Розділ 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра менеджменту

Допущено до захисту

Р.

Завідуючий кафедрою

_________________________

Д.е.н., проф. Мостенська Т.Л.

ВИПУСКОВА КВАЛІФІКАЦІЙНА БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

На тему

«Шляхи вдосконалення фінансового планування на підприємстві»

Студент 4 курсу

денної форми навчання

спеціальності

6.03060101 «Менеджмент організацій і

адміністрування» Мельник І.Б.

Науковий керівник ст.викл. Бойко І.А.

Київ НУХТ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність будь-якого підприємства може забезпечити тільки ефективне управління рухом його фінансових потоків, реалізація якого потребує від управлінців оволодіння не лише методологією фінансового менеджменту, але й вміння використовувати її на практиці. Фінансове планування є одним із таких методів і надзвичайно важливим елементом фінансового управління, спрямованим на забезпечення стійкого розвитку підприємства відповідно до його реальних фінансових можливостей із урахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища. У зв’язку з цим набуває актуальності проблема використання фінансового планування як механізму управління фінансами підприємств. Недосконалість законодавчо-нормативної бази з питань фінансового планування, існування нечіткої системи підготовки і передачі планової інформації всередині підприємства та із бізнес-партнерами, відсутність єдності у теоретично-методичних підходах до обліку та аналізу планових економічних показників стримують його впровадження на вітчизняних підприємствах.

Планування розвитку соціально-економічних систем завжди знаходилось в епіцентрі уваги представників наукової спільноти, а його концептуальне підґрунтя започатковано в роботах Р. Акоффа, Р. Брейлі, С. Майєрсом, М. Поукоком, А. Тейлором. Окремі методологічні, методичні і організаційні аспекти фінансового планування на макро- і макрорівнях досліджуються зарубіжними вченими, як то Р. Кертісом, Дж. Сигел, Дж. Фіннерті, Ф. Лі Ченгом, Джай К. Шим, російськими та українськими науковцями, серед яких: О.В. Ареф’єва, О.Г. Біла, І.О. Бланк, І.Т. Балабанов, Ю.М. Воробйов, В.М. Гриньова, Кірсанова Т.О., В.В. Ковальов, Г.О. Крамаренко, Л.О. Лігоненко, Є.С. Стоянова, О.Є. Чорна, Л.А. Швайка, В.М. Шелудько та інші.

Відзначаючи вагомий внесок дослідників у цій сфері, слід зауважити, що окремі аспекти фінансового планування діяльності підприємств потребують подальших досліджень. Зокрема, це стосується розкриття місця, ролі та функцій фінансового планування у забезпеченні реалізації фінансових стратегічних цілей підприємства, впровадження та інтенсифікації розвитку бюджетування як інструменту поточного фінансового планування.

Потреба в узагальненні накопиченого досвіду і розробці нових наукових підходів до фінансового планування підприємств в умовах ринкової невизначеності обумовили вибір теми бакалаврської роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою бакалаврської роботи є обґрунтування теоретико-методичних основ та розробка практичних заходів щодо організації і реалізації фінансового планування на вітчизняних виробничих підприємствах. Для реалізації поставленої мети в роботі сформульовані наступні завдання, які були вирішені в ході досліджень:

- здійснити економічну інтерпретацію змісту поняття «фінансове планування» з точки зору основних підходів, виділених сучасними дослідниками, узагальнити принципові засади його проведення та встановити необхідність впровадження на різних типах підприємств;

- розкрити роль фінансового планування у реалізації фінансових положень підприємства та надати порівняльну характеристику ключових методів обґрунтування планових показників;

- визначити сутність, особливості, у тому числі переваги та недоліки, використання сучасної технології фінансового планування – бюджетування;

- надати детальну характеристику організаційно-правовим аспектам і результатам виробничо-господарської діяльності ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар»;

- оцінити фінансовий стан підприємства у розрізі основних груп фінансово-економічних показників;

- дослідити діючу практику фінансового планування ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар»;

- підвищити ефективність і точність планування (прогнозування) фінансових показників підприємства з використанням методів економіко-математичного моделювання і трендового аналізу;

- проаналізувати тенденції розвитку фінансового стану підприємства на основі планових показників та оптимізації планових рішень.

Об’єктом дослідження виступають фінансово-економічні відносини, які виникають в процесі фінансового планування і прогнозування ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар».

