XIV. Ще про помилковий наголос

Переголошення лексичних форм у процесі морфологічних модифікацій — характерна риса української мови. Цю рису спостерігаємо при утворенні множини іменників, а також при утворенні прислівників від прикметників, описаному в попередньому розділі. Риса ця не є законом: на наголошення лексичних форм впливає ще й звукова структура слова. Очевидно, що сказати б а гато або д а леко, наголошуючи перший склад, перешкоджають правила милозвучности. Отже, наголос у слові залежить від багатьох чинників, і, як уже згадувано, він може бути рухливий. У мовній практиці дуже часто подибується подвійний наголос, коли одне й те саме слово вживається мовцями з подвійним — іноді потрійним — наголосом:

Таких розбіжних наголошень жива мова знає більше. Наявність розбіжних наголошень сьогодні дозволяє припустити, що і в минулому розбіжні наголошення мали місце у практиці мовлення і зустрічалися значно частіше. У процесі ж спілкування мовці кінець кінцем віддавали перевагу найбільш — скажемо так — конкурентоздатному варіянтові.

Літературна мова старається навести лад у наголосовому господарстві, встановлюючи норми наголошення. Коли таке встановлення враховує загальний напрямок розвитку мови, воно сприяє удосконаленню мови. Коли ж таке встановлення переслідує політичні цілі, як це мало місце останні 60 років в УССР, то воно спрямоване на калічення і дискримінацію мови.

У Розділі IX описано, як академіки УССР на замовлення окупаційної влади маніпулювали подвійним наголосом з кінцевою метою — запровадити єдині норми наголошення "від Калінінграду до Владивостоку".

У живому мовленні, непідпорядкованому жодним штучним законам, процеси наголошення и перенаголошення відбуваються стихійно. Вивчення цих процесів може бути дуже корисне для зрозуміння природних законів розвитку мови без стороннього втручання й "реґулювання".

У "нереґульованому" мовленні спостережено кілька перенаголошень прикметників. Ті мовці, які вимовляють пер е січно, вимовляють і прикметник пересічний з наголосом на Е:

Як пояснити таку вимову?

Річ у тім, що наголос прислівника, коли він часто вживається, має тенденцію переходити і на прикметник, що від нього утворено прислівник Таку тенденцію можна пояснити ще й тим, що деякі прикметники в нашій мові саме і походять від прислівників

У словнику Б. Грінченка слово затишний наведено з двома наголосами – зат и шн и й;

прислівник затишно — теж з двома, але іншими наголосами з а т и шно. Як бачимо, варіянт з а тишно утворено згідно з "майже правилом". Однак наголосу на А для прикметника затишний словник не фіксує. Але форму з наголосом на А наводять сучасні словники з а тишний. У чім річ? Тут саме і виявилася тенденція часто вживаного прислівника "нав'язувати" свій наголос своєму творцеві — прикметникові. Такі перенаголошення під впливом прислівника характерні і для ряду інших прикметників.