Правовий захист банківської та комерційної таємниці

Проблеми захисту комерційної та банківської таємниці в Україні на сьогодні є досить актуальними, в першу чергу, внаслідок недостатнього юридичного опрацювання цього питання.

В це коло проблем залучені норми фінансового, адмініст­ративного, кримінального, цивільного та трудового законо­давства.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби захист ділової, фінансової, технологічної та іншої інформації від крадіжок, несанкціонованого використання, її зміни чи знищення набу­ває важливого значення. Комерційні структури, які зацікав­лені у своїй конкурентоспроможності, перш за все вживають заходів щодо захисту такої інформації, спираючись на від­повідні норми чинного законодавства та власну нормативну базу.

Законодавством України визначено декілька видів таєм­ниць: державна, комерційна, банківська. До інформації з об­меженим доступом належить конфіденційна інформація.

Найбільший інтерес з точки зору захисту комерційних ін­тересів банків викликає банківська і комерційна таємниця.

Відповідно ст. 52 («Банківська таємниця») Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність» зміст банківської таємниці визначається як відомості по операціях, рахунках та вкладах клієнтів і кореспондентів банків.

Цим же законом передбачено і доступ до банківської таємниці. Так, у частині другій ст. 52 зазначено, що довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій видаються самим організаціям, державним податковим ін­спекціям з питань оподаткування, а також у випадках, пе­редбачених законодавством, на письмову вимогу судам, ор­ганам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Ан-.. тимонопольного комітету, державної контрольно-ревізійної служби, арбітражного суду та аудиторським організаціям.

Частина третя ст. 52 зазначеного закону передбачає, що довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім са­мих клієнтів та їх представників, також судам, органам про­куратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах, що знаходяться в їх провадженні.

Аналізуючи приведені норми закону, слід звернути увагу

на таке:

• державним податковим інспекціям можуть видаватись
лише довідки по операціях та рахунках юридичних осіб та ін­
ших організацій, надання їм інформації по рахунках і вкла­
дах громадян законодавством не передбачено;

• у переліку органів та організацій, яким видаються до­
відки по рахунках і вкладах громадян, відсутні також арбіт­
ражний суд, органи державної контрольно-ревізійної служ­
би, Антимонопольного комітету, аудиторські організації;

• якщо для одержання інформації по рахунках і вкладах
громадян обов'язковою є наявність у провадженні правоохо­
ронних органів кримінальної справи, то для одержання до­
відки по операціях і рахунках організацій така умова не пе­
редбачена, але робиться застереження про те, що відомості
можуть бути видані лише у випадках, передбачених чинним
законодавством. Такі випадки будуть розглянуті нижче.

Тлумачення поняття комерційної таємниці дається у ст. 30 («Комерційна таємниця підприємства») Закону Украї­ни «Про підприємства в Україні», де, зокрема, зазначається, що комерційною таємницею підприємства є відомості, пов'я­зані з виробництвом, технологічною інформацією, управлін­ням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, яка не є державною таємницею, розголошення (передача, втрата) яких може завдати шкоди його інтересам.

Підприємство, згідно з цим законом, — самостійний ста­тутний суб'єкт підприємницької діяльності, який має права

196

Те

Ма

Тема 10

юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного при­бутку (доходу). Таким чином, до підприємств можуть бути віднесені у даному випадку і банки.

Перелік відомостей, які становлять комерційну таємни­цю, визначається керівником підприємства (банку). Визна­чаючи склад комерційної таємниці, необхідно пам'ятати, що законодавством України передбачено перелік відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Так, згідно з по­становою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611, не можуть становити комерційної таємниці:

— установчі документи, документи, що дозволяють зай­
матися підприємницькою діяльністю та її окремими
видами;

— інформація за всіма встановленими формами держав­
ної звітності;

— дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати по­
датків та інших обов'язкових платежів;

— відомості про чисельність і склад працюючих. їх заро­
бітну плату в цілому та за професіями і посадами, а
також наявність вільних робочих місць;

— документи на сплату податків і обов'язкових платежів;

— інформація про участь посадових осіб підприємства в
кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єд­
наннях та інших організаціях, що є суб'єктами під­
приємництва;

— документи про платоспроможність;

— інформація про забруднення навколишнього природ­
ного середовища, невиконання умов безпеки праці,
реалізацію продукції, яка завдала шкоди здоров'ю, а
також інші порушення законодавства України і розмі­
ри понесених при цьому збитків;

— відомості, які відповідно до діючого законодавства
підлягають оголошенню (масова інформація та інфор­
мація, що публічно розповсюджується через друкова­
ні та аудіовізуальні канали, закони, нормативні акти,
що стосуються свобод і законних інтересів громадян
тощо).