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних підходів і прикладних аспектів фінансового планування діяльності підприємства.

Методи дослідження. В роботі використано як традиційні загальнонаукові, так і спеціальні методи досліджень: узагальнення, порівняння, аналіз і синтез – для уточнення економічної сутності фінансового планування, принципів, технологій і методів його реалізації; аналітичне групування, табличний і графічний аналіз, методи фінансового аналізу – для оцінки фінансового стану ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар». Для розробки та обґрунтування практичних рекомендацій з удосконалення фінансового планування підприємства використано методи системності, економіко-математичного моделювання, оптимізації планових рішень, балансовий метод.

Інформаційну база дослідження складають законодавчо-нормативні акти державних органів влади з питань організації і реалізації фінансового планування на вітчизняних підприємствах, фінансова звітність ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», матеріали фахових періодичних видань, монографії, навчальні посібники, інтернет-публікації.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень бакалаврської роботи отримали форму практичних рекомендацій щодо удосконалення процесів фінансового планування на підприємстві та підвищення точності планових розрахунків в умовах динамічності і невизначеності ринкового середовища.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Сутність фінансового планування та необхідність його впровадження на підприємстві

Фундаментальні дослідження західних класиків менеджменту Р.Л. Ансоффа, І.Г. Акоффа, М.А. Поукока, А.Х Тейлора та інших про зв’язок між ефективністю господарювання та фінансовим плануванням призвели до широкого впровадження останнього у корпоративну практику. Так, в 50-х роках у США і розвинених країнах Європи фінансовим плануванням займалось 75% крупних корпорацій, а вже на початку ХХІ століття – 88% [81, с. 73]. Зокрема, відомий британський вчений М.А. Поукок наголошував, що «бізнес не може розраховувати на розвиток, а точніше, на виживання, не розробляючи планів та не контролюючи їх виконання. Плани повинні мати фінансовий контекст, оскільки різні напрямки діяльності вимірюються загальним еквівалентом – грошима» [72, с. 7]. Продовжуючи естафету іноземних колег, вітчизняний аналітик Г.М. Тарасюк дійшов висновків, що за відсутності точного і системного фінансового планування сучасні корпорації втрачають понад п’яту частину можливого прибутку [65, с. 229], що є невиправданим через гостру проблему нестачі вільних джерел фінансування.

В умовах трансформаційних економічних перетворень питання організації фінансового планування усіх аспектів виробничо-господарської діяльності підприємств в Україні набуває виняткового значення, адже забезпечує їм успіх на ринку, постійне оновлення матеріально-технічної бази та соціальний розвиток персоналу. Нині серед науковців і практиків не вироблено єдиної позиції щодо трактування змісту поняття «фінансове планування» у різних сферах економіки та бізнесу, а отже, дискусійним залишається підхід до визначення його суті, варіативні формулювання якої у фахових джерелах зведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Наукові дефініції поняття «фінансове планування» в економічних літературних джерелах

Джерело: [6, с. 25; 8, с. 58; 9, с. 17; 16, с. 24; 26, с. 543; 30, с. 154; 52, с. 123; 59, с. 325; 69, с. 437; 75, с. 345; 77, с. 202; 78, с. 392]

Як бачимо, більшість авторів сходяться на думці, що сутність фінансового планування полягає у науковій постановці цілей майбутнього розвитку підприємства і виробленні дієвих засобів їх реального досягнення, а власне поняття трактується з двох концептуальних позицій – як:

· управлінський процес, визначений кількісними і якісними параметрами механізму реалізації планових показників;

· документ (план) у вигляді балансу доходів та витрат, або капіталу і напрямів його вкладання, що мають бути взаємоузгодженими.

Останнє визначення наділяє фінансове планування подвійним змістом через наявність декількох груп об’єктів фінансування: ресурсів (активів і пасивів) та операцій, які формують систему фінансових відносин. Пасиви, тобто зобов’язання господарюючого суб’єкта перед власниками фінансових ресурсів, використовуються для придбання активів, і можуть бути як борговими, так і залученими у юридичних власників. В ринково-орієнтованій економіці джерелами фінансування операцій є найбільш ліквідна частина активів – грошові кошти і комерційні векселі. В цілому ж сукупність об’єктів фінансового планування можна представити схематично (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Об’єкти фінансового планування підприємств

Джерело: складено автором на підставі [50, с. 382; 62, с. 34–35]

Існують й дещо відмінні погляди на структуризацію об’єктів фінансового планування, зокрема, у авторського колективу під керівництвом Г.О. Крамаренко [30, с. 178], згідно яких закріплюється багаторівневий підхід до їх поділу: на нижньому рівні об’єктами планових розрахунків виступають внутрішньовиробничі підрозділи підприємства, на верхньому – підприємство в цілому, на проміжних – сукупність взаємопов’язаних виробництв і видів діяльності, які виділяються за різними ознаками, істотними для того чи іншого об’єкта планового розвитку.

