Загальні принципи та підходи до побудови прогнозів у зарубіжних країнах

У зарубіжних країнах уряди розробляють середньострокові, а в деяких випадках – і довгострокові прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).Ключові характеристики бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП):

ü оголошення цілей бюджетної та податкової політики; проведення комплексу макроекономічних і бюджетно-фіскальних прогнозів на середньострокову перспективу;

ü оцінка видатків бюджетних міністерств і відомств на строк від двох до чотирьох років після закінчення поточного бюджетного року;

ü офіційні оцінки на перспективу або за поточний рік, що служить основою для узгодження бюджету на наступний рік;

Загальні висновки щодо елементів прогнозування в межах багаторічних бюджетів, закладених у бюджетні процеси багатьох західних І держав і підпорядкованих завданням державної макроекономічної і структурної політики, можна підсумувати у такий спосіб:

- діє функціональна модель складання бюджетів, що збалансовує перспективні цілі з нагальними потребами, ураховує інтереси як нинішнього, так і майбутніх поколінь; транзитна модель, коли ресурси, що належать сучасникам, розглядаються як засіб реалізації певної кінцевої мети у майбутньому, не використовується;

- здійснено перехід до системи бюджетних обмежень, відповідно, обсяг бюджетів і окремих його статей визначається на основі установлених лімітів, а не заявлених потреб державних відомств у коштах;

- ініціативи міністерств щодо видатків приймаються за умови їх ресурсної забезпеченості;

- у пропозиціях щодо бюджету насамперед увага зосереджується на конкретних результатах, які потрібно досягнути, витрачаючи бюджетні кошти;

Вперше програмно-цільовий метод у бюджетному процесі був застосований в 60-х роках минулого сторіччя. Протягом останніх десятиліть ПЦМ, як інструмент управління бюджетом, набув популярності в багатьох країнах світу. Сьогодні США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та країни-члени Європейського Союзу активно використовують компоненти цього методу під час складання та виконання бюджету. Елементи програмно-цільового методу використовуються в Литві та Естонії.

Країни ЄС зобов'язані щорічно представляти стабілізаційні програми, які повинні містити таку інформацію:

- середньострокові показники для бюджетного балансу й очікувані зміни рівня державного боргу; для виконання прогнозних розрахунків фіскальних показників у середньостроковому періоді в ЄС розроблено загальну уніфіковану методику визначення структурного балансу;

- макроекономічні можливості, на основі яких зроблено розрахунки;

- прогноз цих же показників на три роки;

- аналіз чутливості бюджетних даних до змін макроекономічних можливостей;

- опис заходів бюджетної та економічної політики, необхідних для досягнення прогнозного значення бюджетного балансу.

18. Система бюджетного планування в зарубіжних країнах.

Упродовж останніх двох десятиліть в розвинених країнах програмно – цільовий методнабув популярності як ефективний унструмент бюджетного управління. Цей метод допоміг урядовцям цих країн чітко встановити пріоритети в межах існуючих фіскальних обмежень, а також отримати зворотню інформацію від населення про рівень задоволення послугами, наданими за рахунок бюджетних коштів.

? У США ПЦМ був спочатку запроваджений на рівні Федерального уряду, а сьогодні застосовується урядами штатів і міст. Усі 50 штатів США мають вимоги щодо застосування елементів ПЦМ, в тому числі стратегічного планування, моніторингу і оцінки ефективності використання коштів. В той же час кожен штат має власний підхід при формуванні та виконанні бюджету за ПЦМ.

Основні риси програмного-цільового бюджету, а саме:

ü планування бюджету на 3–5 років;

ü класифікацію витрат за програмами;

ü встановлення вимірюваних завдань для таких програм;

ü вимірювання та оцінка виконання цих завдань за допомогою відповідних
індикаторів.

ВАвстралії запровадження ПЦМ є складовою комплексної реформи державного управління та економічної політики. Першочергові цілі, які уряд Австралії мав на меті досягти при проведенні зазначеної реформи можна виокремити таким чином:

ü вдосконалення існуючої системи управління в міністерствах та відомствах;

ü фокусування діяльності міністерств і відомств на вирішенні фундаментальних соціально-значущих проблем;

ü підвищення підзвітності міністерств і відомств суспільству.

