РОЗДІЛ 1 1 page

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ФУНКЦІЯ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Однією з найважливіших функцій виробничого менеджменту підприємства є планування його діяльності.

v Планування — вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства,а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів та умов її досягнення.

Планування як сфера і вид діяльності О об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, о надає всім процесам одно направленість, скоординованість, о сприяє найбільш повному та ефекти иному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати. Ринкова система господарювання орієнтує підприємство на планування як на неперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища та
адаптації внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання;

З теоретичної точки зору добре збалансований план мас певні переваги перед ринком, однак якщо ринок саморегулюється і забезпечує певну рівновагу, то незбалансований план повністю виключає розвиток.

У дискусії 20-х років XX століття, які справедливо називають «золотою ерою» радянської планової науки, економісти В. Базаров,М. Кондратьев вказували на необхідність і плану, і ринку. Вони відстоювали ринкові механізми господарювання, які базуються на детальному вивченні стихійних процесів, виявленні закономірностей їх прояву, врахуванні кон'юнктури і т. д.

В умовах ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання підприємству самостійності означає не тільки скасування повної залежності його діяльності від уряду, а й надання широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, організації матеріально-технічного і кадрового забезпечення, шляхів розвитку підприємства, методів мотивації праці та економічної відповідальності за кінцеві результати роботи.

Кожне підприємство незалежно під сфери діяльності, масштабів виробництва самостійно визначає ринки збуту своєї продукції (послуг),обирає контрагентів, формує внутрішній механізм господарювання.

Результатом планувальної діяльності є план, який являє собою
складну соціально-економічну модель стану підприємства та його під
розділів в майбутньому, характеризуєпропорції га темпи розвитку.

Об'єктом планування є виробничо-комерційна діяльність підприємства, його науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.

Суб'єктом планування є підприємство, цех, дільниця, потокова лінія, робоче місце.

Основою планування виступає система об'єктивних економічних
законів, серед яких виділяють:

» основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування

економічної ефективності суспільного виробництва з метою найбільш повного задоволення потреб населення та отримання прибутку;

» закон відповідності попиту і пропозицій, що забезпечує рівновагу

підприємства як економічної системи;

» закон вартості, тощо.

Завдання соціально-економічного планування на підприємстві

* оцінювати стан економіки підприємства, соціальних процесів на конкретний період часу та тенденції в його діяльності;
* науково передбачати майбутній стан економіки підприємства з врахуванням тенденцій розвитку національної економіки, галузі;
* здійснювати оперативний контроль за діяльністю підприємства шляхом порівняння звітних і планових показників його діяльності;
* забезпечувати ефективне використання наявних на підприємстві технічних, матеріальних, трудових ресурсів та їх своєчасну заміну поповнення

Досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить,що в ринкових умовах господарювання,планування виробничо-господарської діяльності виступає важливою умовою функціонування підприємств, їх економічного росту і розвитку.

В економічній літературі зустрічається чимало визначень планування і плану:

Французька школа управління розрізняє: * планування, * регулювання і пілотаж. Схематичне зображення взаємозв'язків і співвідношення між «казаними різновидами управлінських процесів подано на рис. 1.1.

Між окремими управлінськими процесами не існує чітких розмежувань. - Вони розглядаються від загального рівня (планування) до конкретного (регулювання), то означає певну послідовність у їх здійсненні. Спочатку визначаються напрямки розвитку підприємства, потім шляхи досягнення

Російські вчені під плануванням розуміють процес або сукупність дій суб'єкта господарювання по встановленню цілей і завдань його функціонування. План розглядається ними як комплексна системі заходів, яка передбачає порядок, терміни їх виконання, соціально-економічні параметри розвитку на певний період часу.

* Отже, планування можна розглядати як дієвий інструмент сучасного виробничого менеджменту, завдяки якому підприємства можуть визначати мету і завдання свого функціонування,розробляти систему заходів щодо поліпшення результатів діяльності або запобігання небажаним явищам.

НЕОБХІДНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану
банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:

* забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

* попереджує про можливі проблеми;

* стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

* поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;
* сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те
що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного усміху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише

в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту
або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном,
підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).

Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

Œ Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств,посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і
прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється ♦ маркетинговий план, ♦ оцінюються реальні конкуренти,
♦ визначається стратегія розвитку, ♦ обґрунтовуються оптимальний
обсяг виробництва, ♦ штати працівників, ♦ матеріальні ресурси,
* фінансові результати тощо.

Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у визначенні cвого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства, В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові і технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.

. Діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентоспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що складалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.

Управляти це передбачати, а передбачати — це уже майже діяти.
| А. Файоль

ГОРИЗОНТИ ПЛАНУВАННЯ

[ особливості сучасного українського ринку;

[ необхідність у певних витратах на організацію планування;

[ різні масштаби і види діяльності підприємств;

[ поєднання планування з іншими способами управлінських рішень, при якому не прослідковується ефект від використання саме планування як важливої функції управління;

[ значний рівень невизначеності ринкового середовища.

® Кожна підприємницька структура у своїй діяльності неминуче попадає в смугу невизначеності. Невизначеність — ознака ринкового господарювання, різноманітність розбіжностей інтересів і дій суб'єктів ринку. Планування виступає як інструмент подолання невизначеності.
Там, де є розвинуте планування, невизначеність є меншою в часі.

Однак навіть найпотужнішому підприємству не вдається повніє
тю уникнути невизначеності, а отже — повноцінно на 100 %
спланувати свою діяльність.

Кожне підприємство в своїй діяльності прагне визначити і впорядкувати вплив зовнішніх факторів на свою діяльність і, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність.
Усунення або послаблення впливу ринкових факторів (в основному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон'юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є:

Ø вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

Ø контроль над попитом;

Ø контрактні відносини між. товаровиробником і його контрагентами;

Вертикальна інтеграція передбачає приєднання, поглинання або об'єднання плануючою організацією підприємств-контрагентів (постачальників, замовників, реалізаторів тощо). Як правило, об'єднуються підприємства (організації), які входять до складу єдиного виробничого процесу виготовлення кінцевого продукту певного виду. Це сприяє об'єднанню всіх учасників виготовлення продукції єдиною метою, перетворює зовнішні відносини у внутрішні, що створює гарантію постійних і стабільних поставок сировини, матеріалів; рівномірне забезпечення роботою тощо.

УВАГА!

Угода між потенційним виробником і покупцем оформляється у вигляді контракту, а иному вказуються ціни, обсяги поставки на досить тривалий період часу.

ПЕРЕВАГИ КОНТРАКТНИХ ВІДНОСИН:

☺ істотно знижується ризик виробити продукцію і не реалізувати її;

☺ створюються передумови для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва;

☺ створюються можливості врахування індивідуальних особливостей продукції замовника;

☺ відбувається переорієнтація масового виробника на випуск за індивідуальними замовленнями;

☺ виникає необхідність впровадження гнучкого модульного устаткування,комп'ютерних систем;

☺ підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту;

☺ забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливість передбачення небажаних тенденцій в його діяльності;

☺ порушення умов контракту гарантує повернення збитків у судовому порядку.

Однак контрактні відносини не усувають ризику, пав'язаного з порушенням договірних зобов'язань однією з сторін. Причини порушень — вплив факторів зовнішнього середовища (фінансових,природних, політичних тощо).

Підприємницькі мережі сприяють зменшенню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі об'єднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в одному, на основі довір'я співпрацюють, зберігаючи при цьому економічну та юридичну самостійність.

Основою для утворення підприємницьких мереж є єдина технологічна і комерційна схема, яка об'єднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру. До конкретних переваг цієї форми зменшення невизначеності відносяться:

☻ швидке розповсюдження і створення нової і необхідної для підприємства інформації;

☻ прискорення впровадження інновацій

☻ розподіл ризику між учасниками мережі.

