Розділ 3. Суперечності розширення ЄС на Схід. 224 4 page

'

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Аналіз зовнішніх факторів та їх вплив на політичну інтеграціці

що активно застосовував неофункціоналізм, відображав спроба

його адептів надати системний характер теоретичним досліджені

ням, визначивши їх місце в системі глобальних теорій міжнароднім

відносин. Пізній неофункціоналізм частіше залучає для формувані

ня концептуальних розробок принципи та методи інших політич-І

них теорій. Характерним є використання Л. Ліндбергом теоретич-1

ної схеми Д. Істона, який потужно розвинув і актуалізував систем-1

ний аналіз політичних процесів. Зі свого боку, Дж. Най пропонувая

удосконалення неофункціоналістської моделі через аналіз «проце-1

суальних механізмів» та «інтегративного потенціалу»'. і

Він виокремив сім «процесуальних механізмів», ревізія яких малі

модернізувати неофункціоналізм та приблизити його до реальностія

1) щодо «концепції переливу» Дж. Най вважав, шо «дисбаланс, виклвЯ

каний функціональною взаємозалежністю,., може стимулювати!

національних акторів переглянути свої спільні завдання»². При цьомуі

не обов'язково, що їх переоцінка буде спрямована саме на їх поглиб-Я

лення³. Досвід може бути також негативним; 2) «зростаюча взаємодія» І

передбачає, за Дж. Наем, не стільки зростання і розширення обсягу!

інтеграційних взаємодій, скільки інтенсифікацію політики централь-Я

них органів, спрямованої на вирішення конкретних завдань; 3) «фор-1

мування коаліції» Дж. Най пов'язує з утворенням інтеграційних і

об'єднань, викликаних не «технологічними необхідностями, а ідео-Ц

логічними та політичними можливостями⁴; 4) «соціалізація еліт» пе-11

редбачає зростаючу підтримку інтеграції з боку представників еліт, що і

брали активну участь в інтеграційних механізмах. Рівень соціалізації і

національної бюрократії залежатиме від ступеня її залучення до регіо- II

нальних інтеграційних процесів; 5) «формування регіональних груп», І

що передбачає утворення транснаціональних об'єднань на різних

рівнях, на думку Дж. Ная, відіграє незначну роль у розширенні інтег- І

рації, оскільки найбільш важливі, специфічні інтереси залишаються j

' Nye J. S. Peace in Parts: Integration and Conflict in Regional Organization. -~ j I

Boston: Little, Brown, 1971. — P. 56-58. ' I

² Ibid. - P. 65. I

³ Ibid. - P. 66. I

⁴ Ibid. - P. 68. I

І ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

рованими _{в руках} національних груп; 6) «ідеологічно ви-
^СКОНй заклик», на думку Дж. Ная, має важливе значення для
ки регіональної інтеграції та посилення опозиції до
ціоналістичних елементів, особливо коли інтеграційні форми на
регіональному рівні є нечіткими; 7) «залучення зовнішніх акторів
до процесу» розглядається Д. Наем, на відміну від раннього нео-
функціонал ізму, як важлива частина механізму інтеграційного про-
цесу Залучення до неофункціоналістської моделі європейської
інтеграції зовнішніх акторів (уряди третіх країн, міжнародні
організації, неурядові учасники), на думку Дж. Ная, лише каталізує
формування регіональних інтеграційних схем.

Після періоду досить тривалого застою 60-х, 70-х — початку 80-х
років неофункціоналізм, здається, знову має шанс претендувати на
місце однієї з найважливіших теоретичних моделей забезпечення
політичної інтеграції. Активізація інтеграційних процесів після
1985 p., серія нових розширень ЄС, ратифікація договору про Євро-
союз у листопаді 1993 р. змушує теоретиків європейської інтеграції
повернутися до осмислення важливіших положень неофункціона-
лізму. Найбільшої актуальності набуває концепція «переливу».
Особливо його значення зростає в світлі суттєвого розширення ЄС
у 2004 р. та перспективи подальшого збільшення кількості
краш-членів, що вимагає від ЄС не лише визначення перспективи
практичної діяльності, а й більш-менш чіткого теоретичного
обгрунтування своєї стратегії.

Ключові відносини між неофункціоналістською теорією та роз-
ширенням Європейського співтовариства засновані на трьох важ-
ливих концептуальних положеннях. По-перше, неофункціоналізм
ередбачає одним із шляхів розвитку інтеграції ефективне врегулю-
вання суперечок у плюралістичному суспільстві¹. По-друге, нео-
бача¹є^{ЦЮНаЛІЗМ розглядає} регіональну інтеграцію як процес і перед-
ми м'а^Щ° ^{Питання}' ^які стоять перед наднаціональними структура-
^ІТЬ)

експансивний характер². По-третє, неофунк-

р^аУ\-59' ^{The Limits of} European Integration. - London: Croom Helm, 1983. -

tutionTanH p^hf- ^1992Imtiative: Causes and Consequences— In: Euro-Politics: Insti-
Washineton r,^{makin8 in the <<New>>} European Community / Ed. A. Sbragia. -
щюп. Brookmgs Institution, 1992. - P. 23.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

ціональна теорія наголошує на важливості наднаціональних еліті
груп інтересів в інтеграційному процесі та широко застосовує pel
тельно розроблену концепцію функціонального та політичного
«переливу». і

Формування політичного «переливу» внаслідок тісних зв'язків!