Особливості запровадження ПЦМ в Австралії:

1. впродовж років бюджет складався, подавався на розгляд у Парламент та оприлюднювався у двох варіантах одночасно: за постатейним методом та ПЦМ;

2. керівники галузевих міністерств наділені значною свободою щодо управління ресурсами;

3. розробляються плани проведення оцінки виконання кожної програми (час проведення, методи оцінювання та ін.); оцінка результатів має безпосередній вплив на прийняття рішення щодо подальшої реалізації або припинення програми.

Позитивні надбання:

Зарубіжні експерти визначають, що досвід запровадження ПЦМ в Австралії можна оцінювати як позитивний завдяки тому, що:

ü бюджетні реформи мали значну підтримку уряду;

ü ПЦМ впроваджувався як складова комплексної реформи бюджетного процесу;

ü чітко були визначені відповідальні за здійснення реформ, і ключову роль в цьому відігравало Міністерство фінансів.

Недоліки:

ü занадто неконкретне визначення цілей окремих програм ускладнює процес їх оцінки, і, відповідно не надає адекватної основи для прийняття управлінських рішень;

ü готується недостатньо інформації про виконання програм, і це не дозволяє вчасно реагувати на негативні наслідки та вносити зміни до програм. Тому останні дії, які планується здійснювати в Австралії щодо вдосконалення методології застосування ПЦМ — це надання більш докладної інформації про програми і, відповідно, їх оцінка.

? У Великобританії, яка почала запровадження методів формування і виконання бюджету орієнтованого на кінцевий результат у 1988 році, ця ініціатива стала складовою реформи державного управління. Аналізуючи бюджетний процес Великобританії, можна виокремити ключові моменти, які здійснюються з метою належного застосування програмно-цільової методології:

ü бюджетні цілі зосереджуються на головних пріоритетах державної політики;

ü визначається бюджетна стратегія і розмір видатків за функціями держави та відомчою класифікацією на багаторічний період. Зазначені показники називають "Контрольними сумами". Вони є основою для перегляду урядом існуючих зобов'язань на два наступні фінансові роки та формування прогнозів на третій рік;

ü формування і обговорення бюджету відбувається на основі кінцевих соціально важливих результатів;

Особливості запровадження ПЦМ у Великобританії:

ü окремі відомчі управління мають право самостійно розпоряджатися коштами в рамках Угод про надання бюджетних послуг — перерозподіляти ресурси в межах бюджетів своїх управлінь між програмами в залежності від їх пріоритетності;

ü у планах видатків дозволено переносити невикористані кошти з одного року на інший.

Позитивні надбання:

ü Головним позитивним досягненням британського підходу до ПЦМ бюджетування є посилення бюджетної дисципліни та підвищення ефективності видатків завдяки їх довгостроковому плануванню. Крім того, Уряд Великобританії вважає, що застосування цього методу бюджетування дозволило більш раціонально розподіляти кошти за пріоритетними напрямками.

Недоліки:

ü Передбачається періодичний досить докладний аналіз всіх програм. Це потребує значних людських ресурсів та фінансових витрат, і, до моменту завершення аналізу, може викликати невизначеність щодо майбутнього фінансування програм.

19. Особливості систем бюджетного планування і прогнозування в країнах СНД.

Упродовж усього періоду свого існування як незалежних держав країни СНД пройшли доволі складний шлях розвитку, який умовно можна поділити на чотири етапи:

I. Початок здійснення системних реформ (1991-1994 рр.) - характеризувався розривом сталих зв'язків, сировинною кризою, створенням ринкових інституцій, які виявилися неефективними у перехідній економіці. Мало місце падіння виробництва, виникнення безробіття, посилення інфляції.

II. Застосування антикризових заходів (1995-1997). Цей етап відзначався рішучою боротьбою урядів країн СНД з інфляцією; посиленням фінансової дисципліни; кризою неплатежів; значним зростанням плати за житлово-комунальні послуги.

III. «Російська» криза економіки (1998-1999рр.) була проявом тихоокеанської кризи і призвела до значного зниження купівельної спроможності населення, скочування на попередні трансформаційні позиції в країнах, де намітилося економічне зростання, банківської кризи, численних банкрутств та суттєвого скорочення імпорту.

