усіх інших пунктах), сприйнятливих до сибірки, один раз на рік;

– молодняк ВРХ – після досягнення ним 3-місячного віку, а потім, через 6 міс, – ревакцинацію;

– ягнят щеплюють у 3-місячному віці і повторно ревакцинують через 3 міс;

– свиней – з 6-місячного віку, один раз на рік, лише в господарствах, де практикується вільно-вигульне або табірне їхнє утримання;

– оленів і верблюдів – з 6-місячного віку один раз на рік;

– коней – з 9-місячного віку один раз на рік (в особливих випадках – з 3-місячного віку).

В господарствах, розміщених на загрозливій території обов’язковій вакцинації піддають усіх тварин, що надійшли до господарства. До загального стада їх допускають після карантинування не раніше, ніж через 14 днів після щеплення.

Згідно діючої інструкції (1983) профілактичні щеплення проти трихофітії великої рогатої худоби планують і проводять у благополучних та загрозливих зонах наступним чином:

– увесь молодняк що народжується з 1-місячного віку, двічі з інтервалом 10–14 днів;

– увесь молодняк що надходить в інші господарства;

– усю велику рогату худобу, що надходить із-за кордону для племінних та інших цілей, імунізують незалежно від віку.

Лисиць і песців імунізують з 1-місячного, а кролів – з 45-денного віку.

Коней імунізують із 3-х місячного віку.

Тварин, що надходять із-за кордону для племінних цілей імунізують незалежно від віку.

При проведенні профілактичних заходів в господарствах усіх форм власності обов’язково вакцинують тварин, що належать населенню, яке проживає на даній території.

Згідно діючої інструкції (1994) основою ефективного забезпечення благополуччя господарств щодо бешихи є систематичне, профілактичне щеплення всього свинопоголів’я старше 2-місячного віку. При проведенні щеплень керуються відповідними настановами із застосування вакцин. Частіше ревакцинацію здійснюють через кожні 4 – 6 місяців.

Планові профілактичні щеплення свинопоголів’я здійснюють обов’язково у будь-яку пору року. Повторне щеплення проводять у строки, обумовлені імунологічними властивостями використаної вакцини.

Профілактичні щеплення свиней проти класичної чуми, згідно діючої інструкції (1994) слід планувати в усіх господарствах України. Вакцино-профілактиці піддають свиней різного віку у всіх господарствах, незалежно від форм власності, що є у цих зонах. Поросят щеплюють з 40–45 денного віку, повторно через 45– 50 днів, а дорослих тварин один раз на рік. Імунітет триває 12 місяців.

Щеплення кролів проти міксоматозу та геморагічної хвороби є обов’язковими, тому потрібно планувати ці заходи у всіх зонах України незалежно від благополуччя.

Згідно діючої інструкції (1981) та настанови по застосуванню живої вакцини проти міксоматозу планують щеплювати кролів у 1,5-місячному віці, повторно через 3 місяці у тій же дозі. Імунітет триває 12 місяців.

Згідно діючої інструкції (1988) та настанови по застосуванню інактивованої вакцини проти геморагічної хвороби, кролів планують щеплювати у 1,5-місячному віці, одноразово. Ця вакцина забезпечує імунітет на 9 місяців.

Специфічна профілактика псевдочуми (хворби Ньюкасла) птиці є одним із основних заходів у боротьбі з цією небезпечною інфекцією. Згідно діючої інструкції (1994), вакцинацію птиці у птахогосподарствах, фермерських, підсобних господарствах та в господарствах особистого користування громадян здійснюють обов’язково згідно з планом протиепізоотичних заходів. Планують щеплювати молодняк у 15–20-, 45–60-, 140–150-денному віці. Надалі – кожні 6 міс. Вакцинують аерозольно, інтраназально або випоюють згідно з інструкцією.

Інструкція з профілактики та ліквідації інфекційної бурсальної хвороби (хвороби Гамборо) (2000) передбачає планування щеплення батьківського стада і сприйнятливого молодняка проти цього захворювання у неблагополучних і загрозливих господарствах відповідно до настанови по застосуванню вакцини. Вакцинують клінічно здорову птицю з 7–17-денного віку залежно від виду вакцини, двічі, з інтервалом 10–14 днів, методом випоювання.

