ВИСНОВКИ. 1. Головне завдання виробничого плану полягає в переконанні партнерів (інвесто­рів, кредиторів) у тому

1. Головне завдання виробничого плану полягає в переконанні партнерів (інвесто­рів, кредиторів) у тому, що фірма: а) спроможна організувати виробництво; б) здатна продукувати необхідну кількість товарів належної якості; в) може придбати необхідні ресурси. У виробничому плані виокремлюють такі блоки (підрозділи):

─ основні виробничі операції;

─ машини та устаткування;

─ сировина, матеріали й комплектуючі вироби;

─ виробничі й невиробничі приміщення;

─ вплив зовнішніх факторів.

2. У підрозділі “Основні виробничі операції” варто навести схему виробничих потоків, яка дає можливість зрозуміти: 1) джерела сировини, матеріалів, комплектуючих виробів; 2) технологічну послідовність виготовлення продукції; 3) напрями збуту готової продукції. Крім того, у цьому розділі визначають операції, що виконуватимуть субпідрядники, надають їх характеристику з додатком копій укладених контрактів.

3. Підрозділ “Машини та устаткування” складається із: 1) повного переліку машин та устаткування для здійснення технологічного процесу; 2) розрахунків витрат на придбання або оренду (лізинг) технологічного обладнання; 3) інформації щодо строків служби та амортизаційних відрахувань. У разі потреби надають характеристику основних техніко-експлуатаційних параметрів устаткування.

4. У підрозділі “Сировина, матеріали й комплектуючі вироби” наводять відомості щодо: а) матеріальних ресурсів, що використані у виробничому процесі; б) постачальників сировини й матеріалів; в) цін на матеріальні ресурси; г) умов постачання ресурсів; д) обсягів запасів сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, а також відомості щодо умов зберігання.

5. Підрозділ “Виробничі й невиробничі приміщення” містить інформацію про потреби фірми в виробничих і невиробничих приміщеннях. Приміщення характеризуються щодо їх розмірів, територіального розміщення тощо.

6. У виробничому плані визначається вплив зовнішніх факторів на виробничо-господарську діяльність. До таких факторів належать: 1) зростання цін на матеріальні ресурси; 2) поява нових технологій виготовлення продукції; 3) юридичні обмеження щодо виробничих процесів (санітарно-екологічні норми, вимоги до утилізації відходів, безпеки праці тощо).

7. Цілями розробки організаційного плану є такі:
а) переконати потенційних інвесторів (кредиторів) у правильності вибору організаційно-правової форми бізнесу; б) охарактеризувати провідних менеджерів фірми; в) підтвердити спроможність підприємця, команди менеджерів та іншого персоналу фірми реалізувати бізнес-план.

8. Організаційний план складається з таких підрозділів: а) організаційна форма бізнесу; б) потреба в персоналі; в) власники, менеджери та зовнішні консультанти фірми; г) організаційна схема управління; д) кадрова політика і стратегія.

9. Основними принципами вибору форми організації бізнесу є: матеріальна відповідальність підприємця і готовність до ризику; система й рівень оподаткування; співвідношення стартового капіталу і власних коштів підприємця; оперативність управління; урахування ймовірності банкрутства й ліквідації фірми.

10. Потреба бізнесу в персоналі має ґрунтуватися на сформульованих функціях, видах діяльності та завданнях, що забезпечується побудовою “дерева цілей” і складанням штатного розкладу. Обґрунтування потреби в персоналі здійснюється за відповідними категоріями (керів­ники, менеджери, службовці, робітники) із зазначенням ділових якостей (кваліфікації, досвіду роботи), чисельності, заробітної плати тощо.

11. У підрозділі “Власники бізнесу, менеджери і зовні­шні консультанти” подається характеристика засновників, інвесторів, провідних менеджерів, експертів і консультантів (рівень кваліфікації, професійні досягнення, досвід роботи; рекомендації, державні нагороди тощо).

12. Організаційна схема управління фірмою розробляється поетапно: 1) формується перелік основних функцій, виробничих і функціональних підрозділів фірми (цехів, відділів, служб); 2) розробляється матриця типу “функції-організаційні одиниці” за певними правилами: повний розподіл функцій між підрозділами (особами); відповідальність за виконання певних функцій; оптимальний діапазон контрольних функцій керівника (5–6 підрозділів); 3) графічно виконується організаційна схема управління фірмою з виокремленням організаційних одиниць і зв’язків між ними.

