Оцінка ризику інвестицій на фінансовому ринку

Ризик інвестицій на фінансовому ринку оцінюють фінансові менеджери. І на основі такої оцінки при прийнятті рішень і щодо фінансування інноваційного проекту інвестор закладає рівень ризику як надбавку до норми прибутку.

Рівень ризику визначається в залежності від групи інвестицій. (Наведені можливі варіанти, табл. 1).

Таблиця 1

Виходячи з високого рівня ризику інноваційних проектів значно зростає ціна науково–дослідницьких робіт, які в світі є надзвичайно високовартісними.

На норму прибутку впливає також рівень конкуренції в тій чи іншій галузі, а також масштаби виробництва.

Середня норма прибутку відрізняється також за сферами діяльності і навіть за країнами. Так, серед провідних країн світу найбільша норма прибутку у видавничій справі європейських країн (27,9%), в той час як у США в цій сфері діяльності цей показник становить 13,9%, а в Японії — 8,4%. У США найвища норма доходності спостерігається в сфері комп’ютерних послуг і про­грамного забезпечення (21,2%). Для порівняння: в Японії цей показник — 4,9%, а в європейських країнах — 23,1%. Слід зауважити, що в Японії норма прибутковості по всіх сферах діяльності значно менша, ніж у США та Європі. Саме цим гарантується в першу чергу висока конкурентоспроможність японських товарів, котрі значно дешевші за американські і європейські. Особливо це стосується продукції високо–технологічних галузей промисловості: радіоелектроніки, автомобілебудування, суднобудування.

В Україні за часів централізовано-планової економіки була встановлена норма прибутковості для нової техніки на рівні 15% (у вигляді нормативу економічної ефективності). Це приблизно відповідає рівню доходності інвестицій в Європі та США (розрахованих на підставі наведених в табл. 9.2. значень), де середні значення норм прибутку становлять 15,1% та 14,1% відповідно. В Японії цей показник значно нижчий — на рівні 5,4%.

При плановій економіці не існувало реального критерію оцінки впливу того чи іншого нововведення на поведінку його споживачів (через відсутність попиту нововведення залишились локальними), і визначити його доцільність можна було тільки на підставі зіставлення витрат та результатів реалізації проекту.

Безпосередньо техніко–економічне обґрунтування нововведення носило обов’язковий, однак чисто формальний характер, оскільки грошові кошти на здійснення капітальних вкладень виділялися безповоротно, а міністерства, відомства і підприємства не були власниками цих коштів: вони їх тільки розподіляли і використовували. Був сформований свого роду механізм впровадження НТП з метою виконання плану з нової техніки. Тому при обґрунтуванні нової техніки застосовувались дещо «умовні» показники: «умовно річна економія», «умовне вивільнення робітників» тощо. Реально кошти, що виділялись на нову техніку, не завжди використовувались оптимально, з користю для виробництва. Устаткування, що купувалось, не використовувалось на повну потужність; техніка, що була придбана за валюту, досить часто взагалі не використовувалась, оскільки не могла бути пристосована до вітчизняних технологічних процесів.

З метою техніко–економічного обґрунтування нової техніки тривалий час використовувався підхід, що ґрунтувався на критерії мінімуму наведених витрат. Мінімум наведених витрат В, визначається за формулою:

де С_i — витрати виробництва (собівартість варіанта);

Е_н— нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

К_i — інвестиції по даному варіанту.

Основними перевагами цього підходу є його простота, логічність та можливість формалізувати прийняті рішення. Однак показник «річних наведених витрат» ґрунтується на дещо «ідеальних» умовах, які за ринкових умов не є реальними. Так, капітальні вкладення в цьому розрахунку умовно наводяться до року, який передує початку функціонування нової техніки; поточні витрати за весь період функціонування нової техніки приймаються як незмінні. Дана методика не враховує можливості зміни в умовах реалізації проекту, а також динаміку цін на сировину, матеріали, енергоносії, і в кінцевому варіанті — на продукцію.