Враховуючи, що основним джерелом поширення сказу серед сільськогосподарських тварин і людей останнім часом є дикі звірі та собаки, а також що це захворювання реєструють в усіх областях України, планують піддавати обов’язковим профілактичним щеплення проти сказу, згідно діючої інструкції (1994), всіх собак і котів з 3-місячного віку (крім бродячих, яких слід знищувати) на всій території України, один раз на рік. Профілактичні щеплення проводять протягом липня–вересня кожного року. Тварин не щеплених проти сказу, вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року.

Тварин, підозрілих у зараженні на сказ щеплюють антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом 60 днів.

Профілактичні щеплення проти емфіземазного карбункулу, як передбачено діючою інструкцією (2000), проводять у неблагополучних та загрозливих пунктах за 2–4 тижні до вигону тварин на пасовища.

Неблагополучними щодо емфізематозного карбункулу вважають населені пункти, колективні або приватні господарства, ферми і суміжні з ними пасовища та водойми де мали місце випадки хвороби протягом останніх 5 років.

Щепленню піддають велику рогату худобу віком від 3 місяців до 4 років. Телят у 6-місячному віці щеплюють повторно. Вакцину застосовують одноразово у дозах, передбачених настановою щодо її застосування.

У разі тяжких епізоотичних обставин усю велику рогату худобу щеплюють двічі з інтервалом у два тижні згідно із настановою по застосуванню вакцини.

У господарствах, де реєструється емфізематозний карбункул овець або свиней, їх щеплюють одноразово, починаючи з 6-місячного віку.

У неблагополучних за емфізематозним карбункулом пунктах, де тварини перебувають на пасовищах понад 6 місяців, їх необхідно щеплювати повторно.

Залежно від епізоотичних обставин дозволяється щеплювати ВРХ і овець одночасно проти емфізематозного карбункула і сибірки асоційованою вакциною згідно із настановою щодо її застосування.

Згідно діючої інструкції (1993) щеплення тварин проти лептоспірозу планують проводити в неблагополучних пунктах та загрозливих зонах.

Вакцинують тварин проти лептоспірозу згідно з чинними настановами по застосуванню вакцин з тими серотипами і сероварами, які виявлені під час діагностики у тварин даного господарства (населеного пункту):

– неблагополучних по лептоспірозу;

– у відгодівельних господарствах, де поголів’я комплектують без обстеження на лептоспіроз;

– при випасанні тварин на пасовищах у зоні природного вогнища лептоспірозу;

– при виявленні в господарствах тварин, сироватка крові яких реагує в РМА.

Вакцинація запобігає захворюванню, абортам, виключає формування лептоспіроносійства. Імунізація лише частини поголів’я не припиняє епізоотичного процесу в господарстві, оскільки постійно залишаються неімунізовані, сприйнятливі до лептоспірозу особини.

Тривалість імунітету у поросят і ягнят, яких вакцинували в місячному віці, не довша 3 міс., а у телят, вакцинованих у 2-місячному віці – 6 міс., у поросят 4–6 місячного віку, дорослих свиней і овець імунітет триває 6 місяців. Після указаного строку тварин ревакцинують.

Згідно діючої інструкції (1980) усіх тварин планують вакцинувати проти пастерельозу упродовж року, керуючись настановами із застосування відповідних вакцин, в тих адміністративних районах, в яких на фермах або серед окремих груп тварин реєструвались випадки захворювання на пастерельоз.

Для профілактичних щеплень великої і дрібної рогатої худоби проти пастерельозу використовують емульсовану вакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець.

Для вакцинації супоросних свиноматок і поросят до 2-місячного віку використовують концентровану полівалентну формолгідроокисалюмінієву вакцину проти сальмонельозу, пастерельозу і ентерококової септицемії поросят (СПЕ). У загрозливих щодо пастерельозу свиней господарствах застосовують емульсовану вакцину проти пастерельозу свиней.

Профілактичні щеплення проти сальмонельозу (1958) та колібактеріозу (1976) телят і поросят слід планувати в неблагополучних на ці захворювання пунктах протягом 2–3 років після ліквідації хвороби.

Телят від невакцинованих корів планують щеплювати проти сальмонельозу з 8–10-денного віку двічі з інтервалом 8–10 днів, а телят від вакцинованих корів планують щеплювати з 17–20-денного віку двічі з інтервалом 8–10 днів. Вагітних корів вакцинують за 50–60 днів до отелення двічі з інтервалом 8–10 днів.

Профілактичні щеплення поросят проти сальмонельзу планують з 20–30-денного віку двічі з інтервалом 5–8 днів. Супоросних маток – на 50–60-й день порісності тричі з інтервалом 8–10 днів.