13. Підрозділ “Кадрова політика та стратегія” стисло характеризує філософію фірми з кадрових питань. Зокрема, в ньому висвітлюються: строки комплектації штатів, процедура добору персоналу; мотивація та оплата праці.

РОЗДІЛ 6. ФІНАНСОВИЙ ПЛАН

6.1. Зміст фінансового плану

План доходів та видатків

План грошових надходжень і виплат

Плановий баланс

Планові фінансові коефіцієнти

6.1. Зміст фінансового плану

Фінансовий план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану - узагальнити основні положення попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, обґрунтувати економічну доцільність реалізації підприємницького проекту.

Особливе значення фінансового плану пов’язано із:

ü узагальненням результатів розробки окремих розділів бізнес-плану;

ü визначенням потреби даного бізнесу в інвестиціях;

ü обґрунтуванням висновків щодо економічної ефективності бізнес-проекту.

Розрахунки фінансового плану мають дати відповіді на такі запитання:

─ які джерела фінансування та напрями використання коштів?

─ як співвідносяться поточні потреби фірми у коштах з рухом готівки?

─ яким буде фінансовий стан фірми на кінець планового періоду?

─ чи зможе підприємець виконати взяті на себе зобов’язання?

─ чи здатний підприємець вдало розпорядитися коштами, своєчасно повернути борги та забезпечити достатній прибуток на вкладений капітал?

При розробці фінансового плану слід враховувати такі особливості:

по-перше, у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою частиною бізнес-плану. Він має містити відповідний перелік фінансових документів (таблиць, графіків) стандартної форми. Жорсткі вимоги до цих документів зумовлюються єдиною методикою розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор (кредитор) може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації бізнес-плану, оцінити фінансовий стан фірми та прийняти рішення щодо вкладання коштів у даний проект;

по-друге, інвестори та кредитори часто вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними - за другий і третій роки);

по-третє, фінансовий план не може розбігатися з іншими розділами бізнес-плану. Наприклад, якщо в маркетинговому плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов’язково має відобразитися в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності, то його слід враховувати при плануванні руху готівки тощо;

по-четверте, у зв’язку з певним ступенем невизначеності фінансових показників, у фінансовому плані доцільно підготувати декілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а інший - враховувати повний потенціал бізнесу;

по-п’яте, у фінансовому плані треба підтверджувати достовірність інформації. Якість первинної інформації позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження для оцінки достовірності розрахунків. Тому, у разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середньогалузевих, обов’язково треба дати вичерпне пояснення.

Мета й особливості розробки фінансового плану визначають його зміст і послідовність опрацювання.

Фінан­совий план містить такі основні підрозділи:

1. План доходів і видатків.

2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).

3. Плановий баланс.

Разом із основними показниками цих підрозділів у фінансовому плані наводяться припущення, на підставі яких розраховано ці показники. Викласти ці припущення й прогнози необхідно в текстовій частині фінансового плану. Без цього наведені у фінансовому плані розрахунки не матимуть практичного значення. Після ретельного аналізу таких припущень можна оцінити їх достовірність. Для функціонуючої фірми у фінансовому плані слід обов’язково навести динаміку основних фінансових показників за минулі роки (мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів подаються в додатках.

Фінансовий план використовується не тільки для залучення інвесторів (кредиторів), а також для оцінки результатів діяльності фірми після старту. Крім того, фінансовий план є основою для розробки бюджету фірми. Таким чином, фінансовий план має стати керівним документом, що визначає, звідки, коли та на яких умовах залучатиметься капітал.

План доходів та видатків

План доходів і видатків є першим елементом фінансового плану. Він характеризує планові доходи та витрати фірми за певний період.

План доходів і видатків складається для конкретизації результатів майбутньої діяльності з точки зору перспектив прибутковості, можливостей виживання та господарювання.

