Соціоцентричний характер глобалізму

Інтеграційні процеси в Європі стосуються широкого кола проблем суспільного розвитку, що мають не лише зовнішню, але й значною мірою внутрішню спрямованість. В сучасних умовах динамічних соціальних змін, світова цивілізація знаходиться у стані руйнування стереотипів, зміни цінностей та ціннісних орієнтацій. Початок ХХ1 сторіччя характеризуються розповсюдженням та прискоренням глобальних процесів в усіх проявах людської активності: війни стають світовими, створюються принципово нові способи отримання енергії, створена зброя глобального знищення, йде втручання глобальних засобів масової інформації, а в останні роки – світової мережі Інтернет.

Зміст глобалізації, її суперечливий характер, наслідки і широкий спектр сприйняття світовим загалом та наукова рефлексія з приводу цього феномену – одне з найзагальніших явищ сучасності.

Під глобалізацію прийнято розуміти розширення та поглиблення соціальних зв’язків та інститутів таким чином, що, з одного боку, на повсякденну діяльність людей все біліше впливають події, які відбуваються в інших частинах земної кулі, а с іншого боку, дії невеликих спільнот можуть мати важливі глобальні наслідки. В умовах глобалізації соціальні відносини та зв’язки набувають всесвітнього характеру. В той же час зростає рівень взаємодії як в межах окремих держав, так і між державами. Треба розуміти, що процеси, що визначають нові контури геополітичних відносин на євразійському просторі повязуються з перебудовою усієї системи міжнародних відносин – тобто переходом від одно полярного геополітичного середовища, до багатополярних світових відносин.

Новим для сучасних процесів глобалізації є розповсюдження соціальних зв’язків на такі сфери діяльності як технологічна, організаційна, адміністративна, правова, а також тенденція до встановлення взаємозв’язків через численні мережі сучасних комунікацій та нових інформаційних технологій. Без врахування процесу глобалізації неможливо прогнозувати, визначати та здійснювати зовнішню політики будь-якої держави.

Глобалізація сьогодні є хвилюючою темою усіх дискусій, які часто бувають полярними. Існують різні точки зору відносно даного явища. Одні автори виходять з того, що світ лише ускладнюється, а глобалізація - явище зовсім не нове, тому треба впевнено входити до глобалізаційних процесів. Інші скептично ставляться до цієї проблеми, вважаючи, що глобалізація загострить проблеми безробіття та бідності.

Однак, проблема привертає особливу увагу, оскільки з її допомогою намагаються або довести існування нових загроз, або, навпаки прогнозують „золотий вік” людства. Сьогодні є необхідним інноваційний підхід освоєння соціального простору,пошук засобів,що здатні не лише вивчати або предсказівать соціальні зміни, але й активно впливати на практичне життя, отримувати прогнозований соціальний результат, оказівать воздействие на развитие сложніх социальніх систем.

Концепція глобалізації в сучасних дослідженнях є найбільш популярним інструментом аналізу соціальних процесів. Поняттям "глобалізація" позначають широкий спектр подій та тенденцій: розвиток світових ідеологій, інтенсивна боротьба за встановлення світового устрою; зріст числа і впливу міжнародних організацій, послаблення суверенітету національних держав; поява та розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК), зріст міжнародної торгівлі; інтенсивні масові міграції та формування мультикультурних співтовариств; створення планетарних ЗМІ і експансія західної культури в усі регіони світу тощо. Аналіз цих релевантних до теорій глобалізації тенденцій вказує, що вони набули характеру синхронних суспільних змін в, і охарактеризувати це можна як соціокультурну здвижку.

Слід зазначити, що глобалізація - це не лише нові технології та масштаби торгівельно-економічних і фінансових зв’язків, але й політика, яка обслуговує певні інтереси, а також відповідна ідеологія. Тому сьогодні аналіз пересувається на глобальний рівень и будь-яке дослідження ведеться з точки зору світової системи. Вивчення світового співтовариства та його відносин з національними та локальними реаліями стає центральною темою багатьох досліджень. Чим вищий ступінь взаємозв’язку соціальних відносин на світовому рівні, тим більш необхідним є аналіз зв’язків між глобальною соціальною реальністю та безліччю локальних реальностей.

Процес глобалізації має наслідки для життя усіх людей. Цей процес може накладати обмеження та відкривати можливості для індивідуальних та колективних дій.