В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємці», їх готовність до відкритих дій, обміну інформацією.

В умовах нестійкого ринку, при бажанні використовувати тимчасові свої переваги, завдаючи збитки іншим, розвиток підприємницьких мереж с нереальним.

* Отже, кожний з перелічених факторів у пивній мірі знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства і розширює горизонти застосування планування.
® Г оризонти планування визначаються також величиною витрат на його організацію та здійснення. Одним з недоліків планової діяльності с необхідність додаткових витрат на проведення досліджень,організацію підрозділу з планування, залучення додаткового персоналу, значне витрачання часу.

Мінімальним результатом планування є уникнення грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто набуття досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій, їх недопущення. Отже,додаткові кошти повинні витрачатися лише в тому випадку, якщо вони створить додатковий позитивний ефект.

Мінімальними витратами на планування, на думку практиків, слід вважати такі, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. При визначенні оптимальних витратна планування виникає проблема, яка полягає в тому, що з допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий саме під планування діяльності підприємства.
Ефект від планової діяльності досвідчені управлінці визначають, використовуючи якісні та суб'єктивні методи оцінки.

® Можливості планування в значній мірі залежать від масштабів діяльності підприємства. Переваги в здійсненні планування належат великим підприємствам, оскільки вони розпоряджаються необхідним потенціалом для передбачення свого майбутнього. Перш за все вони мають висококваліфіковані кадри і можливості залучення необхідних спеціалістів зі сторони. По-друге, вони, як правило, займаються серйозними науковими і проектними розробками. Крім того вони мають більші фінансові можливості.

Як свідчить практика, малим підприємствам складно проводить широкомасштабну планову роботу, особливо стратегічне планування. Однак і вони можуть широко використовувати оперативне планування, застосовувати готові моделі стратегії, пристосовувати їх до потреб власного виробництва.

Незважаючи на труднощі, здійснення планування на невелики підприємствах є необхідним. Зовнішнє середовище менше підлягає контролю з боку таких підприємств, є більш агресивним і невизначеним, а отже непередбачуваним..

Слід зазначити, що невеликі підприємства мають і переваги в організації планування. Головни з них — простота виробничої та управлінської структури і, відповідно, її оглядність та передбачуваність.

® Планування, як одна з форм прийняття управлінських рішень, може бути формальним — організованим свідомо з допомогою спеціальних методів та інтуїтивним на основі досвіду керівництва,сукупності індивідуальних якостей, творчих здібностей управлінського персоналу (менеджера).

Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках є більш ефективним. Методи формального планування узагальнюють типові, регулярні ринкові явища і ситуації, а ефектніша ринкова система господарювання базується на поєднанні унікальних обставин і ситуацій. Тому горизонти планування залежать від рівня розвитку методів планування, їх відповідності реаліям господарювання.

® Нерозвинутість українського ринку обмежує широке застосування прогресивних методів планування діяльності підприємств. До основних факторів, що обмежують використання планування, відносяться:

Ø низькі обсяги нагромадження капіталу на підприємствах, що не сприяє здійсненню ефективних витрат на організацію планування;

Ø відсутність ефективних юридичних та етичних норм поведінки підприємців;

Ø відсутність культури ринку;

Ø слабкі навики управлінського персоналу в формальному плануванні, використання переважно інтуїтивних методів.

ПРИНЦИПИ ПЛАНУВАННЯ

Якість планування в значній мірі залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

А. Файоль визначав чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними характеристиками хорошої програми дій. Це: єдність,неперервність,гнучкість і точність.

Дещо пізніше А. Ансофф обґрунтував ще один принцип планування — участі.

* Принцип єдності (системності, холізму) передбачає, що планування на підприємстві має системний характер. Економічна категорія «система» характеризується наявністю сукупності елементів, взаємоз'язку між ними, спільного напрямку розвитку і поведінки, орієнтованого на загальну мету.

Кожну підприємницьку структуру можна розглядати як складну економічну систему, елементами якої служать окремі підрозділи.

