Ситуація 2

Скласти проект виробничої програми для підприємства, що переробляє молоко та виготовляє масло й сир.

Для проведення розрахунків використаємо таку інформа­цію:

1. Сировинні ресурси молока за рік, т 20 000

2. Сумарна змінна потужність, т:

— масла 5,3

— сиру 3

Планований коефіцієнт використання 0,75

3. Максимальне місячне надходження сировини

у % до річного обсягу 14,1

4. Чисельність населення вибраного сегмента ринку, тис. осіб

5. Планова частка на ринку, % 40

6. Портфель замовлень на інших ринках, т:

— масла 50

7. Планові норми споживання на людину за рік, кг (за вибраним сегментом ринку):

— масла 5,3

— сиру 4

8. Норми витрат молока на виробництво одиниці продукції, кг:

— масла 23,1

— сиру 9,2

Режим роботи підприємства — 1 зміна в день.

Перерахування змінної потужності підприємства з виробіт­ку масла і сиру в річну проводиться за тією самою формулою, яка використовується для аналогічних розрахунків щодо м'яса.

Послідовність розрахунків

1. Проект виробничої програми з огляду на наявні потуж­ності підприємства і планований коефіцієнт використання:

— масло: т

— сир: т

2. Планована місткість вибраного сегмента ринку:

— масло: 5,3 • 210 000 = 1113 т;

— сир: 4,0 • 210 000 = 840 т.

3. Розраховуємо середньозважену норму витрат сировини з урахуванням того, що у виробничій програмі 57 % становити­ме масло і 43 % сир (на підставі структури ринку):

(23,1• 57+ 9,2• 43): 100 = 15,5.

4. Проект виробничої програми з огляду на наявні ресурси сировини — всього можливий випуск продукції 20 000: 15 5 = 1290 т, з неї:

— масло: т

— сир: т

5. Проект виробничої програми з огляду на частку підпри­ємства на ринку, яка планується:

— масло: т

— сир: т

Для виконання виробничої програми на рівні запланованої частки підприємства на ринку не має обмежень ні з боку вироб­ничих потужностей, ні з боку ресурсного забезпечення. Тому цей варіант плану слід вважати оптимальним. Крім того, під­приємство має можливості для прийняття додаткового за­мовлення на виготовлення 240 т масла (735 — 495) і 142 т сиру (478-336).

Для підвищення рівня використання виробничих потуж­ностей підприємству слід забезпечити вихід на інші сегменти ринку, збільшити свою присутність на вже зайнятому ринку за рахунок розширення асортименту.

Здійснення розрахунків запланованого обсягу виробництва окремих видів продукції за трьома методами дає змогу скласти оптимальну виробничу програму мати інформацію про мож­ливість чи неможливість прийняття додаткових замовлень, проводити пошук конкретних шляхів збільшення коефіцієнта використання виробничих потужностей і ресурсів.

Зміст питання 3. Обґрунтування беззбитковості виробничого плану

Для забезпечення прибутковості діяльності підприємства при плануванні обсягу виробництва слід підрахувати витрати, які здійснюватиме підприємство, і доходи, які воно матиме від реалізації цієї продукції. Такі розрахунки нададуть можли­вість перевірити запланований обсяг виробництва продукції на відповідність його пороговому значенню, а також організу­вати оперативне управління витратами і результатами діяль­ності підприємства.

Пороговим обсягом продукції називають такий обсяг, за якого підприємство не має збитків, але не має і прибутків. Тоб­то при цьому обсязі відбувається лише окупність витрат.

Ця перевірка полягає в порівнянні сумарної виручки від реалізації продукції з сумарними витратами на її виробницт­во. При цьому необхідно особливо наголосити на тому, що су­марна виручка визначається шляхом множення запланованого обсягу продукції не на ціни, отримані за допомогою калькуля­ційних розрахунків, а на ціни, які склалися на ринках збуту продукції.

Якщо ціни виробника продукції вищі за ті, що склалися на ринку, то реалізація товарів за такими цінами стає практично неможливою. А це в свою чергу означає замороження коштів у вигляді готової продукції, зростання кредиторської заборгова­ності, в т. ч. заробітної плати. Тому не підприємство має дикту­вати ціну ринку, а ринкові ціни повинні коригувати процес виробництва, його обсяги і номенклатуру.

На цій стадії планування виробництва визначається, чи не потрапляє підприємство в зону невідповідності між виручкою від реалізації запланованого обсягу продукції і витратами на її виготовлення.