Логіка розробки плану доходів і видатків (рис. 6.1) передбачає визначення загальної суми продажу, від якої відраховуються витрати фірми і обчислюються: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.

Рис. 6.1. Логіка розробки плану доходів і видатків

План доходів і видатків складається у певній послідовності.

1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів і видатків, так і для контролю за фінансовою діяльністю фірми в майбутньому. Відхилення планових показників доходів і видатків від середньогалузевих потребує пояснення причин, що, у свою чергу, допомагає краще усвідомити особливості бізнесу. Джерелами інформації для розрахунків середньогалузевих показників можуть бути статистичні щорічники, фінансова звітність компаній-конкурентів, бан­ків, торгових асоціацій тощо.

2. Складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Планові обсяги продажу є найважливішим елементом фінансових показників. Вони є основою, на якій будуються усі інші фінансові розрахунки в бізнес-плані. Достовірність такого прогнозу дуже важлива, і тому йому слід присвятити окремий розділ маркетингового плану.

Форму плану доходів і видатків, відповідно на перший, другий і третій роки функціонування бізнесу наведено в табл. 6.1 і 6.2.

Для прогнозування обсягів продажу фірми використовується інформація маркетингового плану, а також дані ринкових досліджень, опитування споживачів, торгових агентів, консультацій з експертами тощо. Прогноз продажу треба складати по кожному виду продукції з розбивкою по місяцях (за перший рік) і кварталах (за другий та третій роки).

Результати прогнозних оцінок обсягів продажу фірми по кожному продукту окремо і по всіх продуктах разом зручно звести в таблиці (табл. 6.3 і 6.4). У прогнозуванні обсягів продажу слід дотримуватися консервативного підходу, тобто дещо занижувати показники. У текстовій частині фінансового плану наводяться пояснення щодо запланованих фірмою змін обсягів продажу, пов’язаних із сезонними коливаннями попиту, політикою знижок тощо. Тому показник “Загальний обсяг продажу” в плані доходів і видатків характеризує дохід від реалізації з урахуванням знижок.

У бізнес-плані необхідно пояснити припущення, на яких ґрунтується прогноз обсягів продажу. Наприклад, припускати 15–20 % зростання обсягів продажу на рік. Але треба пояснити, на чому це припущення ґрунтується. Якщо галузева статистика свідчить, що обсяги продажу основних конкурентів фірми справді збільшуються на 15–20 % щороку, то це буде досить переконливим.

3. Розраховуються прямі операційні витрати на виробництво й реалізацію товарів (послуг).

Прямі витрати на виробництво й реалізацію товарів (собівартість реалізованих товарів) включають:

─ прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та інші витрати, пов’язані з виготовленням продукції;

─ прямі витрати праці, тобто заробітну плату та інші виплати виробничому персоналу.

Операційні витрати - це усі інші витрати, необхідні для забезпечення діяльності фірми. Вони включають:

ü заробітну плату адміністративного та допоміжного персоналу;

ü податкові відрахування;

ü додаткові виплати, передбачені колективним договором (соціальний пакет, медичне обслуговування тощо);

ü рентні платежі;

ü платежі за комунальні послуги;

ü витрати на відрядження;

ü витрати на рекламу;

ü страхові платежі;

ü амортизаційні відрахування;

ü інші операційні витрати.

Таблиця 6.1. План доходів і видатків фірми на перший рік, грн.

Таблиця 6.2. План доходів і видатків фірми на другий та третій роки (з поквартальним поділом), грн.

Таблиця 6.3. Прогноз обсягів продажу фірми на перший рік (з помісячним розподілом)

Таблиця 6.4. Прогноз обсягів продажу продуктів фірми на другий та третій роки (з поквартальним розподілом)

При визначенні вартості реалізованих товарів важливо передбачити усі можливі статті витрат, правильно спрогнозувати їх динаміку по місяцях. Річ у тому, що суми витрат можуть суттєво коливатися протягом розрахункового періоду. Наприклад, витрати на рекламу, комісійна винагорода торговим агентам, витрати на відрядження будуть значно більшими на початковому етапі роботи.

4.Визначається валовий прибуток як різниця між загальним обсягом продажу і вартістю реалізованих товарів (сумою прямих витрат на виробництво та реалізацію продукції).

