ХlVII. Трохи дискусії

Мовознавчі дискусії у пресі України виявили наявність протилежних поглядів на ряд мовних проблем. Затим що висловлені у дискусіях погляди не завжди належно обґрунтовано, варто проаналізувати їх глибше.

І

Про правила відродження. У листі, надрукованому в "Літературній Україні" /ч. 16-17, 1992 р./, читач С. Тихомиров пише: "Ніхто в Україні уже давно не говорить катедра, комедіянт, патріярх, приросток".

Виходячи з такої логіки, можна сказати: "Ніхто в Україні століттями не користувався княжим тризубом, навіщо нам тризуб?"

Але погляньмо, чи справді ніхто з українців не вимовляє наведених у цитаті слів згідно з традиційною вимовою. У офіційній мові, розробленій для українців Кагановичем і Постишевим, справді не вимовляє. Але всі пастирі й віряни Української Автокефальної Православної та Української Католицької Церков послуговуються мовою, де існують і катедра і патріярх. Крім того, традиційною українською мовою послуговується українська діяспора у вільному світі. Отже, заява С. Тихомирова більше відповідає бажаному, ніж дійсному.

На ділі, в Україні існують дві тенденції мовлення: українська традиційна і українська офіційна, накинута згори. Сьогодні ці тенденції очікують уніфікації.

Отут і придалися б правила відродження, якби такі існували. Яку тенденцію мовлення схвалили б ці правила: українську традиційну чи накинуту терором? Яке мовлення українці мають визнати своїм: збережене від погрому патріотами на вигнанні і в катакомбах, чи прищеплене злочинним антинароднім режимом?

Я гадаю, що відродження передбачає повернення до вихідної межі, з якої почався занепад, у даному разі, — лінгвоцид.

Наведу приклад із сучасного життя. Що змусило ленінградців назвати Ленінград Санкт-Петербургом? Очевидно, що правила відродження таки існують, і коли не на письмі, то в людській свідомості.