Правове регулювання кредитних операцій банків

§ 1. Поняття кредитних правовідносин. Види кредиту

Термін «кредит» походить від латинського слова «сгесІо», що

означає «вірю».

Існує така думка стосовно виникнення кредиту: продав­цеві треба було продати товар, але у покупця не було гро­шей для його придбання. Тому товар було передано покупце­ві з відстрочкою виконання платежу — в кредит. З часом кредит починає набувати нових функцій, довіра передачі партії товару у кредит трансформується у позику грошових

коштів.

На сучасному етапі розвиту народного господарства кре­дит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе.

У банківському кредитуванні беруть участь перш за все Два суб'єкти — банк, тобто кредитор, та позичальник. Для банку кредитування — це різновид професійної підприєм­ницької діяльності, основне джерело формування прибутку.

Банківське кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку і передбачає ліцензування Національним бан­ком. Саме ж кредитування являє собою постійно здійснюва­ну діяльність, тобто сукупність послідовних, і як правило, стандартних дій, об'єднаних однією метою — отриманням прибутку. Звичайно, для банку найкращим є надання най­більш дорогого, а також короткострокового кредиту.

Те

["[равове регулювання кредитних операцій банків

Посередницька діяльність комерційних банків на фінан­сових ринках, яка полягає у виявленні тимчасово вільних коштів вкладників, залученні у банк та наданні їх у вигляді кредитів особам, які відчувають потребу у позичкових кош­тах, приносить реальну користь всьому суспільству. Вклад­ники отримують відсотки, позичальники — можливість бра­ти кредити в досить великих сумах та на будь-який необхід­ний строк. Навіть коли велика кількість дрібних вкладників забажає передати банку свої гроші тільки на дуже короткий строк, банк в силі за рахунок акумуляції значної кількості таких вкладів з різними термінами повернення надавати ве­ликі довгострокові кредити перспективним позичальникам. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників та надаючи позики лише тим, хто спроможний платити мак­симальну процентну ставку по отриманій позиці, банки спря­мовують потік грошових коштів у русло інвестиції в реаль­ний капітал, який сам по собі забезпечить отримання висо­кої віддачі.

Для позичальника кредит — це спосіб вирішення своїх фінансових проблем, спосіб забезпечення виробничої діяль­ності. У зв'язку з цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотків за користування кредитом, але цей відсоток та строк кредиту повинні бути посильними, що­би не завадити розвиткові виробництва, розробленню та ос­воєнню нових технологій тощо. Позичальник, на відміну від кредитора, зацікавлений, звичайно, в якомога дешевому та довгостроковому кредиті.

Окрім позичальника та кредитора у банківському креди­туванні зачіпаються інтереси ще двох суб'єктів. Перший з них — це учасник забезпечення виконання кредитних зо­бов'язань, якщо таким не є сам позичальник. У даному ви­падку мова йде про гаранта, поручителя, страхувальника, третю особу — заставодавця. Ця особа зацікавлена перш за все у тому, щоб кредитні зобов'язання були виконані, а у ви­падку невиконання кредитного договору вона набуває само­стійних прав у зв'язку з реалізацією відповідальності. Інший! суб'єкт — це володар прав, тобто вкладник, який передав банку гроші у вигляді вкладів або рахунків. Окрім вкладни- І ків гроші для кредитування, на певних умовах, можуть нада- 1 ватися державою у вигляді цільових кредитів.

Як у вкладників, так і у банків є свої ризики (відповідно ризик власника та ризик підприємця), які повинні знаходи­тися у збалансованому стані. Інакше кажучи, банк не вправі вирішувати всі свої фінансові проблеми тільки за рахунок

своїх вкладників.

Поєднання прав та обов'язків вищеназваних суб'єктів повинно складати основу правового регулювання банків­ського кредитування. Вступаючи у кредитні правовідносини, необхідно чітко уявляти систему прав та обов'язків та на­слідки їх порушення.

Основними законодавчими актами, які регулюють питан­ня банківського кредитування, є Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Поло­ження НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не був

прийнятий.