У разі встановлення такої невідповідності мають розрахо­вуватися порогові показники за всіма видами витрат і обсяга­ми продукції, котрі є орієнтиром при розробці заходів зі ста­білізації фінансового становища. Враховуючи важливість цих показників в процесі планування виробництва, їх прийнято називати ключовими.

Для проведення розрахунків всі витрати підприємства необ­хідно розділити на змінні й постійні. Від того настільки пра­вильно буде проведено такий розподіл, істотно залежатиме точність результатів. До змінних витрат слід відносити ті ви­трати, які залежать від обсягу виробництва. До них належать: витрати на сировину і матеріали, заробітну плату робітників з нарахуваннями, транспортні витрати, витрати на оплату пали­ва, води, електроенергії для виробничих потреб тощо.

До постійних витрат відносять такі, величина яких не змі­нюється під впливом обсягу виробництва. До них належать:

витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загально-виробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут. Частину витрат не можливо віднести ні до першої, ні до другої груп, це змішані витрати, їх приєднують до групи постійних витрат.

Отже, для того, щоб оперативно проводити такі розрахунки, слід розробити і підтримувати базу даних — нормативи змін­них витрат на одиницю кожного виду продукції. Для встанов­лення порогового обсягу виробництва по підприємству необ­хідно виконати такі розрахунки:

1. Визначити суму змінних витрат на планований обсяг за кожним видом продукції.

(5)

де

— сума змінних витрат для виробництва планованого обсягу і-го виду продукції;

— норматив змінних витрат на одиницю і-го виду про­дукції;

— планований обсяг виробництва і-го виду продукції.

2. Визначити частку змінних витрат на виробництво плано­вого обсягу і-го виду продукції в загальному обсязі змінних витрат підприємства.

(6)

де ЧВ₃ — частка змінних витрат на виробництво планованого обсягу і-го виду витрат в загальній сумі змінних витрат під­приємства.

3. Розподілити прямо пропорційно частці змінних витрат постійні витрати підприємства.

(7)

де — сума постійних витрат, що відноситься на виробницт­во і-го виду продукції;

— постійні витрати підприємства.

4. Визначити пороговий обсяг виробництва і-го виду продукції:

(8)

де — порогова кількість виробництва і-го виду продукції;

— ринкова ціна одиниці і-го виду продукції.

5. Визначити порогову виручку від реалізації порогового обсягу і-го виду продукції.

(9)

де - порогова виручка від реалізації порогового обсягу і-го виду продукції.

6. Визначити сумарну порогову виручку підприємства.

(10)

де — сумарна порогова виручка підприємства.

7. Визначити виручку від реалізації планового обсягу і-го виду продукції.

(11)

де — виручка від реалізації планового обсягу і-го виду продукції.

8. Визначити сумарну виручку від реалізації планового об­сягу продукції підприємства.

(12)

9. Порівняти планований обсяг виручки з пороговим.

Якщо > , то запланований обсяг реалізації продукції покриває витрати на її виробництво.

Якщо < , то запланований обсяг реалізації не покри­ває витрат з його виробництва.

Якщо = то виручка від реалізації тільки покриває витрати з її виробництва.

Зупинимося на випадку, коли < , реалізації тільки покриває. Як правило, при отриманні такого результату і за неможливості збільшити об­сяг реалізації та покращити асортимент продукції роблять ви­сновок про необхідність повної зупинки виробництва. Але для того, щоб зробити висновок, недостатньо лише інформації про співвідношення названих показників. Потрібно продовжити перевірку.

Якщо В - < , (де В — загальна сума витрат), то це озна­чає, що виручка від реалізації повністю покриє змінні витрати і частину постійних. Тому треба зробити висновок, що вироб­ництво зупиняти не слід, оскільки частина постійних витрат буде покрита. Якщо ж виробництво зупинити, то постійні ви­трати навіть частково не будуть покриті.

Рішення про зупинку виробництва може бути прийняте за умов В - = . При цьому слід пам'ятати, що таке рі­шення може мінімізувати витрати лише в короткостроковому періоді.

Розглянемо подану методику розрахунків на прикладі одно­го з видів продукції плодоконсервного заводу ("повидло жерделеве").

