Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Висновок

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності

Органів внутрішніх справ

 

 

ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

ЛЕКЦІЯ

По темі № 6

«ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ТА ПІДРОЗДІЛІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ»

 

 

Час: 2 години

 

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри протокол № __ від _________ 2011 р. Підготував: доцент кафедри, к.ю.н., Кривий А.О.
  Рецензент: Начальник кафедри, д.ю.н., доцент Мінка Т.П.

 

Дніпропетровськ – 2011

 

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і сутність планів. Плани, як різновид управлінських рішень.

2. Види планів в ОВС, їх структура та приблизний зміст і принципи.

3. Характеристика основних методів планування, організація контролю за виконанням планів.

 

Висновок

 

 


 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Новіков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 560с.

2. Кравченко А. Управленческие революции // Социалистический труд. - 1991.-№ 1. - С. 49-54.

3. Кривуля О.М. Філософія: світ – людина – дух. Навч. посібник. – Харків, 2003. – 330 с.

4. Кривуля О.М. Історія філософії: Репрезентативний курс. Харків: Харківська державна академія міського господарства, 2003. – 250с.

5. Мескон М.Х. Основы менеджмента: пер. с анг. – М.:Дело, 1992. – 701с.

6. Анфилатов В.С. Системный анализ в управлении: Учеб. пособие; под ред. А.А. Емельянова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368с.

7. Вступ до менеджменту: Навчальний посібник / В.П. Пєтков, О.О. Соломенчук, С.В. Пєтков / За заг. ред. д-ра юр. наук В.П. Пєткова. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. – 158с.

8. Корнієнко М.В. Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки: Монографія. – Дніпропетровськ: “Україна”, 2001.

9. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини про охороні громадського порядку. – Відп. Редактори Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. – К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.

10. Александров Д.О. Мистецтво керування людьми. – К, 1999.

11. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999.

12. Сущенко В.Д., Смірнов А.М, Коваленко О.І., Смірнов А.А. Організація управління персоналом в органах внутрішніх справ. Монографічне дослідження. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1999.

13. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Університет внутрішніх справ, - 1998.

14. Плішкін В.М., Лисюченко В.П. Управління органами внутрішніх справ (у визначеннях, поняттях і схемах). Навч. посібник - Київ, УАВС, 1994.

15. Лаптій В.А. Основи управління органами внутрішніх справ в особливих умовах: навчальний посібник. – Київ: Редакційно-видавничий відділ МВС України, 1996.

16. Логвиненко Б.О. Медичне забезпечення, як складова соціального захисту ОВС)) Нацковий вісник Луганського державного університету внутрішніх справ– Луганськ. - № 2. – 2007.

17. Основи управління в органах внутрішніх справ: Методичні рекомендації до самостійного вивчення курсу (викладачі А.М. Бандурка, А.К. Бессмертний, А.М. Комзок, В.І. Іваненко. – Харків: Університет внутрішніх справ, 1995.

18. Баранник П.Д., Заброда Д.Г. Діяльність органів внутрішніх справ в умовах що ускладнюють оперативну обстановку: Посібник. Моноліт, 2008. – 96с.

19. Наказ МВС України від 30.06.2005 № 495 „Про затвердження Програми підвищення рівня фізичної підготовки працівників органів внутрішніх справ”.

20. Наказ МВС України від 19.09.2005 № 800 „Про затвердження Типового положення про приймальню ГУМВС, УМВС”.

21. Наказ МВС України від 20.09.2003 № 1077 „Про безпосередню участь начальників ГУМВС, УМВС, УМВСТ, органів і підрозділів внутрішніх справ у розкритті тяжких та резонансних злочинів”.

22. Наказ МВС України від 11.01.2001 № 10дск „Про затвердження Типової інструкції про порядок передачі-приймання справ органу (підрозділу) внутрішніх справ України у разі зміни його керівника, реорганізації, ліквідації чи передачі до іншого центрального органу виконавчої влади”.