5.Обчислюється прибуток до сплати податків відніманням від валового прибутку суми операційних витрат.

6.Обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми.

7. Визначається чистий прибуток як різниця між прибутком до сплати податків і сумою податків з прибутку.

Розміри прибутків і збитків значно залежать від обсягів продажу. Обсяг продажу - це параметр, який складно точно спрогнозувати. Для з’ясування обсягів продажу на рівні прибутковості обчислюється точка беззбитковості. Тому інвестори (кредитори) вимагають, щоб у підрозділі “План доходів і видатків” було проведено аналіз беззбитковості.

Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції повністю покривають витрати на виробництво й реалізацію (тобто фірма не отримує прибутків, але не має і збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати фірма, щоб витрати компенсувалися доходами. Продаж кожної додаткової одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу нижче рівня беззбитковості означає, що фірма нестиме збитки.

Для визначення точки беззбитковості необхідно знати:

─ ціну реалізації одиниці продукції;

─ прямі (змінні) витрати на одиницю продукції;

─ загальні операційні витрати.

Розрахунок точки беззбитковості здійснюється за формулою (6.1):

,

(6.1)

де З_ов - загальні операційні витрати;

Ц_оп - ціна одиниці продукції;

Вп - прямі витрати на одиницю продукції.

При обчисленні точки беззбитковості можна моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) і спостерігати, як зміни впливатимуть на прибуток. Таким чином, аналіз беззбитковості є корисним інструментом фінансового планування, і має більше значення для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора цікавить спроможність фірми обслуговувати борг, тоді як інвестор орієнтується на підприємницькі проекти з високою нормою прибутку.

План грошових надходжень і виплат

План доходів і видатків, навіть із добрими перспективами щодо прибутку, зовсім не гарантує стабільної платоспроможності фірми. Річ у тому, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку) - це не те саме, що прибуток.

Продаж товарів (послуг) не завжди означає миттєве надходження грошей у касу або на рахунок фірми. Часто продукція оплачується не одразу, а через певний час. З іншого боку, фірма сплачує рахунки не в момент їх надходження, а дещо пізніше. Навіть тоді, коли не має проблем зі збутом продукції, виникає потреба в короткострокових позиках для покриття поточних витрат. Слід зауважити, що:

1) план грошових надходжень і виплат має відображати надходження грошей з усіх джерел, включаючи не тільки виторг від реалізації продукції (послуг), а й кошти, отримані:

─ від продажу акцій, інших цінних паперів;

─ у борг;

─ від продажу або ліквідації активів тощо;

2) при розширенні діяльності, витрати на такі статті, як складські запаси, заробітна плата зростають швидше, ніж надходження від реалізації продукції – і виникає дефіцит готівки;

3) іноді виникає ситуація надлишкової готівки, до якої також потрібно підготуватися заздалегідь.

Для вирішення таких проблем складається план грошових надходжень і виплат, що дає змогу:

─ визначити періоди дефіциту або надлишку готівки;

─ обчислити потребу в позикових коштах на ці періоди;

─ показати, на що ці кошти буде витрачено;

─ з’ясувати строки їх повернення.

Головне завдання розробки плану руху готівки - це узгодження в часі грошових надходжень і виплат для забезпечення ліквід­ності фірми в плановому періоді, тобто наявності на рахунку коштів, достатніх для розрахунків за терміновими зобов’язаннями.

Касовий бюджет складається на основі плану доходів і видатків з коригуванням на очікувані зміни в надходженнях та виплатах. Коли виплати в даний період перевищують надходження коштів, фірма має заздалегідь вирішити питання щодо короткострокової позики для розрахунків із кредиторами. Якщо в інший період грошові надходження, навпаки, перевищують виплати, то ці “вільні гроші” можна позичити з відповідним зиском.

План грошових надходжень і виплат складається на такі самі строки, що й план доходів і видатків, тобто на три роки: на перший рік - із розподілом по місяцях (табл. 6.5), а на другий та третій роки - з виокремленням кварталів (табл. 6.6).

Для складання плану грошових надходжень і виплат, необхідно послідовно здійснити такі дії.

