Свідомість

Неправильним є також зведення свідомості лише до знань, бо це звужує параметри самої свідомості, що вклю­чає і предметну свідомість, як і ототожнення свідомості із самосвідомістю, що увінчує свідомість, але щоб усвідомлю­вати щось, треба мати те, чим усвідомлювати.

Поліваріантність тлумачення свідомості як найбільш повного репрезентанта світу духу пояснюється тим, що сві­домість є надзвичайно специфічним, непредметним об'єк­том вивчення. Його неможливо побачити, виміряти, за­фіксувати у вигляді об'єктивних даних. До того ж свідо­мість неодмінно наявна в кожному образі сприйняття, вона миттєво пов'язує, співвідносить наші відчуття, поняття, дум­ки, почуття без нашої на те згоди і контролю. Свідомість неможливо виокремити із цього змістового зв'язку, оскіль­ки поза ним вона не існує. З огляду на це навіть у сучас­ній філософії побутують різні підходи до визначення зміс­ту свідомості, а також сумніви щодо можливості з'ясу­вання її природи. Так, П. Тейяр де Шарден вважає, що земна матерія містила в собі деяку масу психічної енергії, елементарної свідомості. Тому вона пробилась у світ із те­мряви підсвідомого. Ніхто й не помітив появи розуму на Землі. А тому осягнути конкретний механізм свідомості неможливо.

Родоначальник феноменології Е. Гуссерль зазначав, що приписувати свідомості природу, шукати реальні чинни­ки її визначення є безглуздям, натуралізацією, оскільки «трансцендентальна суб'єктивність, або чиста свідомість, не підвладні силі нашої свідомості». Його точку зору поді­ляли М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, який вважав свідомість чистою суб'єктивністю. На його думку, досліджуючи сві­домість, необхідно залишатися в рамках свідомості, бо во­на не може вийти за власні межі для того, щоб споглядати себе збоку. А це означає, що в дослідженні свідомості є певна межа. Це — сфера буття, екзистенції та свідомості. Необ'єктивована свідомість, за Сартром, не може бути опи­сана в термінах суб'єктно-об'єктних відношень.

У філософії структуралізму, зокрема в творчості К. Леві-Строса, базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, що не е свідомістю, але визначає її. Філософ намагається дослідити специфіку свідомості через мову, що виступає рушійною силою переведення несвідомих структур у со­ціальні продукти. Мова постає базисом, який є провідни­ком впливу свідомості на життя людини.

Для філософського аналізу свідомості плідною є точка зору сучасної антропосоціогенетики. Згідно з нею пробле-

Філософське розуміння світу

Свідомість

му природи свідомості слід розглядати в єдності з пробле­мою виникнення людини і суспільства. З позиції антро­погенезу логічним є висновок, що свідомість постала з фор­муванням людини.

Для конкретного розгляду проблеми необхідно визна­читися в поняттях, близьких за змістом до поняття свідо­мості. Часто на означення здатностей людини, що виріз­няють її з тваринного світу, користуються поняттями пси­хіка, свідомість, мислення, розум.

Психіка — це здатність живої істоти чуттєво сприй­мати світ і емоційно реагувати на нього. Вона притаманна як людині, так і тварині, але тварині властиві лише нижчі, несвідомі вияви психіки. Психіка тварини базується на біологічній доцільності. Вона забезпечує виживання орга­нізму. Тварина сприймає світ тілом, крізь призму своїх біологічних потреб.

Свідомість людини — нова якість психічної діяльності, за якої дійс­ність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприрод­них формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний про­цес, потік переживань, що складається з окремих актів -сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості — мислення, боління та емоційні переживання.

Мислення — один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями (на­приклад, розв'язування математичної задачі). Його нерід­ко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. «Я хочу», «я люблю» — це також акти сві­домості, але вони не є актами мислення. Саме мислення поділяють на розсудкове і розумне.

Таким чином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом від попереднього: розум — це лише певний тип мислення, мислення — один із видів актів свідомості, свідомість — певний рівень розвитку психіки.