Враховуючи відкритий доступ до вищезазначеної інфор­мації, необхідно пояснити деякі моменти.

До форм державної звітності відносяться лише форми, встановлені (затверджені) Міністерством статистики України.

До документів про платоспроможність і даних, що необ­хідні для перевірки обчислення податків, не можна відноси­ти документи і відомості по операціях, рахунках і вкладах клієнтів та кореспондентів банку, оскільки вони згідно з За­коном України «Про банки і банківську діяльність» належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен спрацьовувати принцип верховен­ства закону над підзаконним актом.

Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробіт­ну плату не треба плутати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівни­ків. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що займають ключові посади у банку, може бути викорис­тано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння

злочину.

Доступ до інформації, що становить комерційну таємни­цю, регулюється Законом України «Про підприємства в Ук­раїні», у ст. ЗО якого зазначено, що склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту ви­значаються керівником підприємства, банку.

Постає питання, як бути з інформацією, яка згідно із ви­щезазначеними актами не може бути визначена як банків­ська або комерційна таємниця, але доступ до якої необхідно обмежити? Це питання може бути вирішене шляхом надан­ня такій інформації режиму конфіденційної. Відповідно до ст. ЗО («Інформація з обмеженим доступом») Закону Украї­ни «Про інформацію», конфіденційна інформація за своїм правовим режимом належить до інформації з обмеженим до­ступом, її складають відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юри­дичних осіб і розповсюджуються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно із вищеназваним законом власник має право само­стійно відносити інформацію до категорії конфіденційної, ви­значати режим доступу до неї та встановлювати систему її

захисту.

Тут слід зазначити, що деякі матеріали містять коментарі (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Ук-

Те*

Тема 10

раїни. — К.: Юрінком, 1997), згідно з якими комерційна та­ємниця є конфіденційною інформацією. Зауважимо, що згід­но із Законом України «Про інформацію» (ст. ЗО) інформація з обмеженим доступом (а саме про неї йде мова) поділяється на конфіденційну і таємну, тобто таємна інформація не може бути конфіденційною і навпаки. Тому конфіденційна інформа­ція є самостійним видом інформації з обмеженим доступом.

Окремо регулюється доступ до інформації, що знаходить­ся в автоматизованих системах. Згідно зі ст. 6 («Доступ до інформації») Закону України «Про захист інформації в авто­матизованих системах», доступ до інформації, яка збері­гається, обробляється і передається в автоматизованих сис­темах, здійснюється лише згідно із правилами розмежування доступу, встановленими власником інформації чи уповнова­женою ним особою.

Відповідальність за порушення встановлених правил ро­боти з банківською і комерційною таємницями грунтується на положеннях відповідних законодавчих актів, перш за все Закону України «Про підприємства в Україні» (ст. 32, п. 3), Кримінального та Цивільного кодексів України. Відповідно до цих актів за порушення правил роботи з комерційною або банківською таємницею може наступати кримінальна чи ци­вільна відповідальність.

Кримінальна відповідальність може наступати за дії, пе­редбачені статтями 148⁶ («Незаконний збір з метою викорис­тання або використання відомостей, що становлять комер­ційну таємницю») і 148⁷ («Розголошення комерційної таєм­ниці») Кримінального кодексу України.

Незаконний збір з метою використання або використан­ня відомостей, які становлять комерційну таємницю (підпри­ємницьке шпигунство) (ст. 148^Ь), якщо це спричинило вели­ку матеріальну шкоду суб'єктові підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від трьохсот до п'ятисот мінімальних розмірів заро­бітної плати.