Отже, кредит — це позичковий капітал банку у грошо­вій формі, що передається у тимчасове користування на умо­вах забезпечення, повернення, строковості, платності та ці­льового характеру використання.

Вищезгадане Положення НБУ визначає такі види кредитів:

1) за строками користування:

— короткострокові — до одного року;

— середньострокові — до трьох років;

— довгострокові — понад три роки.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у

разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігом не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних

вкладень.

Довгострокові кредити використовуються для формуван­ня основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та роз­ширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо;

2) за забезпеченням:

10- 3111

Тема 7

гї _яяОве регулювання кредитних операцій банків

— забезпечені заставою (майном, майновими цінностя­
ми, цінними паперами);

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво)
страхової організації;

— незабезпечені (бланкові);

3) за методами надання:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,
за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

4) за строками погашення:

— водночас;

— у розстрочку;

— достроково (за вимогою кредитора або за заявою по­
зичальника);

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар­
талу).

Законодавство дає чітке визначення поняття двох основ­них суб'єктів кредитних правовідносин, про які вже йшла мова раніше.

Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасо­ве користування.

Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який от­римав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Банківський кредит надається шляхом здійснення кре­дитної операції.

Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та пози­чальника.

Чинним законодавством також визначено і ряд інших по­нять, які використовуються у сфері кредитних відносин.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника у повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни- 1 ком основного боргу та відсотків, які належить сплатити за |

користування кредитом у терміни, визначені у кредитному

договорі.

Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов'яза­них із банківським кредитуванням, зокрема проблема доста­тності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повин­но йти по шляху прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших під­приємницьких потреб тощо. Подібні закони прийняті і діють у більшості країн світу, де банківське кредитування розгля­дається як професійна діяльність, що є базою підприємни­цтва. Таке законодавство, за умови його належної та еконо­мічно обгрунтованої розробки, має розмежувати договір позики, призначений для обслуговування позичкових право­відносин між громадянами та юридичними особами, і кредит­ний договір, призначений для здійснення професійної діяль­ності на фінансовому ринку.

Позитивним блоком у даному законодавстві могли б ста­ти такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавле­них у належному та ефективному банківському кредитуванні. Очевидно, що розробка таких правових конструкцій по­требує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу мають спільно здійснити Національний банк України та Асо­ціація комерційних банків.

§ 2. Правова природа кредитного договору та принципи банківського кредитування

На сьогодні кредитні відносини оформлюються банком і Клієнтом шляхом підписання єдиного документа, який, про­те, об'єднує одразу два договори: попередній договір про Укладення кредитного договору у майбутньому та власне Кредитний договір. Договір позики (кредитний договір) є ре-

10*

шл псиилідпи не ТІЛЬКИ ОТПи

мати згоду про надання кредиту, але й здійснити передачу грошей. Наприклад, по договору про надання кредитної лінії банк зобов'язується надати кредит в межах визначеної суми Однак сам кредитний договір може вважатися укладеним лише з моменту надання цієї суми.

Деякі автори, які досліджували правову природу кредит­ного договору вже з урахуванням діючого законодавства та сучасної банківської практики, вважають, що кредитний до­говір може бути як реальним (це витікає з його правової природи як різновиду договору позики), так і консенсуаль-ним, якщо зі змісту договору виходить, що банк або інша фі­нансово-кредитна установа, яка займається підприємниць­кою діяльністю, зобов'язана надати кредит у строки, в розмі­рі та на умовах, узгоджених сторонами. В останньому випад­ку особа, яка зобов'язалась надати кредит, може бути примушена до виконання договору.

Однак ми визначаємо, що кредитні договори можуть бу­ти тільки реальними і вважаються укладеними з моменту ви­дачі кредиту. Ця дія банку водночас є угодою, яка направле­на на виконання попереднього договору. Умови таких кре­дитних договорів узгоджуються сторонами у попередніх до­говорах щодо надання кредиту.

Банківське кредитування здійснюється на умовах, перед­бачених кредитним договором, і на підставі певних принци­пів, основними з яких є:

1) принцип забезпеченості;

2) принцип повернення, строковості та платності;

3) принцип цільової направленості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збит­ків від неповернення боргу через неплатоспроможність пози­чальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у ви­значений у кредитному договорі строк з відповідною спла­тою за його користування.

