Формування оптимальної стратегії управління державними запозиченнями

На сьогодні для України вкрай необхідним є розробка оптимальної стратегії здійснення запозичень і управління державним боргом взагалі. Здійснення ефективної боргової політики України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься як інструмент економічного зростання, а не з позиції боргового тягаря на економіку.

У світовій теорії та практиці під борговою стратегією розуміють систему врегулювання боргових проблем країн, що відчувають труднощі щодо обслуговування боргових зобов’язань за зовнішніми позиками та відновлення їх платоспроможності.

Ми підійдемо дещо ширше до цієї проблеми і під борговою стратегією України будемо розуміти комплекс взаємопов’язаних дій держави щодо врегулювання поточних боргових проблем, забезпечення платоспроможності держави у майбутньому та ефективного використання державного боргу для забезпечення економічного зростання.

Боргова стратегія України повинна ґрунтуватися на наступних принципах:

- безумовність – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед зовнішніми кредиторами;

- мінімізація ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового фінансового ринку;

- оптимальність – підтримання оптимальної структури державного боргу щодо строків погашення, валюти, кредиторів тощо;

- забезпечення фінансової незалежності – дотримання оптимального співвідношення зовнішніх і внутрішніх запозичень;

- ефективність – залучення фінансових ресурсів для реалізації програм розвитку;

- прозорість – дотримання відкритості при випуску позик, повнота та достовірність інформації про економічний стан держави;

- стабільність – забезпечення сталого розвитку ринку державних боргових зобов’язань.

Теоретично, боргова стратегія України може здійснюватись за двома можливими напрямками: 1) повна відмова від нових зовнішніх державних запозичень: 2) здійснення нових зовнішніх запозичень в безпечних розмірах на інвестиційні цілі.

Повна відмова від державного зовнішнього запозичення неможлива, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування і погашення накопиченого державного боргу, підтримку платіжного балансу, збереження валютних резервів, забезпечення стабільного економічного зростання. Тому для України більш прийнятним є здійснення нових зовнішніх запозичень у безпечних розмірах для інвестиційних цілей.

Стратегічною метою державної боргової політики України повинно стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. Неефективним і неприпустимим спеціалісти вважають боргове фінансування статей бюджету споживчого спрямування. Використання запозичених коштів на такі цілі не сприяють забезпеченню отримання в майбутньому необхідних доходів для погашення заборгованості та виплати відсотків.

На думку професора А.Гальчинського, стратегічними напрямками використання зовнішніх державних запозичень з метою формування інноваційного розвитку української економіки повинні стати:

1. Фінансування комплексу економічних, правових та організаційних заходів, які спонукатимуть природокористувачів вести діяльність щодо відновлення запасів корисних копалин.

2. Розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку.

3. Розвиток системи технічного регулювання та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості.

4. Створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору. З цією метою залучені від іноземних позик кошти доцільно спрямовувати на:

- сприяння розширенню попиту на інформаційно-комунікаційні послуги, які виробляються всередині країни;

- регулювання (демонополізацію) сектора телекомунікацій;

- стимулювання ефективності і розвитку системи технопарків;

- реалізацію програм розвитку систем профільної і вищої спеціальної освіти.

Зважаючи на те, що зовнішнє позичкове фінансування державних видатків може спричиняти комплекс макроекономічних проблем, економічна стратегія держави повинна бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Альтернативними шляхами можуть бути безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки зростанню податкових надходжень, а також зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних програм.

В цьому плані важливим напрямом стратегії боргової політики держави має стати розширення місцевих позик.

Крім того, з метою забезпечення оптимального управління державним боргом, необхідно здійснювати додаткові заходи, спрямовані на забезпечення надійної збалансованості валютного ринку, істотне зростання золотовалютних резервів держави, удосконалення структури платіжного та зовнішньоторговельного балансів, створення умов для повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземних інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Комплексний підхід до реалізації стратегії управління державним боргом має знайти своє відображення в зміцненні координації боргової політики з бюджетно-фінансовою та грошово-кредитною політиками, результатом чого має стати підвищення ефективності управління активами та пасивами держави.

Досвід України у 1998-2000 роках засвідчив, що навіть на рівні 40-50% ВВП державний борг України є слабко керованим: перманентні реструктуризації зовнішньої і внутрішньої заборгованості стали проявом неспроможності держави виконувати взяті на себе зобов’язання.

Згідно з розрахунками деяких вчених, для гарантування стабільної ситуації у валютно-фінансовій сфері та забезпечення платоспроможності держави у середньостроковій перспективі ліміт державного боргу України має бути знижений до рівня 35% від ВВП. З використанням економіко-математичних методів було виявлено таку закономірність, яка діє у світовому вимірі: ймовірність розгортання боргової кризи у країні з розміром державного боргу на рівні 60% ВВП становить 30%, а у країні, державний борг якої складає 35% ВВП, така ймовірність зменшується до 15% [84].

Щодо обмежень на рівень дефіциту бюджету, розрахунки показують, що для утримання стабільного співвідношення державного боргу до ВВП сума позичкового фінансування дефіциту бюджету не повинна перевищувати 2% ВВП. Дотримання вказаного обмеження стримуватиме нарощування державного боргу і сприятиме зниженню витрат на обслуговування боргу, що позитивно відображатиметься на темпах економічного зростання і гарантуватиме збереження фінансової стабільності у середньостроковій перспективі.

Підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання, посилення стимулюючого впливу бюджетних і грошово-кредитних важелів на розвиток економіки України і мінімізація ризиків боргового фінансування передбачають переорієнтацію позичкової діяльності уряду із зовнішнього на внутрішній фінансовий ринок.

На думку Т.Вахненко, підвищення інвестиційної привабливості внутрішніх боргових зобов’язань та вдосконалення організаційно-правової бази функціонування ринку державних облігацій потребують: запровадження інституту первинних ділерів; встановлення ринкових відсоткових ставок за державними цінними паперами і визначення їх дохідності з урахуванням темпів інфляції; розширення бази інституційних інвесторів для державних цінних паперів; посилення транспарентності політики державних запозичень та її передбачуваності для учасників фінансового ринку; залучення фізичних осіб на ринок внутрішніх державних позик [22].

Для узгодження операційної діяльності НБУ, Державного казначейства і Департаменту державного боргу Міністерства фінансів доцільним є проведення щомісячних нарад (консультацій) представників цих органів з метою обговорення поточних проблем балансу єдиного казначейського рахунку, оцінки ситуації на фінансових ринках, затвердження планів розміщення облігацій державної позики, визначення строковості та рівня відсоткових ставок за облігаціями.

Такий комплексний підхід до реалізації стратегії управління державним боргом дозволить борговій політиці бути більш зваженою і ефективною.