Література. Брюнинг В. Философская антропология // Западная философия (итоги ты­сячелетия)

Брюнинг В. Философская антропология // Западная философия (итоги ты­сячелетия). — Екатеринбург, 1997.

Гаврюшин Н. К. Самопознание как таинство // Вопросы философии. — 1996. — № 5.

Лой А. М. Проблема свідомості: історичність досвіду //Філософська і соці­альна думка. — 1992. — № 7.

Налимов В. В. Спонтанность сознания. — М., 1989.

Ортега-и-Гасет X. Человек и люди // Избранные труды. — М., 1997.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

Шелер М. Положение человека в космосе // Избранные произведе­ния. — М., 1994.

Шпет Г. Свідомість та її власник // Філософська і соціальна думка. — 1993. — № 4.

4.2. Філософія культури

Людина за своєю суттю є істотою творчою. Ще Платон довів невіддільність «еросу» (потяг недосконалого до до­сконалості, що підносить людину, «немовби щаблями схо­дів угору») від суті людини. У ній іманентне (лат. ітта-попз — властивий, притаманний) існує «тенденція пере­ступати власні межі» (Б. Паскаль), запал пристрасті піднестися над собою (В. Шекспір). І цей одвічний людсь­кий потяг до творення, вдосконалення виявляє себе в уні­версальному явищі, яким є культура.

Різноманітність виявів людського духу, життєвих і практичних установок, проривів у новий вимір історич­ного буття зумовила широкий спектр різноманітних ін­дивідуальних форм культури, що пронизують усі сфери

суспільства. Поліфонію форм культури доповнює інтен­сивне взаємопроникнення культур, зростання їх ролі в житті людей. Культура стає формою буття і спілкування людей різних культур минулого, сьогодення і майбут­нього, формою діалогу культур, самодетермінації (само­обмеження) індивіда, засобом вільного вирішення і змі­ни власної долі.

Диференційовані культурні форми народів планети міс­тять незліченну кількість усіляких творчих сил і станів, зовнішніх і внутрішніх форм життя. Осягнути їх, об'єдна­ти в єдине ціле практично неможливо. Водночас людям необхідна єдність переконань, оскільки будь-яка культур­на праця є свідомою творчістю життя, що, можливо, не зав­жди актуально усвідомлюється. Річ у тім, що всі окремі, безмежно різні культурні функції тісно пов'язані зі своїм окремим змістом, а носії цих функцій нерідко знають про них лише те особливе, що відрізняє їх одну від одної. Од­нак кінцева цінність їх дається лише в єдності системи, яка забезпечується єдністю культурної свідомості, світо­гляду. З огляду на це, щоб набути, усвідомити таку єдність, необхідно осягнути сутність функцій, які репрезентують те спільне, що наявне в усіх конкретних культурних діяннях, яким би різним не був їхній зміст. Це означає, як справед­ливо підкреслює В. Віндельбанд, самосвідомість розуму, що самостійно породжує свої предмети і в них царство власної значущості. Досягається це тільки на рівні філософського мислення, зокрема в царині філософії культури.

Філософія культури — філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та пер­спективи розвитку.

Тільки в її сфері культура стає цілісністю, оскільки завдяки цьому осмислює, усвідомлює сама себе, стає куль­турою для самої себе. Через наявність такої самосвідомос­ті культура стає самоструктуруючим явищем, складові яко­го не лише взаємодіють, а й доповнюють одна одну. Тіль­ки завдяки філософській рефлексії, осягненню самої себе вона стає для себе самої дійсністю. Та вона реалізує себе лише настільки, наскільки реалізує себе для самої себе, позаяк вона є самоіснуванням свідомості, а свідомість є свідомістю, лише усвідомлюючи сама себе. Тільки у філо­софії свідомість усвідомлює себе як само себе здійснюю­че; тільки у філософії досягає вона завершення свого шля­ху, тільки в ній вона вінчає своє себестановлення, само-здійснення.

Філософія людини

філософія культури

У філософії культура протиставляє себе собі, виходить за власні межі, осягає і осмислює себе, але завдяки цьому, як зазначає німецький мислитель Ріхард Кронер (1884— 1974), вона об'єднується з собою, стає для себе поняттям і дійсністю.

Філософія культури (культурфілософія) — термін, за­проваджений німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770—1829), — виявляє своєрідну єдність сутнісних за­сад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних мо­делей, архетипні ситуації, закономірності повторення і пе­ревтілення постійних складових культури. Завдяки філо­софському осмисленню опановуються різноманітний людський досвід, можливості залучення особи до культур­ного космосу.