Враховуючи наведене вище, вважаємо за необхідне уточнити, що фінансове планування, по-суті, є науково обґрунтованим процесом послідовної розробки фінансових планів, різних за змістом і терміном дії, та підготовки на їх основі відповідних управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на різні аспекти фінансової діяльності підприємства та відповідають його стратегічним цілям у майбутніх періодах.

Як справедливо зауважує російський вчений А.В. Кудінов, основою фінансового планування є «інтереси і очікування тих, хто надає підприємству ресурси» [31, с. 43]. Ігнорування цього факту призводить до того, що власники ресурсів припиняють їх авансувати, і тільки фінансове планування може виступити в такій ситуації у якості запобіжного заходу.

Спираючись на підхід, згідно якого цільовим орієнтиром корпоративного управління є очікування акціонерів та/або господарів підприємства, мета фінансового планування вбачається у підтримці прийнятного рівня прибутковості на інвестований капітал, який для задоволення їх потреб повинен, як мінімум, відповідати рівню чистої прибутковості альтернативних фінансових вкладень. Такий підхід, з нашого погляду, можна вважати теоретично вірним, але не повним, оскільки він не враховує інтереси інших груп стейкхолдерів – кредиторів, контрагентів, персоналу, податкових структур, які очікують від планування, у першу чергу, досягнення і збереження тривалий час реальної платоспроможності підприємства. У підсумку це зводить цільове призначення фінансового планування підприємницьких структур до збалансування інтересів усіх груп зацікавлених осіб в отриманні вигоди від співпраці із ними.

З економічної точки зору значення фінансового планування полягає у забезпеченні життєздатності підприємства в умовах конкурентної боротьби та одержанні фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів, а перелік основних його завдань має наступний вигляд [25, с. 49–50; 30, с. 156; 60, с. 215–216; 46, с. 300; 50, с. 381–382]:

· забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування та оптимізація їх структури;

· гарантія виконання фінансових зобов’язань підприємства перед бюджетом, позабюджетними фондами, постачальниками матеріальних ресурсів, банківськими установами та іншими кредиторами;

· мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів;

· моніторинг ліквідності підприємства, у тому числі його кредитоспроможності як позичальника;

· контроль бюджетно-кошторисних, комерційних, фінансово-інвестиційних показників підприємства;

· урегулювання інтересів власників, акціонерів та інших інвесторів, адже бізнес-план як різновид фінансового плану є переконливим засобом обґрунтування будь-якого інвестиційного проекту.

Ефективна організація фінансового планування забезпечується реалізацією ряду принципів, сформульованих А. Файолем, пізніше доповнених Р. Акоффом [1, с. 145] і розвинутих сучасними економістами [1, с. 56; 3, с. 71–73; 13, с. 68; 57, с. 124–125; 61, с. 77; 64]. Дослідження та синтез їх варіативних переліків у контексті сучасних тенденцій розвитку економічних систем та підходів до управління ними дозволило виділити дві групи принципів: загальні та спеціальні (індивідуальні правила регламентації у специфічній області управління), характеристика яких зведена в табличній формі (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика принципів фінансового планування

Джерело: [1, с. 56, 145; 3, с. 71–73; 13, с. 68; 55; 57, с. 124–125; 61, с. 77; 64]

Зростання значущості фінансового планування на мікрорівні визначається тим, що воно традиційно є однією з ключових функцій фінансового управління. Як показує вітчизняна практика, на малих і середніх підприємствах ця функція або взагалі відсутня, або її виконує власник, однак не завжди такий крок є виправданим. По-перше, відмова від фінансового планування повинна бути зваженим рішенням, обумовленим специфікою господарської діяльності підприємства або простотою поточних операцій, планувати які не має сенсу. У випадках, коли підприємство розраховує на збільшення прибутковості та оптимізацію бізнес-процесів, відсутність фінансового планування заздалегідь буде справляти гальмівний вплив на його розвиток. По-друге, у разі делегування функцій фінансового планування власнику існує висока імовірність того, що він відволікатиметься від виконання безпосередніх обов’язків (загально-управлінських функцій), що, як наслідок, може негативно позначитись на результатах роботи підприємства. По-третє, малі підприємства відчувають значно більше проблем, пов’язаних із залученням банківських кредитів і позикових коштів з інших джерел, ніж великі, тому потреба фінансового планування постає перед ними гостріше.

