Складання кошторису витрат на виробництво

Кошторис витрат – це зведений план всіх витрат підприємства на певний

період виробничо-фінансової діяльності. До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва,

пов’язані з виготовленням і продажем продукції (робіт, послуг), а також, на

утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання робіт, які не

входять до основної діяльності підприємства.

В процесі розроблення кошторису витрат на виробництво

використовуються три основні методи:

Ø кошторисний метод є найбільш застосовуваним, бо забезпечує тісний

взаємозв’язок і приведення до єдиної системи розрахунків комплексного плану.

Ø зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає

попереднє розроблення та зведення в єдину систему витрат за цехами основного та

обслуговуючого виробництва;

Ø калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції

(робіт, послуг), запланованих до випуску, і враховує зміну залишків незавершеного

виробництва. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх

структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової

продукції.

До зведеного кошторису витрат на виробництво не включаються витрати

підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства

(будівництво, сільське господарство), а також витрати невиробничих структурних

підрозділів Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на квартали)

складається на основі таких розрахунків:

Ø витрати на сировину, матеріали, технологічне палива й енергію в

основному виробництві;

Ø основної та додаткової заробітної, плати робітників, зайнятих у

виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальне страхування;

Ø кошторисів витрат цехів основного виробництва;

Ø кошторисів витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва

продукції;

Ø кошторисів загальновиробничих, адміністративних та збутових витрат;

Ø кошторису інших операційних витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси. Загальна сума витрат у зведеному кошторисі охоплює, крім витрат на товарну продукцію,

також витрати, пов’язані з приростом залишків незавершеного виробництва, витрат майбутніх

періодів.

Зауважимо, що в умовах швидкозмінної ринкової кон’юнктури на підприємствах

доцільно складати на рік прогнозні загальні кошториси з подальшим уточненням їх за

кварталами.

ТЕМА 9. Планування фінансів

1. Зміст і завдання фінансового плану

Основою фінансового планування є фінансова стратегія підприємства.

Фінансова стратегія – складова загальної стратегії економічного розвитку,

яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства

та способи їх досягнення.

Розроблення фінансової стратегії підприємства пов’язано з вирішенням

таких основних завдань:

Ø обґрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності

підприємства;

Ø вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

Ø зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

Ø забезпечення фінансової стійкості та рентабельності;

Ø визначення способів виходу підприємства з фінансової кризи та методів

управління за умов кризового стану підприємства.

Фінансування - це залучення необхідних коштів для покриття потреби

підприємства в основному і оборотному капіталі.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє та

зовнішнє. Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів. Для об’єктивної оцінки поточних і майбутніх фінансових потреб на

підприємстві складається фінансовий план, тобто план формування, розподілу і

використання фінансових ресурсів.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні

доходів і затрат у плановому періоді. Фінансові плани за тривалістю дії поділяються на:

Ø довгострокові

Ø поточні

Ø оперативні

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної,

а потім витратної частини.

Фінансове планування - це визначення обсягу фінансових ресурсів,

необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел

їх надходження

Принципи фінансового планування:

Ø наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків

фінансових показників на основі певних методик з урахуванням кращого досвіду;

Ø єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики,

єдиному підході до розподілу фінансових ресурсів, єдиній методології розрахунку

фінансових показників та ін.;

Ø безперервність, яка означає взаємозв’язок довгострокових

(перспективних) поточних і оперативних фінансових планів;

Ø стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

Основні завдання фінансового планування:

Ø забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними

фінансовими ресурсами;

Ø визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка

раціональності його використання;

Ø виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок

поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

У процесі фінансового планування використовують такі методи:

Ø балансовий – дохід і витрати балансують, а також для кожної статті

витрат визначають джерела їх покриття;

Ø нормативний – потребу у фінансових ресурсах визначають на основі

фінансових норм і нормативів;

Ø розрахунково-аналітичний – базові дані та індекси зміни їх у плановому

періоді використовують, складаючи фінансовий план;

Ø методи економіко-математичного моделювання – застосовують д ля

прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

У процесі розроблення довгострокового й поточного фінансових планів

виконують розрахунки, аналіз і складають план у такій послідовності:

Ø проводять аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства за

минулі періоди;

Ø розраховують основні показники господарської діяльності в поточному й

наступних роках: визначають обсяги збуту продукції або послуг, витрати на їх

виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності

підприємства, розраховують амортизаційні відрахування, надходження коштів за

довгостроковими й короткостроковими кредитами тощо;

Ø визначають напрями вкладання інвестицій і джерела їх фінансування;

Ø складають фінансовий план підприємства – баланс доходів і видатків на

відповідний період: поточний і довгостроковий.