Згаданою статтею передбачена відповідальність за два склади злочинів:

1) за незаконне збирання з метою використання відомос­тей, що становлять комерційну таємницю;

2) за незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.

Під незаконним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, слід розуміти активні дії, спрямовані на добування (одержання) таких відомостей будь-яким спо­собом: вилучення (викрадення), незаконне ознайомлення, прослуховування телефонних розмов, опитування співробіт­ників, одержання відомостей за плату або через погрози, на­сильство тощо.

Незаконне використання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю — це впровадження чужих «технічних» таємниць у власне виробництво, врахування здобутих відо­мостей при плануванні власної діяльності, продаж, розголо­шення відомостей тощо.

Критерій оцінки матеріальної шкоди, спричиненої неза­конним використанням відомостей, що становлять комерцій­ну таємницю, містить примітка до ст. 148⁴ Кримінального ко­дексу, де зазначається, що матеріальна шкода вважається великою, якщо вона в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць.

Оскільки кримінальне покарання наступає за незаконний збір і незаконне використання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю, то слід визначити критерії законності чи незаконності такого збору. Такими критеріями можуть

бути:

по-перше, наявність засад для збору і використання відо­мостей, якщо це передбачено законом чи договором;

по-друге, наявність необхідних повноважень;

по-третє, наявність згоди власника таємниці на ознайом­лення з нею відповідних осіб.

Умисне розголошення комерційної таємниці (ст. 148⁷ Кримінального кодексу України) без згоди її власника осо­бою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих або інших мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням права займати певні посади чи

Тема Ю

Тема 10

займатись певною діяльністю на строк до трьох років, або штрафом до п'ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати

Під розголошенням комерційної таємниці слід розуміти незаконне ознайомлення інших осіб з такою інформацією, умисне створення умов, які сприяли ознайомленню з відо­мостями, що становлять комерційну таємницю, сторонніх осіб. Крім того, розголошенням є розкриття інформації осо­бою, якій вона стала відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю і яка повинна зберігати таку інформа­цію в таємниці.

Способи розголошення можуть бути різні: повідомлення іншим особам, надання їм для ознайомлення документів, по­відомлення закритих відомостей у засобах масової інформа­ції. Суб'єктом злочину можуть бути працівники банку, яким комерційна (банківська) таємниця відома у зв'язку із профе­сійною або службовою діяльністю. Останнє положення «обов'язковим для кваліфікації злочину по ст. 148⁷. Працівни ки банку, які не мають санкціонованого доступу до таємниці банку і не зв'язані з ними у своїй професійній і службові діяльності, не можуть бути суб'єктами злочину, передбаче­ного ст. 148⁷. При наявності відповідних фактів вони можут нести відповідальність тільки по ст. 148⁶.

У той же час посадові особи і співробітники правоохо­ронних органів, податкової інспекції, контрольно-ревізійної служби, аудитори, які у зв'язку зі своїм службовим станови­щем чи особливостями професійної діяльності чможуть бути ознайомлені з відомостями, що становлять комерційну (бан­ківську) таємницю, можуть бути притягнуті до відповідаль­ності за дії, передбачені ст. 148⁷.

При отриманні відомостей про дії, зазначені у ст. 148⁶, 148⁷, з метою притягнення конкретних осіб до кримінальної відповідальності адміністрація банку має звертатися до пра­воохоронних органів.

Відповідальність за посягання на інформацію, що знахо­диться в автоматизованих системах, базується на положен­нях ст. 198^і («Порушення роботи автоматизованих систем») Кримінального кодексу України. Так, згідно з цією статтею навмисне втручання в роботу автоматизованих систем, що призвело до перекручення чи знищення інформації або носі­їв інформації, або розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в авто-

матизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи то носіїв інформації, карається по­збавленням волі на строк до двох років або виправними ро­ботами на той же строк, або штрафом у розмірі від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Ті ж дії, якщо ними спричинено шкоду у великих розмі­рах, або вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти

років.

Незалежно від вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності і покарання злочинця вище­зазначені санкції не відшкодовують суб'єкту підприємниць­кої діяльності завданих злочином збитків. їх відшкодування може бути здійснене шляхом використання норм цивільного законодавства.

