Філософія середньовіччя

Залежно від історіософської позиції, середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продов­женням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга позиція, яка ґрунтується на концепції історичного колово­роту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові на­роди і розпочався новий цикл нової цивілізації).

Варвари, які завоювали Римську імперію, перебували на стадії становлення феодального (традиційного землеробсь­кого) суспільства. А феодалізм ще не визнавав особи. Що­правда, європейський феодалізм перейняв від античності християнство, а християнство як релігія передбачає певну самостійність особи і орієнтована на особу, наділену свобо­дою волі. (Релігія є носієм ідеї особистості.) Оскільки ж за феодальних відносин особа не може реалізуватись як со­ціальна одиниця, вона під впливом християнства утверджу­ється як духовна особа. Духовна особа --це своєрідний компроміс феодалізму і християнства: особа, яка не може реалізуватись у зовнішньому світі, заглиблюється в себе.

Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому ми­слило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає, свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи зна­ком божественної премудрості, адресованим людині. Від­ношення Бога і природи мислиться в категоріях справж­нього і несправжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподіль­ний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

Філософія в середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї епохи. Релігія, безумовно, звужува­ла межі філософського мислення, задавала і проблематику, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філософія в епоху середньовіччя не мала власної соціальної бази — осо­би, яка потребувала б філософського світогляду. Тому розви-

Історичні типи філософії

ток в лоні релігії був єдино можливим способом існування і збереження філософського мислення загалом. В іншій іпо­стасі воно тоді просто не могло б існувати.

Формування християнської філософії має свої особли­вості. Як релігія, християнство підозріло ставилось до язич­ницької мудрості — античної філософії. Одначе, вступив­ши з нею в дискусію, воно змушене було відповідати на аргументи аргументами. Завдяки цьому шляхом «запере­чення» в лоно християнства був перенесений філософсь­кий стиль мислення.

Носіями філософії в дану епоху було вузьке коло слу­жителів церкви. Світської філософії не існувало. Звідси догматизм, авторитаризм і традиціоналізм цієї філософії.