щоденного співробітництва між секторами, що відбувається чеІЯ

внутрішні контакти між елітами в межах структури ЄС, має врах$|

вувати вплив зовнішніх факторів та взаємодії з урядовими елітамія

третіх країн. Особливого впливу політичний «перелив» зазнав

ззовні, оскільки нові держави-члени та їх політичні еліти несуть із]

собою бажання формувати характер наступного функциональной!

«переливу» і співробітництва в ЄС згідно зі своїми інтересами. І

Така постановка питання диктується не лише теоретичними!

міркуваннями. В практично-політичному плані ширше трактуваІЯ

ня політичного «переливу» має місце, відколи політичним елітамЯ

країни-заявника надали статус спостерігача при установах ЄС. ТакЛ

з моменту подання заяви аплікати можуть брати участь у політичне

них групах Європейського парламенту. Таким чином, їх взаємодія зі

існуючими політичними елітами ЄС починається навіть до повного І

завершення процесу вступу. Дуже важливо, щоб схема політичного І

«переливу» включала такий елемент, як врахування неодмінного І

впливу на темп, курс і характер інтеграційного процесу політичних І

еліт із нових країн — членів ЄС. Вирішальним тут є те, що природа І

політичного «переливу» знаходиться у центрі міжурядових диску-Н

сій, але з цього питання країни-члени досі не виробили єдиної по-М

літики та стратегії. Розширення 1995 р. за рахунок Скандинавських І

країн та глобальне розширення 2004 р. на цьому фоні лише усклад- її

нює проблему. І

Успіх як політичного, так і функціонального «переливу» на сьо- і
годні значною мірою залежатиме від суті розширення. Сфери інтег- II
рації можуть бути обмежені та змінені присутністю нових політич- і І
них еліт, які можуть не поділяти твердження, що подальша інтег- І
рація надає переваги сама по собі. Тому припущення, що містяться. І
в основі політичного «переливу» про конкуруючі тиски, які поглиб- І
люють європейську інтеграцію і стимулюють розробку нових 11
структур для прийняття рішень, мають більш теоретичний харак- І
44

1 1 ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

Складний процес обговорення в ЄС стратегії функціонально-
^ТЄР«переливу», яка передбачає реформування інституційно-юри-
° * ої бази Співтовариства, вдосконалення механізму прийняття
^Д ішень розподіл компетенції серед основних інститутів з метою за-
безпечити більш ефективну їх роботу напередодні чергового роз-
ширення географічних меж Співтовариства продемонстрував, що
практичне втілення в життя теоретичних положень «переливу» по-
требує багато зусиль і часу. Подальше розширення може привести
до залучення в Європейське співтовариство політичних еліт нових
країн-членів, схильних чинити опір певним елементам «переливу» і
здатних запропонувати передові наднаціональні структури. Таким
чином, розширення пропонує модифікацію неофункціоналістсь-
кої схеми політичного «переливу» на засадах урахування як
внутрішніх, так і зовнішніх факторів впливу на інтеграційний про-
цес. Залишається надто багато причин для несподіваних поворотів.

Це особливо доцільно враховувати, розглядаючи концепцію
«експансії політичних зв'язків», що пропонує Т. Педерсен². Він
стверджує, що розширення тісно пов'язане з інституційним по-
глибленням ЄС через прийняття квазі-конституційних заходів.
Цей політичний зв'язок набуває особливо важливого значення,
відколи Європейський парламент розширив свої повноваження на
питання прийому нових членів та застосування права вето. Форму-
вання наднаціональних еліт (передусім у межах Європарламенту)
не лише посилить їх вплив на взаємовідносини політичних еліт
зовні і в середині ЄС, а й сприятиме пошуку ефективних рішень
Інтеграційних проблем.

Однак цей політичний зв'язок, можливо, не буде на практиці ма-
ги настільки експансивний характер з огляду на обережне ставлен-
окремих держав-членів до розширення і утворення наднаціо-
ьної коаліції політичних еліт. Саме з цим пов'язані їх вимоги
° ^{ВПровадження} нових заходів із поглиблення інтеграції напе-
^{Чергового} Розширення. З іншого боку, протилежна точка
^ в ЄС, розглядає розширення як альтернативу

University р[^{ЬЄ F}!^olitical Dynamics of European Integration. - Stanford: Stanford
wen T. European Union and EFT A Countries. - London: Pinter, 1994.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

поглибленню інтеграції в Співтоваристві і розширенню повновя

жень наднаціональних органів. Так, підтримка Великою Британіє!