Результати експериментальної роботи українських науковців М.С. Лисенко [36, с. 15–18], Ю.О. Литвина і В.І. Матвійчука [37, с. 68–85] дозволили виокремити чотири типи підприємницьких структур, де впровадження фінансового планування вважається вкрай необхідним, а для деяких – обов’язковим, як то:

1) Новостворені підприємства, адже започаткування їх діяльності неможливе без економічного обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план (різновид фінансового плану).

2) Діючі підприємства, які перебувають у стані реструктуризації або диверсифікують виробництво. Конкурентне середовище вимагає від сучасних підприємств освоєння випуску інноваційних видів продукції (послуг), провадження прогресивних технологій і удосконалення організації управління, що супроводжується фінансовими витратами і вимагає планування адекватної величини доходів, як мінімум, на їх покриття, і, як максимум, задля отримання прибутку.

3) Підприємства з часткою іноземного капіталу в статутному фонді, адже західні партнери, інвестуючи кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть отримати гарантії їх повернення, окупності з урахуванням часового фактору, забезпечення прийнятного ступеня господарського ризику. Багаторічний досвід фінансового планування більшості іноземних інвесторів дозволяє реалізувати його на вітчизняних підприємствах з використанням новітніх методичних підходів, інформаційних систем та у відповідності із міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

4) Державні підприємства, діяльність яких контролюється і має підтримку галузевих міністерств та відомств, традиційно здійснюють фінансове планування, мета якого – ефективне експлуатування державного майна та задоволення державних потреб в належних доходах від сплати частини прибутку у вигляді податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів та позабюджетних цільових фондів.

Щодо останнього пункту слід вказати, що порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану державного комерційного і казенного підприємства, господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50% акцій (часток, паїв) належать державі, передбачає процедуру, яка є обов’язковою для таких підприємств [3, с. 126]. Тому в цьому випадку упровадження фінансового планування не розглядається як рекомендаційний захід, а є законодавчим приписом, уніфікація положень якого віднесена до компетенцій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Недооцінка ролі фінансового планування в рамках реалізації фінансової стратегії підприємства веде до значних економічних втрат, тому подальші дослідження спрямовані на її ідентифікацію та розкриття внутрішнього механізму використання цієї управлінської функції.

1.2. Роль фінансового планування у реалізації фінансових положень підприємства і методи обґрунтування планових показників

Практика економічного життя підтверджує, що чим вищим є рівень нестабільності ринку, тим значнішу роль відіграє для його учасників фінансове планування [43, с. 23]. Саме застосування методів та інструментів планових розрахунків «покликано максимально зменшити вплив невизначеності на фінансовий стан і результати діяльності підприємства, сприяти стабілізації економічних процесів» [15, с. 171].

Фінансове планування націлене на реалізацію задекларованих фінансових завдань підприємства та передбачає розробку системи прогнозних документів стратегічного і тактичного характеру. У контексті зазначеного традиційне включення до фінансового планування трьох підсистем – стратегічної (перспективної), поточної і оперативної – дає можливість встановити черговість вирішення цих завдань.

Проблема впровадження стратегічного фінансового планування, як відмічає П.А. Стецюк в роботі [63], полягає в економічній доцільності. Так, більшість вітчизняних підприємств позбавлені можливості вибору різних видів фінансової стратегії у зв’язку з існуючими реальними обмеженнями щодо формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел та доступу до зовнішніх. Функціонуючи під егідою стратегії фінансової рівноваги або виживання, підприємства меншою мірою потребують детальних прогнозних розрахунків, проте для переважної частини їх власників (керівників) домінуючою стратегічною метою залишається збереження економічної самостійності [63, с. 100]. У будь-якому випадку, розробка фінансової стратегії є початковим етапом фінансового планування, від адекватності вибору якої залежить не лише виваженість управлінських рішень, але й висока якість фінансового менеджменту загалом. Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, що базується на «узагальненні та аналізі наявної інформації з подальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників» [38, с. 82]. Засобом реалізації фінансової стратегії підприємства є фінансова політика – корпоративна і за різними аспектами фінансової діяльності, інструментом обґрунтування якої на засадах зворотного зв’язку виступає фінансовий план. За твердженням українських дослідників К.А. Малишенко і О.С. Бондаренко, «складання фінансового плану дозволяє виявити перші помилки, а також реальність поставленої мети та її досягнення, тобто є своєрідним критерієм оцінки фінансових завдань підприємства» [42, с. 120].

