Функціональне зонування міста

При всьому різноманітті міст існують деякі поняття, які є загальними для будь-якого їх типу, за допомогою яких прийнято описувати їх побудову, функціонування і розвиток. Однією з основних моделей територіальної організації міста є його функціональне зонування.

Функціональне зонування - це диференціація території міста за характером її використання, тобто за типом функціонального призначення.

Виділення функціональних зон дозволяє створити найкращі умови для здійснення таких основних форм життєдіяльності міського населення, як праця, побут і відпочинок, оскільки кожний з цих видів діяльності висуває свої специфічні вимоги до розміщення й організації міського простору.

Ідея чіткого функціонального зонування територій міста відносно нова. Програма функціонального зонування була визначена архітекторами Західної Європи лише в кінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття. Із того часу функціональне зонування міста стало одним із головних положень сучасного містобудівного проектування і містобудування.

Діючі державні будівельні норми з планування та забудови міст [1,2] передбачають виділення в місті наступних основних функціональних зон:

сельбищної;

промислової, в тому числі комунально-складської і зони зовнішнього транспорту;

ландшафтно-рекреаційної.

Кожна з цих зон характеризується визначеними кількісними параметрами та умовами взаємного розташування по відношенню одне до одного.

Сельбищна територія включає:

ділянки житлових будинків, будівель і споруд громадських установ, численних закладів соціальної інфраструктури - об'єктів культурно-побутового обслуговування, у тому числі учбових, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв; внутршньосельбищну вулично-дорожну та транспортну мережу;

міські площі, парки, сади, сквери, бульвари та інші міста загального використання.

Сельбищна територія складає приблизно половину всієї території міста. При цьому територія житлової забудови брутто, тобто в червоних лініях, займає половину сельбищної території. Територія житлової забудови нетто, тобто без ділянок обслуговуючих громадських закладів, зелених насаджень, вулиць і доріг, займає половину території житлової забудови брутто. Іншими словами, власно на житлову забудову приходиться 12…13% землі в міських межах.

Промислово-виробнича територія призначена для розміщення:

промислових підприємств та зв'язаних із ними виробничих об'єктів, у тому числі комплексів наукових установ із дослідними підприємствами;

комунально-складських об'єктів;

підприємств по виробництву та переробці сільськогосподарcьких продуктів;

санітарно-захисних зон промислових підприємств;

об'єктів спецпризначення для потреб оборони;

споруд зовнішнього транспорту та шляхів зовнішньоміського та приміського сполучення, внутріміської вулично-дорожної мережі;

ділянок громадських установ і міст загального використання для населення, працюючого на промислових підприємствах міста.

Технологічні площі і цехи промислової зони складають не менш 50% її території, простори озеленення і резервні ділянки - до 35%, дороги і ділянки для транспортних споруд - 10%, адміністративно-суспільні центри - 5%.

Розміри територій складських зон розраховуються в залежності від визначеного типу групи поселення і кількості його населення. При цьому саме під склади використовується не менш 60% територій зон.

Комунальна зона включає території для розміщення водозаборів, очисних споруджень, каналізації, теплоцентралей та інших головних споруджень систем інженерного устаткування і міського господарства, а також території для розміщення цвинтарів й інш. Об'єкти зони розташовують з розривом від сельбищних зон, тобто на встановленому - нормативному віддаленні від них.

Зона зовнішнього транспорту зазвичай займає до 10% території міста. Розміщення транспортних об'єктів також вимагає встановлених розривів від сельбищних територій.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає:

озелененні та водні простори в межах забудови міста та його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. В її склад входять парки, лісопарки, міські ліси, природні ландшафти, які охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів;

позаміські зони масового короткочасного та тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку (у системах розселення);

курортні зони в містах і селищах, які мають лікувальні ресурси.

Площі озеленених територій загального користування, які розміщуються на територіях забудови міських та сільських поселень, встановлюються в залежності від груп поселень, які визначаються за чисельністю їх населення, а також у залежності від кліматичних районів і підрайонів міст розселення (рис.4.1.).

Вдосконалення і розвиток планувальної структури міст слід зв'язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і визначеними зонами охорони пам'ятників історії, культури і природи.

Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць розселення з місцями праці та відпочинку, установами культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на рух населення слід формувати відносно стійкий трудовий баланс мешканців і робітників у межах основних структурно-планувальних елементів міста - його планувальних районів і зон.

Функціональну організацію, величину, ємність, межі основних структурно-планувальних елементів міста і їх кількість слід визначати на основі особливостей їх розташування в місті та концентрації основних функцій.

У малих, середніх та великих містах із компактною планувальною структурою трудозбалансованість, як правило, досягається у масштабі усього міста.

В умовах крупного сучасного міста чітка диференціація міських територій за типом функціонального використання часто стає скрутною через тісне переплетення різних функцій. Так, деякі види місць прикладання праці: адміністративні, наукові, установи обслуговування - концентруються поблизу житлових зон, а часом навіть входять у їхню структуру, а у складі великих промислових зон значні території відводяться для потреб відпочинку, обслуговування і навчання.

Інтеграція міських функцій є одною з найбільш характерних ознак сучасного містобудівного розвитку. Тому в сучасній містобудівній теорії і практиці функціональне зонування зберігає своє значення як основної ідеї просторово-планувальної організації міста тільки за умови урахування реальної складності і багатофункціонального характеру сучасної організації міських просторів.

Особливо чітко це видно на прикладі розвитку центрів найкрупніших міст із населенням більш одного мільойона, де сполучення місць прикладання праці, унікальних об'єктів громадського обслуговування, адміністративно-управлінських установ і житлових комплексів приводить до необхідності відокремлення особливої поліфункціональної зони загальноміського центру. Іншим прикладом розвитку принципів функціонального зонування в напрямку інтеграції функцій є створення комплексних виробничо-сельбищних районів - планувальних утворень, що включають виробничі зони і житлові території, які тяжіють до них.

Для досягнення високого соціально-економічного ефекту планувальної структури міста слід прагнути до утворення компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому необхідно враховувати неоднорідність функціонально-планувлаьних якостей міських територій, які в чималій мірі визначаються різноманітною інтенсивністю їх засвоєння та неоднаковими умовами транспортного доступу.

Цінність ділянки території міста визначають за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладання праці, установ обслуговування загальноміського значення і місць масового відпочинку.

Планувальна структура міста

Якщо функціональне зонування відображає перш за все розходження в характері використання і просторової організації різних територій міста, то планувальна структура характеризує міський організм в єдності взаємозв'язків різних його частин - планувальних елементів.

Характеристики планувальної структури одержують найбільше наочне вираження в розміщенні основних функціональних вузлів і конфігурації транспортних зв'язків між функціональними зонами міста. Транспортна інфраструктура не тільки фіксує планувальну структуру, але і багато в чому визначає її наступний розвиток. Причина цього не тільки в тому, що об'єкти транспортного будівництва - міські магістралі, вулиці і дороги, лінії суспільного транспорту, особливо метрополітену у найкрупніших містах, дуже коштовні і через це є одними з найбільш стабільних елементів міського планування, а також у тому, що території, які прилягають до головних вузлів та осей транспортної інфраструктури, найбільш вигідні, комфортні з погляду умов транспортної доступністі. Це робить їх найбільш придатними для розміщення найважливіших об'єктів міського будівництва - місць прикладання праці, крупних установ обслуговування.

Таким чином, конфігурація транспортної інфраструктури закріплюється при плануванні міста ділянками, що тяжіють до неї. Вони мають найбільш високу інтенсивність освоєння міського простору. Разом вони складають відносно незмінну, стійку в часі основу просторово-планувальної організації міста, для позначення якої в сучасній містобудівній теорії використовують термін "каркас'".

В узагальненому вигляді каркас фіксує геометрію плану міста і тим самим визначає тенденції його подальшого територіального розвитку. Одночасно каркас фіксує найбільш значимі з погляду соціальних комунікацій зони високої концентрації міських функцій і населення міста. Завдяки цьому виділення каркасу істотно доповнює функціональне зонування,

Рис. 5.1. Каркас планувальної структури крупного міста     Рис.5.2. Планувальні райони крупного міста