Вихідна інформація

1. Річна виробнича потужність з виробництва повидла, тоб 3600

2. Планований рівень використання, % 50

3. Портфель замовлень за плановий рік, тоб 800

4. Місткість вибраного сегмента ринку, тоб 14400

5. Планована частка підприємствана вибраному сегменті ринку повидла, % 10

6. Сума змінних витрат на 1 тоб 500,0

7. Ринкова оптово-відпускна ціна за 1 тоб (без ПДВ і зборів), грн 1900,0

8. Оптово-відпускна ціна 1 тоб, розрахована на підприємстві, грн 2200,0

9. Частка змінних витрат з повидла у загальній сумі змінних витрат підприємства, % 20,3

10. Планована сума постійних витрат підприємства на рік, тис. грн 5000,0

Послідовність розрахунків

1. Розробити оптимальний проект обсягу виробництва в на­туральному вираженні на підставі:

а) місткості вибраного ринку і частки підприємства; порт­феля замовлень;

б) виробничих потужностей підприємства і планованого рівня їх використання;

в) планованого рівня забезпечення підприємства сировин­ними ресурсами.

2. Підрахувати плановану виручку від реалізації продукції з огляду на запланований обсяг виробництва і ринкових цін.

3. Підрахувати плановану суму змінних витрат за видами продукції і суму постійних витрат підприємства на планова­ний період.

4. Розподілити загальну суму постійних витрат між окре­мими видами продукції.

5. Визначити пороговий обсяг виробництва кожного виду продукції.

6. Визначити порогову виручку від реалізації продукції (на основі порогового обсягу і ринкових цін).

7. Порівняти запланований обсяг виручки з пороговим і зробити висновок про придатність плану виробництва для під­приємства.

Розрахунок обсягу виробництва повидла

1. І варіант виробничої програми з повидла (на основі міст­кості ринку):

14 400 • 10: 100 = 1440 тоб.

II варіант виробничої програми з повидла (з огляду на ви­робничі потужності):

600 • 50: 100 = 1800 тоб.

Проектований обсяг виробництва

Незважаючи на те, що підприємством сформований порт­фель замовлень лише

на 800 тоб продукції, місткість ринку дає змогу реалізувати її більше. Тому оптимальний план — 1440 тоб.

2. Обсяг у вартісному вираженні (планована виручка без ПДВ):

1900,0 • 1440 = 2736 тис. грн.

3. Сума змінних витрат на планований обсяг виробництва:

500,0 • 1440 = 720,0 тис. грн.

4. Сума постійних витрат на повидло:

тис. грн.

5. Пороговий обсяг виробництва повидла: 1015000

тоб

6. Порогова виручка від реалізації повидла:

1900,0 • 725 = 1378,0 тис. грн.

7. Аналогічно розраховується порогова виручка від реаліза­ції інших видів продукції підприємства. У нашому прикладі вона становила 6828,0 тис. грн. Обсяг виробництва у вартісно­му вираженні з інших видів продукції заплановано на суму 9478,0 тис. грн. Умовно приймаємо, що обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації.

Таким чином, сума порогової виручки для підприємства становить:

1378,0 + 6828,0 = 8 206,0 тис. грн.

Планова виручка (без ПДВ):

2736,0 + 9478,0 = 12 214,0 тис. грн.

8. Порівняємо плановий обсяг виручки з пороговим:

12 214 - 8206 = +4008 тис. грн.

Перевірка показала, що запланований обсяг виробництва забезпечує його беззбитковість і дає змогу отримати прибуток.

З метою контролю за виконанням плану реалізації для ке­рівництва підприємства важливою є інформація про величину порогової виручки від реалізації. Вона є орієнтиром фінансового стану підприємства при досягненні того чи іншого обсягу реа­лізації. Цей показник є також інформаційною базою для опе­ративного вирішення питання про зниження цін на продукцію у випадку незадовільного процесу її реалізації. Без цього по­казника управління процесом реалізації проводиться наосліп, що може призвести до зниження обсягу продажу і прибутку.

Необхідно пам'ятати одне із важливих правил планування: при зниженні на 1 % постійних витрат, також на 1 % зменшу­ється пороговий обсяг реалізації. І навпаки, при збільшенні на 1 % постійних витрат, підвищується на 1 % пороговий об­сяг реалізації.

Таким чином, використовуючи наведений метод розрахун­ку ключових параметрів виробничого плану, відділ плануван­ня може реально підрахувати і надати керівництву два варіан­ти вирішення ситуації: яким повинен бути обсяг реалізації за наявних розмірів постійних витрат і які мають бути постійні витрати при запланованому обсязі реалізації.

Зміст питання 4. Методика перевірки економічної доцільності замовлень і асортименту

Формування портфеля замовлень при плануванні виробни­чої програми потребує від менеджерів правильно оцінити до­цільність для підприємства кожного окремого замовлення. При цьому під сприйнятливістю слід розуміти готовність, здат­ність і зацікавленість підприємства в цьому замовленні.