Просторова організація соціальних відносин глибоко трансформована, оскільки відносини стають більш взаємопов’язаними. Створюються трансконтинентальні та транс регіональні мережі дій, обмінів та владних відносин з суттєвими наслідками для процесів прийняття рішень. Нові зразки ієрархії та нерівності, включення і виключення руйнують національні кордони. Виникають нові проблеми соціальної інтеграції, глобального управління та демократичної підзвітності, оскільки роль суверенної влади наднаціональних держав в світовій політиці змінюється.

Глобалізація все більш розвивається через соціальні канали. Сьогодні існує розвинута мережа міжнародних урядових організацій (МУО) Вони сприяють світовому управлінню та інтеграції шляхом підвищення уваги до соціальних проблем в економіці, екології тощо. Міжнародні урядові інститути, такі як система ООН або Всесвітній Банк, сприяють інтеграції світового товариства, застосовуючи принцип влади до глобального управління. Питання в тому, як зробити їхню владу більш легітимною, а прийняття рішень – підзвітними та прозорими, як досягти демократичного контролю над міжнародними інститутами. Зрозуміло, що глобальний, „світовий уряд” сьогодні створити ще неможливо. Інша справа - глобальне управління.

Ключовим питанням тут є питання про те, чи можливо та необхідно взагалі, щоб соціальне регулювання, яке здійснюється Європейським союзом було підняте до світового рівня. Деякі дослідники вважають, що ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade), та створена на її основі Всесвітня торгова організація повинні включати до своєї діяльності перш за все соціальні міркування. Глобальні перерозподіли передбачають перерозподіли між країнами, що неминуче призводить до інтеграційних процесів між державами. На субглобальному рівні така політика діє вже в межах Європейського Союзу з допомогою фондів, які гарантують підтримку „бідним” регіонам за рахунок „багатих”. В документі ООН "Human Development Report" говориться: "... людське суспільство все більш набуває глобального виміру. Рано чи пізно воно повинне буде створити глобальні інститути, що відповідають системі прогресивного подоходного податку (від багатих до бідних націй), що спирається на ООН.

Наднаціональне забезпечення проводиться на рівні, що перевищує національний уряд. Сьогодні існують лише паростки цього почти виключно на європейському рівні, наприклад, коли Рада Європи дає право громадянам держав учасниць подати позов на уряди до Страсбурзького Суду з прав людини у випадку порушення цих прав.

Найважливішими з наднаціональних суб’єктів соціальної політики є: Міжнародний Валютний Фонд, який виступає універсальним інструментом впливу на соціальну політику шляхом надання позик на умові визначення суспільних витрат; Всесвітній Банк, що проводить політику створення мереж соціальної безпеки (необхідною умовою позики Всесвітнього Банку – проведення дебіторами соціальних реформ в країні); Міжнародна Організація Праці (в усі свої конвенції включає обов’язкові пункти, що торкаються соціальної безпеки).

В Європі головним наднаціональним суб’єктом є Рада Європи, в руках якої знаходяться такі правові інструменти, як: обов’язкова для виконання всіма країнами-учасницями Хартія Прав Людини; Страсбурзький Суд з прав людини, рішення якого обов’язкові для всіх країн-учасниць, Соціальна Хартія, виконання якої доручено незалежним експертам; чисельні приватні конвенції з питань соціальної безпеки та іншим проблемам соціальної _сфери.

Крім того, існують різні міждержавні угоди між окремими країнами - учасницями ЄС. З тією ж метою ведеться діяльність різних Структурних Фондів, що займаються перерозподілом соціальних витрат між окремими країнами-учасницями.

Все це, на думку багатьох теоретиків, створило можливості для формування єдиної світової соціальної політики в майбутньому.

Останнім часом багато говориться про необхідність проведення глобальної реформи в соціальній сфері. В снові обговорюємої концепції лежить ідея розширення соціального поля, в якому проходить процес формування соціальної політики. Вона передбачає більш ефективний перерозподіл ресурсів між державами, більш активне соціальне та трудове регулювання, як умову для діяльності корпорацій, більшу владу наднаціональних органів по втручанню в справи держав, коли держава не задовольняє потреб громадян, і більше приписів для окремих країн в галузі соціальної політики з боку глобальних організацій. Ці приписи підкреслюють пріоритет солідарності та соціальної справедливості перед індивідуалізмом та конкуренцією.

Людство рухається від постіндустріальної стадії розвитку до інформаційної. Цей перехід може бути здійснений у найкоротшій термін – найближчі 15-20 років. Саме в соціальній сфері очікуються радикальні, революційні зміни.

Сьогодні вже визначені найбільш гострі проблеми перехідного періоду та наслідки глобалізації в соціальній сфері, з якими зіткнеться діло людство.