Стратегічні цілі формуються і затверджуються на рівні керівництва і спрямовані на координування роботи всього персоналу підприємства, однак їх деталізація можлива тільки на наступній стадії – поточного фінансового планування, результати якого є наслідком оперативних планових калькуляцій.

Кожній із вказаних вище підсистем фінансового планування властиві певні форми фінансових планів, часові межі та цільова спрямованість, систематизовані в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Складові елементи системи фінансового планування підприємства у контексті реалізації його фінансових положень

Продовження табл. 1.3

Джерело: [30, с. 162–178; 38, с. 79–84; 59, с. 333–357; 68, с. 174; 70, с. 307–311]

Слід наголосити, що детальна розробка фінансових планів, особливо оперативного характеру, зокрема, наведені в табл. 1.4, є обов’язковою процедурою для великих підприємств зі складною організаційною структурою. Підприємства партнерського та одноосібного типу фінансового управління можуть обмежитись складанням фінансових планів потреби у капіталі, який комплексно включає план виробництва, витрат і надходжень грошових коштів, а також план фінансових результатів [48, с. 409].

Всі підсистеми фінансового планування підприємства знаходяться у взаємозв’язку і здійснюються у ієрархічній послідовності, яку, зазвичай, представляють алгоритмом логічно-структурованих дій (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Послідовність окремих етапів фінансового планування підприємства

Джерело: складено автором на підставі [25, с. 51; 42, с. 120; 53, с. 219]

Як бачимо з табл. 1.3 та рис. 1.2, підсистеми фінансового планування є одночасно окремими етапами розробки фінансової стратегії та спрямовані на її деталізацію в ході поточного управління.

Віддаючи належне існуючим теоретичним та методичним положенням в царині фінансового планування, розглянутим до цього, його визначальну роль у забезпеченні збалансованого фінансового розвитку підприємства зводимо до наступного:

1) Фінансове планування виступає інструментом регулювання системи економічних відносин щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, тобто забезпечує реалізацію резервів їх зростання та раціоналізацію використання на підприємстві.

2) Фінансове планування координує фінансові цілі різного порядку (стратегічні і поточні), дозволяє оптимізувати фінансові рішення конфліктного характеру (прибутковість – рівень фінансового ризику – ліквідність). Така координація різнорвневих та різнонаправлених цілей дозволяє, з одного боку, спрямувати діяльність підприємства на реалізацію головної стратегічної мети функціонування, а з іншого – забезпечити необхідні пропорції формування активів, капіталу, грошових потоків в процесі його розвитку і «прямування» до стратегічної мети.

3) Фінансове планування виступає інструментом мінімізації фінансових ризиків підприємства, так як власне його процес здійснюється з урахуванням фактору ризику, а багатоваріантність планових розрахунків передбачає формування алгоритмів реагування і поведінки підприємства в альтернативних ситуаціях, що генерують фактори зовнішнього і внутрішнього середовища.

4) Фінансове планування, виступаючи однією з найбільш важливих функцій фінансового управління, є своєрідним інтегрованим елементом в його системі, що узгоджує і координує такі функції фінансового менеджменту, як формування інформаційної бази, фінансовий контроль та стимулювання виконання прийнятих управлінських рішень в сфері фінансів, так як певною мірою забезпечує можливість реалізації цих функцій.

5) Фінансове планування є важливим елементом корпоративного планового процесу. Кожен менеджер, незалежно від функціональних інтересів, повинен бути ознайомлений із внутрішнім механізмом розробки фінансових планів і вбачати сенс у контролі планових показників, принаймні настільки, наскільки це визначається його компетенціями і посадовими обов’язками.