Перш за все, для прийняття того чи іншого замовлення, яке буде включене у виробничу програму, підприємство повинне мати відповідну техніку, технологію, організацію виробниц­тва. Крім того, вимагається наявність необхідних виробничих і фінансових ресурсів. Але за наявності всього необхідного під­приємство має відхилити замовлення, якщо воно не буде еко­номічно ефективним, тобто вигідним.

Для перевірки вигідності замовлення необхідно правильно врахувати всі витрати підприємства на нього. При визначенні повної собівартості замовлення слід відрізняти постійні і змін­ні витрати.

Повна собівартість замовлення показує рівень беззбиткової ціни на його виконання в тому випадку, якщо виробничі по­тужності підприємства будуть завантажені повністю. Але якщо ціна, яку пропонує замовник, не покриває всіх витрат, то перед прийняттям рішення про його відхилення слід провести перевірку вигідності замовлення.

По-перше, необхідно підрахувати ціну простою потужнос­тей, якщо припустити, що ніякого іншого, більш прибутково­го замовлення на ці потужності не надійде.

Тут слід використати маржинальний аналіз. Якщо валова маржа з замовлення позитивна, то може статися так, що при його відхиленні інші види продукції також стануть нерента­бельними, оскільки на них ляже додаткова частина постійних витрат. Ця частина витрат частково могла б покриватися за ра­хунок нерентабельного замовлення.

Крім того, слід глибше вивчити постійні витрати, визначи­ти розмір постійних поворотних витрат. При цьому під пово­ротними витратами розуміють постійні витрати:

а) які підприємство ще не здійснило;

б) які можливо повернути за допомогою продажу активів (обладнання і т. ін.).

При відхиленні замовлення постійні витрати можуть бути зменшеними на величину поворотних витрат. Якщо валова маржа більша за обсяг поворотних витрат, відхиляти замов­лення невигідно, особливо якщо є вільні потужності. Якщо підприємство має надлишок незавантажених потужностей не­обхідно включати замовлення до виробничої програми, навіть якщо запропонована ціна покриває лише змінні витрати.

Розглянемо послідовність оцінки доцільності замовлення.

1. Розподілити всі витрати на виконання замовлення на змінні і постійні, визначити величину валової маржі.

2. Якщо валова маржа негативна, то замовлення слід від­хилити, оскільки ціна замовника не покриває навіть змінних витрат. Якщо валова маржа позитивна, слід перейти до наступ­ного кроку.

3. Вибрати базу розподілу постійних витрат.

4. Спрогнозувати на планований період кількісне значення вибраної бази розподілу.

Звичайно базою розподілу постійних витрат на підприєм­ствах України згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженим постановою KM України від 26 квітня 1996 р. № 443, є заробітна плата основних робітни­ків.

Такою базою може виступати також сума змінних витрат. Але ці показники можливо підрахувати тільки після складан­ня плану обсягу виробництва продукції. На момент перевірки сприятливості замовлення, яке є частиною цього плану, таких показників розрахувати ще не можливо, можна тільки спрогнозувати. Прогноз слід робити з огляду на стратегії підпри­ємства.

5. Визначити повну собівартість замовлення, тобто підра­хувати суму змінних витрат із замовлення і постійних витрат підприємства, які на це замовлення будуть віднесені.

6. Якщо ціна замовника більша, ніж повна собівартість за­мовлення, — замовлення слід прийняти, якщо ні — необхідно перевірити, чи повністю будуть завантажені потужності.

7.Якщо прогнозується, що потужності будуть завантажені повністю, необхідно перевірити, чи зберігається умова рента­бельності в цілому по підприємству. Якщо прогнозується, що потужності будуть завантажені не повністю, необхідно визна­чити обсяг поворотних витрат.

8. Якщо портфель замовлень (виробнича програма) з ураху­ванням даного замовлення зберігає свою рентабельність, необ­хідно перевірити перспективність замовлення чи замовника, якщо ні — замовлення слід відхилити.

9. Якщо обсяг поворотних витрат менший за розмір валової маржі, то замовлення слід прийняти до виконання, якщо ні, то перед відхиленням замовлення слід перевірити перспектив­ність замовника чи замовлення.

10.Якщо оцінка перспективності замовника позитивна, за­мовлення слід включити у виробничу програму, якщо ні — відхилити.

При оцінці перспективності замовника важливим критерієм є стосунки з ним (постійні, періодичні, тимчасові). Якщо за­мовник постійний, забезпечує вигідні замовлення, то підпри­ємству вигідно буде виконати його замовлення, навіть якщо ціна замовника менша за повну собівартість замовлення.

Отже, оптимальність виробничої програми підприємства може бути забезпечена тільки на ґрунті вивчення витрат, які будуть з нею пов'язані та результатів від реалізації продукції.