23. Наказ МВС України від 12.07.1992 № 441 „Про визначення прав начальників органів (підрозділів) внутрішніх справ України”. (Змінений та доповнений наказами № 306 від 14.05.93, № 427 від 16.07.93, № 479 від 7.08.93, № 64 від 16.03.94, № 852 від 27.12.95, № 248 від 12.04.96, № 115 від 21.02.97).

24. Наказ МВС від 15.07.2009 № 310 „Про внесення змін до Інструкції з організації планування в системі органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 24.01.2005 № 65”.

25. Наказ МВС від 29.01.2008 № 36 «Про затвердження Положення про Головний штаб Міністерства внутрішніх справ України».

26. Наказ МВС України від 24.01.2005 № 65 „Про затвердження Інструкції з організації планування в системі органів і підрозділів внутрішніх справ України”.

27. Наказ МВС України від 20.01.2004 № 55 „Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України”.

 


ВСТУП

Управління суспільними процесами та явищами неможливе без визначення цілей та засобів їх досягнення, без планування, яке здійснюється в різноманітних формах. Тому планування є однієї із важливіших функцій соціального управління, найбільш характерним показником цілеспрямованості людської праці. Підкреслюючи дану особливість, к. Маркс писав; "... найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що перед тим, як будувати чашечку з воску, він вже будував її у своїй голові. Наприкінці процесу труда здобувається результат, котрий вже на початку цього процесу існував в уявленні людини, тобто ідеально".

Для ефективної діяльності індивідів, які спільно працюють у групах, головне полягає в тому, щоб забезпечити ясне розуміння поставлених цілей і завдань, також як і методів їх здійснення. Для того щоб групові зусилля були успішними, люди повинні знати, чого від них чекають. Це функція планування. Вона є найголовнішою із усіх управлінських функцій. Сюди входить вибір належного способу дій із майбутніх альтернатив як для системи в цілому, так і для кожної її служби. Потрібно вибрати такі цілі, яких прагне досягти система, і з урахуванням цього, поставити завдання перед підрозділами і службами, визначавши шляхи, потрібні для виконання цих завдань. Таким чином, плани забезпечують раціональний підхід до заздалегідь вибраних цілей.

 

 


Питання № 1. Поняття і сутність планів.

 

Управління організацією з точки зору менеджменту - це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати. Всі ці функції управління мають дві спільні характеристики;

1. вони потребують прийняття рішень і направлені у майбутнє;

2. для всіх необхідна комунікація, обмін інформацією, яка потрібна для прийняття рішення.

Ці процеси в управлінні організацією займають певне місце в управлінській технології.

Планування є одним з найскладніших видів розумової праці, які доступні людині, найкращі зразки якого можна назвати творінням мистецтва.

Планування в Японії, США вважається життєво необхідним і користується великою увагою.

Планування - процес прийняття конкретних рішень, які необхідно реалізовувати на практиці. Оскільки таких рішень іноді необхідно прийняти дуже багато, то основний смисл планування полягає у їх взаємозв'язку. За допомогою планування організація пристосовує свої ресурси до змін внутрішніх та зовнішніх умов і веде боротьбу з невизначеністю майбутнього, яке постійно посилюється внаслідок ускладнення соціально-економічного життя суспільства.

Найважливішою умовою ефективного планування є його комплексність, яка передбачає взаємозв'язок усіх видів планів, що складаються в межах організації (відділу, управління організації). Це дозволяє враховувати одночасно спеціалізацію підрозділів та загально організаційні завдання з одного боку, поточні та перспективні цілі - з іншого.

Якщо організація велика, то процес планування здійснюється одночасно на всіх рівнях з урахуванням тих проблем, які існують як на верхніх, так і на нижніх поверхах ієрархії.

В організаціях з невисоким рівнем централізації вище керівництво приймає рішення тільки з найбільш важливих питань стратегії, а в іншому надається право підрозділам.

Процес планування складається з кількох етапів.

І-й етап - оцінка політичних та економічних обставин, в яких діє організація, проводяться дослідження; з'ясовуються можливості організації на сьогодні і в майбутньому, тобто визначається та роль, яку вона може відігравати в майбутньому.