IV. Підйом виробництва (2000-2005 рр.) характеризувався значним покращенням світової кон'юнктури попиту, особливо на нафту, природний газ, продукцію металургійного комплексу і, частково, на продовольство.

Сучасна модель СНД характеризується наявністю багатосторонніх інтересів, які далеко не завжди гармонізуються в межах того економічного простору, який вони утворюють. Основним інструментом посилення об'єднувальних функцій СНД вважалося створення міждержавних об'єднань:

- вересень 1993 р. - укладено Договір про створення Економічною Союзу (Україна утрималась під його підписання);

- квітень 1994 р. - Угода про створення зони вільної торгівлі між усіма учасниками СНД;

- 1994 рік - формування Міждержавного Банку СНД, статутний капітал якого зараз становить близько 1 млрд. дол.;

- жовтень 2000 р. - Договір про створення Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЄС), до складу якого увійшли Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан;

- вересень 2003 р. - Угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП), яку підписали Білорусь, Казахстан, Російська Федерація та Україна.

Сучасному розвиткові країн СНД притаманні такі основні риси функціонування їх господарств:

1. СНД є організацією держав колишнього СРСР (без країн Балтії), основною метою створення якого було збереження стабільності економічних зв'язків на пострадянському просторі. Проте уникнути руйнівного падіння виробництва, яке послідувало після розпаду Радянського Союзу традиційними для цих держав методами, не вдалося.

2. При переході до ринку країни СНД використовували різні моделі трансформації своєї економіки, проте успішність проведених реформ була багато в чому химерною через застосування діаметрально протилежних заходів і інструментів ринкових перетворень, непослідовності дій урядів, захопленням ідеями монетаризму тощо.

Наступними заходами став відхід від реформування і поява нової моделі підвищення ролі держави в економіці у перехідний період. Ця програма була запропонована Р. Хасбулатовим та об'єднанням «Громадянський союз». Основними напрямками її реалізації стали: введення державного регулювання заробітної плати та цін; дотування аграрного сектору економіки; збільшення централізованого фінансування діяльності соціального комплексу; індексація збережень населення; відмова від прискореної приватизації.

В червні 1992 року відомим російським економістом Є. Гайдаром був запропонований повий варіант трансформаційної програми, відомий під назвою «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», що був розроблений разом з західними економістами, які були експертами МВФ і сповідували монетаристські погляди.

Головними пунктами гайдарівські програми стали:

- дерегулювання економіки, зняття адміністративного контролю за цінами та господарськими зв'язками (включаючи експортно-імпортні операції);

- розвиток торгівлі замість командного розподілу товарів та послуг;

- фінансова стабілізація країни, укріплення рубля;

- приватизація, розвиток підприємництва, створення ринкового господарства та передумов для економічного зростання;

- активна соціальна політика;

Тип грошово-кредитної та бюджетної стратегії Росії відноситься до антикейнсіанського напрямку і в цілому реалізує на практиці ідеологію обмеження економічного зростання, виключення держави з активних учасників відтворювального процесу, залишаючи йому функції регулятора юридичних правовідносин господарюючих суб'єктів і одночасно великого (близько 30% ВВП) споживача фінансових ресурсів поза цілей їх інвестиційно-виробничого використання. Реакцією економічного циклу в довгостроковій перспективі на зазначену вище стратегію може бути лише продовження стагнації, розтягування трансформаційного перехідного процесу з наявністю проявів мінімального економічного зростання у фазі глибокої кризової западини.

Доволі показовим для СНД є аграрний сектор білоруської економіки, який являє собою еклектичне поєднання колгоспно - кооперативної системи з приватними підприємствами, що користуються державною підтримкою (питома вага приватного капіталу в них може доходити до 75%).

Важливим сучасним напрямком макрорегулювання в Республіці Білорусь є встановлення з боку держави максимально допустимого рівня регулювання торгових надбавок до 20%_: що викликає значні проблеми у роботі торгових підприємств.

Особливість планової системи Білорусі - висока централізація.

Зміст

СУТЬ І МЕТОДИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