Принцип цільової направленості передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Правове регулювання кредитних операцій банків

Законодавство визначає також основні принципи прове­дення кредитної політики, суть яких зводиться до того, що _при проведенні кредитної політики комерційні банки повинні виходити із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господар­ської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтере­сів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залу­чення та використання коштів, проведення кредитних опера­цій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних ви­нагород, а також відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Слід зазначити, що рішення щодо надання кредитів пози­чальнику, незалежно від розміру кредиту, приймається коле­гіально (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що переви­щує 10 відсотків власного капіталу (т. зв. «великого» креди­ту), комерційний банк повинен повідомити про кожний та­кий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків влас­них коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не мо­же перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків, про Що вже йшла мова вище, та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів, процедура ство­рення яких регламентується Положенням НБУ «Про поря­док формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних бан­ків», затвердженим постановою Правління НБУ від 16 груд­ня 1998 р. № 520.

8 3. Сторони, зміст і форми кредитного договору

Сторонами кредитного договору є позикодавець та позичаль­ник, однак вживають також такі терміни: банк і клієнт та Кредитор і позичальник.

Те

гї „нов е регулювання кредитних операцій банків

Кредитні договори повинні укладатися тільки на підстав вільного волевиявлення сторін. Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укд_а. даються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідаль­ність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому по­рядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Указу Президента України від 6 листопада 1998 р. «Про гербовий збір» та інших законодавчих актів Ук­раїни здійснюється маркування всіх оригіналів договорів суб'єктів підприємницької діяльності.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та по­зичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, те­лефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Основними джерелами формування банківських кредит­них ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізич­них осіб на депозитні рахунки, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками тільки у межах кредитних ресурсів.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єк­там господарської діяльності незалежно від їх галузевої при­належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своє­часного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Для отримання кредиту позичальник повинен звернути­ся в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, кло­потання, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встанов­люються банком і визначаються в кредитному договорі в за­лежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, по­питу і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. Слід зазначити, що у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кре­дитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно врахову-

_вати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних рин-_каХ капіталів.

Перед тим, як прийняти рішення про надання кредиту, комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогно­зує ризик неповернення кредиту і тільки потім приймає рі­шення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності по­зичальника можуть бути:

1) забезпеченість власними коштами не менш як 50 від­
сотків усіх його видатків;

2) репутація позичальника (кваліфікація, здібності керів­
ника, дотримання ділової етики, договірної платіжної дис­
ципліни);

3) оцінка продукції, що випускається, наявність замов­
лення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (кон-
курентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках,
попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

4) економічна кон'юнктура (перспективи розвитку пози­
чальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються та­ким чином:

— матеріали з надання кредиту (кредитний договір, бор­
гові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

— фінансово-економічна інформація (бухгалтерські балан­
си, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

— матеріали про кредитоспроможність позичальника
(довідки, отримані від інших банків, запити, листу­
вання, звіти аудиторських фірм тощо).

Після підбору майбутнього позичальника, попередньої бесіди з ним керівника кредитного підрозділу комерційного банку документи передаються в службу економічної безпеки банку для перевірки достовірності наданих відомостей. В за­лежності від реальності угоди, що фінансується, іміджу по­зичальника, переконливості положень бізнес-плану та інших документів, перевірка може бути суцільною або вибірковою, з виїздом на місце або без такого.

ем_а 7

регулювання кредитних операцій банків

Слід зазначити, що необхідні відомості стосовно прохо. дження фірми-позичальника по облікам банкротів, лжебанк-ротів, підприємств, які мають опротестовані векселі, непога­шені кредити або що знаходяться серед небажаних партне­рів по іншим ознакам, зібрати досить важко. Міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною ба­зою даних володіють інформаційні служби, які поповнюють свої банки даних на обов'язковій основі у вигляді відповід­них форм звітів усіх учасників економічних відносин.