При складанні фінансового плану повинен бути розроблений баланс доходів і

видатків підприємства по всіх видах діяльності: операційній, інвестиційній та

фінансовій.

До операційної діяльності належить основна діяльність підприємства, а

також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією

продукції, що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну

частку його доходу.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів,

а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових

коштів.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру та складу

власного та позикового капіталу підприємства.

У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних із інвестиційною та

фінансовою діяльністю, встановлюють:

Ø дохід від участі в капіталі

Ø інші фінансові доходи

Ø інші доходи

Ø фінансові витрати

Ø втрати від участі в капіталі

Ø інші витрати.

Планування потреби у фінансових ресурсах.

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреб і

які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та

здійснення виробництва Авансований капітал - це грошова сума, яка вкладається власником у

підприємство з метою одержання прибутку. У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний. Основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з

вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на

придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела

фінансування капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать:

Ø власні фінансові ресурси;

Ø залучені фінансові ресурси;

Ø кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових

колективів;

Ø кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

Ø кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів належать внески засновників підприємства,

амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні

підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в

оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні

матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і

швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного

виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств,

відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на

поточному рахунку у банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а

також вкладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані

в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу

виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних

виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей

оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

Ø залежно від участі їх у кругообігу коштів;

Ø за методами планування, принципами організації та регулювання;

Ø за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти,

авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди

обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та

ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих

запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках

готової продукції на складах підприємств.

До ненормоваиих оборотних фондів включають фонди обігу за винятком

готової продукції на складі.

Планування прибутку підприємства.

Прибуток – це частина заново створеної вартості й водночас показник

результату фінансово-господарської діяльності підприємства.

Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є

валовий і чистий прибуток.

Валовий прибуток (збиток) розраховують як різницю між чистим доходом

(виручкою) від реалізації продукції (послуг) і собівартістю реалізованої продукції.

Чистий дохід (виручку) від реалізації продукції визначають вирахуванням з

доходу (виручки) від реалізації продукції відповідних податків, зборів.

Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді

містить визначення таких складових:

Ø чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;

Ø валового прибутку;

Ø __________фінансового результату від операційної діяльності;

Ø прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;

Ø прибутку від звичайної діяльності;

Ø чистого прибутку в плановому періоді.

Плануючи прибуток, ураховують внутрішні й зовнішні умови діяльності

підприємства, тобто зміни макроекономічних чинниківРозрізняють пасивну й активну стадії складання плану прибутку.

Розроблення плану прибутку з урахуванням корективів, що враховують зміни

зовнішніх і внутрішніх умов, – це пасивна стадія планування.

Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства

з урахуванням зовнішніх і внутрішніх змін.

Існують такі методи планування операційного прибутку: прямий, за

показниками витрат на 1 грн. продукції, економічний (аналітичний) метод. Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах

масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості

виробів.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції

застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Економічний (аналітичний) метод використовують на підприємствах різних

типів виробництва. Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що

вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій

послідовності:

Ø визначають базовий рівень рентабельності стосовно собівартості

реалізованої продукції звітного року;

Ø розраховують прибуток від реалізації планового обсягу порівняної

продукції (за її собівартістю) за базового рівня рентабельності;

Ø визначають збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження

собівартості на 2 % в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов

прибутковості, головними з яких є:

Ø ринкові ціни на продукцію й послуги підприємства, які складаються

залежно від попиту й пропозицій;

Ø обсяг виробництва й реалізації продукції;

Ø витрати на виробництво продукції.

Аналіз „витрати – обсяг – прибуток” є досить універсальним методом

фінансового планування. Суть методу – у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний

обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків.

Для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що

відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) оптову ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат;

3) обсяг змінних витрат.

Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємством, є важливим

показником його прибутковості.