Проти колібактеріозу планують щеплення корів за 1,5–2 міс. до отелення двічі з інтервалом 10–14 днів. Телят не вакцинують, тому що у них формується колостральний імунітет. Поросят проти колібактеріозу планують щеплювати перед відлученням двічі з інтервалом 10–15 днів. Супоросних свиноматок – за 1,5–2 міс. до опоросу двічі з інтервалом 10–15 днів.

У неблагополучних і загрозливих щодо сальмонельозу водоплавної птиці господарствах, з урахуванням епізоотичного стану місцевості, дорослу племінну водоплавну птицю, від якої планується одержати інкубаційні яйця, вакцинують два рази з інтервалом 7–­10 днів за 1–1,5 місяці до початку відкладання яєць. Одержаний молодняк (гусенят, каченят) вакцинують із профілактичною метою у віці 7–10 днів.

Вівцематок вакцинують перший раз за 30 днів до окоту, другий – через 14 днів після першого щеплення.

Згідно діючої інструкції (2000) хворобу Ауєскі можна контролювати, використовуючи засоби специфічної профілактики. Для специфічної профілактики хвороби Ауєскі у неблагополучних і умовно благополучних господарствах дозволяється застосовувати як живі так і інактивовані вакцини, у загрозливих – тільки інактивовані. Інактивованою вакциною щеплюють кнурів і свиноматок за три тижні до парування, через 7–8 днів повторно; поросят отриманих від вакцинованих свиноматок щеплюють у 1,5–2-місячному віці, а через 7–8 днів повторно, через 3 місяці планують провести їх ревакцинацію. Імунітет після щеплення такою вакциною триває 9 місяців. Живою вакциною прищеплюють усе свинопоголів’я та молодняк з 1-денного віку.

Згідно діючої інструкції (2000) профілактичні щеплення всіх свиней проводять у неблагополучній та загрозливій зонах з ензоотичного енцефаломієліту (хвороби Тешена). Всіх свиней цієї зони беруть на суворий облік і проводять їм профілактичне щеплення вакцинами проти цієї хвороби згідно з настановами щодо їх застосування. Для імунізації застосовують, як живу, так і інактивовану вакцини. Живою культуральною вакциною щеплюють поросят з 2-місячного віку (повторно через 14 днів) та доросле свинопоголів’я один раз на рік.

Інактивованою вакциною щеплюють поросят і доросле поголів’я. Якщо поросят щепили до 2-місячного віку (доза 1 мл), то у 3-місячному віці потрібно щепити повторно (доза 2 мл). Імунітет після щеплення цією вакциною триває 10 місяців.

Щеплення проти віспи-дифтериту птиці планують у неблагополучних і загрозливих господарствах, в тому числі і серед птиці, що належить населенню. Вакцинують курей, індиків і фазанів. У господарствах, де було зареєстровано це захворювання, все поголів’я з 2-місячного віку вакцинують протягом двох років після ліквідації віспи.

Щеплення птиці проти інфекційного ларинготрахеїту, колібактеріозу, пастерельозу, хвороби Марека передбачаються з урахуванням епізоотичної ситуації (Божко Г.К., 1987).

Планування лікувально-профілактичних обробок

У третьому розділі плану передбачають лікувально-профілактичні обробки проти різних паразитарних захворювань, які реєструються в даній місцевості.

Специфічна профілактика гельмінтозів грунтується на застосуванні хіміотерапевтичних та біологічних препаратів, які забезпечують попередження захворювання тварин і розповсюдження у довкіллі інвазійного початку.

Профілактичні дегельмінтизації проводять в усіх господарствах, де є випадки захворювання тварин гельмінтозами, перед постановкою їх на стійлове утримання і перед вигоном на пасовище.

Лікувальні дегельмінтизації проводять у будь-яку пору року, якщо у тварин є клінічні ознаки захворювання.

Дегельмінтизацію проти більшості гельмінтозів планують здебільшого на зимовий період, коли значна частина гельмінтів завершує цикл розвитку, досягає статевої зрілості, а для яєць та личинок у довкіллі відсутні необхідні умови для розвитку до інвазійної стадії.