Отже, фінансове планування є невід’ємною складовою внутрішньо фірмового планування, реалізація якого є необхідною умовою досягнення підприємством стратегічної мети, оскільки узгоджує окремі фінансові цілі та координує їх з іншими цільовими настановами підприємницької діяльності.

Планування фінансових показників підприємства здійснюється за допомогою загальнонаукових і спеціальних методів. З точки зору економічної теорії під поняттям «метод» розуміють «систему правил і процедур вирішення завдань управління з метою забезпечення ефективного розвитку організації» [39, с. 531], а з позиції фінансового менеджменту [14, с. 16; 28, с. 100] – як спосіб (засіб) впливу фінансових відносин на господарський процес. Вивчення ряду літературних джерел [3, с. 84–107; 5, с. 289–299; 30, с. 178–184; 40, с. 172–173; 51, с. 140–143; 59, с. 331–333; 70, с. 302–304; 71, с. 73], присвячених питанням методології фінансового планування, дало підстави сформувати перелік найбільш поширених в управлінський практиці і дієвих методів, до якого потрапили нормативний, балансовий, розрахунково-аналітичний, метод оптимізації планових рішень, грошових потоків, «відсотку від продажу», економіко-математичного моделювання.

Детальна характеристика цих методів з огляду на їх позитивні якості, недоліки та адаптованість до певних сфер використання на підприємствах наведена в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Порівняльна оцінка методів фінансового планування і прогнозування підприємств

Продовження табл. 1.4

Джерело: складено автором на підставі [3, с. 84–107; 5, с. 289–299; 30, с. 178–184; 40, с. 172–173; 51, с. 140–143; 59, с. 331–333; 70, с. 302–304; 71, с. 73]

Деякі фахівці в сфері фінансового планування до складу його методологічного забезпечення додають також мережевий (сітьовий) і програмно-цільовий метод [3, с. 101–104; 49, с. 63–65; 66, с. 78–84]: перший дозволяє на основі мережевих графіків і моделей представити організаційно-технологічну послідовність виконання операцій і взаємозв’язок між ними, забезпечити чітку координацію операцій різного ступеня складності, пов’язати обсяг фінансових ресурсів із джерелами їх утворення; другий – застосовується для вирішення проблем перспективного розвитку підприємства і оптимізації виробничо-інвестиційних програм їх розвитку.

Разом з тим, наведені методи, зважаючи на інструментарій планових розрахунків, що ними передбачено, не можуть бути використані для розробки планового бухгалтерського балансу та інших видів базових фінансових планів підприємства, а тому не включені до сформованого в табл. 1.4 переліку.

Зауважимо, що обрати конкретний метод фінансового планування достатньо складно через наявність у кожного з них недоліків аналітичної спроможності і не доцільно, з нашого погляду, унаслідок неоднозначності інтерпретації результатів прогнозних оцінок, отриманих різними способами. Тому з метою підвищення достовірності планової (прогнозної) інформації як бази для прийняття відповідних управлінських рішень часто практикується раціональне комбінування декількох методів одночасно.

Ефективна реалізація фінансового планування вимагає тривалого часу та тісної співпраці всіх його структурних підрозділів і функціональних керівників. Внаслідок використання сучасних та прогресивних методів фінансового планування підприємство забезпечує власну фінансову стабільність, створює передумови для отримання чистого прибутку від операційних та інших видів діяльності, достатнього для самоокупності і самофінансування розвитку. Одним із таких методів є бюджетування (бюджетне планування), дослідженню якого присвячено наступний підрозділ дипломної роботи.

1.3. Бюджетування як технологія фінансового планування

В умовах ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб`єктів господарювання та їх власна відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об`єктивна потреба в удосконаленні фінансового управління підприємством, що здійснюється на основі складання оперативних фінансових планів, з урахуванням накопиченого світового досвіду та новітніх досягнень у сфері менеджменту. Одним із напрямків такого удосконалення є технологія бюджетування, яка виникла та набула поширення у країнах Західної Європи, США та Японії ще в другій половині ХХ ст., однак значення якої недооцінюється керівниками вітчизняних підприємницьких структур.

Незважаючи на значні досягнення в теорії та практиці бюджетування, існують розбіжності щодо тлумачення цієї економічної категорії та непоодинокі випадки її помилкового ототожнення із поняттям «планування», що потребує більш глибокого розслідування.