ІІ-й етап - постановка конкретних завдань, які виходять з кінцевої мети діяльності; виділяються їх пріоритети і конкретизуються результати, які очікуються, терміни. На основі завдань визначають конкретні напрямки розвитку організації.

ІІІ-й етап - розгляд очікуваної ситуації, в якій буде виконуватись план. Ці ситуації (пропозиції) можна розподілити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать політичні і соціальні умови; прогнозований рівень розвитку техніки, технології і науки. До внутрішніх - майбутня структура організації, її стратегія; політика у сфері капіталовкладень; діловий клімат, переконання та інші питання. На цьому етапі виробляється оцінка рівня ризику і з'ясовуються можливі наслідки для організації у випадку виникнення ризикових ситуацій.

Надійне уявлення про майбутнє є неможливим без прогнозування. Чим більша організація, тим більше вона повинна передбачати майбутнє, тим вагомішу роль в її житті відіграє прогнозування.

ІV-й етап - вибір кращого способу діяльності, виходячи з наявних альтернатив. Обравши одну з альтернатив і скорекгувавши її на момент невизначеності, організація приймається за здійснення V-го етапу.

V-й етап - розробка загальних планів, які формуються на рівні вищого керівництва у вигляді системи цілей та завдань. Далі вони перетворюються у частково деталізовані плани функціональних напрямків.

Будь-яке планування повинно бути орієнтованим на майбутнє. Але у кожної організації підхід до цього майбутнього свій.

З точки зору практичного менеджменту існує три варіанти такого відношення, яке можна охарактеризувати такими принципами, як "поживемо - побачимо", "передбачимо - приготуємося", "зробимо самі". Згідно з ними і реалізується підхід до планування.

Своє матеріальне втілення процес планування знаходить у плані-документі, в якому фіксуються цілі діяльності організації в межах даного відрізку часу, узгоджені дії окремих підрозділів у цілому, а також варіанти розв'язання проблеми в непередбачених ситуаціях.

У межах планування доцільно виділити три категорії планів - стратегічні, плани для дій, що повторюються та плани для дій, що не повторюються.

Стратегічні плани являють собою набір конкретних цілей, які необхідно досягти до встановленого періоду. Вони охоплюють найбільш загальні проблеми розвитку організації та її далеку перспективу. Розробляються самостійно в різних напрямках, але при цьому підпорядковуються визначеній ієрархії. За своїм характером наближені до прогнозів і служать для розробки двох інших категорій планів - для дій, які повторюються і які не повторюються.

Плани для дій, що повторюються передбачають послідовність дій, спрямованих на вирішення стандартних завдань. Як правило, вони досить прості і навіть примітивні.

Плани дій, що не повторюються надзвичайно складні. Вони вимагають від автора майстерності та глибокого наукового аналізу. Складаються, як правило, з крупних деталізованих програм та проектів, що передбачають діяльність організації в нестандартних, а іноді в непередбачених ситуаціях.

Ефективність плану вимірюється розміром того внеску, трат та інших небажаних наслідків, що неминуче виникають при його складанні та виконанні. План може сприяти досягненню цілей, але при високих або при невиправдано високих витратах. Така концепція ефективності враховує звичайне співвідношення між витратами та результатом, але йде далі звичайного розуміння витрат та результату, коли ті виражаються у гривнях, людиногодинах або одиницях продукції, - тут враховується й такі цінності, як індивідуальна та групова задоволеність.

Треба підкреслити, що оцінка ефективності плану, як й оцінка ефективності управління взагалі, в невиробничий сфері становить дуже складну проблему. В усякому разі, у сфері діяльності правоохоронних органів ця проблема до кінця ще не розв'язана. в той же час цим положенням не можна нехтувати, характеризуючи сутність планування.

Зміст планування полягає:

1) у визначені основних завдань системи (органу) або структурного підрозділу на планований період;

2) у визначені, з урахуванням доцільного використання сил та засобів, комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань, що стоять перед системою;

3) у встановлені строків виконання запланованих заходів та виконавців.