Таким чином, необхідно переорієнтуватися на вимоги ринку, відмовитися від критерію «мінімум наведених витрат» як від такого, що не відповідає сучасним виробничим відносинам. Треба також відійти від орієнтації на розрахунки порівняльної економічної ефективності проектів з метою вибору кращого і прийняти за основу абсолютну економічну ефективність, яка дозволь робити висновки по кожному інноваційному проекту окремо.

Такі кроки було зроблено в 1989 році, ще за часів Радянського Союзу, коли були видані Методичні рекомендації і коментарі до них «Комплексна оцінка ефективності заходів, направлених на прискорення науково–технічного прогресу».

Однак дана методика не знайшла широкого застосування в українській економіці. По–перше, вона більше зорієнтована на впровадження нової техніки, а не на інноваційну діяльність: в методиці не врахований фактор ризику, притаманний розробці та реалізації інновацій. По–друге, про можливість врахування витрат, пов’язаних безпосередньо з виконанням науково–дослідню робіт, згідно з даними Рекомендацій, можна тільки здогадуватись. По–третє, при обґрунтуванні результатів впровадження інновацій за ринкових умов важко визначити вартісні показники (ціни) на продукцію впродовж достатньо тривалого періоду споживання продукції–нововведення.

5. Оцінка економічної ефективності інновацій.

За ринкових умов оцінка економічної ефективності інновацій проводиться з метою визначення, гарантує той або інший інноваційний проект повернення вкладених грошових коштів інвестора за обумовлений період часу та бажану доходність чи ні. Тому фінансово–економічні критерії відіграють при обранні проектів для фінансування найважливішу роль.

Цих критеріїв пропонується досить багато. Кожен з дослідників інноваційних процесів пропонує власні: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, термін досягнення точки рівноваги і максимальне від’ємне значення кумулятивної оцінки витрат та доходів, потенційний річний розмір прибутку, очікувану норму прибутку; економічну доцільність, сумарний доход за весь життєвий цикл, сумарний показник прибутку; абсолютну та відносну ефективність, вплив розміру виробництва на ефективність, врахування невизначеності.

Серед фінансово–економічних критеріїв найбільш важливими є показники абсолютної ефективності проектів, що дають можливість оцінити кожен інноваційний проект окремо, без вирішення проблем розподілу ресурсів між альтернативними варіантами. Абсолютна ефективність оцінюється за наступними показниками руху фінансових потоків (витрат і надходжень), що прийняті в світі:

– вартість проекту та джерела його фінансування;

– чиста поточна вартість (Net Present Value);

– рентабельність (віддача капітальних вкладень);

– внутрішній коефіцієнт ефективності (Internal Rate of Return);

– період окупності капіталовкладень;

– індекс прибутковості.

Період окупності (То) — один з найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій.

На відміну від використовуваного у вітчизняній практиці показника «терміну окупності капіталовкладень» він базується не на прибутку, а на граничному потоці з приведенням інвестиційних коштів в інновації і сум грошового потоку до теперішньої вартості.

Термін окупності — це час, протягом якого можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект з урахуванням початкових капітальних вкладень.

Період окупності — це відрізок часу, протягом якого сума чи­стих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнювати сумі інвестицій: цей показник використовується в міжнародній практиці замість терміну окупності.

Інвестування в ринковій економіці пов’язане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим більша тривалість періоду окупності вкладень: за цей час можуть змінитися і кон’юнктура ринку, і ціни; з’являться нові технології і вироби, що швидко знецінює попередні інвестиції.

Термін окупності (Tо) використовується тоді, коли нема впевненості в тому, що інноваційні заходи будуть реалізовані, і тому власник коштів не ризикує вкладати інвестиції на довгий термін. Термін окупності розраховується за формулою:

То=К/Д

де К — початкові інвестиції в інновації;

Д — щорічні грошові доходи.

Оскільки норматив і термін окупності вкладень є своєрідним «критерієм безпеки» для інвесторів, то необхідно оцінити фактори, що на нього впливають. Найважливішими факторами виступають ціна капіталу у випадку зовнішнього інвестування та ступінь ризику.