1. Визначити суму готівкових коштів у розпорядженні фірми на початок першого місяця розрахункового періоду. Для другого, третього і наступних місяців ця сума дорівнюватиме сумі готівки на кінець попереднього місяця.

2.Обчислити загальну суму планових грошових надходжень протягом кожного місяця (від реалізації продукції або надання послуг; від дебіторів; від продажу акцій; додаткових інвестицій; позики тощо).

3. Розрахувати загальну суму обов’язкових платежів фірми протягом кожного місяця. Перелік платежів доволі широкий, і тому важливо не пропустити жодного з них.

4. Визначити чистий потік готівки за кожен місяць як різницю між загальною сумою грошових надходжень і загальною сумою обов’язкових платежів. Якщо грошові надходження за місяць перевищують платежі, то фірма має так званий додатний потік готівки. Навпаки, коли грошові надходження за місяць менші за платежі, то фірма має від’ємний потік готівки, який фіксується в плані руху готівки у круглих дужках.

5. Розрахувати суму готівкових коштів на кінець місяця. Для цього до готівкових коштів на початок місяця додають додатний потік готівки або відраховують від’ємний потік готівки за відповідний місяць.

У процесі планування руху готівки можуть виникати певні труднощі при визначенні обсягів грошових надходжень і платежів. Такі розрахунки ґрунтуються на припущеннях, які не мають бути надто оптимістичними. Рекомендується створювати так званий запас фінансової міцності, тобто дещо занижувати оцін­ки грошових надходжень, щоб вистачило коштів на сплату рахунків. У текстовій частині плану грошових надходжень і виплат усі припущення мають бути чітко сформульовані.

Слід враховувати, що на початку діяльність новоствореної фірми, як правило, є збитковою. Тому фінансування фірми у перші місяці після старту за рахунок лише внутрішніх ресурсів є складним. Для цього вирішального пері­оду, необхідно шукати способи залучення зовнішніх джерел фінансування. Саме план руху готівки уможливлює своєчасне передбачення гострих ситуацій, дає змогу заздалегідь підготуватися для отримання кредитів.

Таблиця 6.5. План грошових надходжень і виплат на перший рік (з помісячним розподілом), грн.

Таблиця 6.6. План грошових надходжень і виплат на другий і третій роки (з поквартальним розподілом), грн.

Плановий баланс

Фінансовий стан фірми постійно змінюється. Але для ефективного управління фірмою треба мати чітку картину її фінансового стану. З цією метою щорічно на певну дату (як правило, станом на 1 січня) складається баланс фірми (підприємства, організації).

Баланс є фінансовим документом, де кошти згруповано як за складом і розміщенням, так і за джерелами надходження. Баланс складається для того, щоб отримати “фотографію” фінансового стану фірми на певну дату, зафіксувати фінансові позиції фірми на даний момент. Баланс показує:

─ кошти, які фірма має у розпорядженні (активи);

─ обсяги зобов’язань перед постачальникам і кредиторам (пасиви);

─ розмір власного капіталу (власний капітал = активи – пасиви).

У балансі активи й пасиви протистоять згідно з універсальним рівнянням (формула 6.2):

У бізнес-плані складається баланс (табл. 6.7), форма якого потребує вертикального розміщення інформації (верхня частина - активи; середня - пасиви; нижня - власний капітал.

Головні статті планового балансу:

активи - це майно і ресурси, якими фірма розпоряджається і завдяки яким формується прибуток. Розрізняють поточні та постійні активи;

поточні активи - це ресурси, які відносно швидко (протягом одного року) можна перевести в готівку.

До поточних активів відносяться:

ü готівка - гроші в касі та на банківському рахунку;

ü цінні папери - акції, облігації тощо;

ü дебіторська заборгованість - кошти, які заборгували споживачі продукції (послуг);

ü матеріальні запаси - вартість сировини, матеріалів, напівфабри­катів, комплектуючих, готової продукції тощо;

ü рентні платежі, страхові внески, авансові платежі іншим фірмам.

Постійні активи - це ресурси, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть швидко трансформуватися в готівку. До постійних активів належать: земля, будівлі та споруди, обладнання. Слід зауважити, що постійні активи відображаються в балансі за залишковою вартістю (початкова вартість за мінусом нарахованої амортизації).