Новий світовий устрій може будуватись так, щоб не втрачати людського обличчя. Для пострадянських держав це означає, зокрема, реалізацію такого шляху перетворень, який має на увазі перш за все інтереси кожної окремої людини. А це в свою чергу означає проведення радикальних змін в системі управління, формування громадянського суспільства, а також таку організацію системи влади, яка була б радикально повернена обличчям до людини. Так, відомий американський соціолог Бхагвати вважає, що процесу глобалізації не потрібно надавати "людське обличчя", оскільки процес глобалізації і без того цілком людяний, тому не потрібно тільки витравлювати цю людську складову. Під людською складовою мається на увазі перш за все зростання можливостей людини в сфері добробуту, безпечного існування, морального та фізичного здоров’я, удосконалення духовності. Людський розвиток передбачає створення відповідних умов, тобто безпечного середовища, в якому людина здатна реалізувати свої можливості. Мова йде, зокрема про соціальні фактори безпечного життя людини, а також про відповідні умови його формування (культура, виховання, освіта). поступово проникаючі в усі сфери людського життя глобалізація відкриває більш широкий доступ до скарбниць національних культур, сприяє їх взаємозбагаченню, не відмовляючись від національної самобутності. М. Ганді писав „Я не хочу, щоб мій дім з усіх сторін огортав паркан, і щоб мої вікна були зачинені. Я хочу, щоб вітри культури з усіх боків овівали мій дім. Однак, я не хочу, щоб вітри культури збивали мене з ніг”.

В епоху глобалізації Україна стоїть перед необхідністю розробки оптимальної моделі участі в цьому процесі, і це вимагає чіткого визначення суто українського шляху розвитку і стратегічного вибору, який, спираючись на соціальні пріоритети дозволить їй посісти чільне місце в глобалізаційному світі.

Вплив глобалізації на соціальну сферу виявляється в тому, що вона піднімає питання соціальної сфери і соціальної політики на наднаціональний рівень, породжує і підтримує дискурс, діалог відносно того, як краще регулювати сучасні державні стосунки в інтересах соціального добробуту Сходу і Заходу, Півночі і Півдня. Тому глобальна соціальна політика є результатом діяльності наднаціональних суб'єктів і включає глобальний соціальний розподіл, глобальне соціальне регулювання, а також глобальне соціальне забезпечення і захист прав громадянина. Усі ці напрями включають методи і стратегії, з за допомогою яких наднаціональні організації визначають контури національної соціальної політики. Узагальнюючи стан справ в соціальній сфері і у формуванні соціальної політики в Європі, можна зробити висновок, що європейські країни розрізняються методами, за допомогою яких забезпечують добробут для своїх громадян. Так, соціал-демократичні країни в Скандинавії і соціально орієнтовані режими більшості європейських країн задовольняють людські потреби ефективніше, ніж ліберальний режим в США або ж в країнах, що живуть за принципом laissez – faire, тобто за принципом невтручання, коли державі відводять роль "нічного сторожа", а не рівноправного суб’єкта. Проте глобальне економічне змагання між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем, що включає і конкуренцію з тими режимами, які визнають за собою дуже мало соціальних зобов'язань, створює умови для підривання вже існуючої системи соціальної безпеки в Європі, або різкого зниження її рівня.

Глобалізація в Україна породила загальну тенденцію до ускладнення суспільних зв’язків, децентралізації інформаційних потоків, що унеможливлює управління з єдиного центру. Глобалізація спричинила суперечливу дію на розвиток демократичних інститутів в країні. З одного боку, велика інформаційна прозорість світу, імперативи децентралізації і ринкової конкурентоспроможності прискорюють поширення демократичних; цінностей і інститутів, число формально демократичних держав на планеті росте. З іншого боку, з'ясовується, що демократія і ринковий лібералізм, узяті самі по собі, не Зробили Україну стійкою до викликів глобалізації. Більш того, виникла нова проблема - демократії, організаційно оформленої у рамках окремої держави, при створенні системи глобального управління. Зважаючи на тісний зв'язок між внутрішнім суверенітетом і демократією, глобалізація, скорочуючи цей суверенітет, може сприяти послабленню легітимації демократичних інститутів в Україні. Тому соціальні та духовні аспекти глобалізації стали сьогодні предметом пильної уваги вітчизняних філософів, соціологів, культурологів тощо. Аналіз геостратегічної ситуації дає привід для певного висновку про те, що Україна болюче переживає ті ж самі труднощі, що й інші пострадянські країни і що для трансформації України знадобиться не одне десятиріччя.