Найдоцільніші терміни дегельмінтизації, наприклад в зоні Лісостепу та Полісся такі:

– проти фасціольозу великої рогатої худоби і овець – перша дегельмінтизація у ІУ кварталі (грудень), а друга – у І кварталі (лютий – березень) наступного року,

– проти диктіокаульозу великої рогатої худоби і овець – перший раз у березні, другий – у ІУ кварталі (жовтень–листопад);

– проти монієзіозу овець – преімагінальна дегельмінтизація проводиться через 25–30 днів після виведення тварин на пасовища, повторна – через 15 днів після першої і третя – через 25–30 днів після другої, тобто в першій половині травня, в першій половині червня і в липні, а через 30 днів після постановки овець у стійло проводять профілактичну дегельмінтизацію всього поголів’я;

– проти аскарозу все поголів’я свиней – перший раз у квітні, другий – в липні і третій у жовтні. Поросят піддають дегельмінтизації перший раз у віці 35–40 днів, другий раз – через два тижні після першої, третій – через місяць після другої у віці 3 місяці;

– проти метастронгільозу свиней – перший раз у березні, другий – у жовтні;

– проти параскаріозу коней – перший раз у березні, другий – у жовтні;

– проти стронгілятозів коней – перший раз у травні, другий – у жовтні;

– овець проти корости і ектопаразитів – після стрижки: травень-червень, вересень;

– свиней проти ектопаразитів – щоквартально;

– проти піроплазмідозів обробки планують періодично протягом усього часу можливого паразитування кліщів на тваринах;

– обробки великої рогатої худоби проти підшкірного овода планують у місцевостях, де реєструється уражуваність тварин його личинками.

Планування інших обробок визначається конкретною епізоотичною ситуацією, діючими інструкціями і настановами.

Річний і квартальний обсяги робіт в плані подаються у вигляді цифрових показників. Цифри повторних обробок тварин беруться в дужки. Громадське поголів’я показується в чисельнику, а тварини приватної власності – в знаменнику.

Протягом року в план можуть вноситись зміни і доповнення, зумовлені зміною епізоотичної ситуації в господарстві, районі та області.

Завдання 1. Розробити план ветеринарно-профілактичних і протиепізоотичних заходів, за наведеною схемою, згідно завдання.

ПЛАН ЗАХОДІВ З ПРОФІЛАКТИКИ НЕЗАРАЗНИХ ХВОРОБ

Захворюваність і падіж сільськогосподарських тварин від незаразних хвороб завдають значних економічних збитків тваринницьким господарствам. Матеріали ветеринарної статистики свідчать, що найчастіше реєструються захворювання органів травлення, дихання і відтворення. Як відомо, втрати у тваринництві від незаразних хвороб у декілька разів перевищують втрати від заразних. У зв'язку з цим попередження захворювань незаразної етіології і втрат від них ветеринарні спеціалісти зобов'язані проводити планово.

Планування заходів з профілактики незаразних хвороб тварин введене Державним комітетом ветеринарної медицини України за спеціальною формою (яка наведена нижче) згідно методичних вказівок.

План з профілактики незаразних хвороб – це система заходів, спрямованих на попередження або усунення причин захворювання і загибелі тварин.

Планування ветеринарних заходів проти незаразних хвороб повинно ґрунтуватися на біологічному законі відповідності факторів зовнішнього середовища особливостям обміну речовин і рівню продуктивності тварин. Рівень перетравного протеїну повинен складати не менше 100–110 г в 1 к. од. при цукрово-протеїновому співвідношенні 0,8: 1,2.

В основу боротьби з незаразними хворобами тварин повинні бути покладені заходи по забезпеченню повноцінної годівлі і оптимальних зоогігієнічних умов утримання поголів'я в господарствах.

Приступаючи до розробки плану профілактики незаразних хвороб тварин ветеринарним спеціалістам необхідно:

– вивчити стан тваринництва (кормову базу, умови утримання тварин і догляд за ними; плинність кадрів по догляду за тваринами);

– провести аналіз захворюваності і загибелі тварин від незаразних хвороб на підставі первинної ветеринарної документації;

– з’ясувати причини захворюваності тварин за результатами аналізу раціонів годівлі, експертиз лабораторних досліджень сироватки крові, кормів, води, ґрунту;

– проаналізувати повноцінність годівлі і утримання корів у сухостійний період, гігієну випоювання і утримання новонароджених телят;

– з’ясувати наявність рекомендованих засобів для профілактики незаразних хвороб і можливості їх придбання;

План профілактики незаразних хвороб складається за спеціальною схемою (яка наведена нижче), з врахуванням методичних вказівок, і включає дві частини: текстову та власне план (Таблиця 2).