Цивільна відповідальність грунтується на основі цивіль­но-правових відносин, в силу яких одна сторона зобов'язана відшкодовувати іншій стороні збитки, завдані протиправни­ми (і не завжди кримінально караними) діями у зв'язку з по­сяганням на комерційну (банківську) таємницю.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, збитки — це всі витрати, зроблені кредитором; втрата або пошкоджен­ня його майна; не одержані кредитором доходи, які б він от­римав у разі виконання боржником своїх зобов'язань.

Цивільне законодавство передбачає, крім стягнення збитків при порушенні договорів, також стягнення збитків при виникненні зобов'язань із заподіяння шкоди.

Шкода як збитки, заподіяні протиправним посяганням на комерційну (банківську) таємницю, має місце в обох випад­ках, але правова природа їх відшкодування залежатиме від виду зобов'язань.

У першому випадку збитки, заподіяні протиправним по­сяганням на комерційну (банківську) таємницю, відшкодо­вуються винною стороною згідно із передбаченими угодою, Договором зобов'язаннями.

У другому випадку відшкодування збитків здійснюється Не за угодою чи договором, а на загальних підставах і прин­ципах відповідальності за заподіяння шкоди, передбачених ^ст. 40 Цивільного кодексу України. В основі таких зобов'я­зань знаходиться не порушення умов угоди, договору, а факт заподіяння шкоди. При цьому відшкодування збитків здій-

Тема Ю Те м^а 10

снюється через подання цивільного позову до суду. Так, від­повідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу У_к. раїни, «особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину вправі... пред'явити до обвинуваченого... цивільний позов' який розглядається судом...». Згідно з чинним законодав­ством, позов до суду на відшкодування збитків подається і тоді, коли кримінальна справа не розглядається зовсім.

Окреме місце займає захист банківської і комерційної таємниці з використанням норм трудового законодавства, при цьому йдеться про правові норми, які регулюють договір­ні трудові відносини. Такі норми визначаються трудовими угодами, договорами або контрактами. Так, при складанні трудового договору згідно зі ст. 21 Кодексу законів про пра­цю України працівник зобов'язується виконувати умови внутрішнього трудового розпорядку, однією з вимог якого може бути зберігання в таємниці службової інформації. Крім того, при укладанні договору окремо може передбачатись укладання окремої угоди про конфіденційність. За • таких умов підставою для дострокового розірвання трудового дого­вору (як міра впливу на працівника) може бути передбачене ст. 40 Кодексу законів про працю України систематичне не­виконання обов'язків, покладених правилами внутрішнього розпорядку.

Особливою формою трудових договірних відносин є контракт, строк дії якого, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівників, умови його розірвання можуть встановлюватись згодою сторін. Порядок укладання і розірвання контракту регламентують статті 24, 36 Кодексу законів про працю Ук­раїни і постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 р. та № 170 від 19 березня 1994 р. Розір­вання трудового договору може здійснюватись не за умов, передбачених чинним законодавством, а за умов, передбаче­них контрактом.

Однією з умов розірвання трудового договору, засновано­го на контракті, може бути заподіяння службовцями банку матеріальної, моральної шкоди банку, у тому числі шляхом протиправних посягань на банківську і комерційну таємницю.

Для практичного застосування положень, зазначених У контракті щодо його розриву, необхідні такі умови:

1) укладання контрактної форми договору;

2) включення до нього як причин для розірвання фактич­
них дій службовця банку, пов'язаних з протиправним пося­
ганням (у будь-якій формі) на банківську таємницю;

3) причетність співробітника до дій, що розцінюються як
протиправне посягання на банківську таємницю;

4) винність службовця у скоєнні подібних дій.

У практичній діяльності доцільно чітко визначити зо­бов'язання службовців банку по охороні банківських таєм­ниць. Як правило, це закріплюється спеціально обумовлени­ми у контракті положеннями або додатковим зобов'язанням, що додається до контракту. Допуск службовців банку до ві­домостей, що становлять банківську або комерційну таємни­цю, у повному обсязі здійснюється відповідним наказом по банку.