Роль планування (коротко) полягає в тому, що воно забезпечує: цілеспрямованість діяльності системи (органу), структурного підрозділу, виконавця; ритмічність діяльності; підвищення ефективності діяльності виконавців;

сприяє: ефективному використанню сил та засобів; взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; створенню сприятливого психологічного клімату.

Важливість планування виявляється в тому, що ця функція має чотири важливі цілі:

- усунути негативний ефект невизначеності та змін;

- зосередити увагу на головних завданнях;

- домогтись економічного функціонування;

- полегшити контроль.

Таким чином, можна дати таке визначення поняття плану:

план - це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов'язаних, з'єднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, котрі потрібно здійснити у вказаній послідовності і встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

 

 

Питання №2. Принципи планування та вимоги, що ставляться до планів, які розробляються в правоохоронних органах.

 

Оскільки план - це різновид управлінського рішення, то всі вказані вимоги стосуються й планів. Нагадаємо, що мова йде про такі вимоги, як6 наукова обґрунтованість; законність; актуальність; реальність; конкретність; несуперечливість; своєчасність; інформативність.

Щодо планів і планування ці вимоги набувають значення принципів, і їх реалізація має деяку специфіку. Принцип наукової обґрунтованості означає, що при розробці плану слід виходити із глибокого та всебічного аналізу, врахування оперативної обстановки і реальних можливостей, найближчих та перспективних задач органу.

Науковість планів досягається:

- шляхом збирання достовірної і повної інформації про оперативну обстановку;

- об'єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації;

- науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації про стан системи управління в минулому і тепер, а також майбутнього її стану, що дозволяє передбачити своєчасне реагування на очікувані зміни в обстановці;

- використанням досягнень науки і техніки як в самому плануванні, так і в здійсненні намічених заходів.

Принцип законності не має якихось особливих виявів щодо планів правоохоронних органів. Це один з основоположних принципів діяльності правоохоронних органів і його застосування в плануванні роботи означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип актуальності означає важливість, істотність заходів, які передбачає план. Заходи плану робот мають бути спрямовані насамперед на вирішення важливих, потребуючих невідкладного розв'язання питань підвищення ефективності боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку.

Принцип реальності планів означає, що заходи плану повинні враховувати реальні можливості їх виконання службовцями. Це забезпечується шляхом визначення оптимального обсягу роботи даного органу, всебічного врахування резервів часу, сил і засобів, можливих змін оперативної обстановки. Складання плану без резерву, як свідчить практика, призводить до того, що навіть незначне ускладнення оперативної обстановки може проаналізувати всю роботу і перешкоджати успішному виконанню загальних задач, які стоять перед правоохоронними органами.

Принципи конкретності потребує того, щоб у плані чітко і ясно були сформульовані завдання, що стоять перед органом, заходи, які виконуватимуться службовцями, строки виконання кожного такого заходу і його виконавець або особа, яка відповідає за виконання.

У планах не повинні міститися загальні, невизначені вирази, нікого не зобов’язуючи заклики до поліпшення роботи, до недопущення порушень законності та ін.

Подібні формулювання позбавляють планування його організуючої основи, роблять план розпливчастим і неконкретним, породжують безвідповідальність виконавців, ускладнюють контроль за діяльністю структурного підрозділу.

Принцип несуперечливості передбачає відсутність у плані заходів, які б суперечили планам вищестоящих систем управління та іншим планам самого органу, а також іншим заходам одного і того ж плану. Нажаль, ще можна зустріти плани, в котрих пропонуються заходи до вирішення однієї і тієї ж проблеми.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов'язково передбачає відповідну підготовку, виділення необхідних сил та засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лише своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців. План, прийнятий із запізненням, втрачає свою актуальність. Щодо поточних планів загальним правилом має бути їх складання та затвердження до початку планового періоду.

Стосовно спеціальних планів разового використання цей принцип означає, що план повинен прийматися з самого початку виникнення проблем або відразу ж після видання нормативного акта, реалізація котрого потребує прийняття спеціального комплексу відповідних заходів.

Принцип інформативності по відношенню до планів ОВС означає, що повинен бути вибраний такий стиль викладання, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, котра сприятиме успішному виконанню плану співробітниками.