схеми якого фіксують наявність різних функціональних зон безвідносно до інтенсивністі освоєння їх простору. Каркас, навпроти, поділяє міські простори за інтенсивністю їхнього освоєння і зручністю транспортної доступністі, безвідносно до типу функціонального використання території. Таким чином, треба відмітити, що схеми функціонального зонування територій міста і виділення його структурного каркасу є двома доповнюючими одне до одного моделями міського планування. Якщо в допромислову епоху при відносно невеликих розмірах міст каркас, як правило, мав форму компактного ядра з декількома радіальними "викидами", то у великому сучасному місті він усе частіше набуває складну конфігурацію "грат", утворених накладенням різних комунікаційних систем і центрів функціональної активністі. Тому поняття міського центру стосовно до великих міст трансформувалося в поняття "системи міського центру" (рис. 5.1.). Виявлення каркасу стає важливою задачею містобудівного дослідження, що має практичне значення для ефективного керування розвитком міста. Ця задача вирішується за допомогою аналітич- них і графоаналітичних методів, заснованих на комплексній оцінці міської території за умовами транспортної доступності й інтенсивністі функціонально-просторового освоєння. Диференціація території міста за інтенсивністю її освоєння не обмежується виділенням структурного каркасу. Комфортність середовища проживання визначається не тільки умовами доступності та функціональною насиченістю території, але і такими важливими характери стиками, як санітарно-гігієнічні, екологічні, естетичні та історико-культурні. При цьому сприятливі екологічні показники часто несумісні з високими показниками інтенсивністі освоєння території міста.

З особливою ретельністю екологічні питання треба вирішувати на рівні формування і розвитку планувальної структури міста. Всебічний облік природно-ландшафтних чинників, продумане включення в систему планування наявних зелених масивів і акваторій та їх дбайливе збереження, рекультивація міських ландшафтів, що прийшли в занепад, боротьба із забрудненням повітряного і водяного басейнів за рахунок раціонального взаєморозміщення об'єктів і зон - такі основи сучасної екологічної політики в проектуванні міста.

Відображенням такої політики є вимога обліку "екологічної інфраструктури" - єдиної системи природних ландшафтів при формуванні планувальної структури міста і виділенні його каркасу. Стійкість цих елементів і їхня значимість дозволяють розглядати їх нарівні з транспортною інфра-структурою як основні, ведучі, планувальні елементи містобудівної системи.

Екологічне осмислення міського плану, пошуки раціонального сполучення екологічної і комунікаційної (транспортної) інфраструктур єдиного цілісного каркасу міського планування стає перспективним напрямком розвитку містобудівної теорії і проектування.

У рамках моделі, що характеризує інтенсивність освоєння міської території, поряд з, каркасом, виділяється і його заповнення - "тканина" міста - території, які освоєні менш інтенсивно, менш включені в міську систему комунікацій і менш "стійкі" за своєю просторовою організацією. Такі території структурно підлеглі каркасу і являють собою сукупність відносно відособлених планувальних одиниць.

У малих і середніх містах такі одиниці, як правило, відповідають основним елементам функціонального зонування. Це — житлові, виробничі райони, зони відпочинку.

У великих містах виникає необхідність більш складної структури ієрархічно організованих планувальних утворень. Основним елементом такої організації стає комплексний планувальний район з населенням порядку 100 тис. для великого міста і 500 тис. мешканців для крупного (рис.5.2). До складу планувального району також входять житлові і виробничі зони, зони відпочинку і інш.

У найкрупніших містах планувальні райони можуть групуватися в ще більш великі планувальні утворення - планувальні зони з населенням до 1 млн. мешканців.

Треба враховувати, що містобудівна ситуація крупного міста, що розвивається, частіше за все буває винятково складною і може не допускати теоретично ідеального варіанта структурної організації, а вимагатиїї творчої модифікації. Тому приведену ієрархію структурно-планувальних членувань слід розглядати не в нормативному, а в рекомендаційному плані як відправну методологічну основу при пошуках індивідуального рішення для кожного конкретного міста.

Питання самоконтролю до лекції №5

1.Виявiть основнi риси, якi вiдрiзняють двi основнi форми розселення – мiське i сiльське одно вiд iншого.

2.Визначте основнi функцiональнi зони сучасного мiста.

3.Наведiть перелiк основних об’єктiв, якi входять до складу сельбищної, промисловo-виробничої, ландшафтно-рекреацiйної територiй мiста.

4.Пояснiть змiст понять «каркас» та «тканина» мiста.