та Данією розширення 1995 р. була зумовлена вимогами, що воія

не буде супроводжуватись значними інституційними реформами

Отже, процес розширення за деяких обставин може привести д|

прискорення пошуку компромісів щодо важливих інтеграційний

проблем та стимулювання «переливу» або (у разі відсутності консені

сусу) — до розпливчатої, з обмеженими функціями політичної про!

грами і програми інституційних змін, гальмуючи процес «переливу».!

Еволюційна спрямованість авторського аналізу спонукає до певЯ

них ретроспектив. Нагадаємо, зокрема, що вже внаслідок першогЯ

розширення в 1973 p., коли до ЄЕС були прийняті Велика Британія!

Данія та Ірландія, Співтовариство почало «страждати» від насліди

ків, які М. Келструп визначив як «інтеграційна дилема»'. На його!

думку, це — феномен, з яким європейські держави зустрілись на-Я

прикінці 60-х років. Позитивний старт інтеграційних процесів по-1

ставив держави перед вибором: поступитися значною частиною суш

веренітету чи зберегти незалежність із загрозою ізоляції, залишшИ

шись на узбіччі інтеграційних процесів. І

Визнаючи на практиці загальний консенсус щодо спільних цілей 1

Європейського співтовариства, неофункціоналістська теорія зів

ткнулася із ситуацією, коли збільшення політичної ваги ЄС посйв

лило серед інших європейських країн тенденції на приєднання до І

Співтовариства не тому, що останні поділяють спільні погляди там

бачення майбутнього розвитку європейської інтеграції, а більше І

через побоювання ізоляції. Так, Велика Британія та Данія схвально І

оцінили своє повне членство в ЄС, керуючись в першу чергу понят-М

тями економічної та політичної доцільності². І

Таким чином, основний зміст першого розширення зводився до І

бажання приєднатися до успіху ЄС. Досягши більше, ніж середнього І

показника економічного зростання, ЄС притягував увагу країн-ап-|и

лікантів як гарант економічного зростання та добробуту. Аналізуючи Ш

¹ Kelstrup М. Small States and European Political Integration — In: The Nordic Coun- •
tries and the EC / Ed. T. Tiilikainen and J. Petersen. — Copenhagen: Copenhagen Ш
Political Studies Press, 1993.-P. 136-162. ' •- I

² HollandM. European Community Integration. — London: Pinter, 1993. — P. 166. J
46

1 ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

категоріях неофункціоналістської моделі, його можна
цей ^пР°^и_{та як прикла}д «зовнішнього переливу», коли в результаті
розгляд^ ^ участі _в інтеграції над втратами відбувалось залучення
"^ЄІштеграшї політичних еліт країн-кандидатів. При цьому країни-
^Д°ндидати не позбувалися феномена «інтеграційної дилеми». Так,
будучи в цілому не зацікавленими у розвитку федеративних прин-
ципів інтеграції (в політичному «переливі»), політична еліта Вели-
кої Британії та Данії була опосередковано зацікавлена в існуванні
обмеженого функціонального «переливу» і можливості співпраці в
галузі науки, технологій, навчальних програм¹.

Перше розширення ЄС продемонструвало неоднорідний харак-
тер практичного втілення неофункціоналістської моделі. Прийнят-
тя Великої Британії та Ірландії до ЄС сприяло поширенню
функціонального «переливу» на території країн-членів та приско-
рення їх повного залучення до Співтовариства. Конкретним при-
кладом функціонального поширення інтеграції стало заснування
Європейського Регіонального фонду розвитку (ERDF), що запо-
чаткувало більш екстенсивну регіональну політику ЄС. Водночас
вступ Данії до ЄС значно посилив позиції прихильників міждер-
жавного співробітництва (intergovernmentalism) як альтернативної
моделі неофункціоналізму, а датська система ретельного парламент-
ського розгляду законодавства ЄС створювала серйозну загрозу
розвиткові політичного «переливу».

Вступ Іспанії та Португалії до ЄС більшою мірою відбувався в
межах політичних аспектів неофункціоналізму. Іспанські та порту-
гальські еліти, керуючись потребами відновлення демократичних
принципів, прихильно поставилися до політичного «переливу»,
ри цьому майже не отримав свого розвитку функціональний «пе-
™ J?^B>> ^ ^таких напрямах, як відносини ЄС із Латинською Амери-
кою та Середземноморським регіоном.

сягненн^ДгЬ років продемонстрував, що, попри реальні до-

ширень ^Я r ^{нкціональн}ого «переливу», характер перших двох роз-

оомежив можливості політичного «переливу». З ряду

] —------------------------------ ____ • •' •-; Ki^tKlU-ii-f-":. і І.І--