В Україні максимально наблизилась до такого стандарту роботи з інформацією Міжбанківська служба безпеки «СКІФ». її засновниками, основними постачальниками та користувачами накопиченої тут інформації є ряд великих українських банків, зокрема Промінвестбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк. Створена розпорядженням Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1993 р., ця служба володіє розгалуже­ною мережею філій практично у всіх регіонах України. Ко­ристувачам — комерційним банкам, фінансовим установам, страховим компаніям, державним та комерційним підприєм­ствам — надаються довідки щодо кредитної біографії того чи іншого підприємства, про наявність претензій до нього зі сто­рони контролюючих органів, про участь в арбітражних про­цесах, про заборгованість, яка має місце по кредитам та по­ставкам стосовно відповідності здійснюваної діяльності ста­туту та отриманим ліцензіям, загальної ділової репутації та ряду інших відомостей, які впливають на рівень безпеки учасників фінансових та майнових угод. Така інформація ві­діграє важливу роль у мінімізації ризиків фінансово-госпо­дарської діяльності суб'єктів кредитних правовідносин.

Кредити надаються суб'єктам господарювання переваж­но у безготівковій формі шляхом сплати платіжних докумен­тів з позичкового рахунку як у національній, так і в інозем­ній валюті, у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку, або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, якщо ін­ше не передбачено кредитним договором, а також у готівко­вій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподар­ської продукції.

Кредитний договір передбачає виконання низки обов'яз­ків, зокрема:

1. Обов'язок повернути у строк отриманий кредит. Строк

повернення отриманого кредиту визначається або безпосе­редньо у кредитному договорі, або у терміновому зобов'язан­ні — документі, яким оформлюється отримання клієнтом кожної суми в межах загальної суми кредитного договору, факт погашення кредиту на практиці пов'язується з момен­том списання грошей з поточного або інших рахунків клієн­та. Повернення наданого кредиту може бути здійснено пози­чальником добровільно або примусово — за рішенням суду або арбітражного суду.

2. Обов'язок сплатити банку відсотки (звичайні або під­
вищені) за користування кредитом. Звичайні відсотки спла­
чуються в межах строку користування кредитом, підвищені
відсотки стягуються при порушенні строку повернення пози­
ки. Розмір відсоткової ставки визначається сторонами у кре­
дитному договорі самостійно.

3. Обов'язок не ухилятися від банківського контролю
пов'язаний з тим, що надаючи клієнту кредит, комерційний
банк несе певний ризик. Клієнт може не повернути отримані
кошти через погіршення свого фінансово-господарського ста­
ну. Чим більший строк користування кредитом, тим більше
ризик банку, тому вартість кредиту безпосередньо залежить
від строку, на який він наданий.

4. Обов'язок дотримуватися цільового призначення кре­
диту. Банк має право надати кредит без зазначення мети
кредитування, однак на практиці це зустрічається досить
рідко. Якщо мета кредитування зазначена у кредитному до­
говорі, клієнт зобов'язаний використовувати отримані кошти
Для фінансування тих затрат, для яких вони надані.

5. Обов'язок надавати та гарантувати наявність забезпе­
чення протягом всього строку кредитування. Такий обов'я­
зок клієнта передбачається у переважній більшості догово­
рів, хоча кредит може бути наданий і без забезпечення.
Якщо в якості забезпечення по кредитному договору вико­
ристовується застава товарно-матеріальних цінностей, то
необхідно забезпечити їх зберігання. Наявність та зберіган­
ня заставленого майна та дійсність заставного права переві­
ряється банком у процесі кредитування.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здій­снюється позичальником з поточного (валютного) рахунку. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здій-

Те

Правове регулювання кредитних операцій банків

снюються платіжними дорученнями позичальника, а за у^₀. ви визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку, у разі неможливості позичальником сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Комерційний банк може прийняти рішення про пролонга­цію, тобто відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки. Пролонгація здійснюється банком у ви­няткових випадках, у разі виникнення у позичальника тим­часових фінансових ускладнень через непередбачені обста­вини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене до­датковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитором та сплати відсотків, при відсутності домовленості про відстро­чення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. (Див. додатки 6, 7).