Переважна частина економістів, зокрема [10, с. 11; 26, с. 295; 73, с. 411; 79, с. 456, 459; 80, с. 264], вважають, що бюджет – це кількісний план, як правило, у вартісному (грошовому) вимірі, який складається у формі кошторису (балансу) фінансових показників, скоординованого за всіма підрозділами підприємства на період до одного року. Процеси, пов’язані з формуванням бюджетів, отримали назву «бюджетування» як інструменту оперативного фінансового планування, спрямованого на поетапну трансформацію стратегічного фінансового плану в систему поточних планів [18, с. 38; 50, с. 392; 73, с. 409], складової управлінського обліку і поточного контролю [55, с. 38; 66, с. 656]. На практиці бюджети найчастіше розробляються на рік, у тому числі з розбивкою по кварталах, місяцях і декадах, продовж якого інформація коригується і уточнюється, тому процес бюджетування може стати безперервним.

У наведених твердженнях простежується аргумент на користь розрізнення понять «бюджетування» і «планування», які досить часто вживаються як синонімічні, адже бюджетування зорієнтоване на фіксацію та координацію показників у короткостроковому періоді, а планування – на прогнозування шляхів і засобів досягнення поставлених цілей як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

Змістовну інтерпретацію дефініції «бюджетування» у фахових літературних джерелах подають з декількох позицій. Так, одна група авторів [33, с. 199; 54, с. 50–53; 58, с. 248] розглядає його у якості послідовного процесу формування взаємопов’язаних бюджетів, що «базується як на самостійно розроблених підприємством, так і на загальновизнаних вимогах та процедурах» [7, с. 109]. Український вчений Шелудько В.М. як прибічник процесного підходу вказує на безпосередні об’єкти, охоплені бюджетуванням, як то напрямки діяльності, бізнес-процеси, підрозділи чи центри відповідальності [78, с. 368].

Інша когорта науковців [14, с. 223; 32, с. 4; 74, с. 21] вбачає під бюджетуванням управлінську технологію планування, обліку та контролю доходів, витрат і капіталу на основі складених у відповідності зі стратегічними фінансовими цілями і статутними завданнями підприємства бюджетів, тобто спостерігаємо чітке окреслення меж його функціонального призначення, проте достатньо звужене. Експерт з фінансового менеджменту Догадайло Я.В. [19, с. 18] додатково акцентує увагу на координаційних і мотиваційних функціях бюджетування, а також зважає на його здатність конкретизувати, обґрунтовувати та розширювати завдання річного плану підприємства з метою усунення непередбачуваних змін, координації дій між окремими структурними підрозділами для уникнення прийняття неузгоджених рішень та організації дієвого управлінського контролю. Необхідно зазначити, що відсутність серед економістів одностайності в частині окреслення функцій бюджетування пов’язано із залежністю їх прояву від фази формування і виконання бюджетів.

Комплексний підхід до трактування змісту поняття «бюджетування» знаходимо в роботі Д.М. Гладких, який розглядає його як частину управлінського обліку і розкриває значимість у багатьох сферах використання [17, с. 6–8]:

· у фінансовому менеджменті – дає можливість заздалегідь сформулювати уявлення про структуру бізнесу організації, регулювати обсяг витрат у межах, що відповідають загальному припливу коштів, визначити, коли і на яку суму повинно бути забезпечено фінансування;

· в сфері управління комерційною діяльністю – змушує керівника систематично займатись маркетингом для розробки більш точних прогнозів та ідентифікувати найбільш доцільні й ефективні комерційні заходи, зважаючи на наявні ресурсні можливості щодо їх здійснення;

· у сфері загального управління – чітко визначає місце кожної функції (комерційної, виробничої, фінансової, адміністративної і т.д.), дозволяє забезпечити належну координацію дій всіх служб, орієнтуючи їх на спільну діяльність для досягнення затверджених в бюджеті показників;

· в сфері управління витратами – сприяє більш ощадливому використанню ресурсів і пошуку шляхів зниження витрат.

Таким чином, внутрішньо-фірмове бюджетування – це не стільки інструмент, скільки управлінська технологія, яка передбачає підготовку, складання та затвердження системи пов’язаних між собою бюджетів, узгоджених за строками, мотивацію до їх виконання, контроль за реалізацією із подальшим регулюванням господарської діяльності підприємства чи коригуванням його цільових орієнтирів задля узгодження бюджетних (планових) показників із фактичними з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища; це показник якості управління на підприємстві, відповідності рівня його менеджерів та управлінських рішень сучасним вимогам.