(Цехи, дільниці), взаємозв'язок між якими здійснюється на основі координації на горизонтальному і вертикальному рівнях. Діяльність жодного підрозділу підприємницької структури не можна планувати
ефективно, якщо не ув'язати її з функціонуванням інших виробничих одиниць. Будь-які зміни в планах одного підрозділу зумовлюють відповідні переміни в планових параметрах діяльності інших. Отже,
головними ознаками координації планування на підприємстві є взаємозв'язок і одночасність при прийнятті рішення.

Принцип єдності передбачає інтеграцію планової діяльності. На підприємствах розробляють декілька відносно самостійних видів планів (плани освоєння нових видів продукції, маркетингові плани, плани рекламних заходів, плани впровадження нової техніки і технології,плани соціального розвитку колективу, тематичні плани і т. д.). Однак кожний з них повинен базуватися на загальній стратегії і бути складовим елементом загальної планової системи підприємства.

Єдність стратегічного і поточного планів передбачає, що структура поточних планів та основні складові стратегії підприємства повинні співпадати; основні цілі на поточний період повинні витікати з стратегічного плану. Однак кількість планових показників, ступінь деталізації цілей, точність розрахунків у поточних планах повинні
бути більш повними та обґрунтованими. Відомо, то чим меншим є горизонт планування (в даному випадку - плановий період), тим більше показників планується. Показники поточних планів не повинні суперечити показникам стратегічного плану, вони можуть бути лише більш точними або скорегованими в залежності від впливу раніше неврахованих факторів зовнішнього середовища.

Важливою передумовою життєдіяльності планування є забезпечення дії принципу неперервності.

* Принцип неперервності означає підтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження довго, середнім та короткотермінового планування, своєчасне коригування планів з
врахуванням змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання.

* Принцип гнучкості забезпечує в процесі планування можливості коригування планів відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

Для здійснення принципу гнучкості плани необхідно розробляти з врахуванням можливостей внесення змін. Тому при їх складанні доцільно включати резерви, так звані «надбавки безпеки» або «фінансові подушки».

Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного ступеня точності розрахунків, передбачень. Ступінь конкретизації і деталізації залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання.

Стратегічне, довготермінове планування може обмежуватися, визначенням основної мети і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що кількість необхідної інформації про майбутнє є обмеженою, а швидкість змін дуже високою.

* В короткотермінових планах конкретність і детальність повинні
* бути високими і обов'язковими.

Принцип точності повинен забезпечувати адекватність планових заходів соціально-економічній ситуації в країнах, галузі, території.
Вона досягається шляхом врахування великої кількості факторів впливу внутрішнього і зовнішнього середовища. Це сприяє підвищенню точності планів, їх наближенню до реальних умов. Ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства,його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, які в свою чергу мають вплив на методи планування,показники і структуру планів, організацію самого процесу планування. Вони повинні постійно переглядатися, а при необхідності слід застосувати принципово нові методи і процедури планування.

* Принцип участі означає, що кожний працівник підприємства стає учасником планувальної діяльності незалежно від посади і функцій. Планування, яке базується на принципі участі, нази в ається партисипативним.

УВАГА!

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньовиробничою інформацією; перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу; викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля уп равлінн я.

Фахівці з планування рекомендують доповнити вищезгадані принципи загальноекономічними принципами: пріоритетності, onтимальності.

.* Принцип пріоритетності передбачає ранжувапня об'єктів планування за їх важливістю для підприємства.

Так, якщо основною метою визнано підвищення конкурентоспроможності продукції, та для її досягнення необхідно вирішити комплекс завдань, пов'язаних з поліпшенням технічної бази виробництва, використанням нових високоякісних матеріалів, підвищенням кваліфікаційного рівня працівників. Одночасно розв'язати ці всі завдання неможливо через нестачу фінансових ресурсі». В такому випадку керівництво підприємства визначає пріоритетність завдань і, в залежності від ситуації на виробництві, встановлює послідовність їх розв'язання.