Крім наведених принципів планування, існують також спеціальні вимоги до планування:

1. наступність планів;

2. поєднання поточного та перспективного планування;

3. комплексний характер планування;

4. напруженість планів;

5. гнучкість планів.

1. Перша вимога забезпечення наступності планів за цілями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи органу на рік, наприклад, має містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань органу силами всіх підрозділів і служб. На основі цього установчого рішення в планах роботи підрозділів і служб на квартал кожної служби органу, забезпечуючи тим самим конкретизацію форм та методів їх реалізації. Іншими словами, плани роботи підрозділів і служб на повинні бути випискою із плану роботи органу, а повинні являти собою подальше поглиблення, деталізацію і розвиток цього плану шляхом визначення конкретних завдань для кожної служби з відповідним уточненням необхідних сил, засобів та способів реалізації намічених заходів.

2. Планування повинно охоплювати і поточні і перспективі питання діяльності орану. Складання довгострокових перспективних планів роботи чинними нормативними актами не передбачається. Однак це не означає, що перспективне планування і кримінологічне прогнозування не повинні впливати на складання поточних, а також спеціальних та індивідуальних планів роботи. Річ у тім, що правоохоронні органи мають враховувати майбутні зміні економічного та соціального характеру, оскільки саме вони зумовлюють виникнення причин, що справляють позитивний або негативний вплив на стан злочинності. Органи різних рівнів повинні враховувати у своїх планах вимоги державних довгострокових програм боротьби зі злочинністю.

Специфіка системи правоохоронних органів потребує постійного поєднання галузевих і територіальних завдань боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку, що обумовлює необхідність комплексного планування цієї роботи в рамках регіону (області, міста, району).

3. Планування має на меті забезпечувати найбільш ефективне використання сил та засобів правоохоронних органів. Ефективність ж передбачає достатню напруженість планів, насиченість їх заходами.4. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи органу (підрозділу), всебічним врахуванням наявних сил, засобів та часу. В забезпеченості напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищестоящім керівником. Це скорочує можливість прийняття явно "занижених" планів.

Часті необґрунтовані зміни планів, включення в них нових заходів, розробка безлічі додаткових планів ускладнюють цілеспрямовану роботу по виконанню основного плану, розпорошують сили виконавців, не дають змоги зосередити їхні зусилля на вирішенні найбільш важливих, актуальних завдань, вносять елементи дезорганізації в діяльність правоохоронних органів. Тому плани роботи мають бути стабільними, тобто постійними.

5. Наявність попередньої вимоги зовсім не включає гнучкості планів. У раді випадків обстановка, що складається, потребує підчас істотно змінювати плани. Саме гнучкість планів зменшує небезпеку втрат, які викликані несподіваними обставинами. Під гнучкістю планів розуміється їхня здатність змінювати свою спрямованість. У той же час треба пам'ятати, що гнучкість можлива тільки в певних межах. По-перше, не завжди можна вкладати рішення доти, доки не настане кінцева впевненість в його правильності. По-друге, гнучкість, що закладена в плані, іноді буває настільки дорогою, що її переваги не можуть компенсувати витрати. І по-третє, слід враховувати ще один важливий фактор, коли мова йде про надання гнучкості планам. Не рідко обставини складаються так, що або плану взагалі не можна надати гнучкості, або при цьому доводиться долати такі труднощі, що дана ідея втрачає сенс.

Аналіз управлінської практики правоохоронних органів дає змогу теорії управління сформулювати наступні умови (способи) забезпечення перерахованих вимог:

– ретельний аналіз оперативної обстановки;

– використання прогнозів;

– правильна постановка завдань;

– урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);

– виділення необхідного резерву (сил, засобів, часу);

– нормативне закріплення процедури планування.

Теорія і практика планування в системі правоохоронних органів свідчать про то, що план роботи повинен мати такі реквізити:

1. Найменування плану і відомості про місце, час, особу, яка його розробляла, та особу яка його затверджувала, про гриф таємності (у разі потреби).