Основу побудови та інтеграції бюджетування в загальну систему управління підприємством повинні складати науково обґрунтовані і практично орієнтовані елементи, сукупність яких зображена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Елементи системи бюджетування як технології фінансового планування підприємства

Джерело: [11, с. 11–25; 21, с. 609; 22, с. 38–39; 23, с. 60; 50, с. 389–411]

Створення і подальше повноцінне функціонування системи бюджетування на підприємстві забезпечується комплексом дій в рамках трьох складових [20, с. 186 – 187; 56, с. 13]:

1) Технологія бюджетування, до складу якої входять інструменти фінансового планування (види і формати бюджетів, система цільових показників і нормативів), порядок консолідації бюджетів різних рівнів управління і функціонального призначення і т.п.

2) Організація бюджетування, яка включає фінансову структуру компанії (склад центрів обліку, які є об’єктами бюджетування), бюджетний регламент і механізми бюджетного контролю (процедури формування бюджетів, їх представлення, узгодження і затвердження, порядок послідуючого коректування, збору та обробки даних про виконання бюджету), розподіл функцій в апараті керівництва (між функціональними службами та структурними підрозділами різного рівня) в процесі бюджетування, систему внутрішніх нормативних документів (положень, посадових інструкцій та інших).

3) Автоматизація фінансових розрахунків, що передбачає складання фінансових прогнозів, включаючи сценарний аналіз, постановку так званого суцільно управлінського або інтегрованого обліку, у межах якого в будь-який час можна одержати оперативну інформацію про хід виконання бюджетів за окремими напрямами господарської діяльності, видами продукції чи контрактами підприємства, його структурними підрозділами, філіями, дочірніми компаніями тощо.

Щодо останнього пункту слід зауважити, що сьогодні на ринку ІТ-послуг в Україні представлено широкий спектр програмного забезпечення для переведення технічних процедур бюджетування у автоматизований режим – починаючи від стандартного Excel, до високотехнологічних програмних комплексів [10, с. 14; 76, с. 230]: Hiperion Pillar (найбільш розвинена система, яка підтримує повну автоматизацію процесу), Adaytum e.Planning, Comahare MPC, Corporate Planner, Active Planner, Oracle Financial Analyzer, SyteLine Budgeting, НЕФРИТ (розробник Центрінвестсофт), ІНЕК/Бюджетування (розробник ІНЕК), програмні продукти компанії Інталєв-Україна та інші. Проте гальмівним чинником використання означених комп’ютеризованих інструментів бюджетування у вітчизняній практиці багато років залишається відсутність кваліфікованих управлінців, які знайомі хоча б з його основами.

Процес впровадження системи бюджетування на підприємстві є доволі складним, довготривалим і залежним від специфіки господарських операцій конкретного суб’єкта підприємництва, що потребує адаптації у кожному випадку окремо. До того ж, не існує універсального підходу щодо послідовності реалізації і складу етапів бюджетування, однак в цілому їх можна поєднати у ряд логічно-структурованих етапів [10, с. 12–13; 27, с. 202]: аналіз існуючих бізнес-процесів, їх опис і паспортизація; виділення центрів відповідальності (фінансового обліку); створення бюджетного комітету; розробка бюджетного регламенту і форм бюджетного контролю; автоматизація розробки бюджетів; інтеграція з існуючою системою фінансового планування; створення системи мотивації досягнення бюджетних показників.

Під час бюджетування можуть бути використані різні алгоритми розробки бюджетів, особливістю яких, на відміну від форм бухгалтерської звітності, є те, що вони не стандартизуються, а визначаються цілями та об’єктами планування, характером і обсягами діяльності підприємства, його фінансовою і виробничою структурами [22, с. 40]. Опрацювання спеціальної літератури в сфері бюджетування [12, с. 182–183; 29, с. 332–333; 41, с. 216; 50, с. 401–405] дозволяють скласти комплексну класифікацію видів бюджетів за низкою істотних і незалежних ознак (табл. 1.5). Спеціальні методи бюджетних розрахунків відповідають змісту деяких видів бюджетів, що можна простежити за їх назвою, а у загальному випадку збігаються із традиційними методами фінансового планування, розглянутими у попередньому підрозділі дипломної роботи (табл. 1.4).

Таблиця 1.5