Таблиця 6.7. Плановий баланс фірми (на 1 січня 2012 року)

До постійних активів належать нематеріальні активи., для яких характерні: відсутність матері­альної основи отримання доходу та невизначеність розмірів май­бутнього прибутку від їх використання.

До нематеріальних активів відносять:

1) права використання об’єктів промислової власності (патентів, ліцензій, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування);

2)права використання об’єктів інтелектуальної власності (автор­ські права на використання та видання наукових праць, літера­турних творів, програмних продуктів);

3) права користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами;

4) права використання “ноу-хау”, найменування товару, репутації фірми (goodwill), ділових зв’язків, а також організаційні витрати на створення фірми.

Пасиви - це сума зобов’язань фірми перед кредиторами (інши­ми фірмами, організаціями, банками). Пасиви поділяють на поточні та довгострокові.

Поточні пасиви - це зобов’язання фірми, що мають сплачуватися протягом одного фінансового року. До поточних пасивів належать:

─ кредиторська заборгованість - кошти, які фірма заборгувала постачальникам;

─ заборгованість податковим органам;

─ видатки, що нараховані до виплати - це вже нараховані, але ще не сплачені виплати (нарахована, але невиплачена заробітна плата робітників, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).

Довгострокові пасиви - це зобов’язання, термін погашення яких перевищує один фінансовий рік:

ü векселі до оплати – це кошти, позичені в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов’язання – вексель;

ü кредити під заставу майна – це кошти, отримані від сторонніх організацій під заставу майна.

Зобов’язання перед власниками (акціонерами) – це власні кошти фірми, а саме:

─ акціонерний капітал – вартість реалізованих акцій (простих та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників, їх додаткових внесків, а також внесків інших акціонерів;

─ нерозподілений прибуток – це частина прибутку, яку інвестовано в розширення бізнесу (чистий прибуток за мінусом суми сплачених дивідендів).

Плановий баланс на момент започаткування бізнесу скласти порівняно легко, тому що він відбиває потреби у стартовому капіталі. Він показує:

1) як залучатиметься капітал (пасиви та зобов’язання);

2) як витрачатимуться залучені кошти (які активи буде придбано).

Планові баланси на другий і третій роки залежать від балансу на перший рік і фінансових результатів діяльності у відповідні періоди. У текстовій частині фінансового плану надаються пояснення щодо окремих статей планового балансу.

У процесі складання балансів слід звернути увагу на такий момент. Підприємці-початківці іноді помилково вважають, що на старті фірма може використовувати тільки (або переважно) позичені кошти. Проте кредитори та інвестори завжди вимагають, щоб певна частка капіталу фірми була створена за рахунок власних коштів підприємця. Тоді підприємець буде “тісно прив’язаний” до бізнесу, робитиме все можливе для того, щоб вийти з кризи і забезпечити подальший розвиток фірми.

Планові фінансові коефіцієнти

Розуміння планового балансу, плану доходів і видатків, плану руху готівки є обов’язковою умовою прийняття виважених фінансових рішень. При складанні фінансового плану важливо знати, хто і з якою метою вивчатиме фінансові документи. Це можуть бути:

1) кредитори, бо їм потрібно, щоб фірма сплачувала боргові зобов’язання;

2) інвестори, яких цікавить рівень прибутковості та ризику;

3) підприємець особисто.

Будь-який окремий показник балансу мало про що свідчить. Якщо ці показники розглядати у співвідношенні один з одним, то можна оцінити фінансовий стан фірми. Детальну картину ефективності майбутньої фінансової діяльності фірми можна отримати, аналізуючи одночасно показники планового балансу, плану доходів і видатків, плану руху готівки. Ці фінансові документи містять усю необхідну інформацію для розрахунків фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий коефіцієнт - це співвідношення фінансових показників. Саме за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на свої запитання. Для цього необхідно:

─ порівняти показники нової фірми із показниками аналогічних підприємств та з нормативними показниками по галузі;

─ простежити зміни відповідного показника протягом планового періоду.

У фінансовому плані наводяться розрахунки та порівняння основних фінансових коефіцієнтів, які згруповані за сферами інтересів кред