2. Нумерація найменувань розділів та заходів.

3. Назва заходів, що плануються.

4. Виконавці (відповідальні особи).

5. Відмітка про виконання заходу.

6. Примітка.

 

Питання № 3. Характеристика основних методів планування, організація контролю за виконанням планів.

Різноманітність сучасних методів планування потребує диференційованого підходу до їх розгляду. При цьому можна виділити декілька взаємозалежних груп методів.

До першої групи можна віднести методи збирання та обробка інформації, необхідної для здійснення планування:

1. загальносоціологічні (анкетування, інтерв'ювання, опитування, спостереження),

2. математичні (математичної статистики та ін.),

3. логічні тощо.

Їх застосування є основним змістом усієї передпланової роботи, обов'язковою умовною для ефективного подальшого використання всіх інших методів планування.

Чітке формулювання намічених заходів здійснюється за допомогою застосовування другої групи методів, які об'єднуються під назвою методи оптимізації планових рішень. До них відносяться:

1. кількісні методи оптимізації планових розрахунків (математичне програмування, теорія масового обслуговування, сітьове планування та управління, лінійне та динамічне програмування);

2. методи послідових наближень;

3. балансовий метод;

4. метод варіантів.

Розглянемо деякі з них.

Перехід у плануванні від більш загальних завдань до часткових досягається шляхом використання методу послідовних наближень. Він базується на положенні, згідно з яким визначення загального завдання складає основу встановлених завдань другого порядку, деталізація останніх приводить до находження завдань третього порядку і т. ін. Результати, здобуті в усіх наближеннях, сприяють остаточному розв'язанню первісного завдання. Використання вказаного методу найбільш доцільно в перспективному та поточному плануванні, коли суб'єкти управління з урахування пропозицій галузевих служб і підрозділів поетапно конкретизують загальні проблеми.

Скоординувати цілі з наявним ресурсами в плануванні можна за допомогою балансового методу. Його сутність полягає у задоволенні потреб системи виходячи із наявних можливостей. Це забезпечує пропорційність, збалансованість розвитку як органу в цілому, так і його структурних підрозділів і служб. Використання названого методу передбачає:

– чітке формулювання цілей і завдань системи на певний період, а також точний кількісний розрахунок наявних сил та засобів з урахуванням їхньої якості;

– зіставлення одержаних даних;

– розподіл ресурсів для виконання окремих завдань залежно від ступеня важливості та терміновості їхнього розв'язання;

– планування заходів.

Здійснення цих видів робіт забезпечує збалансованість і реальність планів, при їх підготовці перешкоджає виявам суб'єктивізму.

Метод варіантів полягає в розробці декількох видів управлінських рішень та виборі найкращого з них.

Третю групу методів складають метод формування планів. До їх числа належать:

1. проблемний;

2. програмно-цільовий методи планування.

 

Метод проблемного планування

Воно реалізується на основі виділення найбільш актуальних загальних для всього органу проблем, що потребують комплексного використання всіх його сил та засобів. Розв'язання складних проблем, як правило, здійснюються протягом відносно тривалого часу, поетапно. Тому проблемне планування потребує більш глибокої аналітичної роботи, всебічної оцінки умов та різних факторів, що впливають на діяльність органів внутрішніх справ. Розглядуваний метод дає змогу максимально повно використовувати можливості всіх служб при виконанні загальних завдань, виключаючи паралелізм та дублювання намічених заходів, ліпше координувати зусилля окремих ланок системи, ефективніше контролювати виконання плану.

Подальшим розвитком проблемного методу є програмно-цільове планування. Це, мабуть, найбільш ефективніший вид планування. Процедура його досить складна і потребує ретельного і уважного розгляду.

Програмно-цільове планування є засобом практичного застосування системного підходу в управлінні. Програма - це "намічений до планомірного здійснення, об'єднаний єдиною метою і віднесений до певних строків комплекс взаємопов'язаних завдань та заходів соціального, економічного, наукового, технічного, організаційного характеру, спрямованих на розв'язання цих завдань, з визначенням ресурсів та їх джерел, що використовуються". Найбільш загальними особливостями програми є:

– єдність мети;

– фіксування комплексу обумовлених метою завдань та заходів;

– планомірність реалізації;

– конкретність строків використання;

– комплексність завдань та їх розв'язання.

Четверту групу складають організаційні методи планування, які упорядковують і оптимізують процес його здійснення. До них відносяться:

1. директивний метод планування;

2. метод урахування потреб структурних ланок системи;

3. метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийняття планів.

1. Мета директивного методу планування надає всьому процесу дедуктивного характеру. При цьому перша "хвиля" інформації завжди йде "зверху донизу". Планування "від мети" є найбільш вагомим при виконанні складних, не типових завдань, якими, як правило, є проблеми правоохоронних органів. Директивний метод передбачає розробку планів нижчестоящих органів на основі керівних указівок і розпоряджень вищестоящих апаратів, а отже, і в більш пізні строки.

Разом з тим планування "від мети" не включає планування "від можливостей", що визначається як індуктивне. Однак останнє не повинно домінувати в загальному процесі планування. 2. Індуктивний метод забезпечується застосуванням методу врахування потреб структурних ланок системи, розробкою планів за принципом "знизу до гори". Це передбачає складання плану основних заходів будь-якого підрозділу правоохоронного органу на основі узагальнення існуючої інформації і пропозиції структурних підрозділів і служб. Звичайно, і в даному разі вирішальне значення для внесення пропозицій має цільова установка вищестоящого суб'єкта управління.

4. Метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийнятті планів обумовлений складністю і різноманітністю проблем, що розв'язуються правоохоронними органами. При цьому ступень використання колективного досвіду і знань прямо пропорційний зростанню рівня планування: від організаційно-оперативного до стратегічного. Колегіальність, а точніше колективність, тут може виявлятися в різних формах:

1. збирання і обробка співробітниками за дорученням керівника необхідної вихідної інформації;

2. колективне обговорення проблем та шляхів їх розв'язання;

3. колегіальний розгляд проектів планів;

4. обов'язкова участь у їх розробці та обговоренні в трудових колективах.

Будучи єдиноначальником, суб'єкт управління організовує і особисто бере участь у цій роботі. Прийняття ж (акт затвердження) варіанта плану в будь-якому випадку - прерогатива керівника. Отже, надійною гарантією підготовки й прийняття ефективних планів правоохоронних органах служить розумне поєднання колегіальності та єдиноначальності.

Організація контролю за виконанням планів.

Важливішою умовою реалізації планових рішень в правоохоронних органа є добре організована система контролю. Розрізняють три основних види контролю за виконанням планів: попередній, поточний та заключний.

Попередній контроль (або інакше, запобіжний, превентивний) здійснюється безпосередньо в процесі підготовки плану. Його мета - усунути недоліки, які можуть виникнути при розробці плану: обмеженість, суперечливість, неконкретність, незабезпеченість ресурсами та ін. суб'єктами цього контролю виступають керівники інших служб та підрозділів правоохоронних органів.

Поточний контроль (активний, оперативний) здійснюється в процесі виконання планів. Він можу бути спрямований на весь план або його частину, може носити проміжний характер або орієнтуватися на кінцевий результат. Його мета - виявити труднощі в реалізації плану, визначити та усунути недоробки і прорахунки в роботі окремих співробітників. Оцінити фактичний стан виконавської дисципліни і тим самим безпосередньо вплинути на успішний хід реалізації плану. Суб'єктами цього контролю виступають як керівники, так і особи, які спеціально призначені для виконання контрольних функцій.

Заключний контроль (інакше кажучи, наступний, подальший) здійснюється після остаточного виконання плану. Його мета - оцінити ступень реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого плану, його вплив на конкретні результати діяльності правоохоронних органів в боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. Саме на цій стадії контрольної діяльності рекомендується обговорювати підсумки виконання плану.

 

 

 


<== предыдущая | следующая ==>
Выводы и рекомендации | Раздел 1. Определение инновационного проекта

Date: